Роздуми, якими хочу поділитися з вами, базуються на тексті з Євангелії від Матвія. Богослови називають цю Євангелію «царською», тому що її головна думка — це звістка про Царя і Царство Небесне, це презентація Самого Царя. І сьогодні хочу наголосити, що прийшов Цар миру. І Він яскраво засвідчив це Своїм життям.
Бог любить мир
Пригадуєте, як в Єрусалимі зустрічали Царя Ісуса, коли Він в’їжджав туди на молодому віслюкові, і це було свідченням того, що Він прийшов не як завойовник, а як Цар миру. Пам’ятаєте, як Він на суді в Пилата виявляв Свій внутрішній мир, і це був надзвичайний приклад не лише для юдеїв, які знали Бога, але й для того ж Пилата, який вигукнув: «Оце Людина!» Він побачив перед собою справжню Людину! Ми спостерігаємо за Христом і тоді, коли Його розпинали на хресті, як Він поводився перед ворогами, перед тими, хто ненавидів Його й, зрештою, убив. Він був наповнений Божим миром і міг виявити його навіть у таких надзвичайно скрутних і трагічних обставинах. Тобто, пам’ятаймо, що це Цар миру і Його Царство — царство миру. І люди Божого Царства — це люди миру у світі невпинної ворожнечі! Ми живемо у світі, де війна не припиняється, вона постійна. І навіть коли війна на Сході закінчиться, чого ми так очікуємо, загалом війна продовжуватиметься, тому що ми живемо в такому світі. Однак повернеться Цар миру і настане Царство миру. Пам’ятаєте, Едем був царством миру, абсолютної гармонії, абсолютного спокою, але через гріх усе було зруйновано. Проте в нас є надія: Цар миру Ісус Христос повернеться, і Він усе виправить. І це надія для людей Його Царства.
Ще Царство не настало, але люди Царства жили протягом усіх цих віків, відколи прийшов Ісус Христос. Як же людям Царства поводитись у світі, доки Царство миру ще не настало в повноті, доки не повернувся Цар миру? Прочитаємо біблійний текст — Євангелія від Матвія 5:21–26: «Ви чули, що було стародавнім сказано: «Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові». А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає судові. А хто скаже на брата свого: «рака», підпадає верховному судові, а хто скаже «дурний», підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга».
Один із коментаторів Писання ось так перефразував слова Ісуса Христа: «У старі часи люди засуджували вбивць, і справді, вбивця засуджений навічно. Я кажу вам, що не тільки очевидна для всіх поведінка є предметом засудження, Бог уважно пильнує за найпотаємнішими думками людини. Закоренілий гріх — погано, зневажливі слова — ще гірше, і найгірше — безглузді ворожі розмови, перемішані зі злобою, які руйнують репутацію людини. Може, люди, які є рабами свого гніву, які говорять зневажливо зі своїми братами, безчестять і нищать їхнє добре ім’я і не вчинили справжнього вбивства, але в серцях своїх вони вбивці». Оце позиція цього тексту. Оце позиція Бога, який дивиться на вбивство в зародку. Господь звертав увагу на серце Каїна, коли думка про вбивство лише зароджувалась. І Господь звертається і звертає увагу на те, що відбувається саме в серці, тому люди Біблії, люди Божого Царства, люди миру мають вчитися мислити по‑Божому й у цій сфері. Ми маємо стежити, що зароджується в нашому серці, коли це ще не відбилося на нашій поведінці. Цього треба вчитися, щоб не легалізувати вбивцю й не зжитися з ним. Якщо ми раби власного гніву, то ми вже там. І це означає, що нам треба з цим боротися, тому ми вже зараз починаємо запитувати себе: «Чи любимо ми війну, чи любимо мир?» З одного боку, на це запитання відповісти просто. «Ми не любимо війну, а любимо мир». Але ціну миру, його солодкість ми можемо пережити тоді, коли переживаємо чи пережили війну. Ті, кого безпосередньо торкнулася війна на Сході, хто втратив своїх рідних, хто на передовій і вже втомився від цієї постійної напруги, можуть по‑справжньому оцінити мир. Як би вони хотіли, щоб усе це завершилося!.. І це предмет наших постійних молитов, щоб Господь установив Свій мир на нашій землі.
