Продовження, початок див. №№ 3–4/2008, 1–4/2009, 1/2010.
Дрібні істоти
І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу…» (Бут. 1:20а)
Отже, п’ятого дня почали відбуватись унікальні події, зовсім не схожі на події попередніх творчих днів Бога. Дрібні істоти, яких за словом Божим вироїла вода, були несхожими на рослини, яких третього дня вродила земля, — вони відрізнялися якісно, мали живу душу. Слово Боже каже, що ці істоти дрібні. Які ж розміри має життя в морі? І яке воно на вигляд?
На сьогодні відомо 150 тис. видів живих істот, які мешкають у морях та прісних водоймах. Уся товща води до глибини 11000 м (Маріанська западина) заселена організмами, але розподіляються вони нерівномірно. Зони «згущення життя» розташовані біля поверхні океану і на дні.
До середини XX ст. найглибші зони Світового океану вважались незаселеними: важко собі уявити, що життя може існувати в умовах, коли на 1 см2 поверхні тіла тисне стовп води, вагою більше тонни! Проте, на превеликий подив вчених, трали, спущені з дослідницьких суден «Галатея» і «Витязь», принесли проби ґрунту (з глибини від 8000 до 10000 м) з різноманітною і багатою фауною. Людині відомо близько 100 видів тварин та рослин, які мешкають на глибинах до 3 тис. метрів; 146 видів, які зустрічаються на глибині до 6 км; на 10-кілометровій глибині мешкає тільки 5 видів.
Що ж найперше кидається у вічі, коли ми дивимося на воду (наприклад, у ставку) наприкінці весни або влітку? Звичайно ж, колір води — вода зелена, часто вкрита товстим шаром липкого багна. Але це не багно, це гігантське скупчення одноклітинних та багатоклітинних організмів, яке часто називають «водоростями». Одноклітинні синьо-зелені водорості називають ще ціано-бактеріями, тому що лише в XX ст. вчені дійшли висновку, що це не рослини, а бактерії. І кожен їх вид має свою форму, будову і назву.
Осциляторії, наприклад, живуть у гарячих джерелах і витримують температуру до 740oС; прекрасно почуваються в прісній і солоній воді; живуть навіть там, де концентрація сірки надзвичайно висока і жодні інші організми не виживають. Червонуваті види осциляторій утворюють на поверхні води червоні плями; море, яке містить їх найбільше, назвали Червоним.
Клітини анабени часто виробляють хімічні речовини, вкрай отруйні для тварин. Якщо умови для неї сприятливі, то вона швидко розмножується і вода набуває неприємного смаку і гидкого запаху через токсини, які викликають параліч дихальних м’язів. Але зверніть увагу — Господь не хоче нашкодити Своєму творінню (тваринам зокрема) і через огидний запах звірі такої води не п’ють. А ось спіруліна багата на білки та вітаміни, і її споживають і тварини, і люди.
Є у воді організми, яких вчені називають «протозоа», що означає «найпростіші.» Але це тільки назва у них така, а насправді вони дуже непрості. Всюдисущий Господь поселив їх буквально в усіх куточках світу. А знаєте, скільки їх видів учені вже відкрили? Майже 70 тисяч! (Це, мабуть, для того, щоб вчені не нудьгували від одноманітності). Всіх протозоа можна поділити (грубо) на три класи: 1) війчасті, 2) амеби та 3) джгутикові. У війчастих все крихітне «тіло» вкрите… правильно, віями. Вії — це крихітні «волосинки», які постійно рухаються, ворушаться, коливаються і таким чином допомагають цим істотам рухатись у воді. Адже у них немає ні плавників, ні хвоста, тобто — ні весел, ні керма! Крім того, війки допомагають цим істотам отримати з води кисень та їжу. Найвідомішим представником цього класу найпростіших є інфузорія-туфелька.
Дуже дивна істота, яка постійно змінює свою форму, — це амеба. Коли вона рухається, з її «тіла» виростають в різні сторони смішні відростки-псевдоніжки — у пошуках їжі або для визначення напрямку. І хоча амеба складається з однієї-однісінької клітини, чудовий Творець заклав у неї все необхідне для життя: механізми росту, розмноження і руху, системи травлення і дихання.
Щодо джгутикових, то всі вони мають джгутик — тонкий і довгий «хвостик», який обертається і крутиться, діючи, як гвинт у моторного човна; він дозволяє пересуватись цим незвичним і дуже гарним істотам. Джгутикові живуть у воді скрізь і у величезній кількості: в 1 чайній ложці морської води їх вміщається кілька тисяч.
