Щороку в пасхальні дні ми поклоняємося Господу Ісусові Христу, згадуючи Його страждання, смерть і славне воскресіння. Воскресіння є завершальним, величним акордом Божої справи спасіння людства, це вершина Його плану, пік усієї історії. Свята для того й призначені, щоб ми освіжили в своїй пам’яті те, про що не можна забувати, що важливо для нашого духовного життя.
Тому, звернімося до Божого Слова, Перше послання апостола Павла до коринтян, 15 розділ, перші десять віршів:
«Пригадую вам, брати, Євангелію, яку я вам проповідував, і яку ви прийняли, в якій і стоїте, нею ви також спасаєтесь, коли держите її такою, як я вам проповідував, інакше ви увірували надарма. Я вам передав найперше те, що й сам прийняв: Христос умер за наші гріхи, згідно з Писанням, що був похований і воскрес третього дня, – за Писанням; що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; опісля з’явився більше як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли. Опісля з’явився Яковові, згодом усім апостолам; а наостанку всіх, немов якомусь недоноскові, з’явився й мені, – бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, – бо гонив Церкву Божу. Благодаттю Божою я є те, що є. А благодать Його в мені не була марною…»
Воскресіння Ісуса Христа — виконання Писання
Першим, що обов’язково треба підкреслити, є те, що віра в воскресіння Ісуса Христа базується на фактах.
Багато хто думає, що це віра в містичні переживання. Іншим здається, що фундаментом є певні передання, які насправді важко довести. Та Павло, звертаючись до греків, на той час дуже освічених людей, які славилися серед інших народів своїми мудрими філософами, доводить їм, що воскресіння Христа — це історичний факт, а не філософська видумка.
До того ж, Павло стверджує, що цей фактаж події необхідно знати, бо це серцевина Євангелії — звістки про мету приходу Ісуса Христа, звістки про Його смерть та воскресіння, без чого не може бути справжнього християнства. Саме після проповіді Павлом Євангелії воскресіння в Коринті була заснована християнська церква, про що ми читаємо на початку 15-го розділу.
Євангелія полягає у тому, що «Христос помер за наші гріхи згідно з Писанням». Він не помер за колективний гріх усіх людей, але за гріхи особисто кожного. Коли ми приходимо за прощенням, то вибачаємося за себе, а не за сусіда. Ніхто не може розплачуватися перед Богом замість винуватця. Колективне мислення, до якого нас привчили, ніколи не допоможе нам у прийнятті Євангелії.
Далі читаємо, що Він «був похований і воскрес третього дня за Писанням». Чому автор загострює увагу на тому, що поховання і воскресіння відбулося за Писанням? Щоб підкреслити, що це не нова ідея, яка була проголошена в той момент, коли все відбулося.
Христос мав прийти у Богом визначений час, щоб вмерти та на третій день воскреснути. Бог подбав про людей, щоб вони нічого не сплутали, і тому наперед у Священних Писаннях провістив ці події. Відкривши Псалом, 15(16):10, ми читаємо: «Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!» Всі вірили і знали, як і сьогодні, що померла людина зотліває, але не Месія — не Божий помазаник для спасіння грішників. Тільки Месія не побачить зотління!
Пізніше, читаючи пророка Ісаю, 53:10, ми можемо побачити закладені там ідеї майбутнього: «Якщо Він принесе Своє життя в покуту», тобто помре, будучи замордованим, то «узрить потомство, що житиме довго і рука Його вчинить …»
Ісус Христос помер та воскрес за Писанням! Про це було сказано ще за 700 років до Його народження. Ісая пише про Нього, наче очевидець усіх подій.
Тому євреї, які спостерігали за життям Христа, не могли нічого сплутати, а особливо їхні вожді, які знали Писання напам’ять. Вони чітко усвідомлювали, Кого розпинають. Їхня людська природа не змогла подолати власної гріховності. Вони заздрили, адже за Ісусом ішли люди. Під ними захиталося крісло, і вони більше боялися втратити своє місце, ніж віддати його Христові, хоча Він його і не добивався. Ці вожді розуміли: все їхнє вчення не витримує критики, вони неправильно тлумачили Божі Слова, додавши туди багато своїх правил. І ось Христос, проповідуючи істину, викриває всю цю брехню. Ніякого іншого виходу, окрім як діяти за принципом «немає людини — немає проблеми», вони не бачили, засліплені жагою влади.
