Ще не стерлись із пам’яті багатьох людей ті пристрасті, які вирували під час обговорення фільму-катастрофи «2012», у якому проголошувалась всесвітня катастрофа, що докорінно змінила світ. Хтось згадував про календарі майя, хтось — про те, що ми й так гігантськими кроками наближаємося до незворотного моменту в житті й існуванні людства. А хтось убачав у цих подіях утілення біблійних пророцтв про кінець світу.
І навіть далекі від християнства люди підсвідомо відчувають — щось іде не так на нашій планеті. Ми не так себе поводимо, ми не те робимо і не так господарюємо там, де живемо. Це відобразилось у певних художніх творах, у яких або описується кінець людства, або життя людей після вселенської катастрофи. Такий вид кінематографу та літератури (а найбільше подібних мистецьких творів належать саме до цих жанрів) носить назву «апокаліптичного».
Ми вже неодноразово зверталися до цієї теми на сторінках часопису1, але з плином часу її актуальність лише зростає. І сьогодні в рубриці, присвяченій мистецтву, порозважаємо над тим, що насправді мали на увазі автори Біблії, описуючи останні події людської історії.
Термін «апокаліпсис» походить від двох грецьких слів — «апо» і «калюпто», що буквально означає «привідкрите покривало» і вказує на відкриття якихось нових знань, об’явлень чи розуміння чогось нового. Цим словом називали біблійні і навколобіблійні твори, що описували майбутні події й перебіг історії під час другого приходу Ісуса Христа. Згодом це вилилось у цілий напрямок релігійної літератури. І апокаліпсисів (як скорочено почали називати подібні твори) за всю історію людства було багато. На сьогодні це вже чітко сформований літературний і кінематографічний напрям.
Звісно, дивлячись на те, як людина господарює на землі, як ми бездумно втілюємо якісь неймовірні й незрозумілі проєкти, як поводимо себе, немов власники цієї планети, багато авторів розуміють, що в якусь мить може настати момент «Х». Тому митці часто звертаються до цієї теми, попереджаючи суспільство про ті небезпеки, які криються в бездумному використанні ресурсів планети.
З останніх мистецьких творів, що потужно сколихнули суспільне життя й спричинили широкий діалог, а подекуди й суперечки, можна назвати декілька. У кінематографі — це вже згаданий фільм-катастрофа режисера Роланда Емеріха «2012», що вийшов на екрани 2009 року, у якому описувались події всесвітнього потопу як однієї з причин кінця нашої цивілізації.
У інших картинах подаються ще деякі причини, чому на Землі станеться глобальна катастрофа. Той же режисер Роланд Емеріх зняв п’ятьма роками раніше ще один апокаліптичний фільм — «Післязавтра», у якому причиною катастрофи є глобальне потепління. У фільмі «Книга Ілая», яку зняли брати Х’юз 2010 року, причиною кінця світу стала ядерна війна, а в трилогії «Той, що біжить крізь лабіринт» Веса Болла висвітлюється кінець світу від невідомої хвороби, що зачепила всіх (актуально, чи не так, для сучасної ситуації у світі?).
Не відставали від кінопрокату й літератори. Навіть, правильніше сказати, саме вони й задавали тон у цьому напрямі мистецтва. Наприклад, основою трилогії Веса Болла стала однойменна культова книга американського письменника Джеймса Дешнера. У ній описано, як один юнак проходить випробування, шукаючи ліки від невідомої хвороби, що знищила людство. (До речі, книга закінчується нетипово для американського автора — ліки так і не знаходять, і всі потуги головного героя виявляються марними). Або трилогія «Голодні ігри», також американської письменниці С’юзен Колінз, що оповідає про життя людства після ядерної катастрофи й боротьбу молоді за своє майбутнє. У книзі Кеса Моргана «Сотня» людство спасається після ядерної катастрофи в космосі на великій космічній станції. А в російського письменника Дмитра Глуховського, у романі «Метро 2034», ті, хто вижив після катастрофи, перебираються в метрополітени великих міст. Сергій Тіміряшев, письменник, що пише виключно у стилі постапокаліпсису, наводить ще одну причину, що може призвести до всесвітнього колапсу, — генномодифіковані продукти, рослини й тварини. Далі ми вже й не будемо наводити прикладів інших, ще більш екзотичних причин кінця світу — зомбі-апокаліпсис, гігантські чудовиська з морських глибин, метеорити, що знищують усе живе, штучний інтелект, що захоплює владу над усіми машинами землі, тощо.
