Нашому поколінню судилося жити на рубежі двох тисячоліть. На наших очах змінюються філософські та релігійні концепції. Ми вступили в нову епоху, яка відкидає увесь попередній життєвий досвід людства. Епоха постмодернізму. Це складне і не зовсім зрозуміле слово означає, що сучасна молода людина, і навіть діти, мають нове мислення, новий світогляд. Ідея постмодернізму — це Всесвіт, який не має центру. Дозволяється все, що тобі сьогодні здається правильним. Сучасні молоді люди не визнають над собою ніякої влади. Живуть згідно з власною мораллю. Кожен має право на свою особисту істину, причому саме поняття істини у постмодерністів може суттєво змінюватися. «У тебе своя істина, у мене — своя». Наші справи здійснюються в поспіху, наші взаємини стають поверховими. Наші діти завдають собі шкоди, а наші батьки про все шкодують… Наші душі забули той день, коли ми востаннє зазирали в них… Наш час постійно опиняється попереду нас і, обертаючись, гукає: «Швидше! Встигай! Наздоганяй!» І ми можемо все відкинути і побігти, не озираючись, не задумуючись, навіть не дивлячись куди біжимо.
Сучасність змалечку вкладає в розум дитини думку про те, що вона сама повинна вирішувати своє майбутнє, і батьки не мають права втручатись у її життя. Саме такий світогляд формує у дітей реклама, телебачення, музика, інтернет. Батьки не встигають за прогресом, чого не скажеш про дітей. Інтернет, мобільний зв’язок, автомобільні новинки — молоде покоління живе з космічною швидкістю. Але Бог поклав відповідальність за виховання дітей на батьків.
Нинішнє покоління жителів планети має виконати особливу місію — гідно перейти від епохи раціоналізму до епохи духовності з перевагою духовного над матеріальним, подолати духовну кризу як найстрашнішу кризу людини і людства.
Що ж веде кожного з нас до джерел духовності? На думку багатьох українських мислителів — це шлях добра: через пізнання, усвідомлення й розуміння своєї істинної духовної природи, свого призначення у світі, залучення до ідеалів мудрості, краси, творчості. Саме показати цей шлях, допомогти молодій людині стати на нього і незмінно прямувати ним усе своє життя покликаний предмет «Основи християнської етики», нещодавно запроваджений у навчальну програму загальноосвітніх шкіл України.
Лише християнське виховання формує високі моральні чесноти і приводить душу до гармонії з Богом, оточуючим світом і власним сумлінням.
Недопустиме розмиття поняття «духовності», коли кожен вірить у те, що йому подобається. Адже сьогодні можуть запропонувати спасіння, але без Спасителя, віру, але без Бога, Церкву, але без її Глави — Ісуса Христа. Саме ця оманлива «духовність» є загрозою для нас і наших дітей.
Предмет «Основи християнської етики» — це не культові обряди. Це предмет, на якому вивчаються християнські чесноти: любов, віра, надія, милосердя, справедливість, чесність на основі Святого Письма. «Бог є світло, і немає в Нім жодної темряви» (1 Ів. 1:5). Ось що пишуть діти, які відвідують факультатив «Основи християнської етики»:
«Я думаю, що урок потрібен, тому що багато сімей не вірять у Бога. Віра допоможе нам стати слухняними, витриманими, хорошими. У дорослих буде менше проблем» (Ігор, 5 клас).
«Там навчають добру та милосердю… Після цього уроку стає так добре і хороше на душі. Я хочу, щоб цей урок існував» (Оля, 6 клас).
«Я вперше дізналася про Бога, прочитала вірші з Біблії… Ми стаємо добрішими, учимося любити свого ближнього, свою країну, шанувати природу» (Марія, 6 клас).
Про що хочуть дізнатися діти на уроках «Основи християнської етики»? — Чому так важко жити? Чому життя несправедливе? Чому помирають люди? Чи любить мене Бог? Чи недаремно проходить моє життя? Чому люди роблять недобрі справи? Чому одна країна воює з іншою? Чи бачить Бог кожну людину? Чи простить Бог мої гріхи? Чи є насправді Рай?
Україна — держава, на території якої проживають люди з різним віросповіданням. Толерантне ставлення, повага, любов до ближнього — це основа християнських цінностей, які розглядаються на факультативі «Основи християнської етики».
Слово «душа» у перекладі з давньоєврейської та давньогрецької означає «подих». Якщо ми дихаємо брудним повітрям, ми хворіємо, помираємо. Забруднення душі призводить до духовної смерті при тілесному здоров’ї. Що ж є страшнішим?
Лариса Тивончук