Один хлопчик якось запитав свого батька: «Як починаються війни?» Батько відповів: «Ну, Перша Світова війна почалася тому, що Німеччина напала на Бельгію». Дружина, яка сиділа поряд, різко перервала чоловіка: «Говори дитині правду. Війна почалася тому, що когось там убили». Чоловік не стерпів: «Кого запитують: мене чи тебе?!» Дружина вибігла з кімнати, з усієї сили гримнувши дверима. У кімнаті запанувала гнітюча тиша. Тоді син промовив: «Тату, можеш мені далі не розповідати, як починаються війни. Я все зрозумів».
Не треба довго міркувати, щоб розуміти, що в багатьох випадках ми могли б уникнути конфліктних ситуацій, якби реагували інакше на слова чи поведінку оточуючих.
Люди переживають труднощі у відносинах з іншими, але часто ігнорують поради Того, Хто ці стосунки створив і подарував їм. Багато людей хотіло б мати правильні уявлення про те, що таке конфлікт і як з нього виходити. Але мало хто заглядає в інструкцію життя — Біблію, яка є Словом Божим.
Стосунки зламалися? — Зазирніть в інструкцію виробника!
Уважно вивчаючи Біблію, знаходимо відповіді на важливі питання:
— Якою є природа конфлікту?
— Що спричиняє конфлікти?
— Чи завжди конфлікт означає ворожнечу?
— Що таке прощення і як навчитися прощати?
Деякі з цих питань ми розглянемо у даній статті, яка, сподіваюся, може стати корисним матеріалом як для педагогів, так і для їхніх вихованців.
Чим є конфлікт?
Конфлікт — від лат. сonflictus, зіткнення або протиборство, вороже ставлення.
«Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ВОРОЖНЕЧІ, СВАРКА, заздрість, ГНІВ, СУПЕРЕЧКИ, НЕЗГОДИ, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5:19–21).
Звернімо увагу на те, що різноманіття вияву конфлікту є вчинками тіла (тобто природними реакціями грішної людини). Ми конфліктуємо, тому що є грішними за своєю сутністю.
З чого починається конфлікт?
«Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт. 15:19).
Конфлікт починається в серці як реакція на слово чи дію іншої людини.
Цікаве дослідження повчання настоятеля Дорофея зробив Михайло Дронов у своїй праці «Мистецтво спілкування, або Авва Дорофей».
Настоятель монастиря о. Дорофей жив наприкінці VI — на початку VII ст. Але повчання його, які виникли в зв’язку з проблемами взаємин у чернечій громаді, через чотирнадцять століть дивним чином виявляються актуальними для будь-якої категорії суспільства в наш час. Отець Дорофей зробив спробу «розкласти» явище конфлікту на етапи.
Зав’язка конфлікту розпочинається зі ЗБЕНТЕЖЕННЯ. Зненацька зустрівши недоброзичливість, людина збентежена й у перший момент розгублена. Потім вона починає багаторазово «прокручувати» у пам’яті інцидент. При цьому, зрозуміло, вона особливо гостро відчуває, як несправедливо з нею обійшлися, і гарячково перебирає в думках способи, якими вона «відновить» справедливість. Так людина переходить на другий етап розвитку конфлікту — РОЗДРАТУВАННЯ.
Перебування на цьому етапі можна порівняти із збиванням піни для ванни у воді. Якщо її не торкати — вона не дасть піни і поступово розчиниться. Якщо не зупинитись вчасно, людина переходить на етап гніву.
ГНІВ — це спроба відповісти на зло. Помста може бути явною чи прихованою. Хтось шпурляє тарілки і кричить. Хтось замикається в собі та йде. Те і друге говорить про одне: ми намагаємося змусити людину відчути, що вона винна, ми хочемо, щоб вона зрозуміла, наскільки погано те, що вона зробила. Внутрішня рішучість задовольнити свою мстивість (не важливо, чи буде вона здійснена) — це одна з форм гніву. Однак людина, що має будь-яку форму гніву, перебуває під владою гніву, вона невільна і страждає.
«Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. Бо гнів людський не чинить правди Божої» (Як.1:19–21).
Гнів не може занадто довго тримати людину в напруженні. Навіть після примирення, якщо він не викоренений, гнів приймає інші, більш «спокійні» форми.
Буває, що проходить місяць чи півроку, а людина усе ще носить у собі образу.
Етап, що називається ОБРАЗА або ЗЛОПАМ’ЯТНІСТЬ, може тривати роками і навіть усе життя. Злопам’ятність мучить і вимотує насамперед того, у чиїй душі вона оселилася. Усі взаємини із кривдником отруєні цією гіркотою.