З прочитаного тексту видно, що Бог ненавидить ворожнечу, а любить мир. Мир — це характер Самого Бога, Його властивість, Він — Бог миру, Бог стосунків, і стосунки в Трійці це підтверджують. Стосунки миру, гармонії, справжньої насолоди. І в цьому прославляється Господь, у цих славних, величних стосунках Триєдиного Бога. І ці стосунки вилилися в благодаті Божій на світ і на тих, які стали Божими дітьми.
Що таке мир?
Згідно з тлумачними словниками, мир — це стан спокою і гармонії, слово «мир» вживається як у значенні миру в душі людини, так і в значенні миру між групами людей, між народами, між державами.
Мир не означає відсутності конфліктів, але означає згоду вирішувати конфлікти. Це дуже важливо, бо характеризує світ, у якому ми живемо. Настане час, коли Христос повернеться й усе зміниться, усе налагодиться, і тоді ми будемо говорити про мир не як про згоду вирішувати конфлікти, але поки, живучи в цьому світі, ми маємо зрозуміти, що конфлікти були, є і будуть, і мир не означає відсутності конфліктів, але внутрішню згоду їх вирішувати.
Мир — це відсутність злоби, це заспокоєння, умиротворення, єдність.
Жити в мирі з кимось — це означає бути прихильним до нього. Чи є люди в нашому житті, до яких ми не готові виявляти прихильність?
Бути в мирі з кимось — це мати благовоління, добру волю до когось.
Це означає також бути дружнім. Мир — це не просто нейтральне ставлення, коли ми в мирі, то можемо сказати, що у нас дружні стосунки.
Знаєте вислів — «він мені милий»? Чи є серед ваших рідних, близьких люди, які вам не милі? Ті люди, які вам не милі, — це ті, з якими у вас немає абсолютного, Божого миру, немає того, що мало б бути, що до вподоби Богові.
Отже, мир — це характер Бога. Коли Бог у мирі з нами, це означає, що Він прихильний до нас, Він має благовоління до нас, Він у дружбі з нами, ми Йому милі. І це правда! І це лише завдяки Ісусові. Слава Йому за це!
Ворожнеча — глобальна проблема людства
Із цього тексту ми бачимо, що у світі є величезна проблема — це ворожнеча. Бог обіцяє сувору відповідальність за ворожнечу. І от тут ми маємо застерегти своє серце, тому що для нас, як для дітей Царства миру, це має бути і зрозумілим, відтак ми маємо знати, що понесемо відповідальність за цю ворожнечу, яка може приховуватися в нашому серці й із якою ми не ведемо війну.
Бог ненавидить ворожнечу, причому ворожнечу в зародку. Наприклад, ми бідкаємося, коли в сім’ї сталося розлучення, але Господь ще більше, ніж саме розлучення, ненавидить гнів, який там перебував, непримиренність, яка там зародилася давно, це легалізоване вбивство, яке там перебувало вже давним-давно. Ми звертаємо увагу й хотіли б ці наслідки якось прикрити, або заховати, або не допустити, або ненавидимо самі наслідки, але якось добре, спокійно й тихо ставимося до того, що ці наслідки спричинило. Та Бог не такий: Він насамперед бореться з причинами, а не з наслідками. Бога не влаштовує «поганий» або який-небудь мир (тихо, аби не лихо). Бога не влаштовує, коли це тільки зовнішній мир, а всередині його немає. Непрощення й непримиримість свідчать про зіпсовані стосунки з Богом. Поклоніння й служіння настільки важливі, що не можна і неможливо здійснювати їх, не примирившись із Ним.
