Хірург, який першим у світі роз’єднав сіамських близнюків, що зрослися потилицями, лікар зі світовим ім’ям, автор шести бестселерів, кандидат у президенти, у дитинстві він мав найнижчі показники успішності в класі. Бен Карсон стверджує, що всього цього він досягнув завдяки своїй вірі в Бога та завзяттю його матері. Ось що він розповідає про свої кроки до успіху.
УРОК 1
Відмова від телебачення на користь книг
Хоч моя мама часто говорила мені: «Ти молодець, Бенні, ти зможеш досягнути всього, чого захочеш», — я їй не вірив. Оскільки в мене був найнижчий рівень успішності, навіщо було й старатися? Якось після чергового перегляду наших з братом табелів мама в розпачі промовила: «Я ради собі не дам, що з вами робити, хлопчики… Я маю намір поговорити з Богом про тебе, Бене, і твого брата Куртіса. Мені потрібна Його порада, щоб знати, що робити. Ви більше просто не маєте права приносити такі табелі».
За два дні після цієї історії мама повернулася додому на годину раніше. Заставши нас із братом за звичним переглядом телевізора, вона підійшла, рішуче вимкнула його й повернулася до нас зі словами: «Хлопчики, ви марнуєте дуже багато часу, сидячи перед телевізором. Так освіти не отримаєш. Господь підказав мені, що потрібно робити. Відсьогодні ви не будете дивитися телевізор, крім двох програм на тиждень, які ми оберемо заздалегідь. А ще ніяких ігор і гулянь після школи, доки уроки не будуть виконані».
Мені не вірилося, що мама могла проголосити таку жахливу новину. «Але ж інші хлопчики гуляють на вулиці відразу після занять і дивляться телевізор вдома, скільки хочуть», — сказав я. «Можливо, — відповіла мама, — але інші діти, певно, не планують досягати успіху в житті, а ти будеш успішним. Нехай тебе не бентежать «інші». У світі багато «інших», та лише деякі з них досягають чогось значущого».
Ще одним нововведенням моєї мами була вимога читати по дві пізнавальні книги з бібліотеки на тиждень. Закінчивши читати, ми мали написати переказ прочитаного. До того часу я навчався в п’ятому класі, але так і не прочитав до кінця жодної книги! Мені довелося погодитися з вимогою мами, і ми з братом стали постійними відвідувачами місцевої бібліотеки. Перечитавши всі бібліотечні книги про звірів, я почав читати про рослини, потім про мінерали й, нарешті, про камені.
Я спочатку не усвідомлював, як багато різних знань почало накопичуватися в моїй голові. Я навчився отримувати від читання задоволення, і навчання давалося мені дедалі легше. Я перестав плисти за течією, відчуваючи себе невдахою. Через півтора року я став найкращим учнем у класі. Я повірив у те, що зможу досягти успіху, якщо буду старанним і робитиму те найкраще, що мені під силу.
УРОК 2
Завжди роби все якнайкраще
З трьома класами початкової школи, з розбитим сімейним життям моїй мамі вдалося виховати в собі залізну волю. «Якщо інші вміють, я теж зможу» — це принцип її життя. Ця натхненна думка стала для мами настільки важливою, що вона знову й знову повторювала її нам: «Хлопчики, якщо комусь це під силу, ви теж зможете зробити це». У мами не було проблем із пошуком роботи, вона була готова взятися до будь-якої. Працювала сумлінно, дотримуючись свого принципу: «Я докладу всіх зусиль і зроблю якнайкраще». Миючи підлогу, вона не зупинялася доти, доки та не ставала такою чистою й блискучою, якої людське око ще ніколи не бачило.
Роблячи все якнайкраще, ми все-таки маємо пам’ятати, що нам необхідно в усьому покладатися на Бога. Нашого «найкращого», яким би чудовим воно не було, недостатньо, якщо ми хочемо впоратися без Творця.
Я досі не знаходжу пояснення одужанню кількох моїх безнадійних хворих. Я молився, щоб Господь відкрив мені цю таємницю, але відповіді не отримав. Ми з командою медпрацівників точно знаємо, що лише нашого вміння й самовідданості недостатньо. Господь є єдиним джерелом допомоги.
УРОК 3
Усвідомлення залежності від Бога
Ще однією якістю характеру моєї мами було вміння усвідомлювати свою залежність від Бога. Вона розуміла, що її мудрості не вистачає для розв’язання проблем, і зверталася до Бога в молитві. Він відповідав їй. Це не був голос згори, а скоріше впевненість і відчуття, яке вказувало, що потрібно говорити та як діяти. Щодня знову й знову мама молилася про те, щоб Бог дав мудрості, як заохочувати синів до навчання та праці, не ламаючи їх як особистостей.
