Людина з полум’яним серцем

Освіта – не просто Божий дар, вона природний стан людини, те, що відрізняє її від усіх інших істот. Але якщо вже необхідно так буває, що люди, не гідні цього імені, відхиляються від свого призначення — блаженного життя, то краще б їм зовсім не народитися, або, точніше, краще народитися не людьми, а німою тварюкою, ніж народжуватися такими людьми, які жодною людською освітою не підносяться до справжньої людяності».

Ян Амос Коменський

Доля людини немов нитка із багатьма вузлами, неначе закодований лист індіанців*⁾. «Читаючи» такий лист-долю, можна побачити різне – велич духу чи життя в депресії, силу, яку дарує Бог, чи безсилля перед фатумом, незламність у переконаннях чи пристосовництво. Наприклад, як би ми оцінили життя людини, яка зазнала втрати коханих дітей і дружини від чуми саме тоді, коли від епідемії, здавалось, утекли? Людини, яка все життя жила поза межами своєї Вітчизни і не могла повернутись у рідні краї через релігійну нетерпимість? Яка весь час тікала від війни і не змогла творити відповідно до свого генія, бо постійно перебувала в епіцентрі європейських воєн? Людини, яка мала величезний вплив на коронованих осіб та видатних людей того часу, хоча ніколи не обіймала надзвичайно впливових посад?..

Ідеться про великого науковця і педагога, а разом із тим релігійного діяча та теолога Яна Амоса Коменського. Завдяки цій людині існує сучасна педагогіка, бо його праці лягли в основу всієї педагогічної системи сучасного світу. Його книги були першими ґрунтовними роздумами про теорію викладання і педагогічні принципи. Неоціненним є те, що він вперше зібрав і систематизував усі відомості з педагогіки, а також розробив революційні на той час ідеї, до яких, зокрема,  належить ідея класно-урочної системи.

Життя цього педагога та його праці є яскравим і живим доказом органічного поєднання тверезої науки і пристрасної віри в Бога.

Передісторія

Страта празького професора Яна Гуса, який був предтечею релігійної Реформації Лютера, викликала в Богемії народне повстання, яке довгі роки палало в Європі. Військові походи Римської церкви не зламали спротиву народу, і Ватикан змушений був піти на поступки чехам у деяких догматичних питаннях. На цьому ґрунті пізніше зародилися релігійні рухи за освячення церкви, такі як Союз братів, пізніше — «моравські брати».

Разом із цим почала вестися велика просвітницька діяльність серед простого населення Моравії та Богемії. І, незважаючи на те, що часто це була світська діяльність, більшість великих громадських діячів того часу, як, наприклад, Скорина, схилялася до гуситської традиції: навчати в школі за текстами Святого Письма. Подібну практику мали гусити-таборити**⁾ вже з ХV ст. Загальновідомо, що навіть жінки-таборитки вільно володіли знанням тексту Святого Письма рідною мовою. Ця ж традиція підтримувалася в чеській педагогіці й надалі – в громаді «чеських братів».

Саме в контексті таких історичних подій і такого просвітницького руху зростав і виховувався майбутній знаменитий учений-педагог, культурно-просвітницький діяч, єпископ «моравських братів» Ян Амос Коменський.

Формування

Народився майбутній педагог 28 березня 1592 року у містечку Нивниця. Його батько Мартин певний час наймитував у цьому містечку, хоча сам був родом із сусіднього села Комне, куди його родина переїхала зі Словаччини. Ймовірно, саме від назви села Комне й походить прізвище Коменський. На той час в  Європі  лютувала епідемія чуми. Коли Яну виповнилося десять років, один за одним упродовж кількох років померли його батьки та сестри.

1608 року Ян Коменський стає учнем школи «чеських братів» у Пшерові – найбільшому і найкращому серед братських навчальних закладів. 1611 року він проходить обряд протестантського хрещення і додає до свого імені друге – Амос. За рекомендацією ректора Яна Ланеція, він у цьому ж році вирушає в Гернборнський університет. 1613 року переводиться на богословський факультет провідного університету того часу – Гейдельберга (Німеччина). Повернувшись у Пшеров, 26-річний Ян отримав сан протестантського священика. Він одружився з Магдаленою Візовською й обійняв посаду управляючого радою братської общини і вчителя-проповідника в Фульнеці. Саме тут він починає писати свою першу працю «Листи до неба». Цей твір розкриває несправедливість земного устрою і спрямований на захист бідноти від сваволі багатих. Тут же він видає антикатолицьку книгу «Викриття антихриста», а також починає роботу над створенням «Енциклопедії знань» чеською мовою.

