…І чого це саме мене вибрали?
Стояв собі спокійно біля мами, а тут натовп, хтось мене тягне, хтось сідлає, хтось сідає…
Ні, мені, звісно, приємно. Бо он як люди мене шанують: стелять під ноги свою одежу, пальмове гілля, співають, радіють, що я тут іду. А може, то не мені співають? А кому ж тоді?…
А-а-а! Це, мабуть, тому Чоловікові, що на мені їде. Правда, мені трохи незвично Його везти, бо я ще нікого досі не возив… Мені неважко, ні!
І Він так лагідно керує мною, так ніжно торкається до мене, так пестливо гладить по шиї.
І мені подобається, що люди співають цьому Чоловікові, бо і мені трошки перепадає тієї слави: і я йду по одежах, що стелять Йому, і я перебуваю в центрі уваги людей, і я слухаю ту хвалу, яку співають Йому. Аж загордитися хочеться.
Але чого саме мене вибрали? Адже мене ці люди не знають… А-а-а! Зрозумів! Вони знають мою маму! Видно, вона чимось їм колись прислужила, от вони мене і вибрали!… Але ж моя мама весь час живе тут і нікуди далі цього місця не виходила. А ці люди йдуть здалеку – он вони які стомлені, та й одежі запорошені. Звісно, вони не місцеві. Тоді звідки вони знають мою маму? Виходить, моєї мами вони не знають. То чому ж вони мене вибрали?
А-а-а! Мабуть, завдяки моєму розуму! Вони ж бо знають: якщо мені догодити, то я дуже мудро все зроблю, виберу найкоротший шлях, буду дуже слухняним. Але чому тоді моїм ім’ям часто називають не дуже розумних чи впертих людей? Невже ми зовнішньо з ними схожі? Чи, може, внутрішньо?
То чому ж мене вибрав той Чоловік?..
Олег Блощук