Вона говорила Богові: «Мені ні до кого звернутися, Боже. Ти будеш моїм найкращим Другом. Ти маєш вчити мене, як жити й чинити. Тобі доведеться давати мені мудрості, тому що я не знаю, як діяти». Вона була готова робити все можливе зі свого боку, а решту залишала Богові. Так само вона вчила робити й нас.
УРОК 4
Боротися за досконалість
Бути успішним — означає боротися за досконалість, неважливо в якій роботі. Кожен із нас має зробити щось значуще й позитивне, передусім розвивати свої розумові здібності й подаровані Богом таланти. Часто в розмовах із молоддю про їхні таланти я чую такі відповіді: «Я можу співати», «Я вмію грати в баскетбол». Вони мислять категоріями естради, поп-музики, спортивних ігор. Але дуже рідко я чую: «Я легко засвоюю матеріал з математики» або «Я — прекрасний читач». Жоден ще не сказав мені: «Я можу запам’ятовувати глибокі думки з прочитаного». А тим часом саме ці таланти роблять нас унікальними й сприяють досягненню успіху в житті.
На жаль, більшість людей не задумується, для чого Господь дав кожному з нас більш ніж 14 млрд клітин і зв’язків у мозку. Навіщо Богові потрібно було створювати в нас такий складний орган, якби Він не очікував, що ми будемо ним користуватися? Хоч я багато досягнув у житті, але залишився тією самою людиною, з тим самим мозком, який мав у п’ятому класі, маючи найнижчий рівень успішності.
Ніхто не робив мені пересадки головного мозку, щоб у сьомому класі я став одним із кращих учнів школи. Жодні досягнення самі собою не прийшли до мене.
Найважливіше — визнати в собі Богом дані таланти й розвивати їх далі. Будь-яка людина зі здоровим мозком має хист опанувати будь-яке ремесло! Але в кожного з нас є свої особливі дари, і якщо ми їх усвідомимо, скористаємося ними й розвинемо, то, найімовірніше, матимемо успіх і досягнемо вершин у своїй галузі.
УРОК 5
Віддавати більше, ніж отримувати
Слово «успіх», на жаль, часто використовують помилково. Для декого успіх — це піднятися на верхню сходинку достатку, і не важливо, що для цього доведеться зробити. Ці люди вимірюють успіх тим, що їм вдалося нажити й скільки мільйонів доларів воно коштує. Мене засмучує, коли учні на зустрічах запитують мене: «У якому будинку ви живете?», «Скільки у вас кредитних карток?» і «Чи є у вас власний басейн?». Для мене самі гроші й те, що на них купують, — несуттєве. Що я вважаю справді успіхом — це внесок у суспільство.
Успіх — це віддавати більше, ніж отримувати. Це коли ви перевершуєте себе й допомагаєте іншим. Це також стати дбайливим батьком, який надихає своїх дітей навчитися якомога більшого, чи матір’ю, яка допомагає дітям розвивати віру в Бога та впевненість у своїх силах.
Мама казала мені: «Одяг неважливий. Будинки, машини, рахунки в банках — ніщо не має значення. Знаєш, що важливо? Знання та працьовитість — ось те, що дозволить тобі мати все».
Під час практики й у подальшій роботі мої наставники в медицині вчили мене на особистому прикладі повністю віддаватися своєму ремеслу. Ці люди цілком природно віддавали іншим більшу й кращу частину себе. їхній приклад надихав мене. Я навчився бути уважним не лише до хвороб свого пацієнта, але й цікавитися самою людиною. Я розумів, що лікар повинен бути лікарем не лише тоді, коли йому це зручно; я зобов’язав себе дати обіцянку бути готовим надати допомогу пацієнтам завжди, коли вони цього потребують. Особливе задоволення я отримував від досліджень, випробувань нових технологій, бо не боявся ризикувати й ухвалювати відповідальні рішення.
УРОК 6
Перемога над гордістю
Іноді наші знання мають зворотну дію, якщо ми стаємо зверхніми й зарозумілими. Не до таких знань я закликаю вас і ваших дітей. Не потрібно здобувати знання заради знань. Коли в п’ятому класі в моєму житті відбувся різкий поворот і я став здібним учнем, то часом я хотів похизуватися, «повернути» глузування тим, кому «заборгував», і два роки поспіль доводив усім, який я молодець. Та замість того щоб поважати мене, однокласники вважали мене нестерпним і честолюбним. На жаль, вони мали рацію. Я й не підозрював, що став таким. До 11 класу я так захопився досягненнями заради досягнень, що іншим було неприємно навіть перебувати поруч зі мною. Одного разу я задумався: «Навіщо мені доводити людям, що я розумніший за них? Можливо, мені слід змінитися й припинити тиснути на всіх своєю вченістю?».
