Автор Наталія Собченко, м. Ірпінь, Київська обл.
Дійові особи
Автор
Блекман — господар Темного Королівства
Хмара (або Сумна Хмара) — слугиня Блекмана
Білий Клик — вовченя, житель Чудового Лісу
Вухастик — заєць з Чудового Лісу, приятель Білого Клика
Іскринка — білочка з Чудового Лісу
Мудрий Вовк — батько Білого Клика, теж із Чудового Лісу
1-й, 2-й, 3-й голоси з натовпу
Сцена 1
Дія відбувається в темному королівстві Блекмана.
Автор. Колись у дуже гарному лісі дружно жили-поживали чудові звірі. Чому чудові? Бо вони ніколи не сварилися, допомагали одне одному. Узимку їжу, якою запаслися, розподіляли порівну — тому й усе в них було добре! Але жителі палацу темного короля Блекмана цьому не раділи — там узагалі ніхто не вмів радіти: заборонено було навіть вимовляти такі слова, як «любов» чи «дружба».
На високому троні сидить Блекман і хрускотить чіпсами. До нього підходить сумна Хмара.
Хмара. Пане Блекмане, дозвольте звернутися!
Блекман. Дозволяю, звертайся, Cумна Хмаро!
Хмара. Я хочу прозвітувати про свою роботу.
Блекман. Ну що ж, коли ти цього разу пролітала над лісом, чи помітила щось погане, неприємне чи зле?
Хмара. На жаль, ні, мій пане: ні бійки, ні брехні, ні крадіжки, ні навіть найменшого хуліганства! У цих добрих звіряток усе гаразд! Та й літати мені стає важче: над цим лісом яскраво світить сонце! Я навіть схудла на 3 кілограми! Іще два таких польоти — і я розтану!!!
Блекман. Коли й далі так буде — від Темного Королівства нічого не лишиться! З кожним сонячним днем наші кордони звужуються! Треба терміново щось робити!
Хмара. Пане, ще одна прикрість: утік один із наших (вибачте, з Ваших!) службовців! Хто ж тоді служитиме Вашим темним силам?
Блекман. Яка з тебе користь! Мені самому доводиться все вирішувати! (знервовано хрумтить чіпсами та міркує…) Нам потрібно… О, суперплан!
Хмара. Геніально, пане Блекмане! Може, суперплан полягає в тому, щоб захопити владу над жителями цього Чудового Лісу?!
Блекман. Саме так!
Хмара. То що, я полетіла?
Блекман. Куди?
Хмара. У королівську бібліотеку!
Блекман. Навіщо?
Хмара. Ви ж самі сказали, що нам потрібен суперплан! А для цього нам потрібна Супер…
Блекман. Супербібліотекар?
Хмара. Пане, які Ви здогадливі: звичайно, Суперкнига, яка зберігається в бібліотекаря!
Блекман. Що є — того не відбереш: здогадливість — моє друге ім’я! Але як ця книга нам допоможе?
Хмара. У ній зібрано всі правила та закони життя, до того ж, збувається все те, що там написано! Нам треба лише знайти потрібні сторінки, де вказано про захоплення влади! Тоді, будьте певні, що інструкції, як захопити Чудовий Ліс, у нас у кишені!
Блекман. То вони вже в кишені? Чого ж ти одразу не сказала?! Я не розумію: вони в тебе в кишені чи в мене?
Хмара. Залишайтеся на місці: я повернуся за хвилину!
Хмара відлітає, Блекман знову хрускає чіпсами.
Блекман. Так, я надзвичайно розумний: лише в моїй голові могла зародитися така суперпідступна думка! Люблю себе, бо я найвищий і неповторний!
Хмара вертається, тримаючи Суперкнигу, розгортає її.
Хмара. Так, подивимось… Ні, це не те… Ага, ось знайшла!
Блекмен. Ну що там? Читай скоріше!
