Частина 3
Творіння: день другий
«І сказав Бог: «Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою». І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. І назвав Бог твердь: «Небо». І був вечір, і був ранок — день другий» (Бут. 1:6–8).
Слово, перекладене як «твердь», означає щось твердо усталене або «небозвід». Для жителів Землі таким небозводом є атмосфера. Слово «атмосфера» складається з двох слів: «атмос» (означає «пара») і «сфера» (означає «оболонка»), — і буквально означає «газову оболонку, що оточує нашу планету». Наукове визначення звучить так: «Атмосфера — це той простір навколо Землі, в якому газове середовище обертається разом із Землею як одне ціле». Маса атмосфери становить мільйонну частку маси Землі. Густина (або щільність) атмосфери, її тиск, температура та інші величини характеризують стан атмосфери. Фізичний та хімічний стан атмосфери змінюється з висотою, а також в залежності від того, день чи ніч, зима чи літо, активне Сонце чи ні, та інших чинників.
Атмосфера має шарувату будову. Відповідно до змін її температури з висотою виділяють такі шари: тропосферу (до 16 км), стратосферу (товщиною до 50 км), мезосферу (до 80 км), термосферу (до 1000 км), екзосферу, яка поступово переходить у міжпланетний простір приблизно на висоті 3000 км. У тропосфері і мезосфері температура з висотою знижується, а в стратосфері і термосфері, навпаки, підвищується. За ступенем іонізації атмосфери в ній виділяють нейтральний шар (нейтросферу) товщиною до 90 км і шар, в якому атоми і молекули газів атмосфери сильно іонізовані (іоносферу), що сягає висоти 500 км.
Особливістю стратосфери є те, що на висоті 23–25 км над поверхнею Землі міститься максимальна концентрація озону (від грецького «озо», що перекладається як «пахну»). Озон — синій газ з різким запахом, вибухонебезпечний і отруйний, є мутагеном і руйнує еритроцити (червоні кров’яні тільця). Озон виникає з кисню під час грози та при дії ультрафіолетових променів. Озоновий шар у стратосфері інтенсивно поглинає ультрафіолетові сонячні промені і тим самим захищає все живе на Землі.
Хімічний склад атмосфери: азот становить 78 %, кисень — 21 %, 1 % припадає на інші гази (вуглекислий газ, водень, гелій, метан та ін.). Такий склад атмосфери залишається сталим аж до висоти 100 км. Розглянемо основні складові атмосфери.
Азот (в перекладі з грецької означає «безжиттєвий») — газ без запаху, кольору і смаку, легший за повітря, малорозчинний у воді, не підтримує дихання та горіння. Але, разом з тим, азот входить до складу величезної кількості органічних з’єднань, в тому числі таких життєво важливих, як білки та амінокислоти. За нормальних умов азот хімічно малоактивний. Якби він був активніший, атмосфера Землі не могла б існувати в такому складі, як тепер. Азот прореагував би з киснем і утворились би отруйні оксиди азоту. Але якби азот був ще менш активним, то тоді б ні хімічні виробництва, ні мікроорганізми не могли б атмосферний азот використати для потреб усього живого на Землі. Лише в людському організмі на долю азоту припадає 3% від маси організму. В живі організми азот потрапляє з допомогою бактерій ґрунту, що поглинають його з повітря і перетворюють в аміак, який дуже швидко перетворюється в амінокислоти та білки.
