Автор Ганна Самолюк, учитель основ християнської етики, заступник директора з навчально-виховної роботи Заводської ЗОШ І–ІІІ ст. Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Мета: показати учням важливість прагнення знайти свою дорогу до храму, до Бога, значення духовного спілкування з Господом та духовного зростання для досягнення головної мети.
І. Організаційний момент
Учитель запалює свічку.
Молитва «Отче наш»
ІІ. Актуалізація опорних знань
Звучить легка музика.
Учитель. Діти, спробуйте уявити собі момент, коли ваші батьки принесли вас немовлятком до храму, щоб звершити Таїнство Хрещення… А тепер спробуйте пригадати, як ви самі вперше маленькими ноженятами переступили поріг Божого дому… А які почуття у вас виникають, коли ви заходите в храм уже шістнадцяти-, сімнадцятирічними юнаками чи дівчатами? Задумайтеся, що ви відчували, коли у вас перед очима проходили ці три моменти вашого життя? (Відповіді учнів.)
Бесіда за питаннями
1. Що, на вашу думку, означають слова «храм», «церква»?
— Храм — це культова споруда, дім Господа Бога.
— Храм — це місце зустрічі з Господом.
— Це місце, де перебуває Господь, де можна з Ним поспілкуватися.
— Церква — зібрання вірних, які приходять на спільну молитву.
2. А як ви прокоментуєте слова «храм душі»? (Звучить легка музика.) Щоб вам легше було відповісти на це запитання, уважно вслухайтесь у тишу.
Бо в тій тиші, що скапує на груди,
В безмежній синяві, немов роса,
Витає Той, Хто завжди був і буде,
Найвища в світі Правда і Краса.
Можливо, ви почуєте, як у двері вашого серця хтось тихо стукає і просить: «Відчини». (Відповіді учнів.)
— Душу людини називають храмом Духа Святого.
— Тіло — храм душі, а душа — частина Бога.
Так, Господь хоче перебувати в кожній людині, але чи відчинить вона серце на стукіт Христа, це залежить від кожного індивідуально. Одні люди радо впускають Господа, іншим потрібний певний час, щоб усвідомити важливість Божої присутності, ще інші тривалий час блукають манівцями, поки знайдуть свою дорогу до Бога.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. Саме про дорогу до Бога, до Божого храму говоритимемо на сьогоднішньому уроці. Спробуємо відповісти на запитання: «Чому люди в різний час, у певні періоди свого земного життя навертаються і приходять до Бога?»
Повідомлення теми уроку (учні записують у зошит)
IV. Вивчення нового матеріалу
Учитель. Ось послухайте, що сказав про дорогу до храму відомий тернопільський поет Володимир Вихрущ.
Учень читає вірш
Дорогу до храму
Кожен проходить сам,
Навіть людина без ніг,
Навіть сліпий інвалід,
Коли приходить пора,
Сам проходить дорогу
До храму.
Дорогу до храму
Кожен проходить сам,
Навіть смішний атеїст,
Навіть страшний егоїст,
Коли приходить пора,
Сам проходить дорогу
До храму.
А дорога ця ясна й проста
Через душу проходить вона.
Обговорення вірша
Учитель. Чому поет говорить, що кожен знаходить дорогу до храму, коли на це приходить певна пора?
Учні.
— Найчастіше люди навертаються до Бога, коли їм важко, коли немає з ким порадитись, тоді вони звертаються до Бога, шукаючи розради.
— Дехто під впливом певних факторів може кардинально змінити своє життя, так як це було, наприклад, з апостолом Павлом, який із переслідувача християн стає ревним проповідником Божої науки.
— А святі апостоли Андрій і Петро першими пішли за Ісусом. Так і деякі люди ще з дитячих років відчувають духовну потребу спілкування з Богом.
— Декого приводять до храму батьки, а декого добрі друзі.
— Отже, у кожної людини рано чи пізно настає такий момент, коли вона приходить до Бога.
Учитель. А чому В. Вихрущ каже, що дорога до Бога проходить через душу людини?
Учні.
— Кожна людина у своєму житті повинна душею відчути потребу в Богові. Повинна зрозуміти, що Він — найбільша Правда, найбільше Добро і Любов, що саме Ісус врятував нас від гріха.
— Ісус має стати ідеалом для наслідування для кожної людини. Не актори, спортсмени, співаки, а саме Ісус. Адже лише Він є безгрішним, а всі люди мають гріхи.
Учитель. А які якості характеру Ісуса Христа треба брати за взірець?
Учні називають якості й пояснюють на прикладі життя Ісуса.
Любов
Доброта
Милосердя
Безкорисливість
Взаємодопомога
Терпеливість
Жертовність
Толерантність
Учитель. Проблемі вибору життєвої дороги велику увагу приділяє видатний український письменник Олесь Гончар у романі «Собор».
Повідомлення учнів
1. За жанром «Собор» — проблемно-філософський роман, у якому важливі соціальні та національні проблеми описано з погляду вічних гуманістичних істин, якими має керуватися людська цивілізація, щоб не прийти до свого остаточного руйнування та знищення.