Дивлячись на сучасний світ без рожевих окулярів, можна твердо сказати, що і сьогодні люди не можуть перемогти свій власний гріх. Вони не хочуть скоритися перед Царем. Та настане день, коли всі скоряться. Бо на сторінках Біблії ми читаємо не тільки про Месію, Який страждає, але Який і вічно царює.
Він помер за наші гріхи згідно з Писанням, Він похований і воскрес за Писанням!
Свідки Христового воскресіння
Розумні люди, неупереджено читаючи Писання, переконуються в тому, що спочатку Христос з’явився Петрові, а потім дванадцятьом учням. Апостол Петро пише про ці події: «Ми бачили Його, торкалися, їли і пили з Ним».
Пізніше Ісус з’явився Якову, своєму рідному братові. Яків не вірив в Христа, та після зустрічі з Воскреслим, у своєму посланні, називає себе не тільки братом Ісуса, але рабом Господа Ісуса Христа.
Відтак Христос з’явися одразу п’ятистам людям. Згодом вороги сказали, що це брехня — тіло вкрали. Та ніколи й ніде у світі не було такого, щоб п’ятсот чоловік одночасно побачили міраж, ілюзію чи сон. Чи можливо таке, щоб одинадцять чоловік їли разом з Тим, з Ким понад три роки разом жили, чиї страждання і смерть бачили, і при цьому щось переплутали? Ніяк!
Як ще Бог мав би переконати нас у реальності того, що відбулося з Його Сином?
Воскресіння Христа вирішило проблему смерті
Як ми вже згадували вище, воскресіння – центральна подія історії людства. Павло пише, що без воскресіння Христа християнство не могло б існувати взагалі. Воскресіння є фундаментом духовного життя і вічною надією для кожної людини.
Є реалії, пов’язані зі смертю. Смерть нікого не залишає байдужим. Ми не можемо пройти повз цю подію, принаймні тоді, коли помирають наші рідні.
Що таке смерть? Як з нею боротися? Чи є взагалі вихід? Чи це непереможний ворог? Де відповідь на запитання вічної надії: «Що буде з людьми далі?»
Жодна з поганських релігій не давала чіткої відповіді на це запитання, і тому в них не було майбутнього. Їхнє вчення, наче туман, у якому неможливо хоч щось розгледіти.
І тільки воскресіння Христа — єдина відповідь на це запитання. Спочатку воскрес Христос, а потім воскреснуть ті, хто пішов за Ним, а потім і всі інші. Він прийшов, щоб оправдати грішних, якими були всі ми. Він, таким чином, відкрив нам дорогу до неба. Іншого шляху не було, і тому воскреслий Христос виправдовує грішників, які приходять до Нього, які розкаюються перед Ним у своїх гріхах. Вони стають праведниками, і тому Бог може їх прийняти. Рим. 4:25: «Воскрес, щоб заступатися і бути ходатаєм, молитися за нас». А також Рим. 8:33-34: «Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – Той, що оправдує. Хто той, що засудить, якщо Ісус Христос, Який помер, воскрес і сидить по правиці Бога-Отця, заступається за нас?»
Воскреслий Христос у присутності Бога-Отця на небі щодня, щомиті молиться за нас. Якби не Його молитви і якби не Його рани, то гнів Божий і Божа святість знищили б нас. Бог не терпить гріха. Сучасний світ придумав гуманного Бога, Який постійно «сюсюкається» зі Своїм творінням, яке грішить і бунтує проти Нього. Насправді праведний гнів Божий кожного дня готовий спопелити всіх беззаконних і грішних.
І тут треба дещо зауважити: Він молиться за вибраних, Він молиться за тих, кого Він викупив. Він молиться за тих, хто Йому належить.
Кому належите ви? Хто є вашим Паном і вашим Господом? Ми можемо багато чого розповідати, ми можемо длубатися у своєму житті, в інших, ми можемо осуджувати одних, других, третіх, ми можемо дивитися і бачити багато темряви в християнах, але це нас не виправдає, коли ми прийдемо у Божу присутність.
Воскреслий Христос — Суддя живих і мертвих
Він воскрес, щоб стати суддею. Нам варто про це подумати. Апостоли проповідували про це, зокрема апостол Петро серед поганського народу в домі Корнилія, офіцера ворожої армії. Зупинимося лише на 41-42 віршах 10-го розділу Книги Дії святих апостолів: «Він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то Він, Ісус Христос, призначений Богом суддя живих і мертвих». Ісус Христос є Богом усіх. У Нього всі живі. І Він буде судити живих і мертвих. Для цього Він воскрес.