До багатоклітинних організмів, що живуть у воді, належать:
— губки (схожі на смішні «пончики» чи шматочки тіста, прикріплені до каміння чи водоростей; бувають різних кольорів; працюють «живими фільтрами» води);
— кишковопорожнинні (гідри, актинії, медузи, корали, коловертки — істоти оригінальні і дуже красиві, але, на жаль, мають одну «ваду»: мають жалкі клітини, якими впорскують в свою жертву отруту і паралізують її);
— моховатки (настільки схожі на мох і настільки гарні, що їх часто називають «феями»);
— черви (дивовижні істоти, яких учені поділяють на три основні типи: плоскі черви, кільчасті та круглі);
— молюски (одні з найпоширеніших тварин на Землі; відомо понад 150 тис. видів; їх поділяють на три класи: черевоногі, головоногі та двостулкові. До молюсків належать мідії, тридакни, кальмари, устриці, каракатиці та ін. );
— ракоподібні (лангусти і омари, краби, креветки і раки — це досить відомі представники цього типу, але є й мікроскопічні представники: веслоногі рачки, дафнії, циклопи, які є основною їжею багатьох морських тварин);
— хордові (цей тип налічує понад 41 тис. видів, які живуть у водоймах, ґрунті та на суходолі; далі ми розглянемо ті види, що живуть у водоймах).
Які ж розміри мають дрібні істоти, живі душі, що їх вироїла вода?
Найменші бактерії мають розмір 0,002 мм, синьо-зелені «водорості» — 0,1 мм, інфузорія — 0,3 мм, амеба, моховатка — до 0,5 мм, циклоп — до 2 мм, губки — понад 3 мм, дафнія — 4 мм, гідра — до 3 см, черви — до 10 см.
Крім дрібних істот, яких зручно розглядати «озброєним» оком з невеликим збільшенням, ми можемо бачити значно більших істот тих же типів чи класів і спостерігати за їхньою поведінкою чи певними особливостями, якими їх наділив Творець.
У теплих і прозорих тропічних водах, де температура ніколи не опускається нижче 200С, тисячі і тисячі дрібних тваринок, що називаються поліпами, утворюють корали — вапнякові «будиночки». Згодом мільйони таких будиночків, з’єднуючись один з одним, утворять кораловий риф. На такому одному рифі може перебувати від 3 до 4 тисяч видів живих істот: черепашки, морські коники, ракоподібні, крихітні рибки і скати, дрібні акули і хижі мурени, риби-клоуни і риби-метелики тощо.
З давніх-давен мушлі зачаровують людей своєю красою. Ще 4 тис. років тому в древньому Китаї їх використовували як монети. Мушля — це «хатка» молюска. Виростаючи, молюск збільшує і розміри свого панцира, додаючи нові шари вапнякової речовини на зовнішній край мушлі. У гігантської тридакни, що мешкає серед коралових рифів Індійського і Тихого океанів, 1956 р. була знайдена мушля масою 340 кг. Вишукані кольори зумовлені пігментами, одержаними молюском із з’їдених морських рослин. Мушлі мають один цікавий нюанс: вони завжди закручені направо, за годинниковою стрілкою; винятки з цього правила вкрай рідкісні. І ще одне: шум моря, який ми чуємо, притискаючи мушлю до вуха, насправді всього лише шум нашого кровообігу, відбитий і підсилений цією мушлею.
Медузи — надзвичайно цікаві тварини, прозорі і прохолодні; схожі на сумочку або літаюче блюдечко; на 95% складаються з води. З напівпрозорого тіла медузи донизу спускаються щупальці, які можуть видовжуватись або вкорочуватись. Ними медуза захоплює рибку, ракоподібних чи планктон. Отруйність медузи не залежить від її розмірів. Так, найбільша медуза планети — ціанея, яка має сумку діаметром 4 м і щупальця довжиною понад 30 м, — тільки сильно обпікає необачних плавців. А укол такої дрібної медузи азіатських тропічних морів як «хрестовичка» (або «морська оса») може вбити людину протягом кількох хвилин. У Чорному морі є вид медуз — коренерот, зустріч з якими може завершитись сильними «опіками» шкіри, спричиненими дією жалких клітин. Ці «опіки» супроводжуються неминучим болем, ураженням шкіри, отруйною дією на мускулатуру, дихальну та нервову систему.
Восьминога довго вважали чудовиськом, здатним затягувати в глибини океану навіть людей. Але улюблена їжа восьминога — лангусти, риби і молюски. Усі вісім ніг з численними присосками використовуються ним для пересування по ґрунту і ловлі здобичі. Забарвлення восьминога залежить від його настрою. Якщо він збуджений або переміг у сутичці, то робиться яскраво-червоним. Лякаючись, стає дуже світлим. При цьому восьминіг випускає хмару чорнильного кольору і втікає під її прикриттям. Потім він притискується до дна і набирає його забарвлення. А ось іще один факт: восьминіг кладе яйця всього раз у житті! У воді восьминіг, як і медуза, пересувається, використовуючи реактивний рух: скорочуючи м’язи свого тіла, він з силою виштовхує з себе воду, рухаючись при цьому в протилежному напрямку.
Риби
Але повернімось до Слова Божого: «І створив Бог риби великі» (Бут. 1:21а).
Риби — численна і дуже неоднорідна група тварин. Вони поширені по всій земній кулі, заселили різні середовища проживання: океанічні безодні та гірські струмки, зігріті сонцем теплі лагуни та темні підземні озера.
