«Шануй свого батька та матір свою» — слова прості, зрозумілі й незаперечні. Відомі настільки, що іноді їх не Богу, а людям і людській мудрості приписують. На жаль, для більшості з нас цінними вони стають не зовсім вчасно: або тоді, коли самі вже, як батьки дітей підліткового чи юначого віку стикаємося з вражаючою неповагою, або тоді, коли тих, кого ми особисто мали б щиро й ніжно шанувати, вже немає з нами. Учителі, як ніхто інший, мають змогу спостерігати за такими, на превеликий жаль, уже масовими проявами жахливої хвороби неповаги, яка поступово переростає у відверту зневагу. Ця хвороба неймовірно швидко поширюється і, наче рак, роз’їдає наше суспільство, яке живе, ігноруючи будь-які авторитети й нехтуючи одвічними духовними цінностями.
Проте не варто нарікати на молоде покоління, тим більше не слід опускати руки в повній бездіяльності. Навпаки, нам, дорослим — освітянам, священнослужителям, батькам, — які усвідомлюють масштаби лиха, потрібно діяти, почавши з себе.
По-перше, слід згадати, що заповідь про пошану до батьків — це заповідь не людська, а Божа. Причому вона лише п’ята. Чотири перші про пошану до Бога, про любов і поклоніння Йому і лише Йому, Єдиному Творцеві й Вседержителю. Без пошани й упокорення перед Богом ми не знайдемо в собі ні сили, ні мотивації для виконання ні п’ятої, ні будь-якої іншої заповіді, бо найвеличніший авторитет, Яким є Бог і Його заповідь, перестали бути для нас величними.
По-друге, якщо є можливість і наші батьки ще живі, потрібно виправити все, що ще можна виправити, і зробити все можливе, щоб наші діти наочно побачили, що таке пошана до Бога й до батьків згідно з Божою заповіддю.
По-третє, якщо ми перешкоджали нашим дітям поважати нас, батьків, своїм життям, байдужим до Бога й до Його заповідей, до ближніх і навіть до рідних дітей, то варто через покаяння викорчувати наш шкідливий посів, щоб із Божої милості не їсти надто гірких плодів власної байдужості й безвідповідальності.
По-четверте, пропоную почитати журнал «Слово вчителю». Кожен, хто справді шукає, знайде в ньому відповідь, пораду, настанову, заклик, а можливо, почує особливе покликання від Самого Бога й починаючи з себе, своєї сім’ї, прилучиться до великої Божої справи виховання молодого покоління. Запрошуємо до співпраці. Пишіть, пропонуйте, надсилайте матеріали й долучайтеся до розповсюдження журналу. Можете підтримати його фінансово, але найголовніше це те, про що Господь через Мойсея сказав Своєму народові:
«…Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повт. Зак. 6:4–9).
Тарас Приступа,
головний редактор