Інтерв’ю з Сарою Седлоу, вчителем та наставником молоді
з м. Мемфіс, США, про морально-етичне навчання та виховання в американських загальноосвітніх школах
– Шановна пані Саро, як найкраще представити Вас нашим читачам?
— Сара Седлоу — людина, яка вірить у цінність виховання характеру у дітей.
— І розробила навчальну програму з виховання характеру для шкільної системи м. Мемфіса в Сполучених Штатах Америки, яка зараз використовується по всій країні. Саро, чи мали Ви змогу особисто долучитися до процесу виховання характеру у дітей?
— Звичайно, як матір і бабуся… Крім того, впродовж багатьох років ми з чоловіком Роном Седлоу були наставниками в різноманітних дитячих і молодіжних проектах, а зараз працюємо з сімейними парами і тими, хто планує створити сім’ю.
— Хто Ви за фахом?
— Учитель. Маю педагогічну освіту. Я навчала дітей у початковій школі в Сполучених Штатах Америки.
— Чому Ви зацікавилися питаннями, пов’язаними з вихованням характеру у дітей?
— Думаю, через те, що я виросла з усвідомленням, наскільки важливим є характер. Мене виховували у 50-60-х рр., коли розвитку характеру дитини приділяли багато уваги. Вдома мої батьки вчили мене що правильно, а що ні. Вони вчили мене, що неправильна поведінка тягне за собою серйозні наслідки, а за правильною поведінкою слідує винагорода, як внутрішня так і зовнішня. Фраза «слово людини не менш вагоме, ніж вчинок» часто повторювалася в нашому домі. Найважливішою якістю характеру, притаманною людині, вважалася правдивість. У школі ми складали присягу нашій країні, й у кожному класі висіли плакати з Десятьма Божими Заповідями.
Ще молодою дівчиною я зрозуміла, що не сама правда була важливою, а те, що її коріння та основа були в духовному переконанні, що Бог був моїм Творцем і створив мене за Своєю подобою. Я зрозуміла, що була унікальним творінням Бога, не схожою на інші. Я повірила, що можу особисто пізнати Бога і зрозуміти принципи, які роблять життя таким, яким його передбачив Бог. Але, найважливіше, я усвідомила, що несу відповідальність за своє життя перед Богом. Мене мотивував не страх, а бажання пізнати і догодити Богові, Який особисто дбав про мене. Знання про Бога та Його стандарти для життя стали важливими для мене в ранньому віці.
— Розкажіть, будь ласка, про роботу над навчальним курсом з виховання характеру.
— Як вже говорила, я працювала вчителем початкової школи, тобто вчила маленьких діток (ще до того, як у мене народилося троє власних дітей). Відтак упродовж багатьох років працювала пліч-о-пліч зі своїм чоловіком, який займався з підлітками у служінні «Молоде життя». Я дуже переймалася проблемами, які впливають на життя дітей, і через те, що це має велике значення для всього нашого суспільства, і через те, що ці проблеми на той час безпосередньо торкалися моїх дітей та їх однолітків. Я вірю, що для того, щоб суспільство функціонувало належним чином, повинен існувати стандарт моралі та вихованості задля загального добра всіх народів.
Я завжди розуміла, що моральне та духовне зростання починається на ранньому етапі життя людини. В Америці серед науковців побутує думка, що система моральних поглядів людини закладається до досягнення нею восьми–дев’яти років. Фундамент морального знання та духовної мудрості, перевірений власним життєвим досвідом людини, є цінною підвалиною, яка дає їй можливість уникнути сердечного болю та прикрощів, викликаних неправильним вибором. Те, ким людина хоче стати і яке життя вона хоче прожити, закладається у ранньому віці.
Як мама, я вирішила долучитися до шкільного життя моїх дітей. У США участь батьків в освітньому і виховному процесі заохочується на всіх рівнях. Ви можете допомагати вчителям різними способами: читати дітям у класі, займатися з тими, хто не встигає з якихось предметів, повести дітей на навчальну екскурсію або ж приймати контролюючі рішення як член правління школи. Я брала участь на всіх рівнях навчання моїх дітей.
Одного року мене обрали до правління школи, в якій навчався мій син. Два роки я приходила на зустрічі з директором, трьома вчителями та трьома батьками для прийняття рішень щодо шкільних заходів та стратегій. Під час одного з таких зібрань директор школи прийшов на зустріч дуже засмучений. Він сказав: «Я щойно спіймав трьох дітей на списуванні, і в розмові з ними виявилося, що вони вважають, що списування є неправильним лише тоді, коли людину на ньому спіймають. Я запитав їх про те, хто є для них прикладом, і вони не могли назвати нікого». Після цього консультативна група, що складалася з батьків та вчителів, почала обговорювати шляхи боротьби з браком моральності у школі. Ми розмірковували, чи маємо ми право викладати етику в загальноосвітніх школах, чи викладання етики не порушить закони громадянської свободи, про які б цінності ми говорили, якби нам довелося розробити програму та курс, чи є вже якась навчальна програма для дітей віком від 9 до 12 років. Упродовж багатьох зустрічей тривала жвава дискусія з цих питань. Кінцевим результатом стало написання навчальної програми для 9-12-річних школярів.
— Ви маєте право викладати християнську етику в загальноосвітніх школах?
— Конституція Сполучених Шта¬тів Америки надає широкі права її громадянам. Релігійна свобода — свобода віровчення — є невід’ємним правом усіх людей. Наші школи мають особливий громадський обов’язок: вони повинні захищати права на релігійну свободу людей будь-яких або жодних віросповідань і підготувати учнів відповідально захищати свої переконання перед широким загалом.