У риб, як і в усіх хребетних, є внутрішній скелет з хребтом, який може складатися або з кісток, або з жорсткого хряща. Риби живуть виключно у воді. Вони мають плавці (парні і непарні) та хвіст, які забезпечують стійкість тіла під час плавання, його поступальний рух та задану глибину. Для більшості видів кісткових риб характерний плавальний міхур, наповнений газами. Залежно від потреб риби, об’єм газів у ньому може змінюватись. Внаслідок цього риби або спливають до поверхні води, або заглиблюються, витрачаючи при цьому мінімум енергії.
Дихають риби за допомогою зябер. У зябрах розгалужуються кровоносні судини і відбувається газообмін: риба заковтує ротом воду, у якій розчинений кисень. Існують і такі риби, в яких, крім зябер, є ще одна або дві легені, які дають змогу дихати атмосферним киснем.
Тіло риби, як правило, вкрите лускою. Під час росту риби луска наростає шарами, бо взимку ріст риби припиняється і поновлюється наступної весни (цей процес дещо нагадує утворення річних кілець у деревині). Так, за нашаруванням луски визначають вік риби.
Важливу роль у житті риб відіграє спеціальний орган — бічна лінія. Вона має вигляд канальців, розташованих у шкірі з боків тіла і сполучених з навколишнім середовищем рядом послідовних отворів. Завдяки бічній лінії риби реагують на рухи інших живих істот поблизу них, на різноманітні перешкоди, на швидкість та напрямки течій тощо.
Протягом нересту риби часто змінюють своє забарвлення, стають значно яскравішими. У деяких видів риб у цей час з’являються нові утворення: у лящів, наприклад, утворюються хрящові нарости на лусці; у самців горбуші виростає горб на спині (звідки і назва цієї загалом стрункої риби), а щелепи витягуються та викривлюються.
Спостереження також показали, що деякі види риб є живими «електростанціями», які здатні викликати електричні розряди такої сили, що дрібні тварини, які перебувають поблизу, гинуть. Так, електричний скат виробляє напругу до 400 В, нільський електричний сом — 350 В, а деякі види вугрів — понад 500 В. Цікавим є також те, що коли риба не рухається, то електрична енергія не виробляється. Це ще одне чудо Боже, природа якого досі нерозгадана.
Вугри, осетрові, лососеві та деякі інші види риб чутливі до магнітного поля Землі, в якому вони орієнтуються під час тисячокілометрових мандрів: прикріплені до їхніх тіл магніти порушували їх орієнтуючу здатність.
Близько 80 % видів живих істот, які живуть в антарктичних водах, можуть жити лише там і ніде більше. Біля полюсів зима тягнеться довго і ніч триває багато місяців. З цієї причини тварини, що там живуть, не мають чітких добових біоритмів сну і полювання. Але для кожного виду Бог дав щось своє, якийсь свій спосіб захисту. Так, пінгвіни, рятуючись від крижаного вітру, щільно притискаються один до одного і втягують голови в плечі. Моржі поїдають до 45 кг їжі на день. А тюлені зігріваються товстим шаром жиру і намагаються перебувати довше під водою (адже середня температура повітря тут сягає мінус 650С), а також всі вони мають шубку густішу, ніж їхні родичі, що живуть у менш суворих умовах. В антарктичних водах зустрічається незвичайна риба, що не має луски і крові (це крижані риби або щуки-білокровки). Організм білокровок і споріднених з ними риб справді містить безбарвну кров (без еритроцитів) і просякнутий спеціальним «антифризом», який дозволяє спокійно жити в таких умовах.
Поверхня океану — своєрідне «дзеркало», яке відбиває лише 25 % сонячного світла, що падає на нього, а решту 75 % поглинає. Але поглинання відбувається по-різному, в залежності від кольору: червоний колір не проникає глибше 4 м, жовтий колір поглинається товщею води до 10 м, потім поглинаються зелений, а до глибини 20 м доходить лише синій колір, глибше — суцільна темрява. І якщо ми випадково поранимось на глибині 25 м, то кров здаватиметься нам чорно-зеленою. Суцільну темряву океанічних глибин Бог також заселив дивними жителями: майже 90% цих істот самі випромінюють світло! Риба-вудильник має на голові ниткоподібний виріст — «вудочку», кінчик якої світиться. Помахуючи нею, риба хапає роззяв, що підпливають надто близько. Цікаво, яким чином ця риба дійшла до такого методу вирішення своїх харчових проблем? Як же вона харчувалась, доки відрощувала собі «вудочку»? Адже на таку «процедуру» (згідно гіпотези Дарвіна) потрібні мільйони років… А риба мішкорот має велетенську щелепу і шлунок, що розтягується. Вона живе на глибині від 2 до 5 км, де здобич трапляється вкрай рідко. Тому мішкорот наїдається про запас, ковтаючи навіть більшу за себе здобич, приваблюючи її бляшкою на хвості, яка світиться. А риба-гадюка має цілу батарею з 350 маленьких вогників у роті та численних рядів «ліхтариків» на животі — ними вона приваблює креветок і маленьких рибок. Глибоководний кальмар замість чорної хмари для маскування випускає струмінь білої речовини, що світиться.
