Неявна криза
В останні кілька десятиліть ми часто чули слово «криза». Таке враження, що криза завжди, криза всюди, криза повертається знову, ще не залишивши нас. Ми звикли до кризи настільки, що вона вже нікого не страшить і не дивує: пережили їх чимало, переживемо й наступну.
Якщо про політичну та економічну кризи ми говоримо часто й голосно, особливо політики й особливо в потрібний їм час, то про інші кризи, наприклад, кризу духовності, моралі, про занепад сім’ї й кризу батьківства зокрема ми «голосно замовчуємо». Замовчуємо, бо не вважаємо ці теми критично важливими, фундаментальними, життєво необхідними для суспільства. Їсти, пити, одягатися — ось про що основна турбота більшості громадян, а те, що з погляду Бога й Біблії є найціннішим і найфундаментальнішим, — відкинуто й занедбано. Ну що ж, можливо, ЛГТБ нас розбудить і змусить наше суспільство згадати про Бога та Його задум щодо шлюбу, сім’ї та батьківства. До речі, саме ця, скажемо так, відчайдушно небезпечна обставина, здійняла хвилю боротьби за відстоювання загальнолюдських цінностей, як ми це найчастіше називаємо, змусила вийти на вулиці десятки тисяч громадян і голосно проголосити свою позицію й заступитися за сім’ю та батьківство. Добре, що хоч так! Добре, що кричимо хоча б тоді, коли вже в нас зухвало відбирають фундаментальне, коли під загрозою такої реальної небезпеки для сім’ї ми раптом занепокоїлись і, відкинувши байдужість, поринули в боротьбу за право сім’ї залишитись сім’єю, як її задумав наш Творець і Засновник шлюбу.
До речі, не забуваймо, що Господь дуже ревно ставиться до Свого задуму, Він ніколи не переставав оберігати й благословляти сім’ю. Він ніколи не припиняв засуджувати й карати тих, хто спотворював, нехтував, руйнував сім’ю, тим паче робив свідомий замах на знищення інституту сім’ї і на одвічне Боже бачення сім’ї. Великі й потужні цивілізації зникли саме після того, коли ситий народ, який насолоджувався своїм добробутом і розкішшю, збочив зі шляху й спотворив Божий досконалий задум.
Потоп у дні Ноя наступив після того, як «бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і засмутився Він у серці Своїм» (Бут. 6:5). А далі читаємо: «І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством. І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне-бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі. І промовив Господь до Ноя: «Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі» (Бут. 6:11–13). А ще був Божий суд над Содомом і Гоморрою. І всі, навіть ті, хто рідко бере в руки Біблію, знають чому так сталося.
Зауважте й те, який руйнівний уплив на сім’ю праведного Лота мало життя в Содомі. Пам’ятаєте, що любов до ситого життя так обплутала серце дружини Лота, що навіть під загрозою смерті вона вже і не хотіла, і не могла слухати Бога, а їхні доньки стали плодом содомської «сексуальної революції», здобувши содомську сексуальну освіту. Вони добре знали, як у відповідній життєвій ситуації і в які саме дні здійснити глум і сексуальне насильство над рідним батьком із «благими намірами» продовження роду. Невже такого життєвого фіналу очікував Лот, коли зробив вибір на користь привабливих своїми земними пасовиськами содомських околиць? Але так неминуче буває, коли економічна криза нас хвилює більше, ніж дрімуча бездуховність і невігластво тих, хто свято переконаний у достовірності своєї віри, водночас ігноруючи Бога і Його Слово.
Ключове питання — духовне
Отож поговоримо не про економічну й не про політичну кризу, а саме про занедбане, некомпетентне й бездуховне батьківство, у якому є іноді все, окрім Бога. А Він, вічний і досконалий Отець наш, переймається більше тим, щоб діти були забезпечені не стільки матеріально, скільки повноцінним батьківством. Ось що ми читаємо в Мал. 4:4–6: «Згадайте Закона Мойсея, Мого раба, що йому наказав на Хориві устави й права щодо всього Ізраїля. Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!»