Отже, Христос воскрес для того, щоб заступатися за вибраних, щоб виправдати всіх грішників, які до Нього звернуться, і судити всіх живих і мертвих.
Свого часу, коли Христос ще жив на землі, зустрічався з різними людьми, у Нього були друзі і вороги. Одна сім’я, в якій Він часто бував, Його друзі, які жили недалеко від Єрусалиму, – це Марія, Марта і Лазар.
Одного разу, коли Ісус прийшов із запізненням після смерті Лазаря, Марта заговорила з Ісусом і визнала Його Богом: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не вмер би». Потім Марія повторила ці самі слова. У що вірили ці сестри? Вони вірили в Ісуса Христа, Який міг зцілити їхнього брата, коли той був ще хворий, але що Він може воскресити, вони не вірили.
Ісус каже: «Твій брат воскресне». Марта відповідає, що так, але це воскресіння відбудеться останнього дня, коли воскреснуть усі померлі. Сучасні ж християни в більшості в цю доктрину не вірять, а це значить, – вони не християни. Хто не вірить у воскресіння мертвих – той не християнин. Воскресіння з мертвих – наша фундаментальна віра.
Марта вірить, що Лазар воскресне, але останнього дня. Господь же каже: «Віруй, і побачиш Мою славу». Він переконує її, говорячи про Себе дуже важливі слова: «Я – воскресіння і життя!..», «Віруй і побачиш славу Божу!» І вона її побачила, бо Христос воскресив її брата із мертвих (Ів. 11:1-44).
Зараз є різні віруючі, як і в часи Павла. Він каже про деяких: «Якщо ви недаремно увірували». Виявляється, є люди, які увірували марно. Вони можуть усе життя оббивати пороги храмів, але вірити надаремно. Нам необхідно чітко знати, чи не даремно ми ввірували. Такі християни вірять частково, у те, що їм підходить, що їм подобається, що вигідно. А головне – вони не визнають Христа своїм Паном, а себе – Його рабами, підкореними Йому. Якщо немає підкорення – немає справжньої віри. Якщо немає віри, буде справжній, справедливий суд Христа над такими людьми, бо Він воскрес, щоб судити живих і мертвих.
Воскресіння Христа принесло надію
У 25 вірші 11 розділу Євангелія від Івана, Ісус Христос говорить важливі слова: «Я – воскресіння і життя…» У цьому вірші ми бачимо причину, чому Христос воскрес. Смерть не може бути Йому суперником, Його ворогом, бо Він є воскресіння і життя. Сучасним людям важко в це повірити. І навіть деяким християнам. Більшість людей вірить, що світ з’явився не сам собою, не в результаті вибуху. Християнство вчить, що світ з’явився в результаті того, що Бог створив його. Невже Той, Хто є справжнім життям і воскресінням, Який з нічого створив світ і Своїм словом все збудував, не міг бути цим воскресінням, яке отримало перемогу над смертю, тоді, коли воскрес Сам Ісус Христос? Той, Хто з нічого викликав світ до існування, мав життя в Собі, щоб воскресити Себе Самого і повстати Переможцем над дияволом.
Коли ми читаємо Євангеліє від Івана, ми часто зустрічаємо заяви Ісуса Христа: «Я є …». Це слово «є» або «єсмь» – спроба перекладачів Писання передати ту думку оригіналу, що Він називає Себе Богом, звіщає, що Він – Яхве, «є Той, Хто є».
Це слово надзвичайно дратувало релігійних людей того часу. Вони не могли погодитися, що Він називає Себе Божим Сином. Вони протестували і протистояли цьому. Проте Він шість разів уживає це слово, називаючи Себе: Я – хліб, Я – світло, Я – двері вівцям, Я – Пастир, Я – дорога, Я – правдива виноградна лоза. І якщо для сучасних людей нашої культури це мало що говорить, то для тогочасних євреїв це були сильні заяви. Зі Старого Завіту вони знали, що це все означало, бо це відображалося в скинії. Колір кожного покривала, яким була покрита скинія, передавав сутність Самого Бога, Його якості, Його природу. Вхід до отари – через Нього Самого, вхід до безпеки – через Нього Самого. Він, одночасно, двері для отари, і пастир, і виноградна лоза. Виноградник – це Божий народ, а Він – Лоза. Значить на Ньому все тримається, Він — Бог! Вони не могли це «проковтнути». Це відбувається і сьогодні.
