Чи знаєте ви людину, яка не чула б про рентгенівські промені? Певно, що ні. А чи знаєте ви, що ці промені цілком могли б бути не рентгенівськими, а «пулюївськими»? Так, саме Іван Пулюй – український вчений та видатний громадський діяч задовго до Рентгена відкрив ці загадкові промені. А ще – це людина, що дала Україні першу українську Біблію. З відзнакою закінчивши теологічний факультет Віденського університету, молодий Іван Пулюй іде в науковці. Вчився у Страсбурзі, працював у Відні, обіймав посаду професора експериментальної та технічної фізики у Німецькій вищій технічній школі (м. Прага) та був першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету. Цісар Франц-Йосиф іменував Івана Пулюя Радником Двору, нагородив Лицарським Хрестом. Чимало промислово розвинених країн Європи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільчого трансформатора. З участю нашого земляка було введено в дію кілька електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струмі. Досі залишається спірним питання про відкриття рентгенівських променів. Якщо Рентгена нині знає весь світ, то ім’я Івана Пулюя тільки здобуває обшири. На думку науковців внесок Рентгена у дослідження Х–променів є явно завищеним. Рентген був знайомий з Пулюєм під час роботи в лабораторії Кундта і саме під впливом Пулюя провадив досліди з катодними трубками. Чи не тут бере початок «випадкове» відкриття? Гельмут Лінднер у книзі «Картини сучасної фізики» відзначає, що шлях, яким Рентген прийшов до свого відкриття, є загадковим. Дослідники життя та діяльності Рентгена не залишили поза увагою і такий факт, пов’язаний з відкриттям Х-променів: працюючи в лабораторії, він перебував у повній ізоляції від зовнішнього світу, записи про свої спостереження тримав у таємниці і заповідав їх спалити відразу ж після його смерті. Видатний фізик Іван Пулюй ніколи не забував про духовне начало в людині. Він був одним з авторів першого видання української Біблії, яка була видана в 1903 р. Британським Біблійним товариством. 2003-го року виповнилося сто років із часу першого повного видання Святого Письма Нового Завіту українською мовою у перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та… Івана Пулюя. Власне Іван Павлович докінчив справу П. Куліша, після смерті якого переклав книги Рут, 1 і 2-гу Хронік, Ездри, Неємії, Естер і Даниїла. Іноді він навіть відкладав заняття наукою заради того, аби працювати на ниві духовній. Окрім перекладу Святого Письма, він написав українською «Молитовник». Іван Пулюй знав п’ятнадцять мов, у тому числі давні — грецьку і гебрейську. Саме таку людину шукав Пантелеймон Куліш для перекладу Біблії. Творча співпраця тривала понад двадцять років. Переклад Нового Завіту було закінчено 1871 року. Остаточну редакцію і кінцеву коректуру Іван Пулюй завершив через вісім років, а ще через два роки книга побачила світ. «Тяжко було б подумати, — писала Пулюєві Ганна Барвінок, дружина Пантелеймона Куліша, — що чоловік бився п’ятдесят літ і так і слід його почез без Вашої підмоги великої. Казав один дуже освічений науковий чоловік: «Не було б Куліша, не було б і Біблії». А я тепер скажу: «Не було б Пулюя, не було б Біблії».