Скат манта має прізвисько «морський диявол» через два вирости-роги на передній частині голови. У воді скат пересувається, граціозно розмахуючи плавцями, як крилами. А його стрибки з води дуже ефектні; після них манта масою понад 2 т і шириною близько 7 м падає назад у воду зі звуком гарматного пострілу, який чути за кілька кілометрів. У ската очі розміщені зверху голови, а рот знизу, тобто очима їжі він не бачить. Вчені думають, що скат випромінює невидимі промені, які, відбившись від об’єкта, потрапляють у спеціальні приймачі. Скатів налічують близько 350 сучасних видів. Живуть у морях на глибині до 2700 м. В електричних скатів є особливі електричні органи — видозмінені скелетні м’язи. В Чорному та Азовському морях мешкають шипуватий скат (морська лисиця) та хвостокол (морський кіт). У хвостовому відділі хвостокола є довга отруйна голка, якою він може серйозно поранити необережну людину.
Оскільки риби живуть на різних глибинах, то це зумовлює різноманітність форм їхнього тіла та розмірів. Найменші рибки в світі — це крихітні бички-карлики пандака (до 8 мм завдовжки); водяться вони в річках і прибережних водах Філіппін. Рекордсменом серед риб є китова акула (понад 13 м завдовжки). Та навіть найменша в світі рибка, порівняно з розмірами «дрібних істот», може вважатись великою. А те, якими створив Бог майже 24 тис. видів риб, просто подих перехоплює від захоплення Його неповторністю та мудрістю. Ось ще кілька прикладів.
Дуже цікаві прісноводні риби — вугрі, які розмножуються в океані. Щоб відкласти ікру, вони пливуть через всю Атлантику в Саргасове море. Морські течії переносять личинки до європейських берегів протягом 3 років. За цей час личинки перетворюються на маленьких прозорих рибок завдовжки 7 см — так званих скляних вугрів. Потім вони заходять у річки і вже там виростають у дорослих вугрів. Вугрі живуть у річках від 5 до 25 років, а потім мігрують для розмноження в Саргасове моря. Здолавши відстань від 4 до 7 тисяч кілометрів, вони відкладають ікру і помирають. В Україні вугор трапляється лише на Волині в Шацьких озерах.
Акули (як і скати) належать до хрящових риб. Акул часто називають грізними щелепами моря. Їх існує близько 350 видів, і лише 35 видів є небезпечними для людини. Шкіра акул вкрита тисячами лусочок з дрібними шипами, що постійно змащуються, регулярно замінюються новими (як і зуби). На голові акул розміщений дивовижний орган (так звані ампули Лоренції), який збирає з навколишнього середовища різноманітну інформацію (перепади температури, солоність, тиск, запах тощо), що допомагає їй орієнтуватися. В темряві вона бачить краще, ніж удень. Акули чують звуки, які не сприймає людина. У них розвинений нюх настільки, що запах свіжої крові, приміром, вони чують на відстані кількох кілометрів від жертви. За розмірами вони бувають від 20 см до 20 м та масою до 14–20 т. Однак такі велетні (велетенська та китова акули) живляться виключно дрібними безхребетними та рибою. Для людини небезпечною вважається тигрова акула завдовжки до 9 м, кархародон (або акула-людожер) завдовжки до 8 м та акула-молот. Поблизу Чорноморського узбережжя України мешкає лише один вид акул — катран, до 2 м завдовжки. Цей вид не є небезпечним для людини, бо живиться лише молюсками, ракоподібними та дрібною рибою. Щороку від нападу акул гине 30–35 людей. Але людина щорічно винищує майже 100 мільйонів акул: вони є суб’єктом промислу (м’ясо, жир, шкіра, плавці); їх виловлюють заради розваг; їх винищують у пляжних зонах. Тому деякі види, зокрема, велика біла акула, стали рідкісними, інші зникають або потребують захисту. Але незаперечним є той факт, що вони належать до «риб великих», як і каже нам Слово Боже.
Морський коник, завдовжки від 4 до 30 см, живе протягом трьох років. Його тіло вкрите кістяним панциром, який настільки міцний, що сухого мертвого коника неможливо роздавити руками. Унікальність цієї рибки ще й у тому, що вона весь час залишається у вертикальному положенні. Голова її може рухатися вгору й вниз, але не може повертатись направо чи наліво. Зате очі коника рухаються й повертаються незалежно одне від одного, одночасно спостерігаючи навколо в різних напрямках. Коник занурюється на глибину і піднімається, змінюючи об’єм газу всередині свого плавального міхура. Якщо цей міхур пошкоджується і втрачається зовсім незначна кількість газу, то морський коник опускається на дно і безпорадно лежить до самої смерті. І, напевне, найнеймовірнішою особливістю морського коника є те, що малюків народжує самець! Еволюція не може пояснити походження репродуктивних функцій морського коника. Як не може пояснити і того, як цій істоті вдалося вижити, поки еволюціонував його плавальний міхур.
