Псалом 138
Вітаю вас! На шляху дослідження Божого Слова ми могли придбати деякі корисні життєві навички і познайомитись із чотирма книгами Біблії: книгою Естер, першим посланням Івана, книгою Буття і посланням Якова. Сьогодні ми знову звернемося до тексту із Старого Завіту — до книги Псалмів. Псалтир — це чаcтина Божого Об’явлення, що дане нам у Біблії.
Як часто на життєвому шляху ми відчуваємо потребу в підтримці, втішенні, в зближенні одне з одним?! Шлях, на який скеровує нас Біблія, тісно пов’язаний із цим станом душі. Саме життя підказує нам: «Як тривога, то до Бога». Біблія вчить нас, що ми можемо вирости під час випробувань у житті — навчитися молитись. Господь ясно висловився про це, коли ті, хто був з Ним поруч, просили: «Навчи нас молитись». Він роз’яснив основні уроки у Євангелії від Луки, розділ 11. Зверніть увагу, що окрім молитви «Отче наш», багатьох інших молитов, які дає нам Святе Письмо, ми маємо цілий молитовник, «підручник із молитви», натхненний Духом Бога Живого, — книгу Псалтир.
Псалтир у Біблії — це збірка ліричної духовної поезії, що покладена на музику. На жаль, ми не можемо насолодитись цими мелодіями — вони невідомі. Ми матимемо справу з текстом. Проте автор 138 псалма, на якому ми сьогодні зосередимо увагу, вживає слова, які повторюються, надаючи самому тексту мелодичності. Прочитайте псалом 138 і ви переконаєтесь.[1]
Єврейська поезія суттєво відрізняється від української. Тут рифмується думка, розкриваючи зміст. Є у псалмів одна спільність з будь-якою музикою і поезією — це здатність зачепити сердечні струни, збудити нові почуття. Крім краси підібраних слів і витонченості стилю, автор вживає так званий паралелізм.
Про це дещо ширше… Подвійний чи потрійний ряд паралелізму дає можливість більше розкрити думку, доповнити її. Візьмемо для прикладу декілька рядків з 138 псалма:
Господи, — випробував Ти мене та й пізнав,
Ти знаєш сидіння моє та вставання моє,
думку мою розумієш здалека
(Пс. 138:1–2).
Текст стає по-особливому насиченим, коли думка розкривається за допомогою образних висловів. Інколи це знайомі для нас поняття, тому що певні речі є звичайними для людей різних культур у будь-які часи — інколи це потребує детальнішого пояснення. У даному тексті вживається вислів «сидіння і вставання» (див. вірш 2). Навіть відчуваючи ефект від образного вислову, ми маємо по-требу в тлумаченні того, що автор має на увазі. Так, Давид передає думку, що Боже знання охоплює всі його думки і вчинки. Весь перебіг його життя — перед лицем Божим. Так поступово розкривається зміст (див. вірші 1–3). Спробуйте записати значення інших образних висловів, які зустрінуться у цьо-му псалмі.
Тема будь-якого псалма — це його перший і останній вірш:
Господи, — випробував Ти мене та й пізнав,
Ти знаєш сидіння моє та вставання моє,
думку мою розумієш здалека…
Випробуй, Боже, мене, — і пізнай моє серце,
досліди Ти мене, — і пізнай мої задуми,
і побач, чи не йду я дорогою злою,
і на вічну дорогу мене попровадь!
(Пс. 138:1–2, 23–24).
Тема в псалмі може розвиватись по-різному: за допомогою повторень, асоціацій, переліку ознак та характеристик тощо. В першому й останньому віршах псалма 138 повторюється два слова — випробувати і пізнати. У єврейській мові слово «пізнати» (yada) передає практичну дію, вказує на конкретний досвід. Пізнати — означало вступити в стосунки, пройти шлях, ніби ставши частиною того, що пізнається.[2] Отже, тему можна зазначити так: «Бог по-справжньому близький до Своїх, але стосунки з Ним, — це процес випробування».
Тепер подивимось на основну частину псалма 138.
Дорогу мою та лежання моє виміряєш,
і Ти всі путі мої знаєш, —
бо ще слова нема на моїм язиці,
а вже, Господи, знаєш те все!
Оточив Ти мене ззаду й спереду,
і руку Свою надо мною поклав.
Дивне знання над моє розуміння,
високе воно, — я його не подолаю!
(Пс. 138:3–6).
Крок за кроком у спілкуванні з Богом розкривається людська душа. Автор описує міру того знання, яке є про нього у Бога. Через часте повторення слів, споріднених зі словом «знати», автор передає нам глибину його стосунків з Творцем. У 6-му вірші він зупиняється у своїх роздумах про Бога. Він Незбагненний…
Уважно прочитайте, будь ласка, уривок від 7 до 12 вірша. Він викриває марність людської спроби сховатись чи втекти від Бога. Цю звичку ми, люди, вспадкували від Адама і Єви (Бут. 3:8). Ставлячи запитання, автор роздумує над цим і робить висновок (див. вірші 7–12). Звернемо увагу на те, як, перелічивши «можливі» варіанти, він переходить до «неможливих», показуючи, що від Бога не можна сховатися навіть за непорушними законами природи (вірші 11 і 12):
Куди я від Духа Твого піду,
і куди я втечу від Твого лиця?
Якщо я на небо зійду, — то Ти там,
або постелюся в шеолі[3] — ось Ти!
Понесуся на крилах зірниці,
спочину я на кінці моря, —
то рука Твоя й там попровадить мене,
і мене буде тримати правиця Твоя!
Коли б я сказав: «Тільки темрява вкриє мене,
і ніч — світло для мене»,
то мене не закриє від Тебе і темрява,
і ніч буде світити, як день,
і темнота — як світло!
