Шановні читачі, з великою приємністю представляємо вам гостю нашого часопису, художнього керівника дитячої християнської музично-драматичної студії «Джерельце» м. Здолбунів Анжелу Чудовець.
АНЖЕЛА ЧУДОВЕЦЬ
народилася 19 березня 1968 р. в с. Кошатів Здолбунівського району Рівненської області.
Закінчила філологічний факультет Рівненського педагогічного інституту. Близько 20 років працює вихователем у дитячому садочку «Усмішка» м. Здолбунів. Заміжня. Має доньку Цвітану.
— Анжело, якою була твоя дорога до «Джерельця»?
— «Джерельце» — це частинка мого серця, моєї душі, мого життя. Тільки тепер, згадуючи своє дитинство, я розумію, як давно Господь готував мене до цього служіння. Мені було десять років, коли моя сім’я переїхала жити в нову квартиру. Спочатку у великій кімнаті зовсім не було меблів, стояла лише стара велика шафа. В кімнаті можна було гратися м’ячем, кататись на маленькому велосипеді, а ще… влаштовувати ляльковий театр. Не довго думаючи, я забила величезного цвяха в шафу, потім у стіну, натягнула простирадло і… театральна завіса готова! Подивитись імпровізовані вистави приходили діти з усього великого будинку. Зараз я просто дивуюсь, як усе це терпіла моя мама. А ще я їй безмежно вдячна, бо, виховуючи мене строго, вона, водночас, ніколи не перешкоджала проявам моєї «бурхливої фантазії».
У тринадцять років я організувала в дворі драматичний театр, в якому були задіяні мої однолітки, менші діти і, навіть, старші за мене. Ми власноруч виготовляли костюми, афіші, які розвішували у сусідніх дворах.
Пам’ятаю, як виставу «Біло-сніжка і сім гномів» ми показували тричі «на біс», бо глядачі — діти і дорослі — все підходили і підходили. Правда, за третім разом залишилося лише два гноми, бо іншим гумки від ковпаків так намулили шиї, що вони навідріз відмовилися виступати. Неможливо все це згадувати без усмішки, та, разом з тим, просто захоплює усвідомлення того, що тоді, давно, Господь мав план щодо мого життя і все дивним чином у ньому передбачив. Звичайно, я мала мізерний досвід, але, все-таки, досвід…
— Перша краплинка «Джере-льця» — це…
— Пізнавши Божу любов, Його благодать, неможливо жити далі так, ніби нічого не сталося. Хочеться славити Його, дякувати, радіти і співати. А коли поруч з тобою твоя маленька дитина, — хочеться навчити і її славити Бога в піснях та віршах, маленьких інсценівках, а разом з нею й інших дітей.
…Так з маленької краплинки народилося наше «Джерельце».
— Чому ти стільки сил, енергії, часу віддаєш «Джерельцю», що тебе мотивує?
— Що мотивує мене? Для мене це природно. Ніхто мене до цього не підштовхував, не спонукав, значить Бог дав мені таке призначення, бо я молилася: «Господи, я — посудина в Твоїх руках. Використай мене по волі Своїй!» А ще — з кожним днем усе більше і більше впевнююсь, що студія «Джерельце» — це Божий проект, це Його задум, Його план. Спочатку були лише мрії. Мрії про музичних керівників, про хореографів, про власні костюми і декорації, мрії славити Бога не тільки в церкві, а й у місті, а потім — і в інших містах. Неймовірно, але ці мрії Господь зробив дійсністю. Кожного разу, коли я відчуваю надзвичайну втому, іноді — розчарування, я згадую всі ті чудеса, які здійснив Господь, і це знову підіймає мене і надихає. Для мене особисто історія «Джерельця» — це історія Божої слави і Його чудес.
Водночас мотивує мене ще й усвідомлення того, що діти, їхні маленькі серця потребують Христа. Я дуже люблю дітей, розумію, наскільки вони цінні для своїх батьків, а тим більше — для Бога. Хочеться відкривати для них велич Творця і любов Спасителя.
— На твою думку, чи може мистецтво, зокрема театр, допомогти в формуванні світогляду?
