Автор. Коли в долинах Вифлеєму розквітає мигдаль, місцеві краєвиди змінюються настільки, що годі їх впізнати.
Коли в долинах Вифлеєму розквітає мигдаль, поодинокі мандрівники, приклавши долоню до чола, довго вдивляються в далечінь, намагаючись збагнути, хто це отам видніється попереду: ряди квітучих дерев чи стрункі постаті дівчат, що вибігли зграйкою за місто зустрічати весну.
Коли в долинах Вифлеєму розквітає мигдаль, молоді красуні не можуть всидіти вдома, душа, як пташка, рветься на волю, а руки і ноги так і просяться до танцю, в якому все: і ніжна врода, і грайлива вдача, і неприховане змагання «А ну, хто з нас найкращий?»
Танок вифлеємських дівчат
Під час танцю за дівчатами спостерігають хлопці-пастухи.
Дівчина І. Ой, леле, бачите? Здається, за нами хлопці підглядають!
Дівчина II. І справді? Це ж їхні очі серед терену блищать.
Дівчина III. Та ні, то, мабуть, вівці, що відбилися від стада, заблукали…
Дівчнна IV. А може, то вовки в овечій шкурі?
Дівчина V. Хто б там не був – мерщій тікаймо!
Автор. Коли танцюють дівчата, ніхто і ніщо не лишається байдужим. Навіть дерева розгойдували вітттям у такт їхнім рухам, і тільки молода ялинка, що росла обабіч дороги до Вифлиєму, сором’язливо й тихо спостерігала за усіма. Але тепер їй так жаль було розлучатися з чарівними красунями, що вона, не стримавшись, загукала їм у слід.
Ялинка. Агов, куди ж ви? Заждіть, не втікайте. Потанцюйте і навколо мене! Я так хочу опинитися у стрімкому вирі вашого танцю. Я так хочу разом з вами відчути бурхливу музику весни. Куди ж ви? Напевно, не почули…
Мигдальне дерево І. Не почули, кажеш? Та ні, вони просто тебе тут не помітили.
Ялинка. І справді… Я ж іще зовсім мала. Воно і не дивно, що мене не помітили поряд із такими високими і розлогими деревами. Та нічого, минуть роки і моя верхівка потягнеться стрімко вгору. Я виросту стрункою-стрункою і високою- високою, як ось ця Пальма.
Пальма. Як я? О, ні! Не бути цьому! Мала-мала, а бач, як зазіхнула?
Мигдальне дерево II. Наївна, як дитина. Невже ти ще й досі не зрозуміла, шо не помітили тебе тому…
Ялинка. Чому ж?
Мигдальне дерево II. Тому, що ти здалась їм схожою на купу торішнього гілля!
Ялинка. На купу гілля? Я ж так і знала: ви жартуєте зі мною?
Мигдальне дерево III. Чого б це ми з тобою жартували? Ти подивись на себе: ні краси, ні вдачі.
Дерево оливи. Не уявляю, як такій, як ти, на світі жити. Я б на твоєму місці, вже з нудьги померла. Завжди в однім вбрані: і взимку, й навесні, і влітку, й восени. А хоч би десь, колись, щось та обновилось.
Ялинка. Ось ви про що… Я й не думала над цим ніколи… Але ж і ваша краса не вічна. Ще трохи, — і відбуяєте пишним цвітом, а тоді пелюсточка за пелюсточкою опаде цвіт на землю та й змарніє і пропаде краса ваша.
Мигдальне дерево 1. Не пропаде, а переродиться. Бо як обважніють віти стиглими плодами, отоді знову про нас згадають. Отоді і шана, і честь. А ялині –– завжди одна дяка.
Ялинка. Проте, не від вас усе це. Не самі ви собі вроду та вдачу дістали. Бог вас такими створив, Йому і дякуйте. Немає чим тут пишатися.
Мигдальне дерево II. Мабуть, у Бога, коли Він тебе творив, снаги не вистачило, от і вийшло щось непевне: кущ –– не кущ, дерево –– не дерево, ще й замість листя –– голки на вітах. Хто з тобою захоче мати справу? Люди тебе обминають, бо ні краси в тобі, ні користі. Та й звірина стороною обходить, щоб бодай не поколотися. Та й взагалі, нема нам про що з тобою говорити.
