Ми живемо тут і зараз. Для нас важливе місце і час. Ми шукаємо форми втілення чогось і самі відтворюємо форми чогось, бо живемо у світі, що наповнений формами. Ми навіть звикли до словосполучення «форми самовираження» — характеризуючи ним ті художні чи якісь інші засоби, якими ми відкриваємо свій внутрішній світ. І мистецтво — це теж одна із форм вираження цього світу.
Але це стається саме тому, що Бог, створивши нас, Сам надав нам форму. Правда, вдихнувши в неї Своє життя. І вказавши, що саме це життя має формувати нас як особистості, а не ті форми, у яких знаходиться це життя. Власне, це протистояння між формою і внутрішнім змістом лежить в основі нашого нерозуміння багатьох Божих слів чи тверджень. Одне із них — це поняття Царство Небесне, яке проголошував Ісус Христос і про настання якого питали учні в Спасителя вже перед вознесінням.
Власне, питання Царства Небесного не раз порушувалось у різноманітних художніх творах. Навіть Книга Дій апостолів — це теж художній твір, що описує історичні події життя першоапостольської Церкви. І на самому початку книги ми можемо прочитати діалог Спасителя й апостолів, що в притаманній людям манері спитали: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» Варто зазначити, що для багатьох євреїв поняття Царство Ізраїлю і Царство Боже, або Небесне, були тотожні. І саме за це Ісус Христос не раз докоряв слухачів. Ототожнення Небесного Царства із якимось земним місцем — це одна із найбільших помилок усіх людей. І висвітлення цієї помилки, або цього помилкового погляду, лежить в основі багатьох художніх творів, які так чи інакше торкаються теми Царства Небесного. Тому сьогодні ми згадаємо фільм Рідлі Скотта «Царство Небесне».
Але спершу — про історичний контекст тих подій, які зображені у фільмі. Сама стрічка розповідає про події, що передували, чи то пак спричинили організацію Третього хрестового походу.
Іслам, як релігія, що зародилась у пісках пустелі Аравійського півострова, дуже швидко почав вести активну загарбницьку політику на Близькому Сході. Уже через 100 років після смерті Магомета мусульмани захопили весь Близький Схід, Персію, Єгипет, Палестину, Північну Африку й частину Піренейського півострова (сучасна Іспанія). І якби не перемога Карла Мартела при Пуатьє, то невідомо, куди б дійшли мусульмани у своїй інтервенції.
А пізніше — через 100 років — настала пора удару у відповідь. Хрестові походи стали наслідком містичного мислення Середньовіччя, релігійної завзятості багатьох церковних діячів того часу і, звісно, економічних зацікавленостей тогочасних торговельних домів. Назагал нараховують 6 хрестових походів, кожен із яких мав свою передісторію. Важливо вказати, що головною ідеєю всіх походів було звільнення Гробу Господнього, щоби ним володіли християни. І це випливало із тієї парадигми, або способу мислення, який панував на той час, і в принципі, панує й до сьогодні — сакралізація будь-яких матеріальних речей, пов’язаних із життям і діяльністю Ісуса Христа.
У відповідь на подібні дії християн, увесь мусульманський світ на чолі з Салах-ад Діном, або як ми його знаємо Саладдіном, султаном Єгипту, консолідувався і захопив Єрусалим, поставивши під загрозу існування Єрусалимського королівства, яке утворилось унаслідок цих хрестових походів. А поразка Єрусалимського королівства якраз і призвела до організації Третього хрестового походу.
Саме про події захоплення Єрусалима і зняв 2005 року фільм «Царство Небесне» режисер Рідлі Скотт. Він у довільній формі трактує історичні події того часу і по-своєму тлумачить деякі факти тогочасної історії. Проте головне, що автор кінострічки хотів донести глядачам — це внутрішній стан героїв фільму. Саме в тому, що озвучують люди, ми можемо побачити їхнє ставлення до Єрусалима й тієї землі, на якій вони проживають, і до ідеї побудови Царства Небесного навколо Єрусалима.
Для когось це — справді Царство Небесне. І вони вірили, що захищають основи християнства. Що саме тут, у Єрусалимі, Бог буде будувати чи відновлювати Своє Царство. Для інших — це чудова місцевість, де можна грабувати, прикриваючись християнськими термінами і символами (що певною мірою відповідало дійсності — адже однією із причин початку війни стало те, що знатні християни грабували торгові каравани, що йшли із Сирії в Єгипет). А для когось — як для головного героя стрічки коваля Баліана, — це лише земля, яку потрібно обороняти, щоб не пролилась невинна кров, і не більше.
У фільмі яскраво змальовано звичаї того часу, пиху європейських лицарів і їхнє зневажливе ставлення до місцевого населення, що стало причиною глибокого розділення всередині самого королівства. І ще — гарно показано те, як ми, думаючи, що Боже Царство можна побудувати на землі, починаємо будувати не Його Царство, а царство своєї уяви по Небеса. Тобто ми починаємо втілювати свої прагнення і бажання, а не те, що говорив і задумав Господь.
Стрічка завершується символічно — головний герой зі своєю дружиною повертаються додому. І до них приїздить Річард І Лев’яче Серце, який тоді збирав воїнів для походу на Саладдіна і чув, що тут живе барон, який є героєм облоги Єрусалима. Та Баліан каже, що він — просто коваль. Тобто сам головний герой не бачить сенсу в тих жертвах і крові, які хочуть пролити за вигадане Царство Небесне, яке мають десь заснувати на землі.
Саме про це й казав Христос, коли відповідав учням на їхнє питання. «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй». Царство Неба — це стан нашого серця, а не стан земних справ. Адже коли ми промовляємо словосполучення «Царство Небесне», то кажемо про царювання Господа, про Його володарювання. І це володарювання — спершу в серці людини. Про це каже найвідоміша молитва «Отче наш», про це говорив Ісус Христос, на цьому наголошували апостоли. Слово стверджує, що Царство — не місце, а стан. Наш стан перед Богом. Бо коли Бог буде керувати нашим серцем, тоді незалежно, де ми будемо перебувати чи ходити, ми завжди будемо підпорядковані й підзвітні нашому Цареві.
І це найголовніше в житті. Адже остання книга Біблії, Об’явлення Івана Богослова, описує кінець світу з перспективи повернення Ісуса Христа в силі та славі Царя. У тих силі та славі, які Він мав від закладин світу. І саме наше ставлення до цього Царя, або, краще сказати, наші стосунки з цим Царем, будуть визначати наше майбуття й участь у вічності. А де та вічність буде, в якому місці — хіба це важливо, якщо ми знатимемо, що вирішене основне питання?..
Можна довго сперечатись про правдивість фільму, історичність подій чи достовірність фактів. Але не можна не помітити важливу думку, яку режисер хотів донести: те, що ми будемо сакралізувати, те, що будемо освячувати й робити центром нашого життя, те й буде керувати нами. Те, задля чого ми покладемо своє життя, стане центром цього життя, навіть якщо ми цього не бажаємо.
І ця думка не нова, адже Сам Христос казав: «Де скарб ваш, там буде й серце ваше!» Царство Небесне — це стан, коли закони і заповіді Неба стають центром нашого життя, а Бог стає нашим Царем у всіх життєвих обставинах. І саме тоді ми зможемо відмовитись від багатьох принад світу, які так ваблять нас, але які так шкодять нашому серцю…
Олег Блощук, магістр теології, викладач народних звичаїв, свят та обрядів, пастор євангельської християнської церкви «Скеля» м. Рівного