Бо Ти вчинив нирки мої,
Ти виткав мене в утробі матері моєї, —
Прославляю Тебе, що я дивно утворений!
Дивні діла Твої, і душа моя
відає вельми про це!
І кості мої не сховались від Тебе,
бо я вчинений був в укритті,
я витканий був у глибинах землі!
Мого зародка бачили очі Твої,
і до книги Твоєї записані
всі мої члени та дні,
що в них були вчинені,
коли жодного з них не було…
(Пс. 138:7–16).
Можливо, хтось задається питаннями, яке відношення така розмова з Богом Творцем має до реального життя? Що зміниться, якщо я розважатиму, молитимусь і визнаю Незбагненність Творця, Його всемогутність і всюдиприсутність? У нашому світі все між собою тісно пов’язано. Ставлення до Бога і стосунки з Ним відображаються на взаєминах з людьми, на ставленні до людського життя.
Наприклад, ненароджені ді-ти, яких вбивають шляхом аборту. Для перевернутого розуму важко зв’язати вчення Божого Слова про вбивство з абортом. Подивіться на фото, хіба це не вбивство? Читаючи про чудо створення нового життя (вірші 13–16), я думаю про дикість абортальних практик!!! Як не жахнутися, дивлячись на ці катування? Сам вирішую, принаймні, не мовчати, коли чутиму про виправдання такого типу вбивств. Бо мовчання — це співучасть у злочині, а кожному з нас доведеться за себе відповідати перед Богом.
Це здається дивним, але у XXI сторіччі більшості треба пояснювати, що дитина в лоні матері — створіння Боже, і вже має зачатки не тільки тілесних форм (як ми бачимо на фото), а й особистості. Маля в утробі — повноцінна людина… Тому аборт — убивство. Замислимось на хвилину, яке обурення може викликати новина про вбивцю-маніяка, що знущався з десятків ні в чому невинних людей. А тут на життя безпомічної дитини зазіхають її власний батько і мати, а допомагають ті, хто мав би турбуватись про її здоров’я! Схоже за змістом існувало і в минулому — дітей приносили в жертву лжебогам. Немовля клали на розпечені руки поганському богові Молоху[4]. Поганський егоїзм лякає, і ми дивуємось мовчазній згоді древнього суспільства. А тому, що відбувається сьогодні, — не дивуємось? Мабуть, ми просто не віримо в існування ідолів, ми — християнська нація. Але чому погоджуємося з абортом? Заради чого?
Обурення, яке виривається з серця автора псалма 138, розкриває перед нами ще одну грань потаємних, тісних стосунків з Богом:
Якби, Боже, вразив Ти безбожника,
а ви, кровожерці, відступітесь від мене!
Вони називають підступно Тебе,
Твої вороги на марноту пускаються!
Отож, ненавиджу Твоїх ненависників,
Господи, і Твоїх заколотників бриджусь:
повною ненавистю я ненавиджу їх, —
вони стали мені ворогами!
(Пс. 138:19–22).
Тут ідеться не просто про ненависть між людьми, а про ненависть до того, що протистоїть Богові, ненависть до гріха, до тих, хто тримається неправди, бо її любить. Таке тлумачення близькості до Бога рідко знаходить відгук у серцях навіть релігійних людей. Гріх треба ненавидіти, а це можливе лише в наближенні до Бога, Якого знає автор псалма. Коли ми перестаємо ховатись від Нього, коли визнаємо свою обмеженість і залежність, наш гріх усвідомлюється нами чіткіше. Так людина отримує шанс його позбутися. Визнаючи гріх перед Богом, людина отримує прощення і очищення[5].
Звертаючись до такого Великого Бога, автор розуміє, наскільки невірним і непевним є його власне серце.
Випробуй, Боже, мене, — і пізнай моє серце,
досліди Ти мене, — і пізнай мої задуми,
і побач, чи не йду я дорогою злою,
і на вічну дорогу мене попровадь!
(Пс. 138:23–24).
Лжебогів, які зводять на шляхи беззаконня, є дуже багато й у нашому, напівхристиянському, релігійному суспільстві. Тому закінчується псалом проханням — автор просить у Бога про випробування для свого серця і життя. Таке прохання про Боже керівництво, по суті, пов’язане з самим серцем, основою християнської віри, як написано: «Та однако стоїть міцна Божа основа та має печатку оцю: «Господь знає тих, хто Його», та: «Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім’я називає!» (2 Тим. 2:19).
Слово Боже — це безодня скарбів премудрості, воно повне животворних істин. Дозволю собі нагадати, що ми читаємо Біблію не для того, щоб накопичувати більше знань, а щоб спасти власну душу вірою в Сина Божого. Бажаю успіхів на цьому шляху.
Юрій Ліщинський
[1]У деяких варіантах перекладів це Пс.139.
[2]Одну з суттєвих граней поняття «пізнати» ми можемо зрозуміти, розглядаючи, як це слово вживається для описання інтимних стосунків. Для прикладу див. Бут. 4:1, 17, 25; 24:16; Василенко Л. И. Краткий религиозно-философский словарь.— М.: Истина и жизнь, 2000.
[3]Це слово на івриті не має чітко визначеного значення, бо описує місце, куди людина йде після смерті. В Біблії «шеол» — це місце темряви і тління (Йов. 17:13–16), місце бездіяльності (Пс. 6:6; Пс. 30:18; Еккл. 9:10; Іс. 38:18), щось протилежне до неба (Пс. 138:8; Ам. 9:2) тощо. В російському перекладі «преисподня».
[4]Ця практика згадується в Біблії як «проводити через вогонь» (напр., Єр 7:31); Вихлянцев В. П. Библейский словарь.— М., Коптево, 1998.
[5]«Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9).