«Відповідають злом на зло не тільки дією, але й словом, і виглядом… Буває, що хтось одним рухом чи поглядом може образити іншого. Це ворожнеча. Буває, хтось довідується, що його недруга образили чи принизили, і він радіє, почувши про це. Це зловтіха. Інший, коли бачить, що його недруга хвалять, — засмучується. Заздрість. А хтось, уже примирений, через якийсь час, якщо знову виникне сварка, починає згадувати і колишнє, і злиться вдвічі більше: і про перше, і про друге. Це непрощення» (о. Дорофей).
Процес розвитку конфлікту схожий на дерево, що у міру того, як росте, зміцнюється в ґрунті. Легше висмикнути маленький паросток, ніж викорчовувати величезне дерево.
Вирішення конфлікту
1. Починайте з себе.
Оскільки конфліктність — це одна з якостей гріховної сутності людини, вирішення конфлікту треба починати із власного серця. Нам буває дуже важко визнати свою провину, але інакше ми не зможемо отримати те, що обіцяє Бог у Слові: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Iв. 1:9).
Примирення з Богом — найважливіший крок у вирішенні будь-якого конфлікту.
«Бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення» (2 Кор. 5:19).
2. Майте щире спілкування з іншими.
Якось два лицарі билися у смертельному бою, звинувачуючи один одного у явній, як їм здавалося, неправді. Вони сперечалися про колір щита: один говорив, що щит білий; інший стверджував, що щит блакитний. Суперечка розгорілася і закінчилася поєдинком, а слушність мали обидва: щит з одного боку був пофарбований білою, а з іншого — блакитною фарбою. Якби лицарі уважно роздивилися цей щит, тоді не було б поєдинку.
Так суперечки, боротьба між націями, сусідами й окремими людьми дуже часто є результатом непорозуміння і неуважного обговорення предмета суперечки.
СПІЛКУВАННЯ МОЖЕ ВИРІШИТИ БІЛЬШІСТЬ ПРОБЛЕМ У СТОСУНКАХ.
«А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому ВИКАЖИ ПОМІЖ ТОБОЮ ТА НИМ САМИМ; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник» (Мт. 18:15–17).
Не відкладайте примирення «в довгий ящик».
Біблія ясно говорить про те, що, перебуваючи у конфлікті з кимось, людина не може спілкуватися з Богом так, ніби нічого не сталося. Для Бога важливо, в яких стосунках ми з оточуючими.
«А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мт. 5:22–24).
«Конфліктний» Бог?
Чи означає вирішення конфлікту, що людина повинна погодитися з твердженнями, які суперечать її власним поглядам? Чи означає це, що заради миру з іншими слід поступатися моральними принципами, переконаннями?
Читаючи Біблію, бачимо велику кількість конфліктних ситуацій: царі-ідолопоклонники ворогують із пророками, які намагаються донести їм правду від Бога; бунтівники-ізраїльтяни противляться владі Мойсея, тим самим не корячись Богові. Ми бачимо вияви Божого суду, Божу «війну» проти неправди та гріха. З історії ми знаємо про імператорів, які знищують християн, бо ті не погоджуються бачити в них «богів»; бачимо апостолів, які ведуть боротьбу з єретиками у першій церкві. Зрештою, Христа, Який називає книжників та фарисеїв «лицемірами», «хитрими лисицями», «прикрашеними гробами» та іншими досить неприємними словами.
А як щодо отаких закликів з Біблії?
2 Ів. 1:10–11: «Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його, і не вітайте його! Хто бо вітає його, той участь бере в лихих учинках його».
Тит. 3:10–11: «Людини єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знавши, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив».
2 Сол. 3:6: «А ми вам наказуємо, браття, Ім’ям Господа Ісуса Христа, щоб ви цуралися кожного брата, що живе по-ледачому, а не за переданням, яке прийняли ви від нас».
2 Тим. 3:4–5: «..зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!»
Рим. 16:17: «Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх».
1 Кор. 5:11: «А тепер я писав вам не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак, із такими навіть не їсти!»
Якщо ми почнемо шукати у Біблії хоча б натяки на те, що християнин повинен іти на компроміс із неправдою та гріхом заради збереження миру, ми розчаруємося. Коли умовою збереження миру з людиною стає втрата миру з Богом, християнину треба зробити вибір згідно з пріоритетами Слова Божого. Основою мирних стосунків з іншими та єдності з ними має бути Слово Боже, а не наші уявлення.
Разом з тим, Біблія не закликає нас до особистого ворожого ставлення до людей, з якими ми не маємо погодження у важливих питаннях. «Коли можливо, якщо це залежить від вас, — живіть у мирі зо всіма людьми!» (Рим. 12:18).
Бог бажає, щоб ми робили все залежне від нас, щоб бути в мирі з оточуючими.
Ненависть, образа, гнів, злопам’ятність — все це не повинно мати місця у серці, яке любить Бога та ближнього. «А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт.5:44–45).
Матеріали рубрики підготувала Ольга Новікова