Якби ви мене запитали, для чого я пишу статті в рубрику «Студії Біблії», то я відповів би так: «Тільки для того, щоб кожен, хто їх читатиме, міг зустрітися з Ісусом Христом». Можливо, комусь моя відповідь здасться дещо надуманою чи наївною. Нехай. Я вірю, що кожен, хто зустрічав Христа на своєму шляху, хто бачив Його серцем, а не просто тілесними очима, — не залишався байдужим. Коли кажу про зустріч, то маю на увазі сьогоднішній день, а не далеке минуле. Зрештою, вірити чи ні — ваш вибір. І все ж, важко повірити, коли вважаєш Біблію заплутаною і відірваною від реальності книгою. Коли духовність пов’язують з чим завгодно, тільки не з буквальним історико-граматичним змістом, Біблію перестають читати. Я переконаний, що люди не розуміють Біблію, бо не читають її. Але навіть ті, хто читає, не завжди зустрічаються з Тим, Хто її написав. Отже, коли здоровий глузд підказує як читати і тлумачити Біблію, підходьмо до цього з молитвою і бажанням зустрітися з її Автором.
Перша така зустріч назавжди змінила моє життя. Але, повірте, це продовжується досі: кожного дня я шукаю Бога на своїх життєвих дорогах і ціную зустріч з Ним понад усе. Звичайно, існують інші, більш вагомі, аніж мій досвід, свідчення того, що людина може і повинна зустрітися з Богом. Ці свідчення називаються Євангелієм.
Сьогодні ми познайомимося з Євангелієм від Івана. Один мій знайомий сказав про нього: «Таке просте і таке глибоке!». Я погоджуюсь і запитую себе: «У чому секрет? Як вдалося Іванові розкрити образ Ісуса Христа так просто і так глибоко?» Причин можуть бути сотні, проте є кілька найбільш очевидних.
Євангеліє від Івана наводить на думку про зустріч, про стосунки. Вже в першому розділі розповідається про те, як сам автор пішов за Христом, та й усе, про що говорить євангеліст, тісно пов’язано з темою спільності з Богом і одне з одним[1]. Любов до Бога й одне до одного, єдність, віра, народження від Бога, життя вічне, пізнання Бога, — скільки граней має це спілкування. А починається все із зустрічі. У Першому соборному посланні апостол Іван пише: «…Що ми бачили й чули, про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом»[2].
Пригадую, як на початку 90-х нас, студентів Рівненського музичного училища, знайомили зі змістом Євангелія від Івана. Учитель відкривав Євангеліє, і ми читали… Є щось особливе в тому, як про Господа Ісуса розповідає цей євангеліст. Виникала маса запитань про віру і життя, і ми усвідомлювали, що зустрілись із Богом. Для одних це був поступовий процес, для інших — раптовий, але для всіх — несподіваний. Це потрібно пережити, тому я молюсь, щоб, відкриваючи Біблію, ви зустрічалися з Богом.
Давайте візьмемо аркуш паперу і розкреслимо його на три колонки. Сьогодні ми ознайомимося з простим методом: ми будемо складати таблицю, в яку поміщатимемо результати нашого дослідження. Звісно, таблиці можуть бути різними. Проста таблиця для вивчення Біблії, яка наводиться нижче, — поширений у всьому світі метод вивчення Біблії.[3] Багато віруючих починають краще розуміти Біблію, засвоївши цей простий підхід.
Перша колонка матиме назву «Спостереження». У ній запишемо те, що побачимо безпосередньо в тексті. Ми розпочали наші студії з розмови про те, що все починається з простого читання, спостереження за тим, що говорить Біблія. Те, що ми бачимо в тексті, вимагає тлумачення і застосування. Тож, по-перше, запишемо факти, які ми побачили в тексті.
Наступна колонка — «Тлумачення». Один з найпростіших способів правильно зрозуміти текст — перефразувати його своїми словами (див. «Слово вчителю» №2/2007, с. 12). Хоча ми не застосовуємо алегоричне тлумачення там, де його не застосовує сама Біблія, проте це не означає, що зміст завжди на поверхні. Для аналізу «Спостережень» важливе не лише вміння застосовувати елементарну логіку, але й у рамках буквального історико-граматичного підходу тлумачити образні вислови і намагатися зрозуміти і відчути, що написане означало для перших читачів. Тлумачення — це своєрідний висновок, який потрібно робити після роздумів над контекстом4.
