Тетяна Гаврильчик — одна з найкращих молодих баскетболісток української Суперліги, гравець клубу «Рівне-ОШВСМ», майстер спорту, член юніорських збірних, кандидат до Національної збірної України з баскетболу.
— Тетяно, розкажи для читачів нашого часопису про свій життєвий шлях: як минуло дитинство, де ти навчалася і навчаєшся нині, чому обираєш ті чи інші шляхи в саморозвитку, зокрема й професійному, як відбулася твоя зустріч із Богом?
— Напевно, варто почати з того, що я досить висока — 195 см. І цей факт значно вплинув на все моє життя. З дитинства я відрізнялася від інших дітей: перша в шерензі на фізкультурі, у класі — завжди остання парта, одне слово, не така як усі. Отже, біла ворона. Діти цькували мене в школі, і це неабияк ранило моє серце й отруювало життя…
У мене хороша сім’я, батьки завжди підтримували мене, та порожнеча всередині від того, що тебе не сприймають і не приймають, завжди супроводжувала мене. Зараз я дуже енергійна й амбітна, і це абсолютна протилежність тій дівчинці, яка колись усього боялася та завжди почувалася ніяково. Що ж такого відбулося і що мене змінило? Любов Ісуса! Зокрема, це сталося, коли я побачила свою цінність у Ньому. Він помер за мене, Він страждав, адже любить. Він мене створив прекрасною, Він творив мене в утробі матусі, і кожна моя пропорція, наче золотий перетин.
І відтоді моє життя перевернулося: у ньому з’явився баскетбол, і я знайшла застосування свого зросту. Я почала тренуватися спочатку просто для розваги, та з часом піднімалася все вище та вище, від юніорської команди міста Здолбунова (Рівненська область. — Прим. автора), до Національної збірної України.
Я докладала багато зусиль, щоб ставати кращою. Та одного баскетболу для моїх чималеньких амбіцій завжди було замало:) Спорт — це фізичні навантаження на тіло, техніка. А що робити між тренуваннями? Просто спати? Мене це ніколи не влаштовувало, тож я намагалася заповнювати кожну секунду поза тренуваннями навантаженнями для мозку. Репетитори, гуртки, навчання, служіння в церкві й ще купа справ, адже я ніколи не всиджу на місці, знаючи, що можу зробити щось корисне. Так, закінчивши школу, я вступила у Рівненський державний гуманітарний університет на спеціальність «міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії». Ви можете собі це уявити? Баскетболістка, яка, за логікою, мала б здобувати освіту тренера, реабілітолога чи будь-якого спортивного функціонера, іде навчатися на досить складну професію з цілковито іншої сфери. Але в цьому вся я: я ніколи не хотіла обмежувати себе лише тренуваннями. А через два роки я вирішила опанувати ще професію дизайнера. Як я це все поєднувала? Who knows:) Просто я люблю постійно бути в роботі. Якщо протягом дня я просто дивитимуся фільми, чи зависатиму надовго в Інстаграмі, вважай, день змарновано, а скільки цікавого могло б відбутися!.. Тож, моя позиція — помри, але витисни максимум із цього дня.
…Живучи в такому русі, я дуже люблю записувати молитви та думати на папері, щоб не втратити тверезої оцінки своїх справ та обов’язків. Так, одного дня мені зробили комплімент, що я ходжу рівно і не горбачуся, відтак, рефлексуючи над своїм минулим, я зрозуміла, що гнуло мою спину. Коли ти постійно думаєш про те, що скажуть люди, ти ніколи не дотягнеш ідеалу, адже де та міра ідеалу, хто її встановлює? Зрозумівши, що тепер людська думка не визначає межі мого самоусвідомлення і світобачення, адже хто вони, порівняно з Богом, такі, щоб танцювати під їхню музику, тепер я прагну славити Бога своїм життям, я живу для Нього. А в Його очах я ідеальна. Кров Христа мене омила, і я не залежу від думки людей. Я прагну до Божої святості, та щоразу, коли падаю, знаю, що Бог підійме мене і скаже, що любить попри все.
— Розкажи про свою спортивну, баскетбольну, кар’єру: як розпочалася, з якими викликами стикнулася, які здобутки маєш, які спортивні вершини підкорила й які ще плануєш, як вдається (або ж ні) дотримуватися християнських цінностей у спорті?