У цьому ж тексті звучить переконливий, потужний заклик до миру. Господь, звертаючись до Своїх дванадцяти учнів, до інших учнів, до юдеїв і самарян, до представників інших народів, переконливо закликає їх до примирення. Це Його Блага Звістка, Він підкреслює надзвичайну важливість, цінність життя в мирі, у спокої, гармонії. Чому це важливо? Чому вже вдруге в Нагірній проповіді Ісус звертається до цієї теми? Раніше Він сказав, що «блаженні миротворці», а тепер наголошує на важливості примирення. Він ще не раз у Своїх повчаннях говоритиме про примирення, про стосунки між людьми Царства. Коли Христос повернеться і забере нас у те Царство, то там цієї проблеми не буде, там буде абсолютний спокій. Там усі будуть нам милі, і ми будемо всім милі. І це буде особливий час і особливо благословенне перебування. А сьогодні ми до цього готуємося, тренуємося, і люди, які є дітьми Царства миру, вже сьогодні борються за цей мир. Не йдеться про боротьбу за мир, яка є у світі. Ця боротьба починається з власного серця. Тому пам’ятаймо, що ми живемо у світі, у якому миру в принципі немає. Мир не притаманний для цього світу, і це тотальна і глобальна проблема.
Гріх є причиною і сутністю всякої ворожнечі
Диявол, Люцифер, був ангелом світла, якого створив Господь, він же став батьком брехні і автором першої війни, яка розпочалася на небі, він же став натхненником першого повстання людей проти абсолютної Божої влади.
Гріх є причиною Божого гніву. Гріх є причиною Божої ворожнечі. Проклинаючи змія, Господь говорить: «Покладу ворожнечу між насінням твоїм і між насінням жінки» (Бут. 3:15), тобто Господь дає тут надію, проголошує Євангелію, але й говорить, що тепер, коли у світі царює гріх, Він теж веде війну, справедливу війну, водночас зберігаючи мир всередині Трійці. Там абсолютний мир і абсолютна гармонія. При цьому Господь атакує грішників і не може змиритися з їхнім гріхом і ніколи не примириться з ним. І ця війна не вщухає. Порушена гармонія з людиною не дасть заспокоїтися Богові, доки Він не приведе все в той порядок, який був на початку. І це до снаги тільки Йому.
Ми всі є свідками екологічних проблем. Зрештою, уся життєдіяльність людини порушує екологічну систему у світі й спричиняє постійний конфлікт між людиною й природою, між людиною і світом тварин. І як би люди не намагалися врятувати ситуацію, цей конфлікт не припиниться, доки Господь не повернеться. Очевидно, що навіть природа наповнена постійним конфліктом і постійною ворожнечею.
Ворожнеча між расами і народами. Ворожнеча в межах однієї країни, ворожнеча міжрелігійна і міжконфесійна, ворожнеча в сім’ях і в церквах. Немає миру в серці — ось причина.
Гріховна людська природа не здатна не ворогувати. Ворожнеча — її ДНК.
Ісус Христос — наш мир
Як же на цьому темному тлі, яке ми змалювали, побачити промінь світла?
Насамперед хочу запитати всіх своїх читачів: чи став Ісус Христос вашим примирителем із Богом Отцем і вашим миром? Якщо Він не став вашим миром і не є вашою єдиною надією, то ваша війна проти Бога триває. Це повстання не припиняється, і ви неспроможні щось змінити. Змінити це може тільки Божий Син. І лише тоді, коли Він стане вашим Примирителем, вашим миром — це єдина надія на те, що війна між вами й Богом завершилася. Він є наш мир.
Лише Божий Син, Його жертва та кров є нашим миром. Діти Божі примирились із Богом через смерть Його Сина. Діти Божі мають мир із Богом не тому, що не мають гріха, а тому що Божий Син, який не має гріха, став жертвою за нас, яка зробила нас милими для Бога. Не тому, що ми щось досягли, не тому, що ми абсолютно чисті від гріха, не тому, що ми вже зовсім не грішимо, а тому що святий Божий Син, померши за нас, зробив нас милими для Небесного Батька.
