Серед величезної кількості картин, присвячених життю й служінню Ісуса Христа, є чимало полотен, на яких зображено тих, хто Його оточував, — Матір Ісуса Христа, Його апостолів, простих людей, які ходили за Ним, недоброзичливців тощо. Він завжди був оточений безліччю людей, жив серед людей, служив людям.
Проте є одна людина, яку вкрай рідко зображають на полотнах. А якщо й зображають, — то переважно в різдвяних сюжетах. Це — Йосип, чоловік Марії, названий батько Ісуса з Назарета. Дуже мало художників звертались до цього образу. Можливо, тому що під час земного служіння Христа в Ізраїлі про Йосипа євангелісти не згадують, або ж він до того часу помер. Серед небагатьох робіт, присвячених особі Йосипа, полотно Жоржа де Латура «Святий Йосип-тесля».
Про самого автора картини — Жоржа де Латура інформації дуже мало. Народився в містечку Вік-сюр-Сей у Лотарингії 1593 року в багатодітній сім’ї пекаря. Майже не виїздив із Лотарингії, живучи й працюючи в місті Люневіль при дворі Генріха ІІ, герцога Лотаринзького. Саме там став свідком жорстоких боїв Тридцятилітньої війни1, яка прокотилась Лотарингією. Кажуть, що тоді, під час пожеж 1636 року, коли спалили Люневіль, було знищено більшість полотен художника.
Проте, переживши жахи війни, 1639 року Латур отримує титул «ординарного живописця короля». 1644 року Жоржа де Латура було призначено офіційним художником Люневіля, а 1646 року він став головним живописцем короля. Та зовсім скоро — 1652 року він помирає. І про творчість художника забувають аж до середини ХХ століття. Лише в 1934–1935 роках під час виставки «Живописці реальності у Франції ХVII століття», де було виставлено дванадцять картин художника, Європа знову згадала про цього геніального митця.
За період забуття твори Жоржа де Латура розкидало по всьому світові. Їх можна знайти у Франції (музеї Нанта, Гренобля, Ренна, Парижа), США (Музей мистецтва Метрополітен, Національна галерея мистецтв), Німеччині, Канаді, Іспанії, Британії, Швеції, Японії і… Україні! Роботу Жоржа де Латура «Виплата мита» можна побачити в Львівській національній галереї мистецтв.
Та повернемося до картини «Святий Йосип-тесля». Як уже було зазначено, це одна з небагатьох картин у світі, присвячених Йосипові. На ній зображена звичайна побутова сцена — маленький хлопчик допомагає татові доробити якусь роботу, яку той не встиг зробити вдень. Хлопчик просто тримає свічку, підсвічуючи батькові під час роботи. Але… Для того щоби ми могли розважати далі, потрібно зробити відступ.
Жорж де Латур був найбільшим «караваджистом» свого часу, втілюючи бачення світу у своїх полотнах в чітких рамках свого стилю. Хто такі «караваджисти»? Це послідовники школи живопису пізнього барокко, засновником якої вважають італійського художника-реформатора Мікеланджело Мерізі де Караваджо, більш знаного, як просто Караваджо. Цей митець пропагував реалізм у живописі й ледь не фотографічне відтворення подій на полотні. Саме це й було його реформою в тогочасному мистецтві. До того ж він був прихильником і популяризатором техніки «к’яскуро» — різкого протиставлення світла й тіні. Власне, ці нововведення й приваблювали багатьох художників того часу, серед яких були такі знані митці, як Рубенс, Веласкес і Рембрант.
Проте окрім техніки багатьох митців приваблювало й те, що в такий спосіб на картинах на біблійну тематику можна зображати реалії тогочасного життя й побуту. Зрештою, нині картини цього напряму особливо цікавлять дослідників історії, бо деталі інтер’єру, побуту, одежі допомагають зрозуміти особливості поглядів, соціуму тогочасної Європи.
Отже, з’ясувавши, що впливало на митця під час написання полотна, нам буде легше зрозуміти, що саме митець хотів передати художніми образами.
