Мій шлях до Бога

Ніна Андріївна Фесюк (Кичко) народилася 8 грудня 1947 року в селі Красносілля Коропського району на Чернігівщині. За освітою – вчитель-філолог. Закінчила Лебединське педучилище (Сумська обл.) та філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Педагогічний стаж – понад тридцять років. Автор поетичних збірок «Мелодія тиші», «А в бабусі у селі» (для дітей), «Нова пісня». Нині керує літературно-мистецькою студією «Первоцвіт» у Костопільському районному Будинку дітей та юнацтва.

…Коли моя молодша донька – студентка – повідомила, що стала віруючою, я була приголомшена. Цього ще тільки не вистачало! Одне мене втішало: моя розумна і завжди слухняна дитина нічого поганого не зробить. Але що скажуть люди? Часи войовничого атеїзму начебто минули, однак людська свідомість залишається такою ж, як і раніше. Тоді я навіть подумати не могла, що Господь через дітей приведе мене на дорогу істини.

Не здогадувалась, що Катя, її тоді ще майбутній чоловік та їхні друзі щодень молилися за мене. Сім років молилися! Бог чув і працював зі мною. Знаючи мою нерішучість, Він, Бог, Якому відомо все, не квапив події, а повільно наближав мене до Себе.

Якось прийшла думка: всі видатні поети і прозаїки знали Біблію і навіть писали на біблійні мотиви: і Л. Толстой, і Т. Шевченко, і Л. Українка, і М. Булгаков – цей список можна продовжувати і продовжувати. А я її не читала. Чи ж можна мене назвати культурною людиною? Почала читати, але священна книга мені не давалась. Взялася за дитячу Біблію. Було не тільки зрозуміло, а й дуже цікаво. Моє затверділе серце поволі м’якшало. Святе Письмо відкрило мені очі. Виявляється, Ісус Христос приніс Себе в жертву за гріхи всього людства. І тим, хто покається перед Ним, Він прощає всі провини. Настав час, коли я, нарешті, переконалася: мої діти мають рацію. Саме віра в Бога, принципи християнської моралі повинні стати основою нашого життя.

Я ще не знала, що Богові треба молитися постійно (вранці, увечері, перед їжею), а не тільки тоді, коли у Нього треба щось попросити, проте інколи виникала потреба молитви і спілкування з віруючими людьми.

Час ішов. І ось у листопаді 2000 року мені потрапила на очі об’ява про те, що в нашому місті розпочинається тиждень Святого Євангелія. Подібні оголошення я читала й раніше, але вони мені ні про що не говорили. Цього ж разу я сказала собі: «Піду!»

То був вирішальний тиждень у моєму житті. За кілька вечорів я дізналася про Бога стільки, скільки достатньо було, щоб від невір’я, сумнівів нічого не залишилось.

Останнього дня того тижня несподівано навіть для себе, не тільки для доньки і зятя (вони налаштувалися терпляче молитися за моє навернення до Бога ще, можливо, довго), покаялася перед Творцем у своїх гріхах.

Після цього зразу ж почала навчатися на біблійних курсах. Розуміла: треба надолужувати прогаяне. До речі, навчаюся ще й досі (теологія – наука глибока, це вам не так званий науковий атеїзм, який довелося вчити у вищих навчальних закладах). Разом з тим навчаю інших того, чого навчилася сама.

Мій світогляд поступово змінювався. Зараз у мене таке відчуття, ніби мене поставили на ноги після довгого стояння на голові і я побачила навколишнє в його реальному вигляді, а не в переверненому, як до цього. Змінювався на краще і мій характер. Бог шліфує людину, коли вона сама цього побажає. Для Нього нема нічого неможливого.

Він змінив і зміст моєї творчості: «Дав пісню нову в мої уста, для нашого Господа хвалу», читаємо в 39 псалмі Давидовому. Тепер я вважаю за честь називатися християнською поетесою. Абсолютно переконана: лише з Господом людина може бути по-справжньому щасливою. Жалкую, що так довго не могла цього зрозуміти.

ТОБІ НЕМА ПОЧАТКУ, НІ КІНЦЯ

І слово не мине Твоє пророче.

Ти бачиш наші душі та серця,

Думки читаєш, мій Небесний Отче.

Тобі відомі справи всі земні –

Вчорашній день, день нинішній, грядущий.

Тебе бояться слуги сатани,

Всесильний, всеблагий і всевидющий.

В Своїй любові незбагненний Ти!

Чи варта хоч одна того людина,

Щоб був Господь готовий принести

За неї в жертву праведного Сина?!

Великий Боже, Господи святий,

Молюсь до Тебе в радості і горі.

Мій голос зі Своєї висоти

Ти розрізняєш в незліченнім хорі.

Ховаюсь я у тінь Твого крила,

Бо хто, крім Тебе, прихистити може?

Коли ще я у зародку була,

Ти дні мої порахував, мій Боже.

Творець могутній неба і землі,

Ти недосяжний і непереможний.

Твої створіння ми слабі й малі,

А все ж прийти до Тебе може кожний.

Твоїм тернистим шляхом я пішла,

Мій вірний Боже, що єси на небі.

Нелегко йти, та піт зітру з чола

І знову путь продовжу я до тебе.

НАРОДЖЕННЯ ХРИСТА

Лк. 2:8-20

Ніч. У полі вівчарі

стерегли отари.

Тут з’явилася вгорі

зірка із-за хмари.

І велика, і ясна,

і на всі не схожа.

– Що віщує нам вона?

Таємниця Божа.