Хмара. На десятій сторінці в розділі п’ятому сказано, що «той, хто вчинив навіть найменший злочин і порушив хоча б один із законів, які записано в цій книзі, стає беззахисним перед вірусом гріха та після справедливого суду потрапляє в полон темного королівства назавжди». А далі тут говориться про…
Блекман. «Назавжди»?! — То це ж те, що нам треба!!!
Хмара. Звичайно! Але може варто дочитати до кінця?
Блекмен. Нема сенсу витрачати час на читання книг — даремна праця! Я краще в «Майн Крафт» пограю! Отож, наказую тобі, Сумна Хмаро: негайно прямуй до своєї секретної лабораторії і терміново виготовляй вірус гріха!
Хмара. О, до нашого сховища якраз завезли свіженьку «ненависть», найхитрішу «брехню» та «зрадництво» найвищого ґатунку! Затримка з «гордовитістю» та «ледачістю», але, гадаю, до вечора…
Блекман. До якого вечора?! Щоб до обіду вірус було виготовлено! І не забудь додати найголовніший інгредієнт — «образу»!
Хмара. Будьте певні, пане Блекмане, зроблю якнайкраще!
Хмара виходить. Блекман з’їдає пару чіпсів, дістає пляшку кока-коли та наливає трошки в одноразовий стаканчик.
Блекман. О, приємність! Що може бути смачнішим за ці хрумкі чіпси з надзвичайно шкідливими хімічними добавками, які зафарбовано отруйно-оранжевою фарбою? Смачніший тільки солодкий газований напій — він такий колючий і так приємно грає в животі!
Хмара повертається, тримаючи шприц.
Хмара. Готово, мій Пане! Для зараження вірусом достатньо лише однієї краплі цієї прекрасно-гидкої суміші!
Блекман. Це добре, Сумна Хмаро! Але твоя суміш тут, а звірі там, далеко в лісі…
Хмара. Спокійно, я все контролюю! У наш час нанотехнологій немає нічого неможливого! Отож, до Вашої уваги мій останній винахід: метелик із моторчиком! (Показує Блекману метелика.)
Хмара. Модель цього року — вдосконалена версія: працює на акумуляторах, заряд тримає до двох годин.
Блекман. Думаєш, цього часу достатньо?
Хмара. Більш ніж достатньо! За дві години мій метелик із моторчиком долетить до Чудового Лісу, швиденько вибере жертву, крапне на неї нашу чарівну суміш і спокійно повернеться!
Блекман. Блискучий задум, Сумна Хмаро!
Блекман дістає чіпси, Хмара жадібно ковтає слину та наближується до Блекмана.
Хмара. А можна мені, Пане, у нагороду за працю, хоч трошки хрусткої смакоти?
Блекман. Ні!!! Закінчилася!
Блекман вибігає, притискаючи пачку з чіпсами. Хмарка сумно зітхає, бризкає на крила метелика вірусом та відправляє його в Чудовий Ліс.
Сцена 2
Дія відбувається в Чудовому Лісі. Два приятелі, зайчик Вухастик і вовченя Білий Клик, ідуть до школи лісовою стежкою.
Білий Клик. Вухастику, ти помітив, який сьогодні чудовий сонячний ранок!?
Вухастик. Помітив, Білий Кличе! Потеплішало нарешті!
Білий Клик. Друже, а чи всі домашні завдання ти зробив?
Вухастик (зітхає). Аякже! Сім завдань із травознавства, дві задачі з відшукування слідів та п’ять правил поведінки в лісі. Я сидів над цими уроками вчора цілий день!
Білий Клик. Не жалкуй, незабаром канікули, тоді нагуляємося вдосталь! Зате ми будемо знати, як правильно поводити себе в лісі — тоді батьки дозволять нам гуляти значно далі від домівки.
Вухастик. А як далеко?
Білий Клик. Та навіть до найвіддаленішої Квіткової Галявини!
Вухастик. Що, правда? То може й до річки дійдемо?