Виявляється, що Господь може вразити країну, її землю й навести економічну кризу через занехаяне батьківство, і це стається через Його до нас доброту. Він настільки дбає про те, щоб серця батьків належали дітям, а дітей — батькам, що проводить людей через негаразди, бідність, голод, розруху, розчарування й усілякі інші наслідки прокляття. Водночас зауважте, що сам народ неспроможний подолати кризу батьківства. Цю проблему неможливо розв’язати самотужки. Зцілення пов’язується з приходом на землю Спасителя. Повертаючись до Бога, ми повертаємось до власних дітей, і лише завдяки такому, обраному нами шляху, може статися те, на що самі ми ніяк не можемо вплинути: серця дітей повернуться до нас. Тому ключове питання, і першочергове, і критично важливе — це духовне. Тільки не плутайте духовне з мистецтвом і культурою, з її міфами, вигадками й окультною практикою. Духовне — це Бог і стосунки з Ним — із Творцем і Батьком, з неперевершеною реальною Особистістю, Ким і для Кого ми були створені.
Усвідомлюючи масштаби цієї трагедії, а частіше — пожинаючи плоди невдалого батьківства у власних сім’ях, мусимо знайти відповіді на два одвічні запитання: «Хто винний?» і «Що робити?» Враховуючи те, що основного закону сіяння і жнив ніхто не відміняв і ми, як і наші попередники, продовжуємо жати те, що сіяли самі, і сіяти те, що пожнемо завтра, то відповідь на перше запитання очевидна й проста. І нам треба було б краще з’ясувати, у чому вина й де причини. Не маючи відповідей на ці запитання, ми так і не отримаємо відповіді на запитання «що робити?» і не побачимо, яким шляхом іти.
Рішення — у вертикальній площині
Ми часто шукаємо короткої й простої відповіді, і який пошук — така й відповідь. Причина нашого безуспішного батьківства не лише в наших батьках, які не вміли або не змогли забезпечити нас увагою, турботою, достатньою любов’ю. Дещиця правди в цьому є, і це треба визнати, проте біда наша в тому, що проблему батьківства ми не пов’язуємо з відсутністю глибокого пізнання Бога як Отця, з надзвичайно поверховим розумінням природи батьківства. Шукаючи шляхів розв’язання цієї гострої й болісної для нас проблеми, ми щоразу потрапляємо в глухий кут, і все це лише тому, що надіємось, що її можна розв’язати лише в горизонтальній площині, не розуміючи, що, хоча б у глухому куті, варто здійняти голову догори й збагнути, що у вертикальній площині порятунок і вирішення проблеми батьківства, і не лише її однієї. Тому найважливіше і найцінніше — знати Бога. Ось що про це написано в Біблії: «Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я — то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Мої уподобання, каже Господь! Ось дні наступають, говорить Господь, і Я навіщу всіх обрізаних та необрізаних» (Єр. 9:23–24). Як бачимо, найбільша радість і щастя, і користь від того, що розуміємо і знаємо Бога, і це дорожче, ніж мудрість, хоробрість і багатство, і це те, чим Писання заохочує хвалитись.
Якщо говорити про народ чи країну, то розуміння та знання Бога краще вплинуло б на Україну, ніж високий розвиток освіти і науки, обороноспроможності й економіки, бо знання Бога Отця змінило б нас зсередини, зробило б нас кращими батьками, такими, якими нас задумав Бог. Це обов’язково спричинило б колосальний і глибокий вплив на наступні покоління і зробило б Україну і духовно, і економічно розквітлою, а тому й дуже привабливою країною. Це справді забезпечило б приплив, а не відтік громадян. А пророк Осія записав наступне: «Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для Мене священиком. А тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду синів твоїх й Я!» (Ос. 4:6). Страшна небезпека, коли народ відкидає Бога і Його Закон, тобто Його Слово. І погляньте — ця небезпека дожене синів. І в історії не раз так траплялося, що діти мусили довго їсти гірку страву, яку приготували їм їхні батьки. Невже сучасні батьки, навіть якщо вони злі, прагнуть такої долі для своїх синів і дочок?