Ялинка. То, виявляється, я негарна… зовсім непомітна і нікому не потрібна… Ще й схожа на купу торішнього гілля… Що ж, правду треба все-таки прийняти, якою би гіркою не була. Як дивно, що до сьогодні, я сама себе вважала гарною, і навіть, більше –– я була щаслива: раділа сонцю, вітрові, весні. Аж тут мені відкрили очі, і тепер… тепер я найнещасніша у світі… А хто у цьому винен? Як мені сказали, в моїм нещасті винен Бог! Гей, Боже, де Ти сховався за хмарами і Тобі, як усім, немає до мене зовсім ніякого діла? Я бачу, що так. Тобі зовсім байдуже, що у маленької Ялинки болить і плаче серце… Чому Ти, Боже, такий байдужий? Чому мовчиш? А хоч би слово мовив…
Автор, У своєму безмежному смутку і розпачі маленька ялинка не помітила, як до неї у сяйві небесної слави наблизився Господній Янгол.
Янгол. Бог ніколи не мовчить. Це тобі так лише здається. Інколи Він дає можливість подумати і зрозуміти все самому. А іноді Він говорить настільки явно, що просто дивно, чому Його ніхто не чує. Ось і зараз Йому зовсім не байдуже, що у маленької ялинки болить і плаче серце. Саме тому Він мене до тебе і послав. Більше того скажу тобі: Бог чує кожне твоє зітхання і жодній твоїй сльозинці не дає впасти на землю. Бо усі твої сльози зібрані в Божих долонях. Чому ж тобі зараз так гірко, скажи?
Ялинка. Мені гірко, бо я гірша за всіх. Подивись на мигдаль, на оливу, на пальму. Їм Господь дав розкішні шати, а про мене Він зовсім забув. Їхнє листя смарагдове, цвіт запашний, соковиті й поживні плоди так і ваблять усіх, я ж відлякую тільки…
Янгол. А яке ж вбрання ти хотіла би мати?
Ялинка. От, якби Бог подарував мені кришталеві листочки. Вітер тихо торкався би їх, вони ніжно дзвеніли б і чарівна мелодія наповнювала б усю долину. Хто б не йшов –– зупинився б, прислухався. А мелодія усе звучала б і звучала, розраджуючи серця подорожніх.
Янгол. Що ж, будуть тобі кришталеві листочки.
Танок Янголів
Під час танцю Янголи одягають Ялинку в кришталеве вбрання.
Автор. Як побачила Ялинка своє нове вбрання, стрепенулася вся, зраділа, ожила. Тут Вітер не забарився. Прилетів звідкілясь, закружляв навколо Ялинки, розгойдав її віти, і полинула долиною нечувана досі музика.
Танок Вітру
Автор. Та на жаль, часто в світі буває: коли радість і щастя в одних, інших заздрість проймає.
Мигдальне дерево І. Сестри любі! Погляньте лише! Це ж небачена досі зухвалість. Ця Ялинка собі уявила, що вона краща за всіх у долині.
Пальма. Треба Бурю на неї накликати. Хай провчить це зарозуміле дівчисько.
Автор. Довго Бурі чекати не довелося. Увірвалася стрімко і грізно. Пронеслась по долині шалено.
Танок Бурі
Зриває вбрання Ялинки.
Ялинка. Де ж поділось вбрання моє нове? Де листочки мої кришталеві? Тільки скалки скляні залишились. Більш нічого… Я знову нещасна… (плаче)
Янгол. Не сумуй, маленька Ялинко, Господь може знову розрадити твоє серце. Яке ж вбрання ти хотіла би мати тепер?
Ялинка. От, якби мені листочки такі, такі…
Янгол. Які ж?
Ялинка. От якби мені Бог подарував листочки золоті, я б засіяла, наче сонце. Ще здалеку всі помічали б мене, а вночі я освітлювала б шлях подорожнім, проганяючи темінь і страх.
Янгол. Що ж, будуть тобі золоті листочки.
Танок Янголів
Янголи під час танцю одягають Ялинку в золоте вбрання.
Автор. Як побачила Ялинка своє нове вбрання, стрепенулася вся, заіскрилась і ще більше засіяла від щастя. Аж тут раптом з’явилися діти, а за ними вервечкою по стежині йшли дорослі. Усі вони поверталися з Єрусалимського храму додому у Вифлеєм.
Жінка. О, тут і зупинимось.