Кисень був відкритий лише у XVIII ст. Кисень за нормальних умов — газ без кольору, запаху і смаку; малорозчинний у воді, але добре розчиняється в органічних розчинниках (бензин, ацетон); хімічно активний (утворює сполуки з усіма хімічними елементами, крім гелію, аргону й неону). Реакції з’єднання елементів з киснем — реакції окислення — майже завжди супроводжуються виділенням тепла, інколи — світла. Роль окислювача — головна роль кисню на нашій планеті. Навіть процеси дихання і горіння пояснюються як процеси взаємодії речовин з окислювачем — киснем. Окислення киснем органічних речовин їжі — енергетична основа життєдіяльності. Цей елемент входить до складу величезної кількості життєво важливих сполук — води, білків, жирів, вуглеводів, кісткової тканини тощо. Природним джерелом кисню на планеті є деякі бактерії та рослини. Біохімічна реакція в рослинах для вироблення кисню під дією світла називається фотосинтезом і для її протікання необхідний вуглекислий газ, який входить до складу атмосфери.
Вміст вуглекислого газу в атмосфері Землі з часом змінюється, але в середньому становить 2, 3х1012 т. Вуглекислий газ — безбарвний, кислуватий на смак, в 1, 5 раза важчий за повітря, не підтримує дихання і горіння.
На кінець XIX ст. склад земної атмосфери вважався досить добре вивченим. Однак англійський фізик Дж. Релей звернув увагу на загадкову обставину: густина атмосферного азоту і азоту, добутого з хімічних сполук, відрізнялась. Невелика різниця, але завжди на одну і ту ж величину. Щоб пояснити цю аномалію, він звернувся до іншого вченого — У. Рамзая. Вчені дійшли висновку, що в атмосферному азоті міститься домішка невідомого газу, який отримав назву «аргон», що в перекладі з грецької означає «недіяльний»; він справді виявився нездатним вступати в хімічні реакції. В 1895 році той самий англійський вчений У. Рамзай виявив інший «бездіяльний» газ — гелій (з грецької «сонячний», бо він спочатку виявлений був на Сонці). Вміст гелію в атмосфері Землі становить 5,24х10-4 % її об’єму. Гелій — безбарвний газ, легший за повітря. А ще через 3 роки (1898 рік) з повітря було виділено інші гази — криптон (його назва в перекладі з грецької означає «прихований»), неон («новий») та ксенон («чужий»). У. Рамзай писав, що «…ксенону в повітрі менше, ніж золота в морській воді». Вміст в атмосфері цього рідкісного газу становить лише 0,39х10–4 % її об’єму.
З космосу атмосфера Землі (щільні її шари) має дуже гарний вигляд — тонесенька яскраво-синя оболонка, що складається, в принципі, з отруйних газів, але яке колосальне значення має!
Хімічний склад атмосфери не є сталим. Причинами його зміни є: «вивітрювання» газів у космічний простір; «захоплення» Землею міжпланетної речовини (комет, метеоритів тощо); розщеплення молекул речовин під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця; вулканічна діяльність; пилові бурі та лісові пожежі, а також діяльність людини. Ми часто дуже тішимось з досягнень людства і ще частіше навіть не усвідомлюємо наслідків своєї діяльності особисто для себе, для людства, для планети. Ось деякі цифри:
1) за один рейс трансатлантичного лайнера спалюється… 35 тонн кисню!
2) один легковий автомобіль на шляху в 1000 км спалює стільки кисню, що його вистачило б дорослій людині на рік для дихання (у світі зараз нараховується близько 500 млн. автомобілів);
3) вуглекислого газу за останні 100 років в атмосфері збільшилось на 20–25%, що підсилює «парниковий» ефект, а, отже, і негативний вплив на клімат;
4) чадного газу щодня в атмосферу викидається всіма автомобілями світу 1, 5 млн. тонн;
5) щороку викидається в атмосферу 2 млрд. тонн сірчистих сполук;
6) зола, попіл, цемент та інші викиди становлять по 200 млн. тонн щорічно;
7) збільшується викид аерозолів (аерозоль — завислі в повітрі тверді і рідкі частинки різних речовин розміром від часток міліметра до мікронів). Як і вуглекислий газ, аерозолі інтенсивно поглинають інфрачервоні («теплові») промені Сонця і Землі. Тому над великими містами формуються потужні «острови тепла», що також впливає на клімат.
