Цього літа наше суспільство вразила трагічна історія дівчинки Дар’ї Лук’яненко з Одеської обл. Вона йшла на танці й раптом зникла, її декілька днів шукали всі небайдужі, і вся країна, затамувавши подих, чекала доброї звістки. Але, на жаль, дитину знайшли мертвою. Злочинець, який убив дівчинку, виявився її односельцем, 22‑річним юнаком.
Щоразу, коли читаю в новинах якусь кричущу історію про насилля, або зухвалу поведінку підлітків, чи жорстоке поводження з тваринами з боку дітей, моє серце завмирає. Мені стає дуже страшно, бо я теж мати. Я майже впевнена, що більшість батьків цих дітей не очікували, що їхня крихітка з найкращими оченятками, найгарнішими щічками, колись виросте й перетвориться на чудовисько. І тому я хвилююся, бо сьогодні поруч зі мною зростає маленький хлопчик, якого я люблю всією душею. Я багато роздумую над його вихованням, читаю відповідну літературу, бо я мрію, щоб він виріс і став Божою людиною зі щирим серцем і глибокими християнськими переконаннями.
Ми живемо в дивний час, на сьогодні знайти будь-яку інформацію немає ніякої проблеми. Достатньо мати смартфон, wi-fі та вміти користуватися пошуковою системою Google. Сьогодні легко можна знайти безліч вебінарів від психологів-блогерів, які дають поради з виховання дітей. Також безліч різних статей на тему виховання. Але чомусь вихованість не стала ознакою нашого часу. Чому? На це питання, мабуть, немає простої відповіді. Взагалі це хибна думка, що складні питання можна вирішити легко.
Я все більше й більше переконуюсь, що виховувати дітей ми починаємо запізно. Ми чекаємо якогось особливого моменту чи ситуації, щоб передати накопичений досвід і інформацію, а потім виявляємо, що вже пізно, момент упущено. Так коли ж треба починати?
Можливо, ви не погодитесь, але, на мою думку, виховання дитини, формування її світогляду починається ще задовго до її появи на світ. Воно починається з глибокої праці майбутніх батьків над своїм серцем і своїми цінностями. З пошуку глибоких і щирих стосунків із Богом, не про людське око, не раз на тиждень у храмі, а в поклонінні Йому всім своїм життям. Саме про це написано в Біблії, у Книзі Повторення Закону Господь Бог дає таке повеління: «І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повт. Зак. 6:6–8). Господь закликає нас починати виховання не з дитини, а зі свого серця. І це буде запорукою великого майбутнього й Божого благословення найціннішим спадком.
Приклад батьків завжди є для дитини найвпливовішим, він формує її ставлення до всього навколишнього. Якщо серце людини далеке від Бога, то найкраще, що вона зможе передати своїй дитині, — це релігію. Релігія, як обкладинка для книги, вона може бути яскравою, привабливою, або й ні, але ж сутність книги в її змісті. Саме життя моїх батьків найбільше вплинуло на мій світогляд і направило мої кроки в бік Христа. Саме їхнє жертовне життя навчило мене жити для інших. Наш будинок завжди був відкритий для людей, яким була потрібна допомога. Навіть у скрутні 1990-і, у роки відродження нашої незалежної України, коли цукор і хліб були за талонами, наш дім був прихистком для тих, хто був у ще гіршому становищі. Життя батьків підтверджувало їхні слова й віддзеркалювало переконання. І тому це вплинуло на життя всіх дітей.
Ми можемо виховати зовні порядну людину, про яку важко сказати щось погане, але що буде, якщо хтось розгорне цю обкладинку, що там всередині, які цінності й чесноти? Тож любов до Бога важко прищепити дитині, якщо дитина не побачить цієї щирої любові до Бога у своїх батьків. Блаженніший Любомир Гузар колись казав: «Батьки, через яких народжується нова людина або, точніше, через яких людина від Господа отримує дар життя, мають визначальний вплив на розвиток особистості, а властиво — на її подальше життя».
Якщо ви хочете передати вашій дитині віру, почніть із себе. Зрощуйте свою віру, своє пізнання Бога, а потім розділіть із дитиною все, що ви маєте в серці. Просто, без пафосу, як є, відкривайте своє серце перед Богом у присутності дитини. Зі самого малечку, коли мій синочок тільки почав їсти щось, крім материнського молока, ми складали з ним ручки й дякували Богові. А потім гортали сторінки Святого Письма й знайомились із тим, як Бог створив Усесвіт, а гріх зруйнував щасливе життя людини в раю. Сьогодні сину майже чотири, але він вже знає, що робити, коли стається щось тривожне, він одразу говорить: «Мамо, молись». І ми молимось, іноді просто посеред вулиці, або на гойдалці, за Україну і за поранених військових, за війну на Сході і за пташку, яка загубилась. Розказуємо Богові свої мрії про іграшки й подорожі. Просимо в Бога пробачення за непослух і сварки з дітками і розмірковуємо про те, як гріх псує наші серця й стосунки з навколишніми.
Я хочу, щоб Господь був для нас не просто в Біблії, або раз у тиждень в Церкві, а в кожній хвилині і в кожному кроці нашого життя, у нашому спілкуванні вдома, у стосунках із сусідами, у ставленні до тварин і речей.
Дорогі друзі, любіть щиро Бога і людей, і ваша дитина буде наслідувати вас. Навіть підсвідомо. Так, вона припускатиметься помилок, але ви для того й поруч, щоб підтримати й пояснити, направити її до Христа й допомогти вирівняти свій шлях. Простягнути руку не з повчанням, а з допомогою.
І моліться, щоб Господь зростив те хороше, що ви сієте кожного дня в серце дитини, у Божу славу й на користь суспільству.
Наталія Педченко