Білий Клик. До річки без батьків — то лише в старших класах. Нам самим поки не можна — ми ще не вивчали особливості водоймищ. О, дивися, ми вже майже прийшли! Я дуже радий, що можу пізнавати щось нове про наш ліс і його жителів у нашій «Школі Лісової Премудрості».
Вухастик. А я хотів би зараз пограти в футбол! А про життя в лісі я й так добре знаю — більше мені не треба!
Білий Клик. Хіба? Тоді розв’яжи задачку: скільки кілограмів меду треба запасти ведмедю на зиму, якщо відомо, що квітковий мед він любить більше, ніж липовий?
Вухастик. Легко! Ось так… Множимо… Ділимо… Потім віднімаємо липовий… і дістаємо відповідь: на зиму ведмедю буде достатньо сто тисяч кілограмів!
Білий Клик. Скільки, скільки???
Вухастик. А ти як думав! Сто тисяч, не менше! Ведмідь — він же такий величезний!
Білий Клик (сміється). Ха-ха-ха! Ну ти й насмішив!
Вухастик. А на твою думку — скільки?
Білий Клик. Ніскільки! Усі ведмеді взимку сплять, тому запасатися медом їм аж ніяк не треба! Ми це засвоїли з природознавства, коли вивчали особливості тварин. Так що поспішай до школи, «знавець ведмедів»!
Вухастик. Добре, та йду вже, йду…
Вухастик помічає метелика.
Вухастик. Ой, дивися, який гарний метелик!
Білий Клик. Вухастику, не відволікайся — ми можемо спізнитися!
Вухастик. Білий Кличе, та тут нема нічого страшного! От, велике діло, — прийдемо трохи пізніше! Дивися, скільки цікавого навколо!
Білий Клик. Згоден, цікавого чимало. Але в школі ми можемо пропустити щось дуже важливе. Так що поспішай.
Вухастик. Звичайно, ти правий. Але в мене тут… цеє… шнурок розв’язався. Ти йди сам, а я тебе наздожену.
Білий Клик. Ну добре, тільки доганяй швидше!
Білий Клик відходить, а Вухастик завзято ловить метелика. Метелик ніби грається з ним, а потім крапає йому на вуха вірус і відлітає (звучить тривожна музика). Вухастик енергійно трясе вухами, барабанить лапками та голосно чхає. Раптом помічає загублений мобільний телефон, піднімає його та розглядає.
Вухастик (його поведінка та голос змінилися). О, то це ж Іскринка так поспішала до школи, що й не помітила, як телефон випав із рюкзака. Яка неприємність… Чохол рожевий — хлопцям такий колір не пасує. А якщо його зняти? То інша річ. Я про таку мобілку все життя мріяв! А білка сама винна, що така роззява!
До Вухастика підбігає білка Іскринка. Вухастик встигає сховати телефон.
Іскринка. Привіт, Вухастику! Ти часом не знаходив мій телефон? Я його десь тут загубила, коли з гілки на гілку перескакувала.
Вухастик. Ні, Іскринко, не бачив! Мене тут взагалі не було, — я разом із тобою на галявину прийшов!
Іскринка. Ой-йой! Що ж я батькам скажу?
Вухастик. Ну добре, зараз подивимося… Так ось же він!
Іскринка. Де?
Вухастик. Ось там під кущем!
Іскринка. Так і є! Мій рожевий!.. Але ж тут лише чохол! Де ж сам телефон?
Вухастик. Звідки я знаю? Берегти треба речі, коли по деревах скачеш! Може, його… кріт під землю затягнув? Точно! Величезний чорний кріт із довгими вусами та гострими кігтями! Хіба ти не знаєш, як швидко він під землею тунелі вириває? Його не впіймаєш! Усе, пропав твій телефон!
Іскринка (плаче). Мене точно покарають: залишусь без Інтернету та цукерок! Що ж мені робити?
Вухастик. Іскринко, не переживай: треба лише вигадати якусь ніби правдиву історію для батьків.
