Взаємозв’язок релігії та науки

Невизнання Бога є для держави найбільше з лих, і хто підриває релігію, той підриває водночас і основи суспільства.

Досвід багатьох країн світу переконливо свідчить, що запорукою процвітання будь-якої нації є її здорова духовна сфера. Позбавлення народу його духовності, відхід від релігії, знищення, плюндрування та зневаження релігійних святинь поширює зневіру, бездуховність, аморальність, зростання злочинності, підлості, підступності та ненависті. Без релігії люди відчужуються, стають ворогами, руйнуються родини. Релігія — це найважливіше добро в житті людини, Боже світло для її розуму. Завдяки їй пізнаємо мету нашого життя й дорогу, яка веде до цієї мети. Хто живе без Бога, той блукає в темноті. У Святому Письмі написано: «…перебуває в темряві й тіні смертельній» (Лк. 1:79; Іс. 9:1).

Лише Бог дає нашій волі надлюдську силу для здійснення добрих справ і подолання грішних пожадань, полегшує біль і гоїть рани, дає людині справжнє задоволення. На жаль, через брак елементарних релігійних знань, наше уявлення про релігію поверхове. Тривалий час середня та вища школи виховували неприязнь до релігії. Але сьогодні неможливо прогнозувати основні соціальні процеси без врахування релігійного чинника, про що свідчить історичний досвід України. Мета статті — розглянути основні положення релігії і науки, їхні способи пізнання світу, взаємозв’язок та відмінності.

Релігія і наука: способи пізнання світу

То що ж таке релігія? Що криється за цим поняттям? Який зміст воно несе в собі?

Християнські богослови Лактанцій, Єронім, Августин (Аврелій), Тома Аквінський правдиво виводили слово «релігія» від латинського слова «relegare», у якому «lega» — означає «зв’язок» (зв’язок людини і Бога, особи і Божества), а «legare» — «зв’язувати», «з’єднувати» (Бога і людину, святе і світське). Префікс «ре» вказує на відновлення, повторюваність цього зв’язку.

Отже, релігія — це поновлений, повторюваний зв’язок людини з Богом. Треба було наново зв’язати те, що було розірване через перворідний гріх. Бог створив людину, щоб вона була близькою до Нього, щоб хвалила Його і була щасливою. Божа любов завжди чинна, подібна до великої, багатої на воду ріки, що намагається якнайскоріше розлитися й заповнити собою всі долини. Бо любов мусить розливатися, ділитися. Тому Бог хоче мати з людиною постійний зв’язок, а людина потребує зв’язку любові й життя з Богом. Ось чому релігія — це зв’язок земного і небесного, матеріального і духовного, тлінