Уже кілька місяців увесь світ лихоманить. Люди, прокидаючись вранці, чекають нових сюрпризів від життя. «Що на нас чекає сьогодні?..» — запитуємо ми себе, вмикаючи ранкові новини. Безробіття? Зростання цін? Банкрутство? Банки перестали видавати готівку, долар росте, підприємства закриваються, заводи зупиняються, і все це називається двома словами — фінансова криза. А в Україну біда не приходить одна, у нас ще й чергова колотнеча в парламенті — політична криза. Всі ми прекрасно розуміємо, що замість європейського майбутнього з євроремонтами й рівними дорогами, нам загрожує безробіття, зростання злочинності, інфляція тощо. Що робити? Як жити? Фінансова, політична і, як наслідок, неминуча соціальна кризи просто роздирають наше суспільство. Сторінки новин в інтернеті рясніють повідомленнями про подальше поглиблення кризи. У людей рівень невдоволення і злості сягнув критичної позначки, нерви туго натягнуті, зуби міцно стиснуті. Так і хочеться гукнути до цього схвильованого натовпу: «Чому така паніка? Звідки стільки розпачу?». Переконана, що у відповідь почую: «Що за нерозумне запитання? Ми турбуємося про майбутнє! Про наше майбутнє і майбутнє наших дітей!». Кого? Дітей? Невже? Так чому ж ніхто особливо не б’є на сполох, не закликає прислухатись і побачити, що ми вже давно перебуваємо у ще одній затяжній кризі — кризі душі!!!
Щоразу, коли я відкриваю сторінку новин, я знаю, що прочитаю про це саме. У черговий раз здригнуся й мені захочеться плакати від розпачу й безвиході… Чому нас хвилюють порожні гаманці, але нам байдужі порожні душі? Чому нас турбують політики з їхніми брудними іграми, але ми заплющуємо очі на бруд у власних серцях? ЧОМУ??? Ви скажете, що від грошей і від політиків залежить майбутнє нашої країни. Насмілюся заперечити вам! Якщо все буде розвиватися за таким сценарієм як сьогодні, то в нас немає майбутнього при будь-якому уряді й фінансовому становищі. Дозвольте для більшої переконливості навести кілька цитат:
«Сьогодні в Україні число людей, які вживають наркотики, офіційно наблизилося до 100 тисяч. Реальна цифра, за оцінками МВС, в 10–12 разів більша й може становити 600–800 тисяч. За даними Інтерполу, у нашій країні перебуває приблизно 70 тисяч розповсюджувачів наркотиків. Наркозалежними найчастіше стають неповнолітні й молодь у віці до 30 років. Дістати заборонені препарати для них сьогодні не проблема. Середній вік наркоманів — 13–15 років, а в деяких містах він ще менший — 9–13 років. Наркотики поширюються на дискотеках — 49 %, на вулицях — 34 %, на вечірках — 34 %, на базарах — 26 %, в аптеках — 20 %, у навчальних закладах — 14 %, на пляжах і в парках — 9 %».
«Сьогодні в Україні в 11-ти виховних колоніях утримується близько 3 тис. неповнолітніх. Більше 50% засуджені за крадіжки, 25% — за грабунок, 10% — за нанесення важких тілесних ушкоджень або вбивство. Майже кожен третій одержав строк від 1 року до 3 років, половина — до 5 років і близько 18 % — більше 5 років. 13% засуджених потрапили в колонію у віці 14–16 років, 28% — в 16–17 років, 39% — в 17–18. Майже 13% дітей, засуджених до позбавлення волі умовно, знову повертаються в колонії» .
Це наше з вами майбутнє! Вражає? Мене дуже… Пояснювати, що таке наркотики, думаю, немає потреби. Ви краще від мене знаєте й можете пояснити дітям, куди веде кокаїново-коксова дорога. Чому ж, незважаючи на те, що так багато говориться про згубний вплив наркотиків, про жахливі наслідки їх вживання, молодь віддає їм перевагу? Чому так відбувається? Чому сьогодні для них наркотики й злочинність — це норма життя? Що привело їх до глибокої кризи душі?..
Іноді я перечитую особливо зворушливу книгу «Діти пишуть Богові». Геніальна ідея прийшла її автору — письменникові й кінодраматургу Михайлові Димову. «Про що б ти хотів запитати в Бога? Що б ти хотів попросити в Бога? Що б ти хотів розповісти Богові?» — з такими запитаннями він звернувся до учнів російськомовних ризьких шкіл. І діти (віком від 6 до 10 років) написали…
- Батьки — це наш біль. Владик, 1 кл.
- Коли з мене перестануть знущатися в класі? Тоня, 4 кл.
- Ти не знаєш, чи помиряться мої батьки? Катя, 2 кл.
- Я народився, глянув, а світ уже такий злий і жорстокий. Андрій, 4 кл.
- Дорогий Боже, прошу Тебе, зроби так, щоб, починаючи з бабусі й закінчуючи слонами, всі були щасливі. Тоня, 2 кл.
- Я дуже хочу, щоб до нас повернувся тато. І щоб він не кричав і не лаявся. А якщо буде кричати, то зроби його німим. З німим навіть ще краще. Рустам, 4 кл.
- Ти знаєш, від нас пішла мама, і нам тепер з татом так не вистачає жіночої ласки. Веніамін, 2 кл.
- Розлучення — це похорон сім’ї. Оля, 4 кл.
- Господи, мені так не щастить, що ж я — не люди? Михайло, 3 кл.
- Як це страшно, якщо може не наступити завтра. Лев, 1 кл.
Доки батьки намагаються зметикувати, як не втратити свої заощадження або робоче місце, діти ходять до школи, вчаться жити, намагаються знайти відповіді на запитання, які сьогодні вперше спадають їм на думку. Їхнє маленьке життя також сповнене криз дитячого рівня. Їхні серця наповнені дитячим смутком після зіткнення з реальностями життя. Тільки тепер виникає закономірне питання: хто навчить ці юні душі справлятися з їхніми першими кризами, якщо дорослі самі сповнені гіркоти, злості й не знають куди йти?..
Вони не знайдуть твердої опори й розуміння — тому шукатимуть їх у різних угрупованнях.
Вони не знайдуть відповіді — тому «підсядуть» на наркотики!
Вони не знайдуть грошей на наркотики — і підуть грабувати й убивати.
Вони не знайдуть виходу — тому покінчать життя самогубством.
…Я не просто так пишу вам про це, дорогі педагоги, читачі «Слово вчителю». Я знаю, якщо ви тримаєте в руках цей журнал, значить, ви турбуєтеся про майбутнє по-справжньому. Знаю, що, скоріш за все, ваше серце також уболіває за підростаюче покоління і ви власними очима бачите набагато більше, ніж інші. Може, це звучить неправдоподібно, але у ваших силах багато чого змінити! Якщо щоранку ваше серце тягнеться до Біблії, значить, ви знаєте вихід із кризи душі!
У древні часи, коли тільки почав формуватися ізраїльський народ, усе було набагато простіше. Люди розуміли, що виховання дітей — це проектування майбутнього. І це розуміння дав їм Бог. Коли Він провадив цей особливий народ з такою незвичайною, яскравою історією в землю обітовану, то говорив їм: «І покладете ви ці слова Мої на свої серця та на свої душі… І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш. І ти понаписуєш їх на бічних одвірках дому свого і на брамах своїх» (Повт. Зак. 11:18–20). Іншими словами: «Бажаєте тривалого світлого майбутнього, навчіть своїх дітей виконувати Моє Слово»!
Можливо, ви думаєте, що в нашій ситуації це не спрацює… Ми краще будемо викладати толерантність, етику, ОБЖ.., навіщо вплутувати сюди Бога… Але давайте проаналізуємо недавнє минуле! Адже сьогоднішні кризи — це результат виховання дітей без Божого Слова. 70 років у Радянському Союзі повторювали, що БОГА НЕМАЄ і що ми самі побудуємо СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ. Стільки намагань! Старанне виховання піонерів і жовтенят — коричневі скромні шкільні форми, збір макулатури, шефство над відстаючими, допомога людям похилого віку — а результат??? Світ став добрішим і чистішим, проституція зникла? Ні! Мораль — це чудово, але без Бога — це як ліхтар без лампочки, начебто є, а користі ніякої, як і раніше — темно і страшно! Сьогодні ви, вчителі, стоїте перед тим самим вибором: учити моралі й етиці без Бога або розсіяти морок у душах, навчаючи Божого Слова. На жаль, батьки відмовилися від виховання і віддали дітей у кращому випадку — школі, а частіше — вулиці. Про те, що це погано, я думаю говорити не потрібно — це очевидно. Але не упустіть можливості зробити те, що у ваших силах! Покажіть їм дорогу у світле майбутнє, адже воно існує і воно — в житті за Біблією! Відкрийте їм прекрасний світ! Світ, де правлять не наркотики й біль, а Бог і радість! Розповідайте їм не про те, що не можна, а про те, що можна! Все, що не можна, вони вже встигли спробувати. Покажіть їм вихід із кризи, а він — лише в Божому Слові, в Біблії!!!
«Ось, сьогодні я даю перед вами благословення й прокляття: благословення, коли будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, які я наказую вам сьогодні, і прокляття, якщо не будете слухатися заповідей Господа, Бога свого, і збочите з дороги, яку я наказую вам сьогодні…» (Повт. Зак. 11:26–28).
Наталія Дубовик