Урок для старших класів, автор Ганна Опанасюк, учитель біології та християнської етики ЗОШ № 1 м. Рівне
Мета
Освітня: визначити історичні корені хрещення Київської Русі, значення хрещення для історії, культури, життя українського народу в минулому, сьогоденні і майбутньому; показати значення християнства для світу, України, родини, кожної людини зокрема.
Виховна: впроваджувати в практику щоденного життя учнів морально-етичні і духовні цінності християнства.
Розвиваюча: розвивати вміння працювати з історичною, теологічною літературою.
Обладнання: портрети Володимира Великого, княгині Ольги, Бориса і Гліба; вислови про християнство і Біблію.
Використана література:
1. Довідник з історії України /А — Я/ За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. — К.: Генеза, 2001
2. Вовк Ю. Й., Маздей С. М., Смолей В. В. Історія України. — Тернопіль: Мандрівець, 1997. — 188 с.
3. Відкриваємо для себе Біблію: Посібник для читання на уроках християнської етики/ Укл. Г. С. Грай. — Тернопіль: Астон, 2007. — 176 с.
4. Степовик Д. Релігії, культи і секти світу. Посібник з релігієзнавства і сектознавства. — Івано-Франківськ, 1998.
ХІД УРОКУ
I. Вступна частина.
Будувати храми легше, ніж виховати людину, яка вміє лю¬бити і служити ближньому, вчиться молитися і прощати. Запи¬таймо пересічного сучасного підлітка: що означає гарно жити? «Матеріальне багатство, розкіш, дозвілля». Мало хто скаже: «Праця, доброзичливість, повага до людей далеких і близьких, віра в Бога».
Саме школа мусить шукати засоби, як повернути кожну ди¬тину до Бога, до добра, дати в руки духовну зброю — Десять Божих Заповідей. Лише за цієї умови, лише з такого коріння зможе вирости міцне квітуче дерево — українська нація, з’являться гідні правнуки «славних прадідів великих».
Про важливість християнського виховання неодноразово говорив К. Ушинський: «Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, — це ідеал, що дає нам християнство…» Тільки у світлі Христової науки людина мо¬же творити чи робити щось добре для суспіль¬ства, для сім’ї, для свого ближнього.
Сьогодні світ приходить до усвідомлення необхідності жити за законами тисячолітньої давності, за законами мудрого вчен¬ня Біблії. Недаремно Біблію називають «Книгою Книг», «Книгою Життя», бо серед усіх писемних джерел світової іс¬торії вона посідає виняткове місце, гармонійно поєднуючи на¬ціональне та загальнолюдське.
— Діти, що ви знаєте з історії України про запровадження християнства на Русі?
— Чим було зумовлено запровадження християнства на Русі?
— Чому язичництво не могло стати загальнодержавною релігією?
— Який вплив мало християнство на подальшу долю Київської дер¬жави?
Звернемося до витоків історії.
II. Основна частина.
Передумови та причини прийняття християнства
Прийняття християнства — акт надзвичайно великої ваги, найго¬ловніше досягнення Володимира Великого. Пригадаємо, що до цього християн¬ство пустило вже глибоке коріння у Києві. Його проникнення на Русі почалося задовго до офіційного запровадження. Ще київський князь Аскольд, здійснивши відомий нам похід на Візантію у 860 р., повернув¬ся християнином. За князя Ігоря частина князівських дружинників прий¬няла християнство, оскільки при укладанні договору у 944 р. з візантій¬цями одна частина присягалася за християнським обрядом, а інша — за язичницьким: на зброї, богами Перуном і Велесом. Нарешті, княгиня Оль¬га прийняла християнство у 957 р. Можна припустити, що чимало хри¬стиян було і в оточенні Святослава. За нього влада офіційно не підтри¬мувала християнство, але й не переслідувала його послідовників.
Отже, до офіційного визнання державною релігією християнство встигло проникнути в широкі верстви українського суспільства і знай¬ти послідовників, насамперед серед знаті.
На час правління князя Володимира склалися нові політичні, соціальні і духовні умови. Завершення формування державності, адміністративна реформа, проведена Володимиром, зміцнили Київську Русь. Натомість, на черзі постала реформа ідеології. Язичництво вже пережило себе, і Воло¬димир Святославович це розумів. Адже було очевидним, що потрібна нова ідеологія, яка могла б об’єднати різноплемінну Київську державу, підняти авторитет князівської влади.