На клімат на Землі впливають й інші чинники, наприклад, магнітне та гравітаційне поля Землі, про які ми вам розкажемо в наступних випусках часопису. А зараз звернемо увагу лише на те, що якраз гравітація Землі зумовлює саме таку (не більшу і не меншу) величину атмосфери. Відомо, наприклад, що планета-гігант Юпітер має значно потужнішу атмосферу, ніж Земля, а Місяць зовсім не має атмосфери, бо його маса така, що не може її втримати. Внаслідок притягання атмосфери Землею поверхня Землі та тіл, що перебувають на ній, зазнає дії атмосфери, так званого атмосферного тиску. Цей тиск такий, що на поверхню тіла 1см2 він тисне з такою силою, з якою тисне будь-яке тверде тіло масою 1 кг 33 г. А на долоню (приблизно 150 см2) атмосфера тисне з такою силою, як дві людини масою по 75 кг. Крім того, під дією гравітаційних сил атмосфера Землі пульсує, а земна кора зазнає піднімань та опускань (на екваторі ця величина сягає 55 см).
Але повернімось до Слова Божого: «І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона.» (Бут 1:6–7).
«…вода, що під твердю вона» не викликає у нас ніяких сумнівів, це — звичайна вода (сніг, лід) на поверхні Землі. Утворення водяної оболонки Землі (гідросфери) одні вчені пов’язують з дегазацією надр Землі (видалення газів з надр Землі, під час якого й утворилася вода), тобто вважають, що гідросфера має земне походження. Інші вчені вважають, що гідросфера має виключно космічне походження, оскільки виникла з газової хмари, насиченої водяною парою, яка оточувала Землю. Пара конденсувалась (перетворювалась на воду) і випадала на поверхню Землі.
А що таке «вода, що над твердю вона»? Вчені підрахували, що кожного року з поверхні усіх морів і океанів, озер, ставків і річок випаровується 400 тис. км3 води (об’єм води 1 км3 =109 м3 має масу 109 тонн). І якщо порівняти всю воду на Землі з найбільшим басейном, то вода у хмарах — це лише краплинка. Отже, «вода над твердю» — це не хмари. Коли Господь Бог створював небо та землю, то ще коли «…не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порала землю. І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю» (Бут. 2:5–6).
Американський вчений Джозеф Діллоу підрахував, що для стабільного клімату на Землі необхідно мати «пару», яка характеризується такими параметрами:
– потужність пароводяного шару в атмосфері має бути еквівалентною парі, яка утвориться з води товщиною 12 м (в масштабах усієї планети);
– його руйнування відбудеться якраз за 40 днів (пригадайте потоп, Бут. 6:7).
Якщо ж із сучасної атмосфери повністю випаде вся вода (в межах усієї планети), то дощ йтиме лише кілька годин, а товщина опадів вкриє всю поверхню Землі лише на 5 см (за іншими оцінками — на 2,8 см).
Отже, «вода над твердю» — це особлива оболонка з водяної пари. В чому її особливість?
По-перше, вона розташовувалась на висоті більше 3 км від поверхні Землі і разом з озоновим шаром створювала так званий «парниковий» ефект, коли тепло, отримане від Сонця, утримувалось цим шаром біля Землі, а не випромінювалось назад, у космос. Це забезпечувало рівномірний тропічний клімат по всій планеті (і на полюсах в тому числі). Доказом цього є знахідки у «вічній» мерзлоті мамонтів із неперетравленою їжею в шлунку, що свідчить про різке і дуже швидке зниження температури.
По-друге, навіть атеїстичні наукові гіпотези стверджують, що в історії Землі був такий період, коли рослини були надзвичайно високі та розкішні, містили багато білків, а тому були дуже поживні. Саме в цей час серед тварин жили динозаври, які й досі бентежать уяву і розум багатьох людей. А викопні рештки рослин цього періоду свідчать про те, що коренева система цих рослин була дуже слабкою. Таке можливе за однієї умови: тодішній клімат Землі був безвітряним, «парниковим».