Однією з найрідкісніших риб у світі є печерна сліпоочкова рибка — карпозубик завдовжки 2,5 см; вона живе тільки в одному підземному озері в Каліфорнії.
А в Каліфорнійській затоці живе риба, час нересту якої розрахований за фазами Місяця та висотою припливів. Коли починається найбільший приплив, ця риба метає ікру в прибережний пісок. Вода припливу відступає, а ікра залишається визрівати на піску. Наступний високий приплив буде через 2 тижні — якраз тоді мальки вже будуть готові пливти в океан. Така узгодженість між фазами Місяця, силою припливу та життєвим циклом риби просто унікальна! Звичайно, риба не обдумує своїх вчинків. Пояснити цю узгодженість щасливим випадком теж не можна: чому тоді інші риби не скористались таким шансом?
А чи знаєте ви, що на світі є рибка, яка має біфокальні очі? Називається вона чотириочка і живе поблизу Галапагоських островів у Індійському океані. У неї кожне око поділене на дві частини. Нижня частина вигнута так, щоб краще бачити у воді, а верхня — над водою (у повітрі). Плаваючи біля поверхні води, рибка стежить і за наближенням ворогів, і за здобиччю — одночасно і чітко в обох середовищах. Для того, щоб створити біфокальні окуляри для людини, потрібні фахівці, які б розумілись на будові ока та на оптичних властивостях межі двох прозорих середовищ. Значить, очі чотириочки також повинен був створити Той, Хто знається на тому, як функціонують очі!
За гіпотезою Дарвіна кистепері целаканти жили 300 млн. років тому, й учені вважали, що ці риби вимерли одночасно з динозаврами. Та ось 1938 р. в Індійському океані, поблизу узбережжя Африки, було виловлено невідому доти рибу завдовжки 1,5 м і масою 57 кг. Її назвали латимерією на честь директора зоологічного музею Куртене-Латимер (Великобританія), яка зберегла для науки перший екземпляр цього виду. Латимерія — хижак, який живе на глибині 400–1000 м; має плавці, які слугують не тільки для плавання, але й для переповзання по крутих схилах вулканічного дна. У сучасної латимерії, яка живе на великих глибинах, є легеня, заповнена жировою тканиною, що свідчить про її належність до дводомних риб. І вже самим своїм існуванням вона ставить під сумнів і саму гіпотезу Дарвіна, і «мільйони років».
Із водним середовищем пов’язане життя істот, які за своїм способом життя, розмноженням, будовою та деякими іншими ознаками не належать до риб; їх учені відносять до класу ссавців. Такими істотами є ряд ластоногих та ряд китоподібних.
Ластоногі (тюлені, морські леви та котики, моржі, дюгоні та ламантини) більшу частину життя проводять у воді, на суходіл виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння. Більшість видів не має вушної раковини, але чують вони дуже добре; деякі види здатні до ехолокації. Найбільші за розмірами — моржі (тіло завдовжки до 4 м, маса — 2 т), мають масивні ікла. Ластоногі — промислові тварини, яких цінують за хутро (котики, тюлені, нерпи), м’ясо та жир. Поблизу берегів України колись траплявся тюлень — «монах», поширений у Чорному та Середземному морях та деяких частинах Атлантичного океану.
Китоподібні (кити та дельфіни), на відміну від ластоногих, виключно водні ссавці. Вони дихають повітрям за допомогою легенів, є теплокровними, годують дитинчат молоком. Тіло мають струнке, веретеноподібне, що зумовлює досить малий опір води під час їхнього руху та велику швидкість руху (до 37 км/год. ). Голова китів зазвичай велика і широка. Зовнішніх вух немає, проте є слуховий прохід, що відкривається маленьким отвором в шкірі і веде до барабанної перетинки. Очі дуже маленькі, адаптовані до життя в морі: вони здатні витримувати високий тиск при зануренні тварини на велику глибину. Крім того, із сльозових протоків виділяється секрет великих сльозових залоз, який містить велику кількість жирів, що допомагає чіткіше бачити у воді і захищає очі від дії морської солі. Ніздрі — одна (у зубатих китів) або дві (у вусатих китів) — розташовані у верхній частині голови і утворюють дихало. На відміну від інших ссавців, у китів легені з ротовою порожниною не пов’язані. Перед зануренням під воду легені наповнюються повітрям, яке, поки кит під водою, нагрівається і насичується вологою. Коли тварина спливає на поверхню, повітря видихається і, стикаючись із зовнішнім холоднішим повітрям, конденсується у вигляді стовпа пари — так званий «фонтан», що є «візитною карткою» китів. Носовий канал у більшості видів китоподібних сполучений з особливими повітряними мішками (або камерами), що виконують роль звукосигнального органу. Китоподібні здатні перебувати під водою від 2–10 до 30–40 хв. (кашалот — до 1,5 години). Тривалість занурення забезпечують велика місткість легенів та підвищений вміст міоглобіну у м’язах.
