Що є правда?

«Я дорога, і правда, і життя»
Ісус Христос

Слова, винесені в заголовок, належать одному відомому чоловікові. Їх сказав у Страсний четвер намісник римського імператора, прокуратор Іудеї з 26 по 37 рр. після Р.Х. Понтій Пилат. Того дня до нього привели Чоловіка. І «сказав же до Нього Пилат: Так Ти Цар? Ісус відповів: Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос. Говорить до Нього Пилат: Що є правда?» (Iв. 18:37-38). Запитання, слід сказати, цілком риторичне. Адже з вуст римського громадянина, який мав чудову на той час освіту, знав ідеї провідних грецьких та римських філософів (які багато говорили про правду та істину), воно звучить як щире здивування та, певним чином, недовіра: «Невже Ти знаєш, що є правда?»  
У нашій статті ми спробуємо дати відповідь на два питання: 1. Що таке істина? 2. Як ми можемо пізнати істину?
Звісно, ці питання є одвічними гносеологічними проблемами, які намагалися вирішувати філософи та теологи різних епох. Так, давньогрецький філософ Арістотель вважав, що істина – це відповідність наших знань дійсності. Він, зокрема, говорив: «…Казати про суще, що його немає, бо про не-суще, що воно є, – значить казати хибне; а казати що суще є і не-суще не є, – значить казати істинне» [1,  185]. Скептики ж взагалі відкидали будь-яку можливість пізнати істину, стверджуючи, що вона відносна, тобто що ті самі речі по-різному сприймаються різними людьми, різними органами чуттів, вони викликають різні сприйняття  і залежать від виховання людини, звичаїв, віри і переконань.
Представник патристики Тертуліан був переконаний, що розумове знання даремне, адже істина відома і без нього, адже вона одкровенна і передана в Святому Письмі; неможливе, адже істина перевищує розум; шкідливе, адже воно веде до облудних вчень і моральної згуби.  Середньовічний мислитель Т.Аквінський, певним чином наслідуючи хід думки Арістотеля, відділив знання від віри, царину розуму від царини одкровення, а також твердив, що деякі істини перевищують розум (зокрема пов’язані з Богом), але жодна йому не противиться. Аквінат вважав, що «істина – це ніщо інше, як узгодженість між розумом, що судить, і тією реальністю, що стверджується в судженні; заблудження – їх незгода» [1, 184]. Просвітництво ствердило силу наукової істини і оголосило про надзвичайні можливості розуму. Гегель говорив про істину надзвичайно урочисто:  «Істина – це велике слово і ще більш велика справа. … У філософському смислі істина в своєму абстрактному виразі означає узгодження деякого змісту із самим собою» [1, 184].
Сучасне філософське розуміння істини полягає в тому, що відображена в істині дійсність витлумачується як об’єктивна реальність, тобто така, що існує незалежно від людської свідомості. Осмислюючи поняття істини, філософи розширюють її смислове поле за рахунок взаємозв’язку понять «об’єктивна істина», «абсолютна істина», «відносна істина», «омана».
Об’єктивна істина не залежить від суб’єкта, тобто людини. Отжк, відповідь на питання «Що є істина?» не залежить від мого уявлення про неї. Якщо я стверджую, що закону всесвітнього тяжіння не існує, то це моє твердження легко можна перевірити на правдивість, й істинність цього закону є такою не тому, що я в цьому пересвідчилася емпірично, скажімо провівши дослід кидання м’яча згори донизу. Тобто істина об’єктивна, не залежна від людини і її думки.
Звісно, людське пізнання світу ніколи не буде довершеним, адже людина – творіння Боже, а не Творець. Людське пізнання обумовлене часом (історичним періодом), воно вирізняється актуальністю саме для тогочасної людини, тому воно є неповним, певним чином однобоким. Приміром, ми попросимо школярів розповісти про нашу Україну, то вони розповідатимуть про ті місця, де побували, про своє рідне місто чи село, про людей, з якими зустрічалися; розкажуть про її розміри, корисні копалини, географію. Кожен із дітей розповість якусь частинку істини, які всі разом і опишуть пізнаваний об’єкт. Таким чином, навіть якщо скласти все людське пізнання докупи, то ми помітимо чимало білих плям, а краще сказати, дірок. Коли сучасні вчені говорять про абсолютну істину, то вони мають на увазі такий зміст знань, який повністю тотожний пізнаваному предмету і з плином часу ці знання не змінювалися; скажімо, істиною є твердження, що сонце сходить вранці і заходить увечері.