Чоловік. Чого ж зупинятись, як додому вже рукою подати?
Жінка. Дітям цього не пояснити. Вони зголодніли, то хай з’їдять по шматочку хліба.
Виймає з торби хлібину, розламує і дає по шматку дітям.
Та й матері треба перепочити.
Матір. Ой, треба, діти мої, треба, бо вже ледве шкутильгаю за вами. Не дивуйтеся цьому, бо в мої літа важко і двір перейти, не те що до Єрусалиму ходити.
Всі розташовуються на землі, лише діти бігають і підстрибують, як козенята.
Чоловік. А я оце собі думаю: батько мій щороку до Єрусалимського храму ходив, дід мій щороку ходив, прадід і прапрадід ходив, а тепер діти мої, онуки, правнуки і праправнуки ходитимуть.
Матір. А все через оті гріхи, що з усіх сторін, мов страшні тягарі нашу душу облягли.
Чоловік. Треба цьому покласти край!
Жінка. Хто б говорив. Сам не встиг з храму вийти, як вже сім разів по сім згрішив.
Чоловік. Кажу ж тобі, жінко, оце зарікся: око спокушатиме – зав’яжу очі, рука – пов’яжу руки.
Жінка. А якщо язик?
Чоловік. Прив’яжу і язика, як віслюка на припоні.
Юнак. А я думаю, що марно старатися гріх своїми силами побороти.
Чоловік. Та щоб оце я, здоровий чоловік, та й не міг у собі гріх приборкати?
Юнак. Я вже переконався: скуй себе хоч залізними ціпами, гріх отой всі пута порве і знову назовні вилізе. Бо таку він силу над нами має, що ніякими людськими стараннями його не здолати.
Матір. Яків, хоч молодий зовсім, а має рацію. Це і я підтвердити можу, та, що не один десяток літ вже на світі прожила. Дивлюсь я на все і дивуюся: як це Святий Бог та нас таких грішних і терпить, і жаліє, і любить, як власних дітей. А все тому, як казав один мудрий чоловік, що є в кожній людині щось таке, що дорожче для Бога від усіх скарбів на світі. А серце одна думка тішить, однією надією живу: прийде все-таки колись Отой Месія, про якого усі пророки говорили, що визволить нас від гріхів наших.
Діти під час розмови забавлялися, а потім їхню увагу привернула ялинка в золотому вбранні. Відламавши золоті галузки, вони прибігли похвалитися перед дорослими.
Дитина I. Ага, що у нас є!
Чоловік. Ану, покажіть (розглядає, бере на зуб). Слухайте, та це ж щирісіньке золото. Де ви це взяли?
Дитина II. Та ось там все дерево золоте. На ньому стільки золотих листочків, як овечок в кошарі.
Дорослі один поперед одним кидаються до дерева, штовхаються, сваряться, зривають з Ялинки золоте вбрання і зникають. За всіма поволі шкутильгає матір, несхвально хитаючи головою.
Ялинка. Де ж поділось вбрання моє нове? Де листочки мої золоті? Ні одного мені не лишили. Всі забрали… Я знову нещасна…
Янгол. Не сумуй, маленька Ялинко. Бог потішить тебе й цього разу. Яке ж вбрання ти хотіла би мати тепер?
Ялинка. От якби Бог подарував мені зелені листочки, які мають усі дерева. Нехай я буду така, як всі. Мої віти захищатимуть від спеки все живе і даруватимуть приємну прохолоду.
Янгол. Що ж, будуть тобі зелені листочки.
Танок Янголів
Янголи під час танцю одягають Ялинку в зелене вбрання.
Автор. Як побачила Ялинка своє нове зелене вбрання, знову вся стрепенулася, ожила, зраділа, колисаючи у вітах великі надії. Де їй було знати-, що і ці надії не справдяться. Де не візьмись, прибігли кози, що відбилися від стада, шукаючи собі смачну поживу.
Танок кізочок
Кози «об’їдають» зелене листя на Ялинці.
Ялинка. (Спочатку плаче) Боже, тепер я знаю: Тобі не байдуже, що у маленької Ялинки болить і плаче серце. Змилуйся наді мною, поверни мені той вигляд, який я мала колись.
Танок Янголів
Янголи під час танцю одягають на Ялинку те вбрання, яке вона мала спочатку.