Кити, без сумніву, є могутніми королями океанів. Блакитний кит, наприклад, сягає 33 м в довжину, має масу близько 170 т, що дорівнює масі 33 слонів. Він щодня з’їдає понад 4 т криля (дрібні прозорі креветки завбільшки до 5 см; входять до складу зоопланктону). Попри свою велетенську масу, кити дуже гнучкі тварини, легко ковзають у воді, регулярно піднімаються над водою, щоб подихати. Трапляється, що кит робить незвичайні стрибки з води, але досі точно невідомо, навіщо. Новонароджений малюк блакитного кита важить 7 т, щогодини набирає по 4 кг протягом перших семи місяців і досягає 16-метрової довжини. Кити захищають своїх малюків, бавляться з ними, співають їм «пісні» і навчають самозахисту. Китеня стає дорослим у віці від 5 до 10 років. Кит є також найгучнішою твариною в світі: звуки, що він видає, можна почути на відстані до 1500 км.
Китоподібних поділяють на зубатих та беззубих (або вусатих) китів. Зубаті кити мають багато зубів однакової форми. До них належать дельфіни, кашалоти, косатки.
Дельфінів можна зустріти в будь-якому океані. Вони володіють природною системою гідролокації; мають крихітні вуха, та більшість звуків вони вловлюють нижньою щелепою, по нервах якої ці сигнали передаються у мозок. Їхній мозок має значні розміри, тому вони володіють пам’яттю і дивовижними здібностями імітації та адаптації. Дельфіни спілкуються одне з одним частими стрибками, а також мовою посвистувань, поклацувань і скрипів. Кожен дельфін має свій голос, а кожна група — свою власну мову. На верхівці голови в дельфінів є ніздря, яка називається дихало; через неї здійснюється вентиляція легенів. Очі дельфінів бачать над водою так само добре, як і під водою. Шкіра дельфінів надзвичайно м’яка й еластична, крім того, вона зменшує опір води навколо тіла при русі, що дозволяє їм досить швидко рухатись. Чи ж не чудо Боже?! Японські вчені взяли до уваги такі властивості шкіри дельфінів і розробили океанічне судно, обшивка якого зроблена з подібного матеріалу, а за формою судно нагадує кита. Виявилось, що за однакових значень швидкості і вантажопідйомності іншого виду корабля і цього судна, потужність двигунів останнього була на 25 % меншою.
Найбільшим із зубатих китів є кашалот — завдовжки до 21 м і масою близько 80 т (самки значно менші). Цей вид китів дуже довго був об’єктом полювання через дві речовини — спермацет (масляниста речовина, що міститься в спеціальному мішку під шкірою на вершині черепа) та амбра (воскоподібна речовина з харчового тракту), які використовуються у виробництві висококласних косметичних кремів, парфумів та свічок.
Кит завдовжки до 10 м, масою близько 8 т, з чорною шкірою з білими плямами і характерним високим спинним плавцем у вигляді коси називається косаткою. Живуть косатки в усіх морях земної кулі, тримаються групами по 15–20 особин. Здобич нерідко заганяють зграєю, як вовки, причому, не вагаючись, вистрибують за нею з води та наздоганяють жертву вже на березі.
Вусаті кити не мають зубів. Натомість у них на верхній щелепі та піднебінні в ротовій порожнині є рогові пластинки (так званий китовий вус), які утворюють цідильний апарат. Вусаті кити (гренландський, горбатий, блакитний або синій, а також сірий) живляться, проціджуючи через «китовий вус» значну кількість води з дрібними істотами. Китоподібні мають великі, складні багатокамерні шлунки, які здатні розтягуватися і вміщати досить велику кількість їжі (до 1, 5 т у блакитних китів).
Китоподібні, як і інші творіння Божі, мають багато особливостей, які подарував їм Творець. Завчасно перед штормом дельфіни запливають за скелі, кити пливуть у відкрите море (пінгвіни лягають на сніг і витягують свій дзьоб у напрямку, звідки має прийти буря чи хурделиця; медузи ж відчувають шторм за 10–15 годин — все це можливе, бо вони можуть відчувати інфразвуки, тобто звуки, частота яких менша за 16 Гц). Крім цього, кити та дельфіни орієнтуються в просторі та спілкуються між собою за допомогою ультразвуків, тобто звуків, частота яких більша за 20000 Гц. Люди запозичили цю ідею у Бога і створили прилад — ехолот, за допомогою якого вивчають рельєф морських глибин, виявляють косяки риб тощо.
