Наше життя можна порівняти з будинком. Воно має свої підвалини, кімнати й темні кутки. І ми його будуємо весь час, відведений нам на землі. Ми вкладаємось у нього навіть тоді, коли й не думаємо про це. Ми «розкладаємо» речі, уявлення, події й навколишніх за тими категоріями-«кімнатами», які самі визначили в ньому.
На відміну від дому, життя ніколи не завмирає із проваллями темних очей-вікон, ніколи не порожніє, коли ми залишаємо приміщення. Проте воно, як дім, засмічується, старіє й обшарпується, коли ми не докладаємо зусиль для впорядкування всього того, що маємо під руками.
Отож — життя як дім і кімнати в нім…
Горище
Напівтемрява… Запахи старих речей і їхніх історій… Це місце скарбів колишнього… Там можна побачити, чим люди жили, що для них було важливим і ким вони були… Те, що було колись і що визначало нас, що було частиною нашого життя і що ми постійно шкодуємо викинути. Це — місце спогадів.
Те, що ми робимо зараз, буде впливати на те, як нас будуть згадувати. Наші переконання, стосунки і вчинки формують наше завтра. І творять пам’ять про нас в тому «завтра». Тому спогади потрібно формувати зараз…
«Він прожив повноцінне життя, любив Бога і служив ближнім» — напишуть по комусь на пам’ятникові. Яку епітафію хотіли б, щоби написали по вас?
І коли ваші внуки спитають, хто був ти, — то що скажуть ваші діти про вас…
Кухня
Кухня — це місце, що асоціюється із запахом і смаком їжі… Там ми готуємо, там ми «чаклуємо», там даємо волю фантазії й шукаємо нових смаків…
Чим ми себе годуємо — тим ми і є. Що входить до нас, що дає поживу для життя, що слугує рушієм наших дій, поглядів і слів — те й буде формувати нас. Тому є кухня нашого життя, у якій ми готуємо «страви» свого життя й годуємо себе…
І що готуємо — те й буде визначати наше життя. Усі знають, що їсти все підряд не можна. Але чомусь те, чим ми наповнюємо наше серце, не проходить того відбору, який ми маємо до продуктів і їжі, яку споживаємо…
Бог казав, що найбільше з усього, про що пильнуємо, маємо пильнувати про серце своє (не про шлунок, легені чи навіть мозок), бо з нього походить, виливається життя.
Наше життя…
Вітальня
Кімната, назва якої відразу ставить перед нами запитання. Адже це місце, де ми вітаємо тих, хто до нас приходить. Або — не вітаємо… Місце, де точаться розмови, спливає час і буяють емоції. Це місце стосунків…
Стосунки. Ми цінуємо стосунки. Ми прагнемо стосунків. Ми були створені для стосунків Тим, Хто в Собі, у незбагненній Трійці, має споконвічні стосунки. Ми наповнюємо ними все наше життя, до останнього подиху.
Але кого ми запрошуємо до вітальні? Кому даруємо взаємини й чого очікуємо від стосунків? Чим наповнюємо свою вітальню життя? Чи може туди зайти хтось із вулиці, чи ми даруємо взаємини всім, чи це — світський салон лише для обраних?
Та хіба я належав до вищих прошарків суспільства, коли Бог запросив мене до Своєї вітальні й дарував можливість розділити з Ним стосунки?..
Ванна
Місце, де все призначено, щоби змити з нас бруд. І все, що тут є: дзеркало, що оприявлює різні проблеми нашої зовнішності, зубні щітки й пасти, шампуні й гребінці, мила й мочалки — усе призначено, щоби зробити нас чистими.
Навіть унітаз — той просунутий нічний горщик — забирає наші нечистоти, які є результатом нашого життя і які не хоче тримати наш організм…
Ванна — це місце, де ми себе очищаємо від того бруду, який обляпує нас щодня. Те місце, де ми використовуємо засоби, які здатні нас зробити чистими. Ванна — це місце, куди ми навмисно приходимо, щоби подивитись на себе і свій зовнішній вигляд. Побачити невідповідності й проблеми, звернути увагу на те, що з нами не так…
Де в нас є це місце? Чим ми змиваємо з себе бруд цього світу? Що є тією водою, яка дає нам очищення? Чи маємо ми те місце, де не боїмося глянути у дзеркало правди й побачити те, чого давно потрібно позбутися?..
Спальня
Штори… Затишок… Ліжко… Інти…Спальня навіює саме такі асоціації, адже Господь створив нас різностатевими. І спальня нагадує нам про наші слабкості, фантазії, мрії. Спальня — місце, де ховаємось задля відпочинку, щоби дістати від того задоволення…
Спальня вказує нам на те, що і де ми шукаємо для задоволення. І кого запрошуємо чи впускаємо в наше «святе святих». Хто віддається нам і кому віддаємося ми.
Але це не лише нагадування про інтимні стосунки. Ніщо справжнє неможливе без посвяти й віддавання. І спальня — це місце, яке нагадує нам, що, не віддавши, ми не дістанемо задоволення. Вона є знаком посвяти одне одному й віддавання.
Ця кімната не просто символ сексу, тих стосунків, які можуть справді бути правдиві й правильні. Спальня — то тінь того, чого очікує від нас Небо. Відображення інтимних (приватних) стосунків двох осіб. А за тим — справжні стосунки Бога і людини. Ті особисті стосунки, заради яких Він зійшов із Неба…
Підвал
Приміщення у міцних стінах фундаменту… Де пахне мокрою землею… Куди ми спускаємось доволі рідко і то лише за потреби.
Це місце, яке ніколи не виставляють на огляд. Там щось ховають, що не хочуть показувати. Або на що не повинне потрапляти пряме сонячне світло. Ті проблеми, образи, емоції і гріхи…
Ми народжуємось із підвалами. Вони наповнені тими речами, які ми нікому не хочемо показати. Тими каменями, які ми приносимо сюди за пазухою…
Чи можемо ми запросити туди Бога? Та ні, хоча би свого друга? Ні, це місце для нас, або тих, хто «вартий» такої уваги…
Забуваємо, що коли Бог стукає у двері нашого будинку, Він уже знає, що в нас у підвалі. І Він хоче очистити це місце від того, що там лежить і гниє…
Життя наше ззовні, мов дім,
І безліч кімнат маєм в нім…
Та, щоби була чистота,
Потрібно впустити Христа…
Олег Блощук