Іскринка. То як це так?
Вухастик. Ну, нібито правду, але не зовсім. Я майстер у цьому — можу навчити. От побачиш: тебе не лише не покарають, а навіть пожаліють!
З’являється метелик, кружляє, махаючи крильцями над Іскринкою та відлітає. Звучить тривожна музика — білка трясеться та голосно чхає.
Іскринка (голос змінився). Гадаєш, такий варіант спрацює?
Вухастик. Іще як! У мене ж вийшло…
Сцена 3
Ліс. Під кущем сидить Іскринка.
Автор. Вірус гріха поширювався серед жителів лісу з неймовірною швидкістю. Минуло зовсім небагато часу відтоді, як маленький метелик труснув своїми крильцями над довгими вухами Зайчати, — а більшість лісових жителів уже спромоглися посваритися! Вони перестали гостювати один в одного, замикали вхідні двері на кілька замків, бо замість довіри та щирості, замість милосердя та підтримки в їхніх як маленьких, так і великих звірячих серцях оселився страх.
На сцену виходить Сумна Хмара й зависає над кущем.
Автор. Навіть весняна трава не була вже такою яскраво-зеленою, як раніше; сонце потемніло та вже достатньо не прогрівало землю. Небо щільно вкрилося густими хмарами. Чистий Чудовий Ліс поступово засмітили порожніми пакетами від чіпсів, усяким сміттям, збудниками хвороб, і модним став сірий колір.
Виходить Білий Клик, помічає під кущем Іскринку.
Білий Клик. Іскринко, що трапилося? Чому ти сидиш тут, під кущем?
Іскринка. Мене покарано: цілий тиждень без солодкого та без комп’ютера…
Білий Клик. Співчуваю! Але за що?
Іскринка. За брехню. Я не наважилася зізнатися батькам, що загубила телефон, — боялася, що будуть мене сварити. Тому ми з Вухастиком вигадали історію, ніби ми гналися за жителями підземелля — за лютим велетенським Кротом — і навіть за інопланетянами. Але батьки чомусь не повірили! Ось сиджу тепер під цим мокрим непривітним кущем, сумую та й обмірковую свою поведінку.
Білий Клик. А може, варто піти до батьків, вибачитися та й розказати, як усе було насправді? Я думаю, вони тобі пробачать.
Іскринка. Ні, я горда й не буду так принижуватися! Краще сумуватиму до самого обіду, поки мама їсти не покличе!
Білий Клик. Ну що ж — твій вибір… Мені ж пора додому — я ще не всі уроки зробив. Бувай!
Іскринка. Бувай!..
Білий Клик відходить від куща. На нього наскакує Вухастик, який грається в телефоні та спочатку не помічає товариша. Іскринка залишається сидіти під кущем.
Вухастик. Привіт, Білий Кличе! Куди поспішаєш?
Білий Клик. Додому, робити уроки.
Вухастик. Устигнеш іще! Краще поглянь, яку я гру в свій новий телефон закачав!
Білий Клик. У тебе новий телефон? Я й не знав. І давно ти його купив?
Вухастик. Щасливі зайці телефони не купують — вони їх знаходять! Уявляєш, прямо під цим кущем лежав!
Білий Клик. Що значить «знаходять»? Якщо телефон лежить під кущем, а не на полиці магазину, — це означає, що хтось його загубив! Треба негайно знайти власника та повернути йому знахідку!
Вухастик. Ото вигадав! Нізащо! Тепер я його власник!
Білий Клик. Зачекай, а це раптом не той телефон, який загубила Іскринка?
Вухастик. Може, і він, а може, і ні, — яка різниця? Я надто довго мріяв саме про такий телефон!
Іскринка повільно підходить до Вухастика. Він її не помічає й захоплено продовжує вихвалятися перед другом.
