Він помирав…
Так догорає свічка.
Світло стає все тьмянішим, життя згасає на очах…
Позаду залишилося непросте життя.
Іноді здається, що доля задала йому всі завдання із зірочкою: дитинство під ударами війни, сирітство, дитячий будинок… А далі — «світла радянська дійсність», п’ять років ув’язнення за християнські переконання, і на все життя тавро неблагонадійності. У нього були чудова пам’ять і високий інтелект, але він був позбавлений можливості здобути вищу освіту, через що все життя важко працював на будовах. Але навіть тут він був одним із кращих, працював якісно, на совість.
Його вогонь віри запалав у 17 років і не згас до останнього дня. Він любив Біблію, цитував її напам’ять цілими розділами. Вона не була для нього просто книгою, а путівником у житті. Він не був ідеальним, але для нас він був найкращим…
Батько… Тато…
Він залишив нас 17 грудня 2018 року…
Третьої неділі червня у світі відзначають День батька. Ми багато говоримо про матерів, а батьки залишаються неначе в тіні. Іноді в невимушеній розмові, коли хтось вимовляє слово «тато», помічаю, як теплішає голос, і з’являється легенька усмішка, і розумію, що за спиною цієї людини надійний і міцний тил. Там знають, що таке ніжність і турбота. Але, на жаль, часто слово «батько» затьмарене зрадою, жорстокістю, байдужістю…
Для когось батько — це жорстока, невпевнена в собі людина, залежна від алкоголю, яка виносить з дому все цінне… Той, на кого не можна покластися. Той, кому байдуже до досягнень власних дітей. Той, хто думає лише про своє его. Той, хто покинув сім’ю…
Ми живемо у світі стертих орієнтирів. Так буває, коли їдеш дорогою, де розмітка майже витерлася, і кожний водій сам придумує собі ширину своєї смуги руху. У кожного своя правда. У кожного свій світогляд. І звучить гарно, але результат — хаос, насилля, війна… Усі намагання людини жити без Бога призводять до повного краху й безладу.
Те ж саме відбувається і з батьківством: провал за провалом. Часто чую, як діти говорять: «Я не хочу бути таким, як мій батько», але, виростаючи, стають такими ж…
Чому?
Чому образ батька такий розмитий і спотворений?
Може, через те що орієнтири стерті?
Яким має бути справжній батько?
Божий Син прийшов у цей світ і показав нам, який Він, справжній Отець. У молитві «Отче наш» Він відкриває нам Отця Небесного як сильного, гідного слави й поклоніння, та водночас турботливого — «хліба нашого насущного дай нам», милосердного — «і прости нам довги наші», мудрого захисника — «і не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого».
Своїм життям Ісус продемонстрував, як поводиться справжній Батько.
«Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14:9), — говорить Ісус.
Цей Батько не пройде байдужо повз сліпця й не закриє серце від убитої горем матері, Він прощає тих, хто не вартий прощення, і любить тих, хто не заслуговує любові. Він ніжний до дітей і суворий до кривдників. За Його спиною точно можна заховатися й почувати себе в безпеці.
Чи ж не про такого батька мріють діти? Чи ж не такими батьками мріють бути чоловіки? Та чи можливо це без Бога? Ісус зміг показати нам серце Отця, тому що Сам був нерозривно пов’язаний із Ним. Його постійні молитви свідчать про те, як важливо Йому бути близьким у спілкуванні з Отцем, і тому так точно віддзеркалював Він образ Отця на землі. Він знав, яким має бути справжній Батько.
Батьки, а де отримуєте натхнення ви? Де черпаєте сили для себе? Хто є прикладом для вас?
Я знаю, де черпав сили мій тато. Часто, проходячи вночі біля кухні, через привідчинені двері я бачила, як він стоїть на колінах і молиться. Він виріс без батька земного, але шукав сили в Отця Небесного. І Бог допоміг йому стати хорошим, гідним батьком для своїх шістьох дітей. Так, він не був ідеальним, але він був кращим за всіх, кого я бачила навкруги.
Я буду все життя вдячна йому за те, що він любив і не ображав маму.
Я безмежно вдячна йому за те, що виросла в домі, де не було цигарок, алкоголю, лайливих слів, криків, сварок і бійок. Я вдячна йому за чесність і честь.
За вірність своїм принципам.
За те, що він завжди піклувався про те, щоб нам було жити комфортно й було що їсти. Я вдячна йому за те, що до останнього, як тільки міг, він охоче турбувався про всіх нас.
І найголовніше, я вдячна за віру, щиру віру й любов до Бога, яку він передав своїм дітям.
Дякую, Батьку Небесний, за батька земного…
Наталія Педченко