Говорячи про християнське розуміння істини, ми маємо, перш за все, зауважити, що істина – це знання, яке міститься в Святому Письмі, Біблії, і воно наділене абсолютною достовірністю. Християнська свідомість не може відірвати істину від самого Бога, адже істина походить від Нього, Він Сам є Істиною (Ів: 14:6)!
Отже, істина 1) в Біблії, 2) в Бога, 3) Бог. А якщо змінити порядок?
Ісус Христос сказав: «Я – дорога, і правда, і життя», а дещо раніше: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Iв. 14:6; 8:31-32). Пізнання правди, істини є волею Божою, а приходить воно лише через віру в Бога, через Його Слово.
Для християнина, який активно пізнає, вивчає і досліджує явища світу, істина актуалізується в другій іпостасі Святої Трійці – Ісусі Христі. Тобто для нього істина не перебуває лише в межах оточуючого світу. Пізнання такої істини виходить за межі звичної для нас гносеології. Справа в тому, що в християнському контексті істина не є категорією лише пізнання, вона метафізична, трансцендентна, вона є самим Богом і перебуває в Бога: «Спочатку було слово, і слово було в Бога, і слово було Богом» (Iв.1:1).
Тоді виникає питання, як можна пізнати таку істину? Невже, проводячи досліди чи зіставляючи наукові факти? – Таку істину можна пізнати не тільки розумом, в такій істині потрібно жити і бути. Християнський філософ М.Бердяєв стверджував: «Істина не існує поза нами та над нами; вона можлива тільки тому, що ми в істині… Істина – аристократична, вона розкривається лише небагатьом; її розширення передбачає потрясіння свідомості, передбачає розплавлення та згоряння закам’янілого та закостенілого світу» [1, 185].  Водночас механізмом, через який ми пізнаємо істину в християнстві, є об’явлення, відкриття. Філон Олександрійський вважав, що єдиним неоманним джерелом пізнання є Святе Письмо, яке містить одкровення істини. Така істина не просто стверджує чи пояснює якесь явище, вона дає відповідь на запитання: «Як мені тепер жити? Як мені врятуватися від гріха, що зумовив прірву між мною і Богом?»
Отже, підсумуємо й окреслимо чіткіше предметне поле християнської істини.
Істина – це винятково предмет віри, хоча вона й передбачає перетворення та осяяння розуму й участь розуму в пізнавальному процесі: «…вам дано пізнати таємниці Царства Небесного» (Мт.13:11); «Правда Божа розкривається в ній (у Євангелії, благій звістці – авт.) з віри у віру, як написано: Праведник вірою житиме» (Рим.1:17); «Навчи мене доброго розуму та познавання, бо в заповіді Твої вірую я!» (Пс.118:66).
Християнська, біблійна істина відкривається людині через щоденне життя у вірі, внутрішнє духовне бачення: «…праведний житиме вірою своєю» (Ав.2:4).
Істина, правда пізнається через входження в неї, життя нею, буття нею і з нею: «Живу вже не я, а живе в мені Христос. А коли тепер живу в тілі, то живу вірою в Божого Сина, що полюбив мене і віддав Себе за мене» (Гал.2:20).

Використана література:
1.    Практикум з філософії: Метод. посібник / Під ред. В.Л. Петрушенка. – Львів, 2000.
2.    Татаркевич В. Історія філософії: Т.1: Антична і середньовічна філософія. Т.2. Філософія Нового часу. – Львів, 2006.

Світлана Филипчук народилася 25 листопада 1974 року в м. Здолбунів Рівненської обл., де проживає й досі.
Освіта:
1991-1996 рр. – Київський університет ім. Тараса Шевченка, філологічний факультет.
2000-2003 рр. – Національний університет „Острозька академія”, факультет філософії та релігієзнавства.
2002-2007 рр. – аспірантура Національного університету „Острозька академія”, спеціальність „релігієзнавство”.
Працює вчителем етики, християнської етики, курсу «Людина і суспільство» Мізоцького ліцею та викладачем на кафедрі релігієзнавства НУ «Острозька академія».
Заміжня, виховує сина Захара. З радістю отримає відгуки [email protected]