Слово «канон» грецького походження й означає «палиця». Оскільки палиця використовувалась i як міра довжини, слово «канон» означає також «міра», «правило» або «дороговказ».
У часи Старого i Нового Завiтiв були написані й інші релігійні книги. Виникає питання: «Які книги написані по натхненню Бога i, таким чином, є підґрунтям нашої віри? Які книги відносяться до канону Бiблiї?»
Канон Бiблiї утворився поступово, тому що окремі книги були написані через великі проміжки часу. Було б неправильно стверджувати, що книги Бiблiї набули свого авторитету через юдейські або християнські собори. Вони наділені божественним авторитетом за своєю природою. Святий Дух Сам керував їх об’єднанням у канон, який потім був визнаний усім християнським світом.
Деякі важливі критерії для входження до канону:
– Чи має ця книга божественний авторитет?
– Чи вона написана Божою людиною?
– Чи має ця книга духовну силу, яка обновляє життя?
– Чи достовірна вона історично i догматично?
– Чи була вона отримана, підібрана, прочитана i використана віруючими в Бога?
Слово «канон» почало застосовуватися щодо зібрання священних богонатхненних християнських книг, які стали основою, зразком, джерелом Вчення, з яким слід було зіставляти вci висловлювання, проповіді, вчинки, все життя християн.
Канон Старого Завiту був завершений приблизно в IV ст. до Р. Х. Септуагінта (перший грецький переклад Старого Завiту – III ст. до Р. Х.) вже складала повний Старий Завiт. Iсус також знав, визнавав i використовував Старий Завiт таким, яким ми його маємо сьогодні (Лк. 24:44-46; Iв. 10:34-36; Мт. 21:42).
Питання про «підроблені» i «справжні» писання поставив св. Іриней Ліонський у твopi «Проти єресів», бо апокрифи використовували здебільшого різні єретичні відгалуження від християнства. Як єдино істинними св. Іриней називав 4 Євангелія: від Матвія, Луки, Марка, Iвaна, на противагу яким він згадує численні апокрифічні i несправжні писання. Іриней доводив, що апокрифи гностиків перекручують icтиннe вчення Христа. Вживання слова «апокрифічні» згодом було поширено на не визнані Церквою книги.
Уже з середини II ст. після Р. Х. нам повідомляється, що в неділю християни збиралися на свої зібрання, де читалися «повідомлення Апостолiв» разом з «рукописами пророків» (Юстин-мученик).
Часто люди думають, що канон був вироблений на церковних соборах . Але це не так, оскільки різні церковні собори проголошували і затверджували те, що вже було признаним у свідомості церкви того часу. Власне, у тих історичних обставинах, коли християни терпіли гоніння за свою віру, за приховування хоча б частини з Біблії людина наражалася на смертельну небезпеку. Саме так викристалізовувався канон Біблії, тобто книги, які впливали на життя людей, змінювали їхні серця і душі.
Рукописи Нового Завіту збирали в різноманітних місцях, тому пройшло досить багато часу доки з’явився єдиний канон – список книг, які визнавались усіма тогочасними церквами. У 367 р. Афанасій, єпископ Олександрійський, визначив 27 канонічних книг Нового Завіту Словом Божим; і це було затверджено в 418 р. Карфагенським собором.