По-третє, тривалість життя людей до потопу становила, в середньому, 900 років, через 600 років після потопу — приблизно 175 років, а тепер — в основному 70–80 років (Пс. 90:10). Однією з причин цього є те, що в атмосфері утримується недостатня кількість пари, а озоновий шар став тоншим і в ньому утворюються «дірки».
Це явище нове, виникло на початку 80-х років минулого століття і полягає в тому, що у вересні-жовтні майже щорічно сумарна концентрація озону над Антарктидою постійно зменшується. Невідомо, чому так відбувається, як невідомо і те, чи виникне подібне явище біля Північного полюса планети. Багато вчених пов’язують це явище з безвідповідальною діяльністю людини, її байдужим ставленням до нашої унікальної планети. Адже озоновий шар руйнується також від утворення в стратосфері окисів азоту, які потрапляють туди при запусках космічних і військових ракет, при ядерних атмосферних вибухах тощо. А, отже, на Землю буде потрапляти більше ультрафіолетових променів Сонця, які прискорюють старіння організму.
По-четверте, атмосферний тиск був більшим, ніж тепер, приблизно в два рази. Біблія розповідає про випадок, який стався з Ноєм, — він сп’янів (Бут. 9:20–21). Пригадуєте? До потопу Ной прожив 600 років і вочевидь знав дію вина і власні можливості. Але результат був несподіваний — він сильно сп’янів. Однією з причин цього була нестача кисню в організмі Ноя через зниження атмосферного тиску. В сучасній медицині навіть є такий метод лікування — насичення організму киснем. Людину поміщають в невелику герметично закриту камеру (барокамеру), яку заповнюють киснем під вищим тиском, ніж атмосферний. Через дихання та через шкіру організм людини насичується киснем. Такі барокамери використовують також для тренувань космонавтів. Але тиск там знижують і змінюють склад повітря. Зараз, коли екіпажі атомних підводних човнів довго перебувають в умовах підвищеного атмосферного тиску, стало відомо, що він сприяє швидкій зупинці кровотеч та загоюванню ран. Серцевий ритм за таких умов значно сповільнюється, бо перенесення кисню в м’язи здійснюється кров’ю при високому парціальному тискові. (Атмосфера — це суміш газів, а тиск, який би чинив кисень, якби він був один, називається парціальним).
Отже, другого дня творіння сталася лише одна подія — виникла прірва між тією водою, яка залишилась на поверхні Землі, і водою, яка опинилась високо над Землею. Ця прірва — небо (або атмосфера), «твердь» — не як щось тверде, а як щось надійне, фундаментальне. Для пояснення цього слова («твердь») використовують інше слово — «фірмамент», яке походить від перського «ферман», що перекладається як «веління», «наказ», і дуже добре вписується в контекст уривка. Бо слова «…і сказав Бог» говорять лише про те, що це було новим повелінням Божим, а не результатом дії законів, які пізніше відкрила наука.
«І сказав Бог…» — і відбулося чудо, і тільки тоді почали діяти відповідні закони.
Арно Пензіас, лауреат Нобелівської премії з фізики, написав: «Астрономія веде нас до унікальної події, до Всесвіту, створеного з нічого, з дуже делікатним балансом, при якому існують точно такі умови, які потрібні для можливості існування життя, — до Всесвіту, що має план у своїй основі (який можна було б назвати «надприродним»)».
А й справді, скільки потрібно було людям знищити, зламати, забруднити, знівечити в цьому досконалому і делікатному Всесвіті, створеному Великим Богом, щоб дійти висновку: «…І релігія, і природознавство потребують віри в Бога. При цьому для релігії Бог стоїть на початку кожного розмірковування, а для природознавства — наприкінці…» (Макс Планк, лауреат Нобелівської премії з фізики).
Ольга Прокопович
Продовження у наступному номері