Досконалий Батько
Пророк Єремія вживає цікаву метафору: «Бо дві речі лихі Мій народ учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають» (Єр. 2:13), зображаючи спраглий народ, який уперто хоче напитися й утамувати спрагу з водозборів, у яких вода не затримується, водночас ігноруючи Джерело Живої води — Бога. А до чого тут Бог, скажете ви, адже ми про батьківство? Вічний Бог Отець вічно був батьком вічного Сина, якого безмежно любив, у якому як Батько знаходив Свою ідентичність. Він не тільки батько Ісуса. Небесний Отець є батьком усіх, хто вірить у Його Сина Ісуса, кого Він усиновив і дав відчувати й переживати на собі неперевершену турботу досконалого батька про Своїх синів і дочок.
Бог є не тільки прикладом досконалого Батька. Він є Джерелом досконалого батьківства. Сім’я, батьківство — не мій і не ваш винахід, це установа Отця Небесного, який через Писання розкриває природу благодатного батьківства, і осягнути це можливо лише через усиновлення й через постійний процес пізнання Отця, до якого Він нас закликає й заохочує. Добрим батьком можна бути, лише перебуваючи в постійному єднанні, користуючись благодатною силою Духа Божого, який перебуває у віруючих — тобто у синах і дочках нашого Отця, Який благоволив їх учинити Своїми домашніми, рідними і улюбленими.
Зауважмо ще один аспект божественного батьківства і нашого синівства. Біблійний пророк записав такі слова: «Шанує син батька, а раб — свого пана; та якщо Я вам батько, де пошана Моя? А якщо Я вам пан, де страх передо Мною?» — говорить Господь Саваот вам, священики, що погорджуєте Моїм Іменням та й кажете: «Чим ми погордили Йменням Твоїм?» (Мал. 1:6).
Якщо сини, то чи шануємо ми Батька? Якщо шануємо, то наскільки і в чому це виявляється? Якщо направду шануємо, то і не забуваємо, і спілкуємось, і вдячні Йому за кожний прояв турботи та щедрості, і до слів Його прислухаємось. А це означає, що Отець Небесний є незаперечним авторитетом у наших очах, тоді заповіді Його, і постанови, і слова Його є непохитним авторитетом і незаперечною істиною. Коли ваші діти, з близької відстані спостерігаючи за вами, щодня переконуються, що батько наставляє їх у тому, чого сам не визнає і не практикує, то немає причин дивуватися, що ще в ранньому віці ваш син ігнорує або навіть бунтує проти вас і ваших настанов. До пори це відбувається мовчки, але настане день і час, коли, як не вам, то іншим, він розповість про своє розчарування вами й Богом, якого ви представляєте.
Найголовніше
Свого часу Мойсей, даючи останні настанови ізраїльському народу в пустелі, так сформулював найголовніше: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повт. Зак. 6:4–9). Тобто, немає нічого важливішого, ніж любити Бога, а це й означає Його пошану, визнання Його авторитету й послух Йому. Весь Ізраїль знав і знає, що це перша заповідь, і Сам Ісус згодом скаже: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь» (Мт. 22:37–38). Люби Бога не по-фарисейські, лише на словах, а всім серцем! І щоб ця заповідь була в серці! І тоді з переповненого Богом серця, з любов’ю до ближнього — до сина і доньки, пильно навчиш їх любити Бога, використовуючи для цього всяку можливість і будь-який час.
Якщо говорити про це просто й небагато, то немає нікого й нічого важливішого в житті, аніж Бог. І немає нічого важливішого в нашій діяльності, як виховувати дітей, і немає нічого важливішого у вихованні дітей, ніж прищеплювати їм любов до Бога. А це вимагає часу, знань, умінь, важкої праці й трохи грошей! І це важко, і непросто. Бути батьками — це значить стати на дорогу самозречення.
Читаючи Книгу Повторення Закону далі, бачимо, що Мойсей формує систему пріоритетів ізраїльської сім’ї. Любіть Бога, навчайте цього дітей, і Бог благословить вашу працю, ваші поля, сади, виноградники, доми, села і міста. Ваша праця даватиме прибуток, вона не буде відбирати весь ваш час, вона не буде витискати всі ваші життєві соки. Любіть Бога і наставляйте в цьому дітей!
Крім усього іншого, Мойсей застерігає Ізраїль про те, що сите життя, достаток, розкіш може вплинути на пам’ять, і вони, а також і ми, можемо забути Бога. Це велика небезпека, коли дари стають для нас настільки цінними, що ми починаємо забувати або ігнорувати Дарувальника. Це не проходить безслідно, і мудрий Отець тимчасово позбавляє нас благ, щоб повернулася пам’ять про Нього й ми згадали про Його Слово, про Його святі заповіді, які і є нашим захистом, безпекою й благословенням.
Отже, Бог є найвищою цінністю і непохитною основою для нашого життя. Найвища мета батьківства — передати віру й любов до Бога. Це фундамент, і без нього під натиском життєвих штормів не встоїть жодна будова: ні сім’я, ні держава не вистоять, зазнають краху, зіб’ються з дороги, втратять наступне покоління, не матимуть майбутнього.
Відповідальне батьківство
Батьківство — це особлива честь і велика відповідальність, і складний процес, і важка праця. Ми маємо це почути! Молоді батьки й ті, хто готується стати батьками, не лише послухайте, а постарайтесь почути. Лише будучи гідними й мудрими синами Отця Небесного, зможемо бути гідними батьками для своїх дітей. Лише Бог Отець є силою нашого батьківства.
Ще важливо не забувати, що діти — не ангели. Наші діти, як і ми, успадкували гріховну природу занепалих прабатьків Адама і Єва. Крім того, батьки самі передали їм у «нагороду» татові й мамині гріховні схильності. Потенційно вони здатні повторити й примножити наші «подвиги». І ця небезпека реальна, і про це їм теж треба знати. Батьки, наші діти не Ісус Христос. Наші діти потребують, як і ми, Ісуса як Спасителя і Господа нашого життя.
Дуже добре, коли наші діти і гарні, і кмітливі, і здорові, і сильні, і спритні, і роботящі, і освічені та ще й обдаровані, проте, коли вони маючи все перераховане й більше того, але не знають Бога й не люблять Його, то це катастрофа. Ця обставина — не просто втрата, це жах, який буде супроводити наших дітей не лише протягом життя, але й протягом вічності, бо душа безсмертна, і лише в Бозі її надія й вічне щастя.
Виховувати й вигодовувати — не одне й те саме. Різницю відчуваєте? Діти не мавпочки і не поросята. Їх треба не лише забавляти й не лише годувати. Вони, перш за все, Божий образ — духовні істоти, і тому Писання нас навчає, щоб ми наставляли дітей у Слові, у Євангелії — добрій Божій вістці, бо вони живуть в жорстокому, брехливому, зруйнованому злом світі й мають достатньо причин втрачати оптимізм і впадати у відчай. Навчіть дітей думати про те, що в час випробувань і провалів принесе втіху й надію, допоможе їм вистояти.
Раджу проаналізувати своє батьківство за такими запитаннями. Чому ви надаєте перевагу у вихованні своїх дітей: духовному чи матеріальному, вічному чи дочасному, Божому чи людському, характеру чи ерудованості? На що витрачаєте більше часу, зусиль, коштів, емоцій, серця: щоб ваші діти їли, пили, одягалися, чи на формування їхнього світогляду й характеру? Це питання про сіяння і жнива. Біблія вчить, що сівба для тіла, його невгамовних бажань і пристрастей неодмінно дасть пожати розруху й тління, а посів для духа — життя й блаженство.
Дітям потрібні батьки
Дітям потрібні ви! Не ваше, а ви! Не привчіть їх до зворотного. Інакше одного разу з великим розчаруванням уперше відчуєте гіркоту зневаги до себе, не розуміючи чому це відбувається. А все доволі просто! Серце вашого чада не з вами. Воно прагне ваших дарунків, ваших благ, ваших грошей, бо раніше ваше серце було не з ним! Ви відкуповувалися від нього тим, чого тепер воно прагне, до чого завдяки вам пристрастилося. Недарма мудрий Соломон написав, що дитина залишена сама собі, тобто без уваги, без виховання, — ганьба для матері своєї.
Нас переконують, що найбільша біда — це занижена самооцінка. А Біблія вчить, що велика біда — це непомірна пихатість, бо вона спотворює наш погляд на себе, і ми втрачаємо спроможність скласти собі реальну ціну. Це особливо характерно для молодих людей. Кожен із батьків може пригадати себе у відповідному віці. Пихатість веде до самозвеличення, самодостатності й протистояння не лише батькам, учителям, і взагалі, старшим людям, а й Самому Богові.
Тому пам’ятаймо, не діти — вісь, навколо якої повертається наше батьківське життя, а Бог. Такий підхід допоможе сформувати в наших дітей реальну уяву про великого Бога, бачення себе — реального, саме такого, який потребує Бога і свою ідентичність шукатиме в Бозі, а не в своєму роздутому самоусвідомленні, яке жадібно прагне власної величі. Є лише Один Великий!
А ще варто не забувати, що найкращий дарунок нашим дітям — це добрі, любовні й вірні стосунки між татом і мамою. Саме це є необхідним затишком, якого потребують діти. Тому, батьки, піклуйтесь більше й першочергово про стосунки між собою, не конкуруйте одне з одним за дешеву популярність, а зробіть дітей щасливими бачити вас єдиними, зокрема у ваших пріоритетах стосовно виховання.
Ви не самі!
Виявляється, бути батьками і важко, і складно, і навіть непосильно. Так що ж тепер робити? Як бути добрими татом і мамою?
Спершу зрозумійте, що це важка праця. Вихованням неможливо займатися попутно, між іншим, стихійно. Це посвята, це боротьба з собою, це час, це постійний пошук, це компетентність, і тому потрібно багато зусиль, потрачених на навчання. Чомусь так склалось, що ми вчимося на водія і пожежника, на продавця і перукаря, на вчителя й інженера, а бути чоловіком і дружиною, татом і мамою має статися саме собою. Невже?
Не позбавляйте дітей благословення, не залишайте надовго без тата й мами. Даруйте їм свій час, і це окупиться. Не проміняйте цей дорогоцінний час на розваги й заробітки. Навіть, якщо могли б заробити всі гроші й усі матеріальні цінності всього світу, це менш вартісне, ніж людська душа. Ось що про це говорить Біблія: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16:26). А якщо не свою душу, а душу сина чи доньки? Чим тоді можна заплатити за їхні душі?..
Усім, хто в тяжких переживаннях щодо свого батьківства, усім, хто з сумом оглядається назад, усім, хто у відчаї розводить руками й не бачить себе достатньо сильним і компетентним, хто, дивлячись на загальносуспільну трагедію батьківства, каже собі: «Я не можу!», є Добра Звістка! Ви не самі! Є Той, Хто може! Є Той, Хто хоче і готовий пройти цю дорогу разом із вами й з усіма батьками світу. І бути їхнім Батьком, їхньою силою, їхньою мудрістю! І це благодать!
Тарас Приступа, магістр богослов’я, пастор біблійної місіонерської церкви «Община Доброго Пастиря» м. Рівне