Ангел із небес спустивсь.

– Не лякайтесь, люди!

Ось Христос Господь родивсь.

Всім Спаситель буде!

Воїни небесні з Ним –

Величезна сила.

Гучно й радісно вони

Господа хвалили.

Воїни гукали ті у нічному полі:

– Слава Богу в висоті,

в людях добра воля!

А на землі мир,

а на землі мир!

Раптом всі поділись десь

ті небесні гості.

В Віфлеєм людей веде

зірка з високості.

Закінчивсь недовгий шлях,

і знайшли Дитину,

що лежала в пелюшках

на пахучім сіні.

Ясла за колиску їй,

хлів їй за кімнату:

не схотіли у заїзд

бідняків прийняти.

Хто почув, той здивувавсь,

що Дитя – Месія.

В серці склала ці слова

праведна Марія.

Поверталися до справ

пастухи по тому,

Бога славлячи, що дав

Спаса світу всьому.

ОЧИЩЕННЯ ХРАМУ

Мт. 21

Юдейська Пасха скоро вже.

Напередодні свята,

Як і завжди, в Єрусалим

Людей прийшло багато.

Ісус також туди прибув

І вкрай обурило Його

Те, що побачив там.

Вздовж стін стояли скрізь столи,

Ослони різні, лави,

За ними спритні гендлярі

Вели торгівлю жваву.

Там продавались голуби

І вівці, і воли.

А гроші треба помінять  –

Міняйли теж були.

Сторонні речі несучи,

Снував по храму люд.

В святому місці гамір, зиск,

Безладдя, сморід, бруд.

Розгніваний Ісус зробив

Із мотузків батіг

І виганяти заходивсь

Людей, тварин – усіх.

А грошомінам швидко Він

Перекидав столи –

летіли гроші врізнобіч,

Що на столах були.

Ісус очистив Божий храм

І так сказав тоді:

– Хіба не знаєте ви, що

Отця Мого це дім?

Назветься «Дім молитви» він.

То як же ви посміли?!

Вертеп розбійників якийсь

Із нього ви зробили!

Оця історія нехай

Всім нагадає нам:

Тримаймо завжди в чистоті

Душі своєї храм.

МОЯ  НАДІЯ

Я на людей не надіюсь дарма,

В людях для мене спасіння нема.

Добрих багато їх стрінеш в житті,

Та не всесильні, на жаль, люди ті.

Навіть, якщо мають владу й чини,

Люди вмирають – не вічні вони.

Тільки надіюсь на Господа я:

Захист Він мій, охорона моя.

Бог утішає в нещастях і вчить,

Він не покине мене ні на мить.

Силу дає і продовжує дні,

Збочити Він не дозволить мені.

Не на людей я надіюсь – о ні!

Бог мій – довічна надія мені.

Відповідь атеїсту на зауваження

«Бога ніхто не бачив,

як же можна вірити в те, що Він є?»

Я Господа бачу у кожнім створінні:

В рослині, у пташці, в тварині,  в людині.

Я чую Його у дзюрчанні потоку.

Без Нього не можу ступити ні кроку.

До мене озветься Він громом весняним,

Мені усміхнеться сонечком раннім,

У спеку мене вітерцем прохолодить,

Завжди у дорозі мене супроводить.

Йому я молюся, і Він мене чує.

З біди виручає, хвороби лікує.

Це в мене від Бога наснага та сила –

Завжди  Він давав мені все, що просила.

Коли навіть поряд нікого немає,

Десниця Його мене міцно тримає.

Довіку зі мною Господь мій усюди.

Творець-Вседержитель – Він був, є і буде.

Хто ж Бога не бачить, не знає ще й досі,

Хай гордість відкине і прощення просить,

І станеться чудо: незрячий прозріє,

Бо очі йому Всемогутній відкриє.

НА  МОРІ  ГАЛІЛЕЙСЬКІМ

Мт. 14

Послав Ісус в Капернаум.

Усі  дванадцять в човен сіли.

Та й попливли. Уже стемніло.

З’явилися тривога, сум.

А море пінилось, ревло.

І хоч гребли вони щосили,

На хвилях човен той носило!

Ісуса з ними не було.

Та де ж наставник їхній? Де?

Вже пропливли з чотири милі.

Аж ось Ісус до них по хвилі,

Неначе по землі, іде!

Застряв у горлі зойк і крик.

Та голос зазвучав Ісусів –

Він заспокоїти їх мусив.

«Не бійтеся, це Я!» – прорік.

До Нього руки простягли,

Бо страх змінивсь на радість, спокій.

І зараз в берег невисокий

Уткнувся човен. Припливли

МІЙ БОГ НЕ ІКОНА,

Мій Бог не розп’яття,

Не мощі святих,

Не купальське багаття,

Не спасівський кошик,

Не віття вербове.

Господь мій – живий

І живе Його Слово.

Тож вірую тільки

У Бога живого,

Крім Нього не знаю

Я іншого Бога.

Йому одному

Поклонятимусь завжди,

Тому, Котрий є

Уособленням правди.

Господь Триєдиний,

Творець, вічно сущий,

Він Всесвіт тримає,

Минуле й грядуще.

І радість до Нього

Несу, і скорботу.

Я славлю Його

За любов, за турботу.

Йому не потрібні

Обряди, ритуали.

Він хоче лише,

Щоб Його ви пізнали.

Всі ті, що зійшли

На широку дорогу

І ворогу душ

Догоджали – не Богу.

Щоб ви до Ісуса

Прийшли в покаянні –

Так хоче Господь

У часи ці останні.