— Я вірю, що справжнє мистецтво — воно від Бога і про Бога. Це дуже важливе питання. Скажу лише, що підготовка кожної програми залучає студійців до роздумів над духовним змістом віршів та пісень, що розучуються, самої вистави. На заняттях завжди підкреслюємо, що донести іншим, тобто глядачам, можемо лише те, що маємо і знаємо самі. Кожна програма, що готується, має на меті формувати християнський світогляд, насамперед дітей студії, а також дітей-глядачів. У рідному Здолбунові у нас є вже постійні глядачі серед дітей та дорослих. Поступово, з року в рік, ми формуємо в їхній свідомості розуміння того, що є Бог, є Творець усього, що ми бачимо, Він дуже нас любить, любить настільки сильно, що не пожалів Сина Свого віддати на смерть, щоб викупити нас від гріхів. Ми нічим не можемо віддячити Йому за Його любов, єдине, що ми можемо зробити — принести до Його ніг своє вдячне серце. В кожній виставі є головна думка, якій підпорядковується все: гра акторів, костюми, декорації, хореографічні постановки, музичний супровід.
Нещодавно ми мали можливість розглядати на берегах закарпатських річок і потічків великі і малі камінці округлої форми. Чому вони мають таку гарну округлу форму? — Вода камінь точить. Чи не так? Мистецтво примушує думати.
— Переконана, що студійці назавжди в твоєму серці. Як ти уявляєш майбутнє дітей «Джерельця»?
— Це для мене найболючіша тема. Звичайно, я мрію, щоб усі діти, ставши на стежину пізнання Бога, ніколи з неї не звернули. Я так хочу, щоб для кожного з них Христос став героєм, гідним наслідування, щоб кожна дитина віч-на-віч зустрілася з Ісусом і схилила перед Ним своє серце. Так хочеться…
Однак уже сьогодні ми, керівники «Джерельця», помічаємо негативний вплив світу на свідомість наших дітей. Спілкування з дітьми приносить не лише величезну радість, але й біль… Ось чому так важливо насамперед заручитись підтримкою батьків, церкви, педагогів-християн у школі та об’єднатися в молитві за дітей, бо їхнє майбутнє в Божих руках… Ми ж покликані підготувати ґрунт. Я вірю, що серця багатьох наших дітей і стануть отим сприятливим ґрунтом, на якому зросте добрий плід.
— Чимало мрій, як ти стверджуєш, уже здійснилися. Поділися своїми думками та прагненнями з читачами «Слова вчителю».
— Щоразу на підготовку однієї вистави затрачається багато сил, багато коштів: розучуються ролі, шиються костюми, виготовляються декорації, записуються фонограми. З однією виставою ми можемо виступати двічі, іноді тричі: у рідному Здолбунові, у Рівному та Сарнах. А чому б не показати цю виставу ще й в інших містах? Можна відзняти її на відео, розтиражувати, в багато разів збільшивши аудиторію. Є вже перші вдалі спроби запису радіопередач за участю «Джерельця». Чому б не продовжити аудіозапис вистав? Проте брак коштів не дає можливості здійснити задумане.
А ще відкриємо вам свою таємницю. В наших серцях живе велика мрія про створення дитячого християнського центру, де діти могли б прилучатися до духовної скарбниці Божого Слова через різні види мистецтва — хоровий спів, живопис, народні ремесла, хореографію та драматургію. Мріємо, щоб кожна дитина відчула на собі дотик Божої любові через спілкування з педагогами, для яких Господь і віра в Ісуса Христа — не пафос і не гасло, а зміст усього життя. Звичайно, це тільки мрія, але хіба не Бог дарує такі ідеї і чи не в Його руках уся сила і вся влада на землі? А тому ми віримо, молимося і надіємося.
— І наостанок — традиційне: побажання нашим читачам.
— Можливо у вас, дорогі друзі, є якісь цікаві пропозиції. Ми будемо раді відгукнутися на них. Тож давайте об’єднувати наші можливості для досягнення спільної мети — прославлення Бога і поширення Його правди на землі.
Віддаючи безмежну шану Богові, весь колектив дитячої християнської студії «Джерельце» хоче від усієї душі подякувати всім, хто підтримує нас своїми молитвами, порадами і коштами.
Нехай Господь Ісус Христос усіх вас рясно благословить і ще більше збагатить пізнанням Його істини і любові.
Розмовляла
Світлана Филипчук