Вухастик. Бачиш, який великий екран! А скільки пам’яті! Ігри можна закачувати без міри! Правда, чохол рожевий був, але я його викинув, щоб у класі хлопці не засміяли. Але без чохла він навіть кращий, правда?
Іскринка. Ні, неправда! Мій телефон найкращий у моєму рожевому чохлі!
Вухастик (намагається сховати телефон). Ой, Іскринко, привіт! А ми тут… Хороша погода, чи не так? Але я, мабуть, піду додому… Стільки справ…
Вухастик намагається тікати, але Білий Клик та Іскринка перешкоджають йому. Усе ж таки, він утікає. Іскринка плаче.
Білий Клик. Не хвилюйся, Іскринко. Вухастик обов’язково поверне телефон! Посидить, подумає, усе зрозуміє та й поверне. От побачиш!
Іскринка. Я не чекатиму, поки він зрозуміє — я все розкажу батькам!
Білий Клик. Але тоді Вухастика покарають!
Іскринка. Так йому й треба! Нехай Вухастику буде так само погано, як і мені під цим мокрим кущем! Ма-мо-о-о-о!
Сумна Хмара. Ха-ха-ха! Ага, попалися, нерозумні звірята! Тепер можна сміливо звітувати перед Темним Королем! Скоро новина про вчинок Зайця-злодія пошириться на весь ліс, і звірі мають зібратися на Великій Квітковій Галявині, щоб судити його! Одразу після винесення звинувачувального вироку Блекман, нарешті, зможе привласнити свою першу жертву, а потім знайдуться причини, щоб звинуватити й інших. Так поступово всі жителі Чудового Лісу стануть рабами Темного Королівства! Мета досягнута! Ха-ха-ха!!!
Сцена 4
Автор. На жаль, план Сумної Хмари здійснився… Про ганебний учинок Вухастика лісові жителі дізналися дуже швидко, і наступного ранку ворони сповістили про скликання Загальних Зборів на Квітковій Галявині.
Лісовою стежкою ідуть Білий Клик та його батько — Мудрий Вовк.
Білий Клик. Тату, а що тепер буде з Вухастиком?
Мудрий Вовк. Мені дуже шкода твого приятеля, синку, але, згідно із Законом, його мусять визнати винним і вигнати з Чудового Лісу!
Білий Клик. Я знаю його дуже давно — насправді ж він хороший! Пам’ятаєш, коли я взимку хворів, він часто провідував мене, приносив варення, а в школі завжди ділився зі мною морквяним бутербродом! А ще, він так весело жартує…
Мудрий Вовк. Так, я все пам’ятаю. Але він сам зробив свій вибір! Зло не може бути непокараним, — такий Закон!
Білий Клик. Тату, Вухастик — мій найкращий друг! Невже немає виходу? Я повинен йому допомогти!
Мудрий Вовк. Вухастик настільки ж дорогий мені, як і тобі, але єдиний спосіб допомогти йому надзвичайно важкий: лише хоробре та мудре серце здатне на такий вчинок!
Білий Клик. Я здійсню це! Я готовий!
Мудрий Вовк. Ти впевнений?
Білий Клик. Цілком! Я нічого не боюся!
Мудрий Вовк. Що ж, Білий Кличе, схоже, саме тобі випало на долю врятувати Чудовий Ліс від загрози, що чатує над ним. Але як саме це зробити, — нам треба скоріше прочитати в древній Книзі Життя!
Білий Клик. У Суперкнизі?
Мудрий Вовк. Так. Усе записане в ній завжди здійснюється та на всі питання є відповідь.
Білий Клик. Тату, чи не тому тебе називають Мудрим Вовком, що ти прочитав цю Суперкнигу?
Мудрий Вовк. Книгу Життя недостатньо прочитати один раз, — мене так називають, бо я читаю її щодня! А сьогодні я взяв її з собою навмисне, бо не тільки над Вухастиком, а й над усім нашим Чудовим Лісом нависла страшенна небезпека: через одного можуть постраждати всі!