І такою ідеологією могла стати одна із світових релігій, яка пропові¬дувала поклоніння єдиному богові: іслам, іудей¬ство чи християнство.
Після довгих роздумів Володимир зупинив свій вибір на візантійсь¬кому православ’ї. За цим вибором стояли конкретні політичні, економічні і культурні зв’язки з Візантією.
Перша релігійна реформа Володимира Святославовича на основі язичництва
На початку свого князювання Володимир намагався пристосувати язичницьку релігію до нових завдань, які стояли перед ним. У 980 р. з метою зміцнення держави він хотів об’єднати божества різних слов’янських пле¬мен і неслов’янських народів і забезпечити єдиний для всієї дер¬жави культ.
«Повість минулих літ» оповідає, що у Києві, на горі перед княжим те¬ремом, Володимир збудував нове капище, на якому було виставлено най¬головніших язичницьких богів, головним з яких був Перун. Поруч стояли зображення Даж¬бога, Стрибога, Симарига, Хорса і Мокоша. Так Володи¬мир хотів об’єднати народи своєї держави. Але, як виявилося згодом, язи¬чницька релігія була непридатною для державного об’єднання.
Хрещення Русі 988 р.
У 988 р. на Русі склалися сприятливі умови для прийняття християн¬ства. У Візантії спалахнула громадянська війна. Проти імператорів співправителів Василія й Костянтина повстав Варда Фока. Імператори попросили допомоги у київського князя. Володимир не відмовив, але за¬жадав за це руки сестри Василія і Костянтина Анни. Але, позбувшись не¬безпеки з допомогою руського війська, візантійці стали зволікати з вико-нанням умови і, щоб якось виправдатися, стали домагатися від Володимира прийняти християнство. Але і після хрещення Володимира Візантія не збиралася виконувати свої зобов’язання. І лише після того, як Володимир Святославович пішов воєнним походом і після тривалої облоги здобув візантійське місто Херсонес (Корсунь), шлюб нарешті відбувся. Во¬лодимир повернув місто Візантії як викуп за наречену.
У 988 р. Володимир, повернувшись до Києва з молодою дружиною, проголошує християнство державною релігією Київської держави і енер¬гійно запроваджує нову віру.
Історичне значення запровадження християнства у Київській державі
Прийняття християнства принесло позитивні зрушення у внутрішнь¬ому житті держави. Нова віра піднесла значення князівської влади в Києві на небувалу висоту і зміцнила зв’язок між окремими частинами могутньої держави. В особі церкви князь знайшов потужну ідеологічну опору, яка освячувала його владу і підтримувала його в управлінні державою.
Поширення християнства сприяло подальшому розвиткові суспільних відносин, господарського життя.
Церква справляла великий вплив на культурно-освітнє життя, його піднесення, відігравши таким чином прогресивну роль.
Християнство, як релігія загальноприйнята в Європі, ще більше зблизила давньоукраїнську державу з європейськими країнами, підня¬ла їхні стосунки на новий рівень.
Духовні аспекти хрещення Русі
— Чому саме християнській релігії надав перевагу Володимир Святославович?
— Що вам відомо про християнство?
Прийняття християнства народом, країною, державою, так само як і окремою людиною, — це не один лише вияв бажання у суто побутовому відношенні; це й не політичне або ідеологічне рішення, продиктоване національними інтересами або шуканням особистої вигоди. Ні, процес входження у світ Господа Ісуса Христа, у віру в Нього як Спасителя — це таємничий акт, в якому логічні докази, розрахунки відходять на далекий план. Земне життя можна прожити і без віри в Бога. Але в сумлінні людини закладений нездоланний поклик до вічності, до збереження своєї особистості — навіть після фізичної смерті.
Християнство, на відміну від усіх інших релігій, не є релігією агресивного наступу, експансії. Воно приваблює людей не солодкими обіцянками в земному житті. Навпаки, Господь Христос не приховував від Своїх учнів, що вони за віру в Нього будуть нести тяжкий хрест і «страждання зазнаєте у світі» (Ів. 16:33). Проте Він тут же їх підба¬дьорював: «Будьте відважні: Я світ переміг!» Отже, ті країни і ті люди, які, за незбагненною настановою Промислу Божого, зважилися прийняти цю релігію земного страждання, виходили не з суто земних розрахунків. Віра у Христа змінює систему координат у психології: усі проблеми, які турбують людину щоденно до її увірування, починають сприйматися зовсім інакше, коли людина приймає в серце і в розум Господа Ісуса Христа.