На картині зображений Йосип, який завершує роботу, а маленький Ісус підсвічує при роботі. Проте саме завдяки тому, що автор використовував техніку «к’яскуро», ми не бачимо самої свічки. Точніше, вона є, але рука Христа так прикриває полум’я, що складається враження, що Сам Ісус і є тим світлом, яке підсвічує Йосипові в його роботі. Адже найяскравішою ділянкою на полотні є обличчя Ісуса. У такий спосіб автор нагадує глядачам, що Христос — це Світло для світу (Ів. 8:12). І Він таким був завжди. А втілення — це акт привнесення цього світла в наше життя. Понад те, Христос, будучи Світлом, приходить у світ, щоби послужити нам, просвітити наші душі й дати можливість побачити в пітьмі ночі цього світу (Ів. 12:46).
З іншого боку, Син допомагає Батькові працювати. Саме це Христос і зробив на землі. Адже Він лише виконав волю Небесного Отця (Ів. 6:38) — приніс спасіння всім змученим і знедоленим. Він був Світлом для плану й праці Отця. Він не робив Свого, а втілював той план, що був ще до закладин світу.
Ще один змістовий пласт — батько привчає сина до праці. Так, Йосип знає і пам’ятає, як ангели провістили про народження й служіння цієї Дитини. Проте зараз, отут, у Назареті, серед бруду, стружки, розкиданих інструментів, батько вчить сина працювати своїми руками. Те, чого батько має навчити свою дитину, якщо він — справжній батько. Поволі — поки що свічкою посвітити, ніжкою притримати, — а там можна й далі, далі… Йосип пильно дивиться на Ісуса — спостерігає, як учиться його син справі. Йому, як батькові, довірено на деякий час цю Дитину, і він хоче якомога більше дати своєму синові.
І цей вплив не переоцінити. Адже згодом, уже будучи вчителем і пророком в Ізраїлі, Ісус знову ж вернеться в Назарет, щоби почути: «Хіба Він не того тесляра син? Хіба Його матір не Марією звуть, а братів — не Яковом, Йосипом, Симоном і Юдою? Хіба всі Його сестри не стоять тут серед нас? То звідки ж у Нього все це?» (Мт. 13:55–56, сучасний переклад).
Батько навчив Сина. І Сина знали як того, хто продовжив справу батька. Як того, хто є сином свого батька. І хоча Йосипа вже немає в живих, проте в його ім’я називають сина Ісуса. Це той пласт життя, який зрозумілий усім — батько має надзвичайний вплив на своїх дітей, Лише батько може показати синові, як робити чоловічу роботу. Лише чоловік може навчити сина бути чоловіком. Лише батько може подарувати батьківство. І в нас є термін — «безбатьківщина», та немає терміну «безматерівщина».
У картині «Святий Йосип-тесля» автор втілював конкретну мистецьку задумку. І, окрім всього, це був час відродження віри у Великого Бога, який зійшов на цю землю, щоби спасти людей. Віри в Бога, який дав шляхи пізнати Себе і Свою справу спасіння. Не лише в Слові, але й у мистецтві, науці, побутових речах і стилі життя. Бог дав Себе пізнати всюди — і проголошувати Його справу різними способами. І живописом — насамперед.
А ще — саме віра в такого Бога мотивувала митців на втілення біблійних сюжетів та історій у зрозумілій їм культурно-історичній ситуації. Так багато хто з авторів хотів показати актуальність біблійних ідей і принципів для будь-якого покоління, універсальність і вічність Божих законів.
Інколи твори мистецтва можуть віддалити нас від життя й перенести в якусь захмарну далину. Але інколи — змушують задуматись над питаннями, над якими не часто замислюєшся, підняти із глибини ті пласти життя, про які сучасний світ волів би забути, чи, принаймні, відсунути їх на маргінес: відповідальність за життя, присвята, праця своїми руками, скороминучість життя, близькість Бога в Христі, Його бажання змінити моє життя й дати спасіння…
Ця картина також змусила мене згадати свого тата, якого вже немає зі мною, і запитати себе: а який я батько? Чи не буде мені соромно перед Богом за своє батьківство?..
Олег Блощук