Божі діти, ви примирені! Мир із Богом — це неймовірна благодать, це великий дарунок Неба.
Діти Божі отримали у спадок природу Отця і стали миротворцями. Це чудова й блаженна перспектива для нашого життя. Божі діти починають прагнути миру, а не війни. Бо вони підданці Царя миру. Прагнення миру — це участь блаженних і викуплених, яких Бог об’єднав під Своїм знаменом і веде за Собою до обіцяного Небесного Царства. Їхня нова природа веде боротьбу проти природи старої, Адамової. Ворожнеча є стихією Адамової природи, але природа миру веде боротьбу з Адамовою природою. Це єдина законна війна для нас — ворожнеча проти ворожнечі. Тому ми говоримо про те, що поки ми в тілі, абсолютна гармонія неможлива. Тепер ми маємо таке право, маємо таку можливість, ми не зобов’язані перебувати в стані війни, але якщо ми примиримось із гріхом, то це буде початком великої війни на всіх фронтах. Тобто ми пам’ятаємо, що основа цього миру, який звіщає Христос, — це ворожнеча до гріха. Наше примирення з гріхом, коли ми будемо його плекати, — це початок великої війни в нашому житті.
Божі діти, незважаючи на неминучість конфліктів, які були, є і будуть, прагнуть миру. І тому нам важливо звернути увагу ось на що: ця війна має вестися не на рівні наших зовнішніх проявів, а ми маємо навчитися відловлювати це в зародку, нищити ворожнечу у своєму серці. А для цього треба навчитися розпізнавати її в собі.
Причини і природа ворожнечі
З’ясуємо, які ж причини початку ворожнечі. От живуть собі люди. Можливо, вони навіть друзі. І чому між друзями починається ворожнеча? Таких випадків тисячі. І навіть кожен із вас може пригадати щось подібне у своєму житті. Коли виникає ворожнеча, треба розуміти, що вона з’являється в нашому серці, а не в серці нашого друга. Запам’ятаймо, наша ворожнеча, як і будь-що — непримирення, непрощення тощо — виходять із нашого серця. Проблема не в ньому і не в ній, а в мені.
Яка ж природа цієї ворожнечі? Про це говорить апостол Яків: «…від ваших пожадливостей…» (Як. 4:1). Ідеться про сильні бажання, за які ви боретеся. Вони є причиною відсутності миру між вами й іншими людьми, а також відсутності миру у вашому серці, із самим собою. Ця ж причина змушує вас ворогувати з усім, із чим ви стикаєтеся, і навіть примушує протистояти Богові. Сильні бажання спричиняють ворожнечу. Усе це розпочалося з Едему. Коли ми стали грішними, ми стали егоїстичними, нами керують наші бажання, ми хочемо за будь-яку ціну домогтися свого, — і це руйнує наше життя.
Чому ж це відбувається у християн? Яків дає відповідь: незрілість, життя за тілом породжує це ворогування, і Господь не може з цим миритися. Наприклад, хтось згрішив проти нас. Вони згрішили, а неспокій, ворожнеча зароджуються в нашому серці. Ми не відповідальні за те, що проти нас згрішили, але ми відповідальні за нашу гріховну реакцію на гріх проти нас. І Господь закликає нас примиритися, а не продовжувати ворогувати, доки не відбудеться помста; простити, навіть коли з нами не миряться.
Ще одна причина ворожнечі — ми згрішили проти когось, і це має нас більше хвилювати, ніж коли згрішили проти нас.
Буває й так, що ніхто ні проти кого не згрішив, але ми щось собі натлумачили, щось нам здалося, і стосунки руйнуються. Треба не надумувати, не перебільшувати і не применшувати, а з’ясовувати. Живучи в гріховному світі, нам треба бути уважними до того, які думки опановують нашим розумом, направляють наше життя й формують наше ставлення до тих чи інших людей.