Більшість європейських народів прийняла християн¬ство в першому тисячолітті нашої ери як надію на визволення. Крах Римської імперії був дуже болючим для цілого європейського континенту. Народи стогнали під ярмом варварства, війн, епідемій, катастроф. Християнство ж буквально перероджувало людей — від можновладних царів до найнещасніших рабів. Приклад внутрішнього переродження римського імператора Костянтина Великого (IV ст.) красномовно свідчить, що може зробити Христос з людиною! Чи не те саме Господь зробив з великим князем київським Володимиром Святославовичем через шість віків після Костянтина? Войовничий, нещадний, розпусник-багатоженець, він до свого хрещення був дзеркалом цілого народу, яким управляв: подібний спосіб життя був нормою майже для всіх у Київській Русі.
Написано і видано чимало книжок про акт хрещення в Києві 988 р., де з різних боків аналізуються мотиви рішення Володимира покінчити з поганською вірою і запровадити християнство східного (православного) віровизнання. У цих працях загалом правильно і слушно вказується на політичні, військово-стратегічні, ідейні, економічні причини цього кроку Володимира. Але дуже мало і невиразно писалося про духовні, психологічні цілі. Історична хроніка «Повість минулих літ» Нестора Літописця чітко ставить на перше місце саме релігійний мотив акту хрещення, потім — естетичний (посли князя, відвідавши різні країни, найбільше уподобали у Візантії красу православного обряду). Хроніка нічого не пише про політичні й інші земні причини хрещення, хоч вони, безперечно, були у планах Воло¬димира. Але зводити все у величному духовному акті хрещення 988 р. до політики, економіки й військової стратегії у відносинах Київська Русь — Візантія було б спрощенням проблеми.
Християнство доби Київської Русі дало багато прикладів благочестя, подвижництва і мучеництва за Христа. Боротьба з язичництвом не була такою простою і переможною, як це може здатися на перший погляд. За віру полягло багато мучеників, серед них сини князя Ярослава Мудрого — Борис і Гліб.
Здавалося, що їй покладе край навала в середині ХІІІ ст. жахливої Золотої Орди монгольського хана Батия. Цей хан знищив, розвалив нашу стародавню державу — Київську Русь. Але церква вижила і до самого сформування Запорізької Січі та постання Гетьманату замінювала українському народові державу: Церква дбала про дотримання належної моралі в народі, берегла скарбниці національної свідомості й культури, розвивала писемність і шкільництво,— одним словом, опікала своє стадо від розсіяння перед обличчям вовків-завойовників, які звідусіль намагалися шматувати беззахисне тіло Матері-України.
Українська Церква має складну і драматичну історію. Якби це була не Церква Христа, Ним виплекана й збережена, то вона, за логікою земного людського мислення, вже давно мала б зникнути. Але вона живе і продовжує боротися за своє існуван¬ня — «і сили адові не переможуть її» (Мт. 16:18).
III. Підсумкова частина.
— Діти, як ви думаєте, чи просто і легко бути християнином сьогодні? (Думки дітей, обговорення).
На закінчення прочитаємо окремі християнські поезії, близькі за духом до теми нашого уроку. Нехай вони спонукають вас до духовних пошуків і до роздумів.
У світі перекручень і обману,
Де стільки хитрих і кривих дзеркал,
Там, де за добрим сховане погане,
Так важко віднайти свій ідеал.
Шукай його не зором, а душею,
Не вір усьому, що блищить.
Лиш Боже слово мудрістю своєю
Нас напоумить як на світі жить.
Моліться щиро, всії люди,
Зневіра хай розтане в млі,
Твоя хай, Боже, воля буде
На небесах і на землі. В. Шкурат
Я — християнин.
Серед вітрів і бур житейських,
В щоденних клопотах буття
Єдина правда, як зірниця,
Нехай просвічує життя.
Я — християнин. Тая правда
Дає обов’язок мені. Я мушу
З Богом в серці жити
В щасливі і у сірі дні.
Життя ж бо — скарб неоціненний,
Що держимо в своїх руках.
Не промарнуймо, не програймо
Єдиний до спасіння шлях.
Будуймо разом Царство Боже,
Любімо друзів й ворогів.
Єдина Церква нам поможе
Пом’якшити Господній гнів.
Тож жиймо, браття, якнайкраще,
Можливо, через це добро
Прозріють вороги, і наше
Життя даремно не пройшло.