— Як я вже сказала, моя баскетбольна кар’єра почалася в моєму рідному Здолбунові. Там я вперше познайомилася з цим видом спорту. Не скажу, що полюбила його відразу. Чесно кажучи, завжди мріяла грати у волейбол (сміється). На перших змаганнях мене побачила тренер із Рівного та рік телефонувала моїй мамі, прохаючи віддати мене на тренування в Рівне. Так я потрапила до команди дівчат 2000 року. На початку було неймовірно важко. Дівчата з команди тренувалися вже давно, а я лише починала. Вони багато чого вміли, а я, натомість, була незграбна. Найбільшим страхом були вправи, де ми мали ставати в пари. Ніхто не хотів ставати зі мною… Це було дуже неприємно і важко, та я не здавалась — через рік мене вже взяли в старшу команду дівчат. Я росла в прямому та переносному сенсі слова. Коли в 16 років мене запросили на збори юнацької збірної України, я була дуже рада, але не розуміла, чим я можу їм допомогти, адже була технічно непідкована, усе, що в мене було, — це нестримне бажання бути найкращою у всьому, що я роблю. І тренер це помітив. Якось під час однієї гри ми зіграли жахливо, але тренер відзначив мене за мою наполегливість та бажання гризти паркет за перемогу. Згодом я потрапила до складу жіночої команди, яка спочатку грала у вищій лізі, а потім перейшла до Української суперліги з баскетболу. Ми здобули срібло, і я отримала звання майстра спорту України.
Згодом 2018 року я знову поїхала на чемпіонат Європи у складі юніорської збірної України, де увійшла в трійку кращих за підбираннями. Наступного року мене взяли на збори до молодіжної жіночої збірної U20 України, де мені було дуже важко і фізично, і морально. Перед зборами я молилася, щоб Бог підготував моє серце до цих зборів, адже 2 місяці без церкви та друзів відчутно впливають на духовний стан. І Бог потурбувався. Він готував мене, як виявилося, до цього заздалегідь, ще з першого класу школи, коли я почала ходити до репетитора з англійської мови. Так, приїхавши, я дізналася, що в нас буде англомовна тренер. Виявилося, що вона християнка, і це було нереальне благословення для мене. Ми разом читали Біблію, молилися. Я була в захваті від Божого плану.
Зараз я в розширеному складі Національної збірної України з баскетболу. Переді мною стоїть серйозний виклик — потрапити до основного складу. Також я хочу пограти за кордоном, можливо, у складі команди, яка гратиме у Євролізі. Знаю точно, що зроблю все можливе для досягнення цієї мрії.
— Кожна людина в усіх сферах свого життя керується власною пірамідою цінностей. Так, сьогоднішня молодь любить подорожі, слухає різностильову та різножанрову музику, спілкується в соцмережах і поза ними, укладається в саморозвиток, прагне і цікавої, і високооплачуваної роботи. Які твої погляди на ці сфери життя?
— Усі ці речі — це чудово. Саморозвиток, прагнення зростати. Та точно знаю, що завжди треба тримати фокус на головному. Якщо ми відділимо Бога від усіх цих речей, то вони будуть порожніми та некорисними. Треба визначити, для чого ти живеш, адже якщо я граю не для Бога, то витрачаю час намарно. Варто прагнути кращого, але робити це для Бога.
— Що для тебе духовність, стосунки з Богом і Церква?
— Це те, на чому я тримаюся, це моє паливо. Маючи дуже швидкий темп життя, я можу бути розбита, адже тягти все на собі та розраховувати лишень на власні сили і ресурси — нереально. Та, починаючи день із Богом, із молитви, із занурення в Слово Боже, я бачу, що Він завжди поруч. Стосунки з людьми, хай як я намагаюся не залежати від їхньої думки, це завжди важко. І коли повертаюся додому розчавлена тягарем дня, я знаю, що тільки Христос може зцілити моє серце.
Церква для мене — це Божий дарунок. Люди, якими Бог обдарував мене, це справжній скарб, вони шліфують мій характер, допомагають упоратися з викликами, та просто розділяють мою любов до Бога.
— Тетяно, уже з висоти власного досвіду, які поради ти можеш дати батькам щодо виховання їхніх дітей і розвитку талантів, які в них заклав Бог?
— Свого часу батьки не зовсім розділяли моє прагнення стати баскетболісткою, адже вони бачили картинку успішної учениці, яка постійно вчиться та приносить «дванадцятки» зі школи. Я такою ніколи не була. Інколи вони не пускали мене на тренування. Та я все одно продовжувала. Згодом вони прийняли моє захоплення баскетболом і зараз всіляко підтримують мене. Минулого року мама не пропустила жодної домашньої гри. Це надзвичайно цінно для мене. Тож дайте дітям обирати самим, та, як постановив Бог, шліфуйте їхній характер, допомагайте бачити у всьому Бога, а не лише свої амбіції.
— Успішна, цілеспрямована, відкрита до нового досвіду, спортсменка, дизайнерка, волонтерка, християнка… — і поставимо трикрапку в переліку, бо його можна продовжувати:) Топ п’ять порад для молоді від Тетяни Гаврильчик.
- Якщо мало думаєш, читай. Якщо багато думаєш, пиши.
- Не марнуй свого життя на спостерігання за чужим життям через Інстаграм. Створюй сам, а не копіюй.
- Усе, що в тебе є, це не твоя заслуга, пам’ятай про це.
- Май удячне серце, адже Христос — це найголовніша причина для радості та подяки.
- Не чекай від людей хороших учинків, ми всі грішні.
Розмовляла Світлана Филипчук