Обстановка в Європі, зокрема й у Чехії, стає напруженою. Протистояння католицизму і протестантизму веде до створення великих міжнаціональних союзів. 1619 року почалося Празьке повстання, яке стало прелюдією до Тридцятирічної війни. Влітку 1621 року Празьке повстання зазнало поразки від Габсбурзької коаліції, і почалися розправи над протестантами. Коменський, як один з очільників «чеських братів», змушений був утікати. Під час своїх переховувань він дізнається, що від чуми померла його дружина і двоє синів, а бібліотека згоріла. Саме в цей період ним були написані твори «Скорботний» і «Лабіринт світла».

Наслідком радикальних заходів стала масова еміграція знаті та городян, які відмовилися прийняти католицизм. Коменського включають в експедицію священиків, які займалися пошуком місць для проживання братів в інших країнах Європи. «Чеські брати» емігрували до Сілезії, Словаччини та Польщі. Певна кількість чеських протестантів знайшла притулок у Саксонії — в Мейссені й Лужиці — та в Пруссії. Курфюрст Саксонський, завзятий лютеранин, відмовив у притулку кальвіністам, тому більшість із них розсіялася в Голландії та Англії. Окрім того, будучи непоганим дипломатом, Ян Амос вирушає з посольством до скиненого монарха Чехії Фрідріха Пфальцського.

1624 року він вдруге одружується. Його дружина – Дорота Кирилова, дочка видатного діяча «чеських братів».

Еміграція

Та 4 лютого 1628 року йому знову довелося покинути Чехію і вирушити в польське місто Лєшно, яке на той момент почало відігравати значну роль у житті чеських релігійних емігрантів. З цього періоду починається великий період еміграційного поневіряння Коменського по різних країнах Європи.

У Польщі він стає ректором національної школи і починає свою чи не найвизначнішу працю «Велика дидактика». Він доходить думки, що однією з найважливіших наук людства є педагогіка. «Лише освічуючи і виховуючи людину, ми зможемо побудувати державу і господарські системи», – вважав педагог. З-під його пера виходять у світ трактати «Відкриті двері мов», «Відкриті двері предметів», «Передвісник пансофії» (всезагальної мудрості). Твори Коменського стають відомими серед протестантських педагогів, і Самуель Гартліб, відомий англійський реформатор, запрошує його в Англію.

Подорож в Англію починається влітку 1641 року. Одразу ж після приїзду Ян Амос пише «Шлях світла». Його працю «Передвісник пансофії» перекладають одразу кількома мовами і вона поширюється в Європі. Але політичні пристрасті не дають йому спокійно працювати і тут. У кінці 1641 року Англія занурюється в громадянську війну. Коменський стомився і, шукаючи спокійнішого місця, 1642 року переїжджає в Гаагу, а потім у Лейден, де зустрічається зі знаменитим філософом і математиком цієї епохи Рене Декартом. Тут, у Нідерландах, він приймає пропозицію поїхати у Швецію. Таким чином він може досягти зразу двох речей: опинитися в протестантській державі, де панує спокій, і отримати можливість безперешкодно творити, а окрім того, може задовольняти фінансові потреби чеських громад.

У Швеції, за задумом канцлера цієї держави, Коменський повинен на практиці втілити реформу школи, описану педагогом у «Великій дидактиці». Місцем для експерименту було обрано Ельбінг (нині територія Польщі). Праця просувалася дуже важко, доводилося перекладати іншими мовами раніше написані книги, багато часу відбирали й дипломатичні протестантські місії, які часто доручали Коменському. Тому 1648 року, не дочекавшись результатів діяльності Яна Амоса, шведи прийняли за основу шкільну реформу, запропоновану Упсальським університетом. У той же час помирає друга дружина Коменського – Дорота. Залишатися в Швеції далі не було ні сенсу, ні можливості, тому Коменський повертається в Лєшно і стає єпископом. Протестантський священик такого рангу не міг бути неодруженим, і 17 квітня 1649 року Коменський одружується з Яною Гаюсовою. На той час постійні військові невдачі підірвали дух «чеських братів», що відобразилось у його  трактаті «Заповіт помираючої матері – общини братської – своїм синам і донькам, яким вручає вона багатства свої і призначає спадкоємців».

1650 року Коменський отримує ще одну пропозицію від високих осіб – князь Сигізмунд Ракоці запропонував провести реформу трансильванських шкіл у Верхній Угорщині (це князь, який володів Закарпаттям і був причетним до розбудови Мукачівського замку). 13 лютого 1651 року почалося викладання за новою системою в місті Шарош-Патак. Саме там Ян Амос більше дізнається про визвольну боротьбу українського народу. Він не просто її схвалює, але й гаряче підтримує. Маючи особисте листування із гетьманом Богданом Хмельницьким, він пропонує себе як посередника між Україною та Європою. Більше того, він агітує гетьмана приєднатися до протестантського руху задля допомоги впливових країн континенту у визвольній боротьбі. Проте Хмельницький обирає московське царство.