Як пізно я збагнула, що те вбрання, яке Ти мені дав колись, воно і є для мене найкращим. Мої голочки буря не обірве, людям вони не потрібні, кози їх не їдять. І хоч віти мої не вбираються навесні буйним цвітом, а дівчата не водять навколо мене своїх хороводів, все одно я вірю: Ти дивно мене створив. Ти про все подбав і все передбачив у моєму житті
Відтепер, коли сонце усміхатиметься до мене зранку, я радітиму, бо Ти засвітив його, щоб потішити мене
Вночі, коли зорі мерехтітимуть у високості, я знатиму: Ти розсипав їх на небі, щоб я не боялася темряви
Коли краплі дощу спекотного дня впадуть на потріскану землю, я віритиму: Ти наказав дощу втамувати мою спрагу
Коли вітер торкатиметься ніжно моїх віт, я збагну: Ти послав його, щоб приголубити мене.
Я знову щаслива, і як я вдячна Тобі.
Автор. Минали дні за днями. Маленька Ялинка тішилась сонцем, раділа дощу, непомітно підросла і навіть не здогадувалась, що чекало її попереду. .
Якось настала ніч, що була на перший погляд, звичайнісінькою і схожою на всі попередні ночі, та водночас вона була особливою і єдиною такою за всі часи і всі віки.
У хлів, що стоїть поблизу того місця, де росла Ялинка, заходять вівці і віслючок.
Віслючок. Як хороше після довгого дня знову повернутися у рідний хлів.
Вівця І. Нам добре, а як там наші рідні, що лишилися у полі ночувати? Хіба заснеш, коли довкола полями дикі звірі бродять?
Віслючок. Не хвилюйся так. Про них пастухи попіклуються. Добрий пастир і життя свого заради вівці не пожаліє.
Вівця I. Я це знаю. Одного разу я так загралася з великим джмеликом, що й не помітила, як відбилися від усіх. Спочатку я злякалася, почала голосно кликати, та мене ніхто не почув. Тоді я кинулася на пошуки, та все марно: тільки вибилася з сил та ніжки об каміння позбивала. Аж тут мій пастух підоспів. Всіх овець покинув, щоб мене одну розшукати. Він не лаяв мене, а зрадів, що я жива. Взяв на руки та й поніс до кошари.
Віслюк. Всі цей випадок пам’ятають. З того часу тебе неслухняною вівцею називають.
Вівця І. Це ви так вважаєте. А мені мій господар ось дзвіночка подарував, щоб я більше не заблукала.
Баранець. Подумаєш, а у мене зате чубчик кучерявий.
Віслючок. Вгомоніться, нарешті. Спати вже час.
Вівця П. Погляньте, хтось сюди поспішає. Жінка і чоловік. З усього видно, шо люди здалеку.
Віслючок. Напевно, не знайшли собі місця у Вифлеємі, ось і шукають де б їм переночувати.
Вівця II. То нехай сюди заходять. У нас тут добре: тепло і сухо. Всім місця вистачить.
Вівці і Віслючок присідають на сінце, дрімають. Раптом чується дитячий плач.
Баранець. Ой, хто це плаче? Де взялося це Дитятко?
Вівця І. Народилося. Який же ти нездогадливий.
Баранець. Народилося? Оце так чудо!
Віслючок. Авжеж! Хто б не народився: ягня, віслючок чи мале дитя –– це завжди Боже чудо!
Марія кладе Святе Дитя у ясла на сіно.
Вівця I. Яке прекрасне це Дитятко.
Баранець. Схоже на мене, коли я був маленьким.
Вівця II. А чи не холодно Йому?
Вівця І. Коли мені холодно, мама зігріває мене своїм подихом.
Вівця П. Давайте і ми цю Дитинку так зігріємо.
Всі обережно «хукають» на Дитя.
Віслючок. Він заснув. Лягаймо і ми ось тут на сінці.
Вівця І. Вічка вже самі стуляються.
Всі засинають. З’являється маленький Янголи. Він співає.
Пісня Янгола
Каганець давно вже згас
Всі поснули, пізній час
Ясним сонечком зігріт
Пахне сінце теплим літом.
Спить маленький Віслючок
Ліг тихенько на бочок
Кучеряві баранц
Притулились до вівці.
І лошатко теж дрімає
Та ніхто із них не знає,
Що у яслах спить в хлівочк
Божий Син у сповиточку.