На те, щоб перемогти бажання стати кращим за інших, було витрачено багато часу. Нарешті мені стало зрозуміло: я повинен намагатися робити найкраще, на що тільки здатний, заради того щоб приносити користь людям. Довгий час я не звертав уваги на біблійні тексти з Книги Приповістей про гордість. Але що більше я читав Біблію, то більше розумів, як Бог ненавидить гордість і зарозумілість. Особливо в моїй пам’яті закарбувався вірш: «Гординя людини її понижає, а честі набуває покірливий духом» (Пр. 29:23).
Перемога над гордістю — це завжди результат боротьби. Якщо людина робить щось надзвичайно добре й люди визнають це, їй доводиться боротися зі собою, щоб не загордитися. Я помітив: що більше людина впевнена у своїх здібностях, то менше розповідає іншим про свої досягнення.
Через мою престижну освіту й підготовленість я відчував себе надто впевнено, можливо, навіть трохи самовпевнено. Було так, ніби я молився Богові про допомогу, але або не очікував її й не цінував, коли отримував, або підсвідомо заперечував Божественне втручання. Однак після низки дивовижних відповідей на молитви під час тяжких операцій і безнадійних, з людського погляду, випадків я почав дивитися на життя інакше. Як і раніше, розумів, що я здібний і кваліфікований лікар, але визнав, що Бог відіграє провідну роль у моєму житті. Відтоді й надалі в мене збереглося всепоглинальне відчуття, що якщо я довірюсь Богові, то Він виявить Свою силу в моєму житті.
У складних ситуаціях я беру час для розмірковування й засвоєння почутого. Щодня під час роздумів я молюся, благаючи Бога дати мені глибоке розуміння своєї місії на сьогодні й побачити важливе. Обов’язково потрібно навчити своїх дітей і навчитися самим просити Бога втрутитися в наше життя, особливо коли ми безпорадні.
УРОК 7
Позитивне мислення та духовне зростання
Мене часто запитують, як зберегти здоров’я в сучасному світі. Лікарі дедалі частіше доходять висновку, що наше одужання більше залежить від позитивного мислення, ніж від фізичного стану чи прогнозів лікарів. Оптимістичний погляд може багато чого змінити. Коли в нас гарний настрій, це справді впливає на наше здоров’я, на спосіб мислення, на стосунки з іншими. Навчити дітей мислити позитивно потрібно вже змалку. Я не закликаю увесь час бігати з усмішками на обличчі й повторювати по сто разів на день: «У мене позитивні думки». Правильне мислення розвивається в міру того, як ми дорослішаємо духовно. Якщо ми дозволимо собі зосереджуватися на негативному, на образах, на поганому ставленні, то нас важко буде назвати здоровими як фізично, так і духовно.
УРОК 8
Роби все, що можеш, і дозволь Богові зробити решту
Я дуже люблю своїх синів і хочу, щоб вони стали успішними людьми. Я не можу дати своїм дітям усе на світі, але я влаштовую їхнє життя так, щоб вони навчилися твердо стояти на ногах, поважати інших і стали цінними для суспільства. Якщо я забезпечу їх усім, вони ніколи не досягнуть цього. Мої діти знають, що я люблю їх і завжди буду поруч. Обдумуючи стосунки із синами, я зрозумів, що Бог любить мене навіть більше, ніж я люблю своїх дітей. Коли ми покладаємося на Господа, це робить нас талановитішими.
Я закликаю своїх дітей жити за простим правилом: роби все, що можеш, і дозволь Богові зробити решту.
У нас є «сімейний вівтар». Це час, коли ми всією сім’єю збираємося щодня, щоб молитися одне за одного й читати Біблію. Часом складно викроїти час, але ми все одно збираємося біля сімейного вівтаря щоранку. Це об’єднує нашу сім’ю.
Як прекрасно, коли в тебе є змога допомагати людям і відновлювати їхнє здоров’я! Я не просто чогось вартий, я можу ділитися з іншими. Я хочу сказати всім: Господь сьогодні, як і раніше, активно бере участь у нашому житті.
І справжнє щастя — бути достатньо наполегливим і достатньо покірним, щоб посісти саме те місце в служінні іншим, яке Господь тобі призначив, адже в Нього для кожної людини є Своя велика місія.
Підготувала Олена Ніжельська