Напередодні святкування 500-річчя Реформації у світі організовують різноманітні заходи, які допомогли б глибше осягнути феномен цього явища. Не обійшла ця хвиля й Україну. Багато людей, організацій та церков працюють над тим, щоб українці змогли осягнути надзвичайну роль реформування теології й практики церковного життя в історії людства.
Адже направду — хіба не унікальним є явище, коли реформа, яка була спрямована на оновлення й очищення церкви, захопила всі сфери життя тогочасної Європи. За якихось 100 років значна частина європейських країн не просто прийняла ідеї «нової» теології, а зробила їх основою й фундаментом національних церков.[1]
Вітер релігійних перемін не просто приніс нове усвідомлення давніх біблійних істин. Через ідеї Реформації не лише якісь окремі люди, а цілі народи змогли пройти шлях самоусвідомлення та самоідентифікації. Від загальної безликості Священної Римської імперії — до самобутніх національних утворень з особливою ментальністю, культурою і спадком. Саме тоді зародилися ті європейські держави, народи й нації, які ми знаємо сьогодні.
Чому ж на теренах України ці ідеї так і не набули доленосного значення? Чому, не зважаючи на близькість країн, де відбувалася Реформація, цей рух не став всезагальним для України?
На той час відбувалося формування українців як нації. Зародження козацтва, відновлення Києва як центру життя (після татаро-монгольської навали й років запустіння), піднесення української за походженням еліти, яка розбудовувала свої родові гнізда до розмірів міст й отримання тими містами магдебурзького права[2]. Власне, дивлячись із сьогодення на події того часу, дивуєшся, чому передові ідеї Реформації не мали вирішального впливу на перебіг подій в Україні.
Хоча не можна сказати, що події в Європі не мали жодного впливу в нашій стороні. Адже в Речі Посполитій, частиною якої на той час була українська земля, Реформація досягла значних успіхів.
- Волинський князь Федір Острозький зі своїм загоном декілька років воював на боці гуситів (чеських протестантів, послідовників Яна Гуса), а пізніше підтримував тісні стосунки із чеськими протестантами.
- На терени як Польщі, так і України потяглися численні чеські переселенці, які тікали від війни. Вони засновували свої громади, відкривали школи й проповідували ідеї Яна Гуса. Це явище набуло такої масовості, що навіть король Ягайло 1423 р. відзначав у листі до львівської шляхти, що українці охоче допомагають гуситам, не зважаючи навіть на те, що король і папа закликали цього не робити[3].
- Одним із гасел Реформації була фраза «Solа Scriptura», що означає — «Тільки Писання». Таким чином Слово Боже в питаннях віри та стосунків із Богом знову ставало вирішальним. Саме тому в більшості країн, що прийняли ідеї Реформації, почали масово друкувати Біблії. Подібне відбувалось і в нас. Завдяки просвітницькій діяльності Франциска Скорини з’явились перші переклади Слова Божого, які називались «Біблія Руська», яку спочатку видали в Празі (1517–1519 рр.), а згодом, 1525 р. — у Вільно. Натхненні цією працею, українські церковні діячі самі почали працю над виданням Біблії українською мовою. Як наслідок — 1561 р. з’являється Пересопницьке Євангеліє, видане в Пересопницькому монастирі на Рівненщині. Потім був виданий «Новий Заповіт» у перекладі В. Негалевського (1581 р.). А того ж року, за сприяння князя Костянтина Острозького, виходить повний переклад Біблії староукраїнською мовою, який отримав назву — Острозька Біблія.
- Для того щоб вивчати Біблію, необхідно, щоби люди мали певну освіту. Саме це стало причиною заснування різноманітних навчальних закладів у Європі. Подібний процес відбувався і в Україні. Відкриваються братські школи. Князь Костянтин Острозький 1576 р. засновує «Волинські Афіни» — знамениту Острозьку академію, яка на тривалий період стала центром науки. Згодом, у Києві, відкривається київська братська школа (1615 р.), на базі якої формується відома Києво-Могилянська академія (1659 р.).