Остання колонка — «Застосування». Прочитане і правильно витлумачене слово Біблії можна застосувати в житті, бо це Слово Боже. А хто, як не Бог, краще знає нас і те, що нам потрібно. Мабуть, точніше це описує Сама Біблія: Слово «живе і діюче», воно оживляє (див. Євр. 4:11; Ів. 6:63). Ті, хто любить Святе Письмо, не раз переконувались в його актуальності. Отже, кінцева мета того, що написано, — втілення у життя. Це мета вивчення.
Усі три складові процесу вивчення взаємопов’язані; так, наприклад, «виривання з контексту» на етапі «Спостереження» призведе до того, що читач не зрозуміє, як те, що він прочитав, пов’язано з сьогоденням, з реальністю, яка його оточує.
Отже, на основі вищесказаного ми можемо поставити три запитання до конкретного тексту:
1. Що тут написано?
2. Що це означає?
3. Як це застосувати?
На прикладі прологу з Євангелія від Івана спробуємо практично оволодіти тим, про що говорили5 (див. таблицю).
Можна скласти таку таблицю на окремому аркуші й опрацювати решту тексту прологу — Ів. 1:15–18. Треба бути обережним, коли ми складаємо подібні таблиці, аналізуючи різні тексти Біблії. Спрощення того, що написано за допомогою таблиці, не завжди допомагає побачити те, що бачили перші читачі, і, як наслідок, правильно застосувати Біблію сьогодні. Проте, всі ми вчимося, і ті, хто критикує цей метод, не повинні, як то кажуть, виплескувати разом з водою дитини. Важливо пам’ятати, що ця таблиця не замінює, а доповнює все, що ми вже знаємо про вивчення Біблії…
Коли я ходжу вулицями нашого міста, коли дивлюсь на людей у кафе, на базарі, просто надворі, — всі такі різні, кожен зайнятий своїми справами, всі кудись поспішають, на обличчях стурбованість. І я запитую себе — чи знають ці люди, що Євангеліє може кардинально змінити їхнє життя? Я переконаний, що Євангеліє допомагає нам подивитись на Бога й одне на одного по-новому. Так перемагається гріх, який зробив людей чужими, і стає можливою зустріч із Богом і одне з одним.
Пригадую травневий вечір, коли переживання того, яку прірву подолав Бог, щоб зустрітись з нами, назавжди закарбувалося в моїй душі. Це було в Єрусалимі.
Ми приїхали до Єрусалима наприкінці тижневої подорожі Святою Землею. На ніч зупинилися в домі для пілігримів англіканської церкви — Церква Св. Георгія. Уже потім я зауважив, що ми в Ізраїлі, в англіканській церкві, приймаємо гостювання від арабів… Що спільного між цим?
Того вечора студенти мали вільний час і вирушили в Старе місто. Декілька хвилин — і ми біля Дамаських воріт, які в цю пору доби завалені сміттям після денної торгівлі. Вдень у мусульманському кварталі все виглядає святково, товари виблискують на сонці, гомін, рух — як на базарі. Але перше моє враження від Старого міста було ввечері. Що я бачив? Я бачив вулиці, що схожі на тунелі, лише місцями освітлені, арабів різного віку, ортодоксальних євреїв — групами, сморід і калюжі, хлопчика, що несе на голові двері, аксакалів, що курять кальян, півметрові кістки тварин, біля яких бігають коти, напівпідвальні приміщення з обпаленими побіленими стінами, мокрі вулиці після базарного дня…
Гомін ущух ненадовго, до ранку. А назавтра вулиці наповнилися такими різними і відчуженими одне від одного людьми. І раптом, простуючи цим лабіринтом — Via Dolorosa6… І я зрозумів: «Заради нас, таких різних і чужих одне для одного, помирав Богочоловік». Син Божий став Людиною, Бог воплотився. Ось чому Євангеліє досі актуальне. Ось чому звістка про те, що Він живий, досі зворушує серця. Зустріч із Христом наповнює сенсом наше життя!
Юрій Ліщинський
[1]Улюбленим учнем Христа Іван називає себе сам, хоча і не прямо (див. Ів. 19:26; 20:2; 21:7, 20). Також ми знаємо, що він був одним із трьох найближчих учнів Ісуса Христа (див. Мт. 17:1; 26:37; Мк. 5:37; 9:2; 14:33).
[2]1 Ів. 1:3.
[3]Для широкого загалу він відомий як «індуктивний» метод.