Білий Клик. Тату, сховаймося ось під тим кущем — там ніхто не заважатиме нам читати Суперкнигу!
Мудий Вовк. Ходімо скоріше, Білий Кличе!
Упродовж слів Автора змінюють декорації.
Автор. А тим часом на Квітковій Галявині зібралося дуже багато звірів. Лісові жителі були обурені вчинком Вухастика та вимагали для нього якнайшвидшої кари.
Вигуки з натовпу.
Того, хто зробив таке, — обов’язково покарати!
Так, так, нема йому прощення!
Чого тут гадати! Покарати, і то якнайшвидше, у нас є важливіші справи!
Хмара (в мантії судді). Покараємо! Не сумнівайтеся! Отже, громадянине Зайцю Вухастику, чи визнаєте себе винним у крадіжці мобільного телефону в громадянки Білки Іскринки?
Вухастик. Визнаю! Я більше так не робитиму, відпустіть мене!!!
Голос із натовпу. А він іще й школу прогулює!
Хмара. Ось так! Тут і думати нічого: винен!!! На підставі Книги Життя, згідно з 5 розділом, що на 10 сторінці, постановляю: визнати громадянина Зайця винним та як покарання запроторити його до вічного ув’язнення в Темному Королівстві! Що ж, звинувачуваний, полетіли!
Вухастик. Ні, ні! Я боюся висоти! Мене в польоті захитує!
Білий Клик. Зачекайте! Я готовий відбути кару замість Зайця! Забирайте мене!
Хмара. Як це так? Добровільно, чи що?
Білий Клик. Так!
Хмара. Але навіщо тобі це?
Білий Клик. Вухастик дуже дорогий мені, — він мій найкращий друг!
Хмара. Треба подумати… Тебе в польоті не захитує?
Білий Клик. Ні, я люблю висоту!
Хмара. Тоді з тобою буде менше клопоту! Що ж, якщо так — то й так! Полетіли!
Білий Клик сідає верхи на Сумну Хмару. Вони відлітають до Темного Королівства.
Сцена 5
Темне королівство. Блекман підтанцьовує від задоволення, очікуючи на легку перемогу. Сумна Хмара приводить Вовченя.
Білий Клик. Прийміть мою подяку, Сумна Хмаро: наш переліт минув чудово! Доброго дня, пане Блекмане, як поживаєте?
Блекмен здивований. Він підозріло оглядає Вовченя.
Блекман. Сумна Хмаро, оце такий Заєць? Я собі його іншим уявляв!..
Хмара. Майже… Узагалі-то — це Вовк. Уявіть собі: сам захотів сюди прибути замість Вухастика-злодія! Буває ж таке!
Блекман. Так, так, — він мені одразу не сподобався: це Вовченя підозріло чемне!
Білий Клик. Дозвольте відрекомендуватися: мене звати Білий Клик. Радий знайомству з Вами та дякую за гостинність!
Блекман. Не вимовляй такі гидкі слова в Моїй Королівській Присутності!
Білий Клик. Прошу великодушно пробачити мені, якщо я Вас чимось образив, але я так вихований. Мій батько, Мудрий Вовк, учив мене лишатися чемним та ввічливим за будь-яких обставин!
Блекман. То ти син того Наймудрішого Вовка, котрий зберігає в себе Суперкнигу???
Білий Клик. Мій тато не лише її береже — він її читає щодня!
Блекман. Дурна Хмаро, кого ти мені привезла?! Ти хоч уявляєш, наскільки він небезпечний для мого королівства?! Від нього ж добром за кілометр чути! Вони, батько та син, напевно щось задумали! Та де ж таке видано, щоб невинний за винного добровільно поніс покарання?!
Хмара. Ну що ви, мій Пане, не варто так нервувати: та не може він бути таким бездоганним! Якщо це Вовченя не винне в крадіжці телефону, то його провина в чомусь іншому: вірус гріха повинен діяти на всіх жителів лісу без винятку! Ми зараз швиденько з’ясуємо, що поганого він зробив та й відправимо його на нашу фабрику чіпсів завантажувати ящики. Отже, Білий Кличе, сповісти про твій найгидкіший учинок!