- Відтак на теренах України виникає багато різноманітних церков, що сповідують принципи Реформації. Це були церкви як громад переселенців (чехів, німців), так і місцеві церкви. Як писав Грушевський, серед магнатів було добрим знаком бути покровителями протестантів. Тим же шляхом ішла й шляхта.[4]
Чому ж тоді ідеї Реформації не набули розголосу серед простих українців? Чому, не зважаючи на всі ці здобутки, Реформація так і не стала фундаментом кардинальних змін в українському соціумі? Так, вплив на культуру й освіту народу ідеї Реформації мали. Піднявся рівень освіти як простого народу, так і духовенства. Було здійснено церковну реформу, яка сприяла відродженню православ’я та книгодрукування. Зрештою, саме реформаційні ідеї рівності й свободи були в основі феномену козацтва. Але чому простий народ холодно сприймав «нову релігію», попри всі позитивні моменти?
На це є, принаймні, три причини.
Перша — це успішна контрреформація в Речі Посполитій. Контрреформація — це рух проти ідей Реформації, направлений на очищення та зміцнення престижу самої Римо-Католицької церкви. Він почався ще до заяв Мартіна Лютера, утім саме тезиси німецького реформатора пришвидшили процеси всередині католицької церкви. Було скликано Тридентський собор (1545–1562 рр.), на якому було підкреслено роль церкви в спасінні людини (людина спасається вірою, ділами й за посередництва церкви), затвердилась непохитність церковної ієрархії, таїнств і традицій. Також був стверджений індекс заборонених книг — перелік видань, які, на думку папи, містили очевидні єресі, відтак вони були заборонені церквою. У цьому індексі, поряд із творами відомих гуманістів того часу, були й книги протестантських теологів. Як казали, критерієм вірності церкві була вірність папству.
Через «просвітницьку» діяльність отців-єзуїтів здійснювалося повернення в лоно католицької церкви польської шляхти. Засновуючи різноманітні навчальні заклади із високим рівнем викладання, молодих людей виховували виключно в дусі католицизму. Через підкупи, шантаж і політичні інтриги багато заможних сімей змушені були визнати себе католиками. Такими чином ті, хто сповідував протестантські погляди, були позбавлені впливу. Річ Посполита — одна із небагатьох країн Європи, яка повернулась у лоно католицької церкви, попри значний відсоток протестантів.
Як приклад, можна згадати історію князів Острозьких. Вплив Костянтина Острозького на українську культуру, релігію і суспільство важко переоцінити. Проте вже його внук — Януш Острозький — прийняв католицизм[5] і сприяв створенню командорату мальтійського ордену в Польщі.
Друга причина — відродження православ’я на теренах України.
Як уже зазначали, ідеї Реформації дали поштовх для розквіту книгодрукування й освіти в Україні. Власне ці процеси привели до часткової реформації всередині православ’я. Міщани організовувались у братства й відкривали школи, де предмети викладали українською, де заохочували читати Святе Письмо не лише на уроках, а й удома. Священство прагнуло здобувати освіту, щоби на рівних сперечатись із єзуїтами. Частина української шляхти стала на бік православ’я, захищаючи його права в сеймі, підтримуючи різноманітних релігійних діячів на своїх теренах. Козацтво, яке на той час почало набувати сили, теж брало активну участь у цьому процесі. Козацькі ватажки — Дмитро «Байда» Вишневецький, Петро Конашевич-Сагайдачний відкрито проголошували себе борцями за православну віру. Тогочасні письменники й культурні діячі Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Атанасій Кальнофойський ставали на оборону православ’я у своїх друкованих творах.
Агресивна католицька політика Речі Посполитої призвела до того, що захист своєї православної віри вилився у захист своєї української ідентичності. Більшість людей на побутовому рівні почала сповідувати принцип — українець, отож православний. Такий розвій православ’я і енергійний його спротив наступу католицизму призвів спочатку до Люблінської унії (1569 р.), а потім — до Берестейської унії (1596 р.) і виникнення греко-католицької церкви.
