Якщо запитати школяра, що робити, щоб не боятися смерті, можна почути: «Не думати про це!» Це думка не лише молодих людей, але й багатьох дорослих, які уникають «неприємних тем».
Чи слід говорити з дітьми та молоддю про реальність смерті? Саме про РЕАЛЬНІСТЬ, а не розповідати байки про те, що «душа бабусі перетворилася у пташечку».
Якщо сьогодні молодь поставить перед нами низку запитань про смерть та цінність життя, чи готові ми відповісти на них чесно і впевнено?
Усі помремо — тоді для чого жити?
Жити, щоб їсти, і навпаки — ця позиція зручна, але вона не надихає на саме життя. Бездумне існування принижує людину до рівня тварини. І душа наша не хоче миритися з цим: рано чи пізно відчуттям порожнечі й неспокою вона нагадує про потребу у чомусь вищому. Якщо ми вважаємо, що це відчуття порожнечі властиве лише дорослим, то помиляємося. Дитина може перейматися «філософськими питаннями» щодо сенсу життя досить серйозно і по-справжньому переживати стан апатії, коли не знаходить відповіді на ці запитання.
Відчуття безцільності існування підточує молодь вже змалку. Звернімо увагу на легковажне ставлення юнаків та дівчат до власного здоров’я. Їх уже не налякаєш реальними фактами, які доводять шкідливість куріння та вживання алкоголю. Вони чують заклики про те, що треба берегти своє життя, але не чують пояснень, для чого взагалі дане їм життя, яке треба так берегти. А вони цих пояснень потребують.
У багатьох містичних та фантастичних телевізійних стрічках про смерть подається «каша» уявлень з різноманітних східних релігій та течій, пропонується погляд на життя та смерть, що вкрай суперечить християнському вченню. Такою ж «кашею» годують нас автори сучасних книжок про здоров’я та само-вдосконалення. Найнебезпечніше в цьому те, що Бог як Вища Особистість або ігнорується, або замінюється безликою «кармою». Таким чином скасовується відповідальність перед Тим, Хто дав життя кожному з нас і Хто має повне право вимагати звіту за це життя. «І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!» (Євр. 4:13).
Чого варте життя, якщо смерть — це повне зникнення?
Молодь має дві відповіді на це запитання.
1. Якщо життя таке швидкоплинне, а смерть — повне зникнення, тоді треба не гаяти часу і взяти від цього життя все, що тільки можна.
На жаль, «все» на практиці обмежується руйнівними заняттями та звичками, які, власне, наближають людину до смерті, а не дають повноти життя.
2. Якщо смерть — повне зникнення, тоді самогубство справді є найкращим виходом з обставин, у яких нестерпно жити.
Яка із цих відповідей вам більше подобається?..
На щастя, існує ще третя відповідь. Це відповідь Самого Бога, яку Він дає нам через Своє Слово — Біблію. І починається вона з того, що смерть — це не кінець, а перехід в інший стан.
Людина живе на землі один раз і ніколи не повернеться назад з потойбічного життя, перевтілюючись у тварину чи іншу людину, як думає дехто. Навпаки, там вона очікує часу, коли предстане перед престолом Справедливого Судді. «І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд» (Євр. 9:27).
Згідно з Біблією, існує два види смерті: тілесна та духовна. Що стосується духовної смерті — це розлука з Богом, вічне засудження за гріхи. Людина народжується «духовним мерцем» і потребує нового життя або «народження згори» (Ів. 3).
Перехід від духовної смерті до життя відбувається в той момент, коли людина приймає вірою спасаючу жертву Христа за її гріхи. Віруючий отримує вічне життя і може бути впевнений у тому, що його врятовано від вічної загибелі (Рим. 6:13; 2 Кор. 5:15; Фил. 1:21).
Який сенс у роздумах про смерть?
Джонатан Едвардс (відомий богослов і філософ XVIII ст.) у двадцятирічному віці, складаючи свої резолюції, кожна з яких починалася зі слова «Вирішено!», неодноразово згадував про смерть. Одна з них звучала наступним чином: «Вирішено: часто згадувати про смерть і міркувати про її неминучість». Який сенс у цих роздумах, особливо для молодої людини, у якої, як кажуть, усе ще попереду?
Одного разу чоловіка, який багато років відпрацював у поховальній службі, запитали, який висновок особисто для себе він зробив після стількох років такої роботи. Він відповів: «Я безліч разів бачив, наскільки неочікувано і раптово може наступити смерть. Це підштовхнуло мене швидше вирішувати конфлікти і завершувати важливі справи».
«Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!» (Пс. 89:12).
Неминучість смерті не повинна лякати, а спонукати до усвідомленого, насиченого життя, до мудрого використання часу, який ми не владні зупинити чи затримати. Недарма Біблія нагадує про закон сіяння і жнив: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал. 6:7). Земне життя саме тому є цінним і важливим, бо має вирішальне значення для вічності. І хоча можна не встигнути зробити все, що запланував у житті, та найголовніше слід устигнути! Прийти з покаянням до Бога, до Життєдавця, щоб бути з Ним вічно.
«Незважаючи ж Бог на часи невідомості, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він по-ставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:30-31).
Ольга Новікова,
вчитель християнської етики, с. Ремчиці Сарненського р-ну Рівненської обл.