Складаючи навчальну програму, ми зрозуміли, що могли говорити про Бога та релігію загально. Ми могли посилатися на Біблію як на джерело доти, поки не використовували її як єдине джерело інформації. Ми могли наводити цитати з інших джерел паралельно із Біблією, як джерелом наших основних переконань. Для нас це не стало проблемою, тому що ми зрозуміли, що багато джерел літератури поділяли спільні з нами цінності. Цитування місць із Біблії, Талмуду або Корана тощо, які поділяли спільні цінності, було прийнятним на суспільній арені. Ми вірили, що загальна мудрість — дар від Бога, від знання якої матимуть користь усі люди.
— Уточніть, будь ласка, про які саме цінності йдеться?
— Ми провели дослідження і дізналися, що у своєму стратегічному плані школи м. Мемфіс визначили основні моральні цінності, виховання яких вони б хотіли впроваджувати в навчальний процес. У списку були справедливість, чесність, чуйність та відкритість. Цей план було схвалено освітніми та громадськими діячами. Вищезгадані цінності стали основою для нашої освіти, пов’язаної з формуванням характеру. Оскільки основні цінності були визначені та оприлюднені діячами освіти і детально висловлені для громади, ми відчули, що нам вдалося визначити головну загальноприйняту громадську базу конкретних цінностей.
— Чи можна було скористатися якоюсь готовою навчальною програмою?
— Ми переглянули наявну літературу і побачили, що вибір для дітей віком від 9 до 12 років невеликий. Маючи багаторічний досвід роботи з підлітками, я зрозуміла, що соромно, коли хороші речі ми погано доносимо до дітей. Я зібрала групу матерів і ми почали проглядати сучасні журнали для підлітків. Ми хотіли створити зразковий навчальний курс, який би вони зрозуміли, а також який би міг утримувати увагу підлітка.
Ми розділили основні теми про цінності між собою і почали збирати ідеї про те, як представити ці цінності таким чином, щоб наші діти їх прийняли. Ми встановили крайні терміни та затвердили приклади тем. Нашому директору ми сказали, що основа для навчального курсу буде готова до початку наступного навчального року. Це означало, що теми потрібно було представити на розгляд та упорядкувати впродовж літніх канікул. Це був напружений марафон: формування бачення, написання матеріалу, збір коштів на видання.
Коли теми були представлені, я зробила адаптацію ідей і використала підлітковий гумор, щоби зробити концепції зрозумілими. Запросила дизайнера-графіка, щоб зобразити теми у незвичній формі, адже необхідно було заволодіти увагою читачів та втримати її, щоб зацікавити їхній розум цими ідеями.
До осені 1996 р. проект було завершено і теми були відредаговані та проілюстровані.
Я подала заяву на грант на фінансування проекту. Було прийнято рішення фінансувати програму як експериментальний проект року.
— Як проект почав діяти?
— На початку навчального року викладацький склад кожної школи має тиждень практичних занять для вчителів. Директор школи дозволив нам представити вчителям нашу нову навчальну програму. Ми запросили професора з Університету Теннессі провести семінар на тему «Важливість морального розвитку дітей», сподіваючись на те, що його авторитет у цій галузі відіграє свою роль серед вченої еліти. Ми мали слушність: семінар пройшов успішно і програму схвалили.
Далі ми діяли наступним чином: один раз на місяць проводилися загальні шкільні збори для презентації однієї з тем про якусь цінність. Наприклад, для презентації такої цінності як чесність вибрали людину, відому в громаді своєю чесністю. Це було зроблено для того, щоб створити наочні рольові моделі дітям для наслідування. Після презентації цінності (винесеної на даний місяць) її обговорювали в класах. Навчальний план окремо обговорювали з вчителями. Впродовж місяця вчителі шукали шляхи внесення цієї теми в загальний навчальний план.
— Чи був проект ефективним?
— Підлітки і вчителі дійшли спільного висновку, що навчальна програма була ефективною, змогла привернути їхню увагу та спонукала до дискусії за темами. Деякі з них вперше в житті обговорювали цінності та мораль.
Цінність місяця повідомляли батькам учнів у шкільних інформаційних листках. Усі дійшли схвального висновку, що такий курс був важливим. Копія навчальної програми зберігалася в шкільному офісі, щоб зацікавлені батьки могли прочитати. Скарг від батьків не було.
Програма була ефективною як серед учнів, так і серед учителів, які викладали теми. Деякі вчителі відчували, що предмет є важливим, і витрачали час на розробку концепцій. Інші ж просто роздавали матеріал, не обговорюючи концепції. Безумовно, ставлення вчителя до теми впливало на учнів.
У цілому програма здобула прийняття серед усіх: підлітків, батьків і вчителів.
В 1999 р. я винесла навчальну програму на розгляд видавців у США, усвідомлюючи, що вона була актуальною для більшого загалу, аніж лише для шкіл м. Мемфіс. Навчальна програма була прийнята національною видавничою компанією і видана для ширшого використання по всіх штатах. Я зберегла авторські права для міжнародного використання, і коли в Україні почав впроваджуватися предмет християнської етики, передала Міжнародній громадській організації «Надія — людям» право видати навчальний курс в Україні.
— Щиро дякуємо Вам, Саро, за інтерв’ю. Дякуємо за чудовий навчальний курс. У 2005 р. в Україні вийшов методичний посібник «Формування характеру через систему духовних цінностей» (див. «Слово вчителю» № 2/2008, с. 58), в основу якого лягла Ваша розробка, адаптована для українських школярів. Божих Вам благословень!
Матеріал підготувала
Надія Доля