Цікавим представником китоподобніих є фінвал (або оселедцевий кит). Довжина його тіла сягає 24 м при вазі близько 70 тонн. Пірнає на глибину 200–300 метрів, де може перебувати до 20 хвилин; при спливанні викидає потужний фонтан висотою до 10 метрів. Тривалість їх життя до 110 років. Саме ці кити мають в голові запасну повітряну камеру (мішок), що є розширенням носової порожнини. Перш, ніж проковтнути надто великий предмет, фінвал проштовхує його в цю камеру. Якщо ж цей предмет аж надто великий, то він пливе до найближчого берега, лягає на мілину і викидає предмет. Вчений д-р Рансон Гарвей розповідав, що його приятель вагою майже 90 кг з рота мертвого кита заповз саме в цю повітряну камеру. Цей же вчений вказує, що собака, яка впала за борт китобійного судна, через 6 днів була знайдена в голові кита живою. Франк Буллен, автор праці «Плавання кашалота», встановив, що цей вид китів часто, коли вмирає, вивергає вміст свого шлунку. Таким чином стало відомо, що в шлунку знаходились цілими кальмари розмірами від 1 до 10 метрів. Існує чимало історій про моряків, яких проковтнули кити, але, мабуть, лише Джеймсові Бартлі, матросові із «Зірки Сходу», вдалось через кілька годин вилізти із черева тварини. Це було в 1891 р. Трохи пізніше повідомлялось, що одного моряка проковтнула китова акула. Через 48 годин її наздогнали і вбили. Коли тушу розрізали, то там знайшли моряка живим, але без свідомості, на ньому не було волосся і на шкірі було кілька пухирів. Коли моряк отямився, то розповів, що страх від усвідомлення того, що він перебуває в череві морського «звіра», був настільки великим, що як тільки він приходив до тями, то знову втрачав свідомість.
Отже, в тому, що пророк Йона міг бути «в череві кита», немає сумнівів. І не потрібно вважати, що оповідь про Йону і велику рибу є своєрідною алегорією. Але очевидним є те, що вся ця історія від початку до кінця була премудрим планом Божим. Достовірність книги Йони підтверджується тим, що вона дуже точно описує Ніневію (про це свідчать історичні документи і археологічні знахідки); а текст Йон. 1:5 описує, як моряки викидали речі з корабля, аби зробити його легшим (як свідчать історики, це була загальноприйнята практика тих часів). Дії цього пророка суттєвим чином вплинули на долю Ізраїлю та Ассирії і стали точкою опори для деяких наступних подій.
За своєю антилюдською політикою з Ассирією не міг зрівнятися навіть Гітлер. У літописах, які ассирійці залиши нащадкам, описуються їх знущання та геноцид над іншими народами: вони садили людей на палю, здирали з них шкіру, спалювали живцем, виривали язики та виколювали очі, відрубували руки, ноги чи пальці, відрізали вуха та носи. Чимало ассирійських монархів і вождів були сексуальними збоченцями (про це пише грецький історик Діодор). Однак до початку правління Тиглат-Паласара III (745–727 рр. до н. е. ) Ассирійська імперія виснажилась. Діюча армія, що нараховувала майже два мільйони воїнів, вже не могла поневолювати інші народи: в 770 р. до н. е. народ Арарату скинув з себе ярмо; в різний час в імперії відбулись криваві громадянські війни; на півдні повстали вавилонці. Наближався кінець могутньої імперії. Саме на цей період припадає місія пророка Йони. Але успіх Йони пов’язаний не тільки з політичним становищем в імперії. Джордж Сміт, ассиріолог, в своїй книзі «Халдейська книга Буття» (1876 рік) цитує вавилонського жерця Берозоса (бл. 330–320 рр. до н. е. ), який записав чимало міфів і легенд ранньої Месопотамії. Саме від нього стало відомо, що ассирійці вірили в істоту, людину-рибу, яка з’явилася з моря за багато сотень років до Йони. Ця істота була наділена розумом; тіло було тілом риби; під риб’ячою головою у неї була людська голова; знизу були ноги, з’єднані з риб’ячим хвостом. Голос її, як і мова, був чітким і людським; навіть зображення її збереглось (в палаці Німруда); вона мала ім’я — Януш (грец. Оанес). Януш мав звичку перебувати серед людей (їжі в цей час він не приймав), навчаючи їх письму, наукам, різним мистецтвам. Тобто, ассирійці вірили, що всі їхні знання й уміння походять від риболюдини, яка вийшла з моря. А оскільки ніяких нових знань вони вже давно не одержували, то ця істота неодмінно повинна була повернутися, щоб знову поповнити їх знання. Йона прийшов у Ніневію приблизно 745 р. до н. е., тобто коли Тиглат-Паласар уже був на троні. Ім’я пророка грецькою звучить як Іонас, тобто дуже схоже з ім’ям «джерела» знань ассирійців. Боже провидіння якраз і полягало в тому, що величезна риба проковтнула, а через три дні вивергла Йону живим і неушкодженим на берег. Адже людям, вихованим на поганській легенді, легко могло здатись, що це сам Януш повернувся попередити їх про Судний День. Не дивно, що цар і всі його піддані щиро каялись! Господь психологічно підготував ассирійців до каяття через кризу політичну, економічну та військову. Таким чином крах імперії було зупинено: з’явилась стабільність, економічний розквіт. Життя імперії тривало ще 130 років.