Коли Він говорить «Я є», то це значить, що Він Той, Хто має життя в Самому Собі, сущий. Він вічний. Він незмінний. Для євреїв це ще й означає, що Він – Бог їхніх батьків: Авраама, Ісака і Якова, Він – Бог Старого Завіту. Це було для них священним, і разом з тим вони не впокорилися перед Ним.
Коли ми сьогодні говоримо про ці речі, то повинні пам’ятати, що для Ісуса Христа, Який був справжнім життям і справжнім воскресінням, не було перешкодою те, що Він помер. Смерть не була Його суперником. Він переміг її.
Отож сьогодні, коли ми говоримо про християнство, то це віра в справжнє світле майбутнє, з перемогою Ісуса Христа над смертю. Коли ми говоримо про справжнє християнство і про справжніх Божих людей, то вони мають найти відповідь у своєму серці і не боятися смерті, бо смерть не є непереможеним ворогом, смерть – переможений ворог, і воскресіння Христа підтверджує це.
Як ви ставитеся до смерті? Ви святкуєте Христове воскресіння, вигукуєте: «Христос воскрес! Воістину воскрес!», але тремтите, що скоро загляне гостя з косою? Тільки справжні християни спокійно ставляться до смерті. Це не значить, що вони шукають причини, як померти. Вони не прискорюють цього моменту, але чекають: не смерті, а зустрічі з Христом! І в цьому велика різниця. Це атеїсти твердять, що зі смертю приходить повне знищення і після цього ніхто і нічого не існує. Зрозуміло, що це – відчай. Коли ж ми читаємо Боже Слово, то воно стверджує і переконує нас у тому, що Христос воскрес із мертвих, Він – перший, а потім за Ним воскреснуть усі ті, які вмерли у Христі, потім на суд Він покличе і тих, хто помер без Нього. У Бога немає мертвих, у Нього всі живі. Смерть – це лише перехід з одного стану в інший. Божі діти сміливо йдуть на зустріч з Ісусом Христом! Підніміть свої очі до Нього! Не чекайте кінця світу чи своєї смерті з переполохом, а йдіть назустріч сміливо, тому що Господь дав вам великі обітниці і Його воскресіння принесло велику надію.
Ісус Христос воскрешає мертвих
Силою Свого слова Бог робить неіснуюче існуючим. Воскрешає Він також Своїм словом. Як це відбувалося?!
Першим, кого Він воскресив, – був юнак, син наїнської вдови, якого несли ховати. Ісус воскрешає його словом!
Потім Він воскрешає дочку Яіра. Яір прийшов до Ісуса з проханням зцілити її, але на той момент Він не міг залишити інших нужденних. Дівчинка померла. Тут дещо інша ситуація, Христос навіть каже, що вона не померла, а спить. Непевна ситуація.
А ситуація з Лазарем яка?! Лазар вже чотири дні в гробі, завалений каменем, тіло вже почало розкладатися, вже ніхто не скаже, що він живий.
У Божих очах невіруючий світ – мертвий. Бог його таким і називає. Всі люди, які не вірять, що Ісус є Христос і Господь, як би вони не виглядали, що б вони не робили, навіть якби всі заповіді виконали, – мертві в Його очах. Але є різні покійники.
Частина є таких, як дочка Яіра, що ще й не можна довести, що вони мертві. Такі гарні, такі славні, такі чемні, і заповіді виконують, і живуть правильно, і добро роблять, і служать усім, і бідного не обминуть, і всім допомагають, і в церкву ходять, і десятину дають, і в причасті беруть участь, і щось навіть комусь розказують про Бога! Зовсім як дочка Яіра! Ще й можна посперечатися, чи живий, чи мертвий. Але й серед таких, на жаль, є мертві.
Тому поставмо собі питання: чи живі ми, чи мертві? Чи був той день, коли Він воскресив нас із мертвих (Еф. 2:5)? Чи була у нас зустріч із Тим, Хто воскрешає? Ті, хто мали, ті знають, а хто не мали, – плутаються і кажуть: «Не знаю, не впевнений, може була, а може й ні». Якщо ви такий покійник, як дочка Яіра, що не зрозуміло, чи ви мертві, чи живі, то хочу вас потішити: «Христос і таких воскрешає».