Білий Клик. Я таких не маю!
Блекман. Ти, мабуть, не зрозумів: пригадай, із ким ти поводився недобре — обдурював, крав чи ображав кого-небудь?
Білий Клик. Ні!
Хмара. Чужі речі брав без дозволу? Школу прогулював?
Білий Клик. Я ж вам казав: я не так вихований!
Блекман. А може, ти примушував батьків хвилюватися, коли невчасно повертався додому?
Білий Клик. Ніколи!
Сумна Хмара. А вівсянку ти їси вранці?
Білий Клик. Вівсяна каша — моя улюблена страва, особливо вранці!
Блекман. От бачиш, Сумна Хмаро, не спрацювали твої «нанотехнології»! І що ми тепер маємо робити?!
Хмара. Не знаю, таке в нас уперше! Доведеться летіти в бібліотеку за Суперкнигою! А ви, мій Пане, умовте цього дивного Вовка вчинити щось погане — будь-яку найменшу шкоду чи каверзу.
Блекман. Добре, лети. Я спробую.
Сумна Хмара відлітає.
Блекман. Білий Кличе, існують тисячі шляхів здійснити ганебний учинок! Невже тобі не кортіло скористатися хоча б одним із них?
Білий Клик. Ні! Я завжди вибираю добро. Мій батько каже, що коли ти хочеш зберегти чисту совість, радісно прожити день і бачити щасливі сни, — погані вчинки робити не можна! І я йому вірю!
Сумна Хмара повертається з Суперкнигою.
Хмара. Ну що, пане Блекмане, маєте втішні новини? Чи вдалося схилити на бік зла це вперте Вовченя?
Блекман. Він безнадійний: шансів нема!
Хмара. Проте ми маємо Суперкнигу! У ній ми напевно відшукаємо пораду, як вплинути на Білого Клика! Отож, на чому ми з Вами зупинилися минулого разу?..
Білий Клик. Раджу почати із сьомого розділу на п’ятнадцятій сторінці!
Хмара. Дякую за підказку, любе Вовченя, — це так люб’язно з твого боку!.. Невже-е-е-е! Що відбувається?
Блекман. Сумна Хмаро, що трапилось? Як ти наважилася в моїй присутності вимовляти такі чемні слова?
Хмара. Я не хотіла! Вибачте… Але в мене це виходить мимоволі!
Блекман. Досить базікати! Швидше читай цю сторінку! Невже-е-е-е! Зі мною відбувається те ж саме!
Сумна Хмара розгортає Книгу на вказаній сторінці та зачитує:
Хмара. «Як через одного винуватого поширюється вірус гріха, так і через одного невинного приходить оздоровлення та визволення від рабства»!
Блекман. Так от що задумав старий Мудрий Вовк! Він прислав у моє Темне Королівство Антивірус! Рятуйся, хто може!
Хмара. Я тану! Допоможіть! Ґвалт!
Блекман і Сумна Хмара зникають. Темне Королівство зруйноване. До Білого Клика радісно підбігають щасливі та звільнені жителі Чудового Лісу.
Вухастик. Іскринко, пробач мені, будь ласка! Я дуже жалкую про свій ганебний учинок і ніколи більше так не вчиню! Візьми свій телефон!
Іскринка. Я не тримаю зла на тебе, Вухастику! Білий Кличе, ми всі хочемо подякувати тобі за наше визволення!
Мудрий Вовк. Сину мій, якби ти не взяв на себе покарання за провину, то всі жителі Чудового Лісу загинули б! Але тепер, завдячуючи твоїй жертовній любові, вони мають спасіння!
Автор говорить заключне слово.
Звучить пісня «Антивірус».
Переклад з російської Юрія Баценка