Успіхи викладацької діяльності змушують Коменського відмовитися від політичного життя. Він починає працю над «Світом чуттєвих образів у малюнках» – чи не найпершим посібником такого роду в історії європейської педагогіки. Також укладає пісенно-драматичний збірник «Школа-гра» для вивчення дітьми латинської мови. У червні 1654 року педагог повертається в Лєшно. Та знову в його роботу втручається війна. Польща, окупована Швецією, повстала, і 27 квітня 1656 року польські партизани осадили Лєшно. Місто не вистояло, і почалася різня протестантів. Коменський утік з міста, втративши все майно, накопичене за 28 років, і, що ще гірше для нащадків, більшу частину своїх рукописів.

Великий дидактик

Багато протестантських центрів навперебій кликали до себе Яна Амоса. Він вирішив вибрати для свого проживання Амстердам – столицю Батавії. Син давнього покровителя Коменського Лаврентій де Геєр взявся оплачувати працю педагога і видання його творів. Результати не забарилися. В Нюрнберзі виходить «Світ чуттєвих образів у малюнках». У 1657-1658 роках видається «Велика дидактика» в чотирьох томах. Книгу чекає величезний успіх. Учений починає роботу над «Всезагальною мудрістю». Та знову назріває війна. Англія і Нідерланди, безперервно розширюючи свої колонії в Новому світі, увійшли в конфлікт. Однак авторитет Коменського в той момент уже стояв на недосяжній висоті. На заклик педагога ворогуючі сторони уклали мирний договір.

Однак педагогу так і не вдалося завершити свої творчі задуми. Поступово час і незгоди беруть своє. В останні роки свої роботи він уже диктує. Результатом життєвих роздумів про власні колізії і долю Європи стає праця Коменського «Всезагальне виправлення». У цій величезній і багато в чому утопічній праці поряд з наївними ідеалістичними думками автор змальовує устрій світу, який відомий жителям другої половини ХХ століття.

Яна Амоса Коменського не стало 15 листопада 1670 року. Він помер в Амстердамі і був похований у маленькій валлонській церкві в Нардені. І, як часто буває з могилами визначних людей, з часом і його могила була забута. Лише на початку ХХ століття вона була знайдена та реставрована, і 5 травня 1937 року в приміщенні церкви було відкрито музей Яна Амоса Коменського.

Діапазон творчості Яна Амоса Коменського вражає: філософія, політологія, мовознавство, астрономія та інші науки. Та все ж найбільший внесок він зробив у педагогіку. Ян Амос жив у складні воєнні часи, і це підштовхнуло його до думки, що ще страшнішою, ніж безкінечна війна, була тогочасна європейська школа. І він зумів докопатися до першопричини, яка перетворює школу «в пекло для ангельських душ», і запропонував як зразок школу, яку сконструював сам.

Одне з найважливіших місць у процесі духовного виховання дітей Коменський відводить сім’ї. Школа, вихователі і проповідники, на його думку, можуть лише розвинути і певним чином направити виховання дітей у потрібне русло, але саме формування особистості здійснюється все-таки в сім’ї.

Окрім ґрунтовного, свідомого та цікавого навчання, велика увага в цій школі приділялася моральному вихованню, яке базувалося на біблійних принципах. Моральними орієнтирами для педагога є Сам Христос, Який знайшов у Собі сили постраждати за все людство, Йов, котрий ради любові до Господа гідно зносив різні випробування, і Соломон – як зразок біблійної мудрості.

Переоцінити значення творчості Яна Амоса Коменського для сучасної школи неможливо, як неможливо зробити це з творчістю Баха чи науковим спадком академіка Павлова. Дивлячись на силу духу цієї людини, на її щиру віру в Бога і бажання принести світло в темінь нашого світу, ми лише більше і більше будемо  відкривати для себе геній його Божої іскри. А ще: справжній педагог – це Божий дар і поклик серця…

Олег Блощук

Метод насадження благочестя

(розділ з книги «Велика дидактика»)

Чи можна використати штучний метод щодо вивчення благочестя?

Благочестя – дар Божий і дається з неба. Причому вчителем і наставником благочестя є Дух Божий. Але, оскільки Він зазвичай діє за допомогою природних засобів, вибираючи Собі помічниками батьків, наставників, служителів церкви, які б вірно насаджували й поливали райське віття, то їм слід розуміти характер своїх обов’язків.

Метод навчання благочестя,
який полягає в двадцять одному правилі

1. Турбота про виховання благочестя повинна починатися з раннього віку, з одного боку, тому, що корисно цього не відкладати, а з другого – відкладати небезпечно, бо якщо в ранньому віці душі не проникаються любов’ю до Бога, то пізніше в них проникає неповага до Божества, яка дуже важко викорінюється.