Іноді причиною непорозумінь є просто те, що ми різні. Виховані в різних культурах, різнимося національністю, мовою, звичками, зрештою, статтю. І нам потрібна мудрість, щоб розрізняти гріх і різноманітність, яку Бог створив чи влаштував. У сім’ї, а тим паче в церкві, об’єднані дуже різні люди. Але, на жаль, це іноді сіє в наше серце ворожнечу.
«Замінники» миру
Важливо аналізувати своє серце і вміти себе діагностувати, бо без цього не буде ніяких змін і примирення, якщо в цьому є потреба. Ми маємо діагностувати себе не лише на наявність відкритої війни, але якщо ми, наприклад, ігноруємо одне одного — це теж війна. Як це може виявлятися? Применшувати проблему, не помічати конфлікту, забувати про нього, просто пройти, проскочити якимось чином. Це можна робити певний час, тримаючи все в собі, але потім наступає момент, коли вже дуже важко примиритися.
Холодна байдужість, утеча — це теж не мир, точніше, це фальсифікований мир, який теж, зрештою, призведе до ворожнечі.
Коли ми виявляємо незадоволення, нарікання, ремствування одне на одного (як ізраїльський народ на Мойсея) — це стан ворожнечі. Незгода, наговори, плітки, віддалення, відчуження, суперництво — це не стан миру.
Самоправедність — це також не мир. Це швидше вже конфлікт з Богом, ніж із людьми, хоча часто самоправедні люди конфліктують із ближніми, вони домагаються від них того, чого самі не досягли, але думають, що досягли. Це фальшиве самозаспокоєння, фальшивий мир.
Коли ви роздратовані — це не мир.
Відомий російський письменник Микола Лєсков писав про своє дитинство: «Перше, що мені пригадується, — це розмова в той самий вечір, коли між мною і матінкою відбулося сердечне примирення після моїх подратованих про неї роздумів». Отже, йому потрібний був спеціальний вечір і спеціальна розмова для примирення з матінкою не після її подратованих відповідей, а його подратованих роздумів, незадоволення, яке гніздилося десь там у думках.
Що нами керує? Чого там більше: миру чи ворожнечі?
Примирення — солодкий плід праведності. Праведне життя, якого прагнуть Божі діти, неможливе без справжнього миру. Плід Духа — мир. Це плід наших близьких стосунків з Христом, коли ми з Ним разом проживаємо, коли з Ним ми спілкуємося, коли з Нього черпаємо силу, коли Він є наша надія. Це надзвичайно цінно розуміти і цим користатися. Господь є нашою надією і нашою Євангелією.
Яків пише про те, що миротворці і сіють, і збирають плід праведності.
Звернімо увагу, як у нашому тексті звучать повеління Ісуса. «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм…» (Мт. 5:23–24).)
- Миріться обов’язково — ось наказ Ісуса! Це не наш вибір. Апостол Петро пише: «Бо хто хоче любити життя і бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого, уста свої від говорення підступу, ухиляйся від злого, добре чини, шукай миру й женися за ним, бо очі Господні до праведних, а вуха Його до їхніх прохань. А Господнє лице проти тих, хто чинить лихе» (1 Петр. 3:10‑12). Женіться за миром, переслідуйте його, доганяйте його. Коли він втрачений — шукайте його.
- Мирися швидко, доки ти ще в дорозі, доки ти ще живий, доки ти ще не перед Божим судом, зараз мирися, сьогодні, до заходу сонця, як тільки згадаєш.
- Миріться глибоко й неформально. «А Я кажу вам: всякий, хто гнівається на брата свого без причини, підлягає суду…» (Мт. 5:22). Тобто, хто гнівається в серці, це ще не видно, це ще не проявилося. Боріться з тим, що всередині зароджується і починає рости. Шукайте в Бога примирення, шукайте Його підтримки. Це єдина можливість досягти справжнього примирення.