Твір складається з багатьох розділів, у кожному з яких розповідається про конкретного героя. Але долі всіх персонажів так чи інакше пов’язані зі собором, який є центральним образом твору. Це символічний образ, який уособлює духовне начало українського народу, здійснює зв’язок поколінь, є духовним суддею людських діянь із погляду вічності. Собор увібрав у себе довершеність і гармонію, витончену красу та внутрішню силу. Тому він сприймається як жива істота: «Вночі собор молодіє. Зморшок часу на ньому не видно…»
Проте найголовнішою у творі є тема духовних святинь, без яких людина перестає бути людиною. Саме в ставленні до собору розкриваються характери всіх персонажів твору. Вони ніби поділяються на два умовні табори — захисників цієї величної споруди та недругів.
Духовно багатими й чистими постають перед нами жителі приміської окраїни. У кожного з героїв твору своя доля, історія, шлях, та єднає їх моральна чистота, виражена в їхньому ставленні до праці, до природи, культури свого народу. Душі Єльки Чечіль і Миколи Баглая, Віруньки та Івана Баглаїв, Ізота Лободи і Ягора Катратого такі ж чисті, як прозорі води Скарбного. Ніякий бруд не може торкнутись їхніх сердець. Але Володька Лобода, якого в селі прозвали «батькопродавцем», «юшкоїдом», є морально зіпсованою людиною.
У центрі твору — проблема духовності сучасної людини, точніше — сучасного українця.
2. Молодий студент Микола Баглай, стоячи в призадумі біля собору, хоче пізнати сенс буття, який чи не в тому, «щоб пити красу цих ночей, жити в мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці і поезію людських взаємин? І щоб навчитися цим дорожити, відчути потребу це берегти…» Це не релятивна мораль марксизму. Баглай ніби слухає мову собору: «У чому ж конечний зміст мудрості земної? Як бути справжнім? Як удосконалитись як людина? Як маєш повестися, щоб відчути себе перед лицем Всесвіту? А нащадки прийдуть і спитають колись: «Якими ви були, що збудували, що зруйнували, чим ваш дух трепетав?»
Учитель Хома Іванович, повернувшись із заслання, закликає молодь: «Бережіть собори своїх душ!» Це перегукується зі словами апостола Павла, які ми вже згадували на уроці: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (1 Кор. 6:19–20).
Бесіда за питаннями
1. Які морально-етичні проблеми порушує О. Гончар у романі «Собор»?
2. Як ви думаєте, чому твір має саме таку назву?
3. Навколо якого образу розвиваються всі події роману?
4. Чому героїв твору можна умовно об’єднати у два протилежні табори?
5. Як ви розумієте вислів «Бережіть собори своїх душ!»?
Учитель. Як бачимо, проблема вибору правильного й праведного життєвого шляху була й залишається дуже важливою. Нам треба йти дорогою правди, дорогою, яку показує Ісус, якою б тернистою вона не була.
Однієї ночі мені наснився дивний сон, який мушу вам розповісти. Уві сні я бачила довгу дорогу, котра, зникаючи в хмарах, вела до неба. Однак ця дорога не була легкою. На ній було чимало перешкод: весь шлях був укритий поржавілими цвяхами, гострим камінням, шматками битого скла. Люди мандрували цією дорогою босоніж. Цвяхи впивалися їм у тіло, ноги були закривавлені. Однак люди не зупинялися — прагнули неба. Утім кожен крок був позначений терпінням, відтак хода була повільною й важкою.
Згодом уві сні я побачила Ісуса, який ішов тією ж дорогою, ішов босоніж, Його поступ був повільним, але рішучим і впевненим. Урешті-решт Він дійшов до неба, де сів на великий золотий трон. Дивився на тих, котрі намагалися подолати важкий шлях, поглядом і жестом допомагав їм.
Тією ж дорогою йшла до неба Марія, Його Матір. Марія йшла швидше за інших. А знаєте чому? Тому що йшла слідами Ісуса. І швидко дійшла до свого Сина, на прохання якого сіла праворуч. Марія також допомагала тим, хто йшов до неба, радила ступати слідами Ісуса.
Люди вдумливі прислухались до поради й швидко наближались до неба. Інші ж, нарікаючи на рани, часто затримувалися в дорозі. Хтось зрікався високої мети і, переповнений смутком, залишався на узбіччі.
Висновок: Лише людина, яка йде слідами Ісуса, зможе досягнути найвищої мети.
«Так візьми свій хрест і йди вслід за Ісусом, і так знайдеш життя вічне. Якщо помреш разом з Ісусом, то разом з Ним і житимеш»
(Тома Кемпійський)
V. Узагальнення знань
Будуєм храм…
Піщинка до піщинки…
Цеглинка до цеглинки…
При Божій допомозі
Складають мозолисті людські руки.
Будуєм храм…
Крок за кроком…
Рік за роком…
Вже стіни над землею височіють,
Хрести на куполах сягають ввись.
Будуєм храм…
Величний храм,
На славу Божу, не на сьогодні — на віки.
Будуєм храм…
Щоб мати змогу зустрічатися з Ісусом.
І разом з цим
Зернинка до зернинки…
Паде і проростає
Слово Боже в людських серцях,
Оновлюючи душу.
Будуєм храм —
Духовний храм
В своїх серцях і душах.
VІ. Домашнє завдання
Написати твір-роздум на тему «Як можна стати справжнім..?»
Молитва
Коли мої ноги понесуть мене
до гріха, —
зупини їх, Господи!
Коли мої очі оглядатимуть
щось нечисте, —
заплющ їх, Господи!
Коли б мої уста хотіли промовити щось грішне, —
замкни їх, Господи!
Якщо моя думка бродить
у гріху, —
наверни її, Господи!
Якщо я хоч на крок схотів би
відступити від Тебе, —
не допусти того,
Господи!