У сяйві світла з’являється Господній Янгол, що голосно проголошує:
Янгол. Слава Богу в небі, на землі мир, в людях –– добра воля! Ось я звіщаю радісну новину: нині родився Спаситель світу. Божий Син, Ісус Христос, що визволить людей від гріхів їхніх.
В хліву прокинулись Вівці і Віслючок. Почувши звістку від Янгола, вони прихилили свої колінця перед Святим Дитям.
Автор. Почувши радісну новину про народження в світ Божого Сина, – прокинулося все навкруги: квіти розтулили свої пелюстки, розливаючи довкола тонкий аромат, загойдали вітами дерева, защебетали на різні голоси птахи і дзвінкіше задзюрчав струмок у долині. Усі ці звуки і голоси приєдналися до величного хору янголів, що урочисто вітав Царя царів.
Пастухи, що нічної пори на полях вартували отари свої, першими поспішили побачити все і вклонилися народженому Спасу.
Пастухи йдуть до хліва і вклоняються Святій Дитині.
Ялинка. О, яка радість! Яка величезна подія! Хіба я могла коли-небудь здогадуватись, що ось тут, в бідному хліві, всього за кілька кроків від мене, народиться Божий Син!
Пальма. Все живе славить народженого Христа, тож і ми не залишимось осторонь. Приготуймо Дитині дарунки свої.
Мигдальне дерево I. Я знаю, що подарувати Божому Сину! Ми встелимо Його шлях своїми ніжними білими пелюстками і огорнемо Його ароматом своїх пахощів. Можливо, колись Він згадає, як ми Його вшанували, і в нагороду додасть нам ще ряснішого цвіту і ще більшої краси.
Дерево оливи. А я принесу в дарунок Святій Дитині свої смачні і поживні маслини. Багато років я росту в цій долині і дивую усіх своїми рясними врожаями. Можливо, колись Божий Син згадає мою щедрість і в нагороду продовжить мій вік ще на кілька десятків літ.
Пальма. Я теж знаю що подарувати маленькому Ісусу. Я принесу Йому в дарунок тінь від свого широкого і довгого листя. Спекотного дня я стану Божому Сину в пригоді. Можливо, колись Він згадає мою послугу і в нагороду піднесе мене ще вище над усіма деревами.
Мигдальне дерево П (до Ялинки) Цікаво, а що ти подаруєш Святій Дитині, адже всім відомо, що цвітом ти нікого не дивуєш, віти твої не дають тіні, а плоди, ці кострубаті шишки, нікому не потрібні.
Всі сміються з Ялинки.
Ялинка. О, якби я тільки могла, я принесла б Святій Дитині найкращі подарунки у світі. Та я справді нічого не маю… Проте… у мене є серце, і воно сповнене великою і щирою вдячністю Своєму Творцеві. Я схиляюсь в глибокій пошані перед народженим Спасителем і приношу до Його Святих ніг своє серце –– єдине, що у мене є.
Автор. І тієї ж миті найбільша, найяскравіша зірка пролила згори на Ялинку своє світло, і на її гілках раптом спалахнули тисячі вогнів, осіявши її всю від верхівки до самого низу.
Янгол. Відтепер завжди, згадуючи дивну ніч Різдва, згадуватимуть і про тебе, маленьку Ялинку, яка схилилася перед народженим Божим Сином і принесла Йому в дарунок своє серце, яке для Бога дорожче всіх скарбів.
Автор. 3 того часу в радісні дні Різдвяних свят на ялинці запалюються вогні, як відгомін подій тієї дивної ночі і тих чудес, що сталися тоді, найбільшим з яких було народження Спасителя світу.
Заключна пісня
Спалахнули вогники на гілках ялинки
У чудову дивну ніч Різдва Божої Дитинки.
Ти схилися серцем перед Божим Сином,
Що приніс для тебе, друже мій, від гріхів спасіння.
Приспів
Тисячі вогнів, як тисячі сердець, – вічної душі і слава, і вінець
Тисячі зірок, та відшукай одну –– до Ісуса зірку провідну.
Янголи літають ген, у високості
Хай до тебе радість і любов завітають в гості
Сумніви й тривоги хай тебе залишать,
Бог до тебе у цю мить святу промовляє в тиші.
Автор – Анжела Чудовець
м. Здолбунів Рівненської обл.