Саме тому протестанти опинились у меншості, поміж католицизмом і православ’ям, які переживали підйом. Не маючи можливості повноцінно розвиватися, відчуваючи спротив серед простого населення, а особливо після польсько-шведських воєн (1600–1611 рр. ), під час яких шведи сприймались як агресори-лютерани, протестантський рух утратив свою значущу роль у Речі Посполитій.
І останнє — власне, хто захоплювався ідеями протестантизму.
Відповідь на це питання знаходимо в словах академіка Грушевського. Попри всі позитивні моменти, Реформація здебільшого асоціювалась із правлячою верхівкою. Найбільшими прихильниками ідей Реформації були магнати й представники шляхти. Радзівіли, Войнаровські, Сапіги, Кишки, Ходкевичі, Чапличі, Немиричі — ось неповний перелік родовитих магнатів, які вітали протестантський рух[6]. Більшість із них були не просто багатими землевласниками, а й тими, хто напряму впливав на тогочасну політику держави (Радзівіли, Немиричі). Для простих людей ідеї Реформації асоціювались із панівним класом, із примхами багатих. Тому подібні нововведення викликали скоріше відчуження й настороженість, ніж зацікавлення.
Утім, розважаючи над тим усім, доходиш висновку — не можна бути добрим, нав’язуючи добро силою. Не можна нав’язати навіть найкращі ідеї. Не можна змусити виконувати Заповіді Божі, не можна здійснити переміну мислення за наказом згори.
Не можна доносити євангельську звістку, дивлячись спогорда на тих, кому ти цю Добру Новину розповідаєш. Боже Євангеліє передається від серця до серця. Так, як про це казав апостол Павло (1 Кор. 9:19-23). Так, як це зробив Сам Бог, — у Тілі Свого Сина зійшовши до людей, щоб уста в уста проголошувати Божу любов і показувати її дієвість Своїм життям.
Без цього євангельська вістка втрачає свою силу. І навіть якщо на її сторожі стоять сильні світу цього, це не допоможе. Бо сила Божого слова — у зміні серця, а не в літургії. Бо велич Божа — у дієвих Божих істинах, які працюють у серці, а не в кількості надрукованих Біблій. Бо покаяння і зміна стилю та способу життя — це наслідок роботи Духа Святого, а не рішення політичної еліти.
Як не буде потреби в Богові, то ніякі реформування не допоможуть. Переосмислити життя й змінити його не можуть жодні накази зверху, жодні інновації чи геніальні ідеї. Зміни мають початися зсередини. Починаючи святкувати 500-річчя Реформації, слід пам’ятати, що гасла того часу були спрямовані не на зміну політичної системи чи церковного устрою. Вони говорили до кожного серця й вимагали зміни в особистих стосунках із Богом.
Якщо хочемо побачити зміни в тих, кого ми ведемо, кого навчаємо і в кого вкладаємось — потрібно розпочати із себе. І лише тоді, коли наше серце зміниться, ми зможемо вплинути на когось іншого. Якщо ця зміна,чи віднова, чи розбудова стосунків із Богом відбудеться в житті кожного зокрема, тоді зміниться наша країна. Бо це обіцяв Сам Бог.
Олег Блощук
[1] Ерл Є. Кернс. Дорогами християнства. — М.: Протестант, 1992.
[2] Право на самоврядування міста, яке дарував король. На чолі міста стояв бургомістр, якому допомагав виборний магістрат. Місто ж звільнялося з-під суду феодала й самостійно займалося врядуванням господарства. Найперше магдебурзьке право отримали міста Галичини й Волині.
[3] Шишка О. Наше місто. — Львів, 2002. — 23 с.
[4] Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні. — К. : Освіта, 1992. — 124 с.
[5] Ясіновський А. Острозький Януш Костянтинович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 693.
[6] Детальніше про цей період читайте у «Вікіпедії», сторінка — Реформація, підрозділ «Вплив реформації на Україну».