Кенет Сенді в книзі «Миротворець» пише: «Коли людина щиро прагне завершити конфлікт примиренням, можна з великою часткою впевненості сказати, що зрештою вона його досягне». Досить часто примирення не відбувається, тому що ми шукаємо не примирення, а чогось іншого, приміром, довести свою правоту. - Миріться заради майбутнього. Річ у тім, що невирішені конфлікти доганяють нас у майбутньому. Про це говорить наш текст, а саме про наслідки непримирення — буде засудження. Господь дуже серйозно ставиться до гріха ворожнечі. Тому перевірмо себе, чи є в нас конфлікти.
Ісус чітко пояснює, що це дожене вас у майбутньому. Невеличкий вітерець поступово переростає в бурю. Це одна проблема. Ваші діти повторять і примножать вашу непримиримість. Це гріх проти Божої благодаті, який неминуче підлягає осуду. Непримиримість і непрощення підкреслюють вашу протидію благодаті. Це гріх проти благодаті. Своєчасно невирішений конфлікт забере потім ваш час, ваше здоров’я, ваші гроші, ваших друзів, зруйнує ваше служіння, знищить щире поклоніння. І це наздоганятиме ваших дітей і ваших онуків. Чи підходить вам така перспектива? Такого щастя ви шукаєте, добиваючись своєї правоти? - Миріться заради Божої слави. Пригадуємо: «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мт. 5:23–24). А євангеліст Марк пише: «Усе, чого ви в молитві попросите, вірте, що одержите, і сповниться вам. І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам прогріхів ваших» (11:24–26). Тут не йдеться про те, що Бог поставив усе в залежність від вас, а не від Христа. Але це свідчить про те, що, можливо, ваше серце й не прощене, якщо воно не здатне прощати; про те, що в цьому житті ми житимемо як непрощені, житимемо з образами, зруйнуємо стосунки, якщо не вирівняємо їх, якщо не примиримося з тими, хто нас засмучує, якщо не простимо нашим боржникам. Тому миріться заради Божої слави, миріться тому, що це Йому подобається. Апостол Павло говорить: «Отож, хочу я, щоб мужі чинили молитви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву» (1 Тим. 2:8). А пророк Ісая пише: «Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, — ваші руки наповнені кров’ю. Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків з-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе!» (1:15–16). Саме прагнення миру — це те, що до вподоби Господу, що примножує Його славу, робить поклоніння нелицемірним і нефальшивим.
Прагнення миру виявляє довіру й послух Богові та наслідує Бога. Той же Кенет Сенді пише: «Конфлікт — один із інструментів, які Бог використовує, щоб допомогти вам розвинути якості, які допомагають нам у наслідуванні Христа». Тобто, коли Господь тримає нас у цьому світі, то нам треба розуміти, що ми тут не позбудемося конфліктів і самі конфлікти — не трагедія, ворожнеча — трагедія. Конфлікт — один із Божих інструментів, який робить нас більш досвідченими, розвинутими, щоб навчитися їх вирішувати й допомагати в цьому іншим і так наслідувати Христа, бо Він — Цар миру. Наш Бог, наш Господь — Цар миру!
Якщо мир — плід благодаті, то невирішені конфлікти безславлять Христа й руйнують Церкву, вбивають істинне поклоніння, розривають взаємозв’язки й служіння стає неефективним. У примиренні прославляється благодать, у похвалу слави Його благодаті потрібне примирення, потрібне прощення. Не миріться з ворожістю. Ворожість тільки підкреслює, навіть коли вона в зародку, що нам постійно потрібна благодать, постійно потрібна Христова жертва для нашого очищення. Ми все ще на війні, але ми маємо надію: Цар миру скоро повернеться!
Тарас Приступа,
магістр богослов’я, головний редактор часопису «Слово вчителю», директор християнської місії «Надія — людям», пастор біблійної місіонерської церкви
«Община Доброго Пастиря»