Що ж то за друга категорія людей, схожих на сина наїнської вдови? Ці можуть виглядати непогано, але всередині все розпадається. Вони можуть гарно подавати себе і переконувати, що у них усе нормально, але там, усередині: заздрощі, жадоба до наживи, пошуки свого, гординя і все інше, з чим не можна справитися. Такі люди з Богом не мають нічого спільного. Але є добра звістка і для таких: Христос – воскресіння і життя, Він може вас оживити, Він може вас зробити живими для Нього.
Мова йде про те, щоб зробити нас живими для Бога, не просто живими. Ви можете заперечити, що я – «живіший усіх живих», я роботи роблю більше від усіх на світі, я багато чого довів комусь, я і хороший, і розумний, і гарний, і всі про мене хорошої думки. Але чи живете ви для Бога, чи живете для себе? Мертві живуть для себе, а живі – для Бога. Ось у чому різниця.
Третя категорія мертвих людей – вони такі, як Лазар. Про таких ми знаємо точно. Їх напевне ні з ким уже не сплутаєш: ті, що з в’язниці не вилазять, наркомани, страшні грішники, ті, кого ми цураємося. Вони «смердять». Поруч із ними не хочеться сидіти і бути.
Якщо хтось про себе думає таким чином і ви вже усвідомлюєте, що ви мертві і вже розкладаєтеся, то вам саме час прийти до Христа, прийти і сказати: «Господи, Ти можеш дати мені нове життя, Ти можеш перемогти в мені». Він оживляє мертвих для того, щоб вони жили для Нього, і робить це через Слово.
Якщо люди не вірять в Слово, то вони не повірять, навіть якщо мертві воскреснуть. Про це говорить нам наступна біблійна ілюстрація – про багача і Лазаря. Хто не вірить у Слово – не допоможуть і чудеса, і хто вірить у чудеса більше, ніж у Слово, той має духовні вади. Тому ми зосереджуємо людей на слові і кажемо, що всі ці групи мертв’яків можуть бути оживлені Христом, лише Христом!
Кожен, хто сьогодні, у день Пасхи, відчуває себе мертвим, – ідіть швидше до Христа, щоб не потрапити туди, звідки вже неможливо повернутися.
Тільки через смерть знову приходить життя
Ісус Христос свого часу говорив про зернину. І Він сказав, що Він є цією зерниною. І Він говорив, що якщо зерно, яке впаде в землю, не помре, – то залишиться одне, а коли воно впаде в землю і помре, то повстане в новій силі, в новому вигляді, дуже славному і потужному. Це зерно, яке помирає, нібито страждає і зникає, але з того зерна народжується багато зерен: навіть у тридцять, шістдесят і сто крат.
Христос помер, щоб повстати в новій силі, в новій красі, щоб повстати в славному тілі, яке не хворіє, не страждає, не вмирає. Ісус Христос таким повстав із мертвих і каже, що цим самим шляхом пройдуть усі, хто в Нього ввірували. І вони отримають славне тіло, яке мав Ісус Христос. Ми віримо в майбутнє, яке обіцяв Христос, і все в точності виконується: кожне слово збувається. Він за Писанням воскрес із мертвих, і Він словом воскрешає мертвих, і Він словом вселяє віру у серцях людей, і через цю віру оживають люди.
Ісус Христос закликає Своїх послідовників іти тим шляхом, яким пройшов Він Сам. Те життя, яке ми маємо у Христі, пов’язане не лише з воскресінням, але воскресінню передує смерть. І коли ми щоранку прокидаємося, ми повинні пам’ятати, що наше воскресіння в кожному дні залежить від нашої смерті для себе, для свого «я». Це ознака Божих людей.
2 Кор. 5:14: «Бо любов до Христа спонукає в нас цю думку: коли один помер за всіх, то всі вмерли». От що значить, що Христос помер за нас, це означає, що мали померти всі, але Він помер за нас, і Його смерть зарахована нам.
Життя мертвих – це життя для себе. Якщо ви живете для себе – значить живете життям «мертвого». Якщо ви живете для Воскреслого, Того, Хто для нас умер і воскрес, то це означає, що ви живете життям новим, життям воскреслого.
Коли зерно помирає, воно не залишається без плоду, воно воскресає в новому тілі, в славному тілі. Коли ми приносимо плід Богові – це наслідок нашої смерті для себе. І коли ми помремо – це тимчасове явище, це зерно, яке падає в землю, щоб померти, але повстати в новому славному тілі, щоб прославляти Ісуса Христа вічно. Ті, хто в Ньому, вже не вмирають. Христос Воскрес!
Тарас Приступа