2. Нехай при першому свідомому користуванні очима, язиком, руками і ногами діти вчаться дивитися на небеса, піднімати руки вгору, взивати до Бога і Христа, схиляти коліна перед невидимою величчю і шанувати Його.

3. Коли діти вже можуть отримувати знання, перш за все їх потрібно переконати, що наше прагнення спрямоване до вічності, а життя на землі – лише перехідний стан, після якого ми повинні, відповідно підготувавшись, достойно вступити у вічні оселі.

4. Ми повинні постійно нагадувати, що нерозумно займатися тим, що ми невдовзі залишимо, і зневажати те, що супроводжуватиме нас у саму вічність.

5. Потім ми повинні навчити, що життя, в яке переселяються люди, буває двох видів: блаженне з Богом і нещасне в пеклі, і що те й інше – вічне.

6. Блаженні ті, які так виховують свою душу, щоб бути достойними перенестися до Бога. Тому що поза Богом немає нічого, крім мороку, жаху і мук.

7. Перенесені до Бога будуть лише ті, які тут живуть з Богом.

8. А живе з Богом той, хто має Його перед очима, боїться Його і виконує Його заповіді.

9. Тож привчайте дітей ототожнювати з Богом, безпосередньо і опосередковано, все те, що вони тут бачать, чують, з чим стикаються, що роблять і терплять.

10. З юного віку хай діти навчаться займатися переважно тим, що безпосередньо веде до Бога: читанням Священного Писання, участю в богослужінні і зовнішніми добрими ділами.

11. Священне Писання в християнських школах повинне бути «Альфою і Омегою». Бо ж як зі звуків та букв складається все мовлення, так і з елементів божественних книг – вся будова релігії і благочестя.

12. Все, що вивчається з Писання, повинне бути співвідносним з вірою, любов’ю, надією. Тому що перша з них відкриває, щоб ми знали, друга – заповідає, щоб ми виконували, а третя – обіцяє, щоб від Бога ми чекали благодаті в цьому і майбутньому житті.

13. Починаючи з першого ступеня, ми повинні навчати дітей не теорії, а застосовувати знання на практиці, якщо ми дійсно хочемо виховати християн. Віра, надія і любов повинні прищеплюватися для застосування їх у житті.

14. Віру, любов і надію діти (та й усі інші) зможуть застосовувати в житті, якщо їх навчать неухильно вірити в те, що відкриває Бог, виконувати те, що Він велить, надіятися на те, що Він обіцяє.

15. Що б не вивчало християнське юнацтво після Священного Писання (науки, мистецтво, мови) – все повинне вивчатися, підпорядковуючись Слову Божому, а саме, щоб юнацтво могло зауважити і з’ясувати для себе, що все марнота, якщо воно не стосується Бога і майбутнього життя.

16. Хай всі навчаться з великою ревністю віддаватися шануванню Бога, як внутрішньому так і зовнішньому, щоб внутрішнє без зовнішнього не втратило своєї сили, а зовнішнє без внутрішнього не переродилося в лицемірство.

17. Треба турботливо привчати дітей до зовнішніх справ, передбачених згори, щоб вони знали, що істинне християнство полягає в тому, щоб віру свою підтверджувати ділами. Такого роду суть: вправляння у стриманості, справедливості, милосерді і терпінні. Якщо віра не приносить таких плодів, вона мертва.

18. Також треба турботливо привчати дітей розрізняти межі благодіянь Бога та Його суду, щоб вони вміли всім користуватися законно і нічим не зловживати.

19. Треба наставляти їх, що істинний шлях в житті – це шлях хреста, і цей шлях показав нам Вождь життя Христос, на цей шлях Він запросив інших, цим шляхом Він веде тих, кого по-особливому любить.

20. Але треба передбачити й те, щоб у той час, поки всього цього будуть навчатися діти, їм не зустрічався ніякий негативний приклад.

21. І, нарешті, оскільки світ і природа спотворені, і людська плоть легко впадає в самовдоволення і духовну гордість, що є великою небезпекою для нашого спасіння, всіх християн потрібно своєчасно вчити того, що наші добрі діла та прагнення внаслідок людської недосконалості – ніщо, якщо Своєю досконалістю нам не прийде на допомогу Христос – Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи всього світу, і на Ньому одному благовоління Отця. Так, нарешті, ми поставимо в безпеку надію власного спасіння і спасіння наших близьких, якщо зведемо її на наріжному камені – Христі, Який є вершиною всякої досконалості на небі й на землі, єдиним Начальником і Виконавцем нашої віри, любові, надії і спасіння нашого.