З іншого боку, уважний читач уже напевне зауважив, що більшість творів описують, окрім подій кінця світу, і те, як людство житиме після цієї події. І цей стиль у мистецтві отримав назву «постапокаліпсис». На сьогодні в царині фантастичної літератури це один із найпопулярніших напрямів. Адже людство відмовляється вірити в те, що після «кінця світу» таки справді настане кінець. Ми живемо якоюсь примарною надією, що все-таки щось та й буде, хтось виживе й розпочне нову цивілізацію.
Власне, на цьому подібність термінів фантастів і Біблії закінчується. Адже біблійний термін «апокаліпсис» теж описує події останнього часу й усесвітню катастрофу, проте зовсім з іншого боку й з іншою метою. Бо коли ми розгортаємо останню книгу Святого Письма, що називається «Апокаліпсис, або Об’явлення Івана Богослова», то вже в перших розділах можемо прочитати, що ця книга описує насправді фінальну крапку людства в такому стані на Землі, у якому воно зараз перебуває. І мета, з якою ця книга була написана, — це підбадьорення всіх тих, хто вірно йде за Богом, дотримується Його заповідей і ставить собі запитання: «Коли, Господи, уже настане справедливість, якої ми не бачимо у світі?»
Книга Об’явлення описує фінальний акорд із життя людства, прихід Того, Хто є Творцем і Володарем життя, і Його праведну реакцію на всю неправду й несправедливість світу, що відвернувся від свого Творця. Адже в більшості випадків ми, розважаючи про свої чи то чужі гріхи, класифікуємо їх категоріями — великі чи невеликі. І думаємо, що невеликі гріхи — це не таке вже й велике зло, тому Бог їх обов’язково має нам пробачити. Проте забуваємо, що будь-який гріх в очах святого Бога є гріхом, зло є злом, а несправедливість є несправедливістю, якими б малими вони нам не здавались. І саме задля викуплення всіх гріхів людства і зійшов зі свого престолу Ісус Христос. Першого разу Він прийшов як Слуга, що віддав Своє життя. Другий і останній раз Він прийде як Цар і Володар усього живого. Прийде притягнути до відповідальності всіх, хто жив чи житиме в той час на землі.
І майбутнього, як ми його уявляємо на Землі, не буде. Земля згорить у полум’ї суду. Згорить повністю. Від слова «зовсім». І того майбутнього, на яке люди все ж сподіваються, що якось хтось таки виживе, немає. Подібна примарна надія базується на ідеї дарвінізму, що людина — продукт еволюції і якось вибереться з халепи, адже ми, як вид, пережили ж усі інші негаразди й живемо до сьогодні.
Та Бог на все це каже: «Ти — лише Моє творіння. І ти станеш переді Мною і даси звіт за все те, що Я тобі доручив!» Сер Чарлз Дарвін стверджував, що ми — володарі світу (згідно з його теорією). А Слово Боже каже, що ми — лише розпорядники щедрості Божої. Розпорядники, які забули про те, що рано чи пізно маємо звітувати про своє господарювання на дорученій нам Землі.
Проте попри все Книга Апокаліпсис, або Об’явлення Івана Богослова, має щасливий кінець і навіть обітницю: кожен, хто повірить у те, що написано в цій книзі, і примириться з Господом, має абсолютний шанс спасіння в особі Спасителя нашого Ісуса Христа. І для того, хто примириться з Богом, із тим Царем, що прийде судити світ, є не просто шанс, а стовідсоткова впевненість, що кінець цього світу стане початком абсолютно нового життя й вічної радості в тому місці, де не буде ні горя, ні сліз, ні несправедливості, ні зажерливості, ні хвороб, ані смерті…
Саме тому книга закінчується словами: «Блаженні ті, хто читає слова цієї книги…» Бо Сам Володар світу попіклувався, щоби попередити нас про Свої наміри й про те, до якого фіналу наближається людство.
Історія людства обов’язково закінчиться. Гучно й із великими спецефектами. Проте ставлення до цієї події в різних людей буде кардинально різне: одні з полегшенням зітхнуть, розуміючи, що дочекалися обіцяного, а інші будуть просити, щоби гори впали на них і вони не бачили того страхіття, яке розгортатиметься на їхніх очах. І роздуми на цю тему хочу закінчити рядком зі старого християнського гімну: «…А де будеш ти?..»
Олег Блощук,
магістр теології, викладач народних звичаїв, свят та обрядів, пастор євангельської християнської церкви «Скеля» м. Рівного