Чому Господь захотів використати ассирійців як знаряддя покарання Свого народу? Ізраїльтяни стали поклонятись поганським божкам, жертвувати дітей вогню Молоха, чинити зло перед лицем Господа. Приблизно через рік після місії Йони в Ніневію в Ізраїлі почався період стрімкого занепаду та політичної анархії, що призвело до сплати величезної щорічної данини Тиглат-Паласару III. До 721 р. до н. е. північне царство Ізраїлю було взяте в полон і не відродилось дотепер. Після того, як Ассирія успішно виконала призначену Богом місію, вона знову поринула в гріх. Пророк Наум знову пророкував кару Ассирії, але цього разу бажання каятись вже не було. Ніневія лежала в руїнах аж до XIX ст., допоки археологи не відкопали її і тим самим не підтвердили непогрішимість Слова Божого.
Плазуни
Слово Боже каже нам: «І створив Бог… всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом…» (Бут. 1:21 а, б)
Отже, п’ятого дня ще була створена «всяка душа жива плазуюча», тобто плазуни.
Плазуни (або рептилії) — це холоднокровні хребетні тварини, які мають таку саму температуру тіла, як і повітря або вода навколо них. Більшість видів плазунів веде наземний спосіб життя, але крокодили, морські змії та черепахи існують у прісних і морських водоймах. Тіло плазунів має голову, тулуб і хвіст. Кінцівки розташовані по боках тулуба, внаслідок чого тіло торкається землі — «плазує», звідки й походить назва класу. Зовні їхня шкіра суха, майже не має залоз, вкрита роговими лусками, щитками або пластинками, що захищає тварин від механічного пошкодження та пересихання. Цей покрив супроводжується періодичним линянням: тварина росте, поки не зроговіє новий покрив.
А черепахи, наприклад, ростуть протягом усього життя, і живуть вони найдовше — до 150 років. Найбільші за розмірами та масою — це зелена або супова черепаха (завдовжки до 1м, маса — до 450 кг) та слонова черепаха (відповідно 2 м і 400 кг). Ці черепахи є об’єктами промислу — люди споживають їхні м’ясо, жир, яйця. Живляться черепахи, в основному, рослинами, але є й такі, що їдять рибу, безхребетних тварин. Усі черепахи розмножуються на суходолі, відкладаючи від десяти до кількох сотень яєць. Зелені черепахи з прибережних вод Бразилії перепливають понад 2500 км через океан, щоб дістатись місця закладки яєць на узбережжі острова Вознесіння у Південній Атлантиці. Діставшись берега, вони закопують яйця у пісок пляжу і повертаються назад. І ніхто не знає точно, як вони орієнтуються. В Україні мешкає лише один вид черепах (з 250 видів) — черепаха болотяна. Вона живе до 30 років і трапляється в стоячих або слабопроточних водоймах; живиться різними тваринами. Цікаво, що усі морські черепахи один раз у 5 хв. спливають на поверхню, щоб вдихнути повітря, але протягом кількох годин можуть спокійно спати під водою.
Щодо морських зміїв, то їх нараховують близько 50 видів. Вони проводять усе своє життя у воді. Самки народжують живих малят, тому вони не виповзають на сушу навіть для розмноження.
Крокодили добре пристосовані до напівводяного способу життя: між пальцями задніх ніг мають перетинки; мають особливу будову легенів; підняті над поверхнею голови очі та ніздрі дають можливість дихати атмосферним повітрям і спостерігати довкола, перебуваючи у воді. Під час пірнання ніздрі та слухові отвори закриваються спеціальними клапанами. Довгий хвіст слугує плаванню, хоча крокодили можуть використовувати його і під час полювання, щоб оглушити здобич. Як і в птахів, у крокодилів кишечник, сечовід і протоки статевої системи відкриваються у клоаку. Стать у крокодилів визначається умовами інкубації: якщо яйця американського алігатора розвиваються при температурі 32–340С, то з них виходять самці, якщо ж температура 300С і нижче, то будуть самки. А от у крокодилів при оптимальних температурах (30–320С) вилуплюються самці, а при вищих і нижчих температурах — самки. І самці, і самки мають гострі міцні зуби, які розміщені в особливих щелепних «кишеньках»: старі зуби випадають і на їх місці виростають нові. Крокодили поширені у тропічних та субтропічних регіонах; їх налічують 22 види; тривалість їх життя 80–100 років. Найбільшими серед крокодилів є нільський (завдовжки до 8 м) та солоноводний гребінчастий (завдовжки до 7 м, масою до 1 т). Саме ці два види можуть нападати на людину; інші живляться різноманітними тваринами (молюски, ракоподібні, птахи, ссавці тощо).
Можна наводити ще багато фактів, які характеризуватимуть особливості поведінки чи зовнішній вигляд, способи розмноження чи харчування, турботу про потомство чи ареал поширення, але всі вони тільки прославлятимуть неперевершеного Творця, Який досконало знає Своє творіння, Який у Своїй премудрості не дав йому чогось зайвого чи, навпаки, позбавив чогось потрібного. Слава Богу за результат Його п’ятого творчого дня!
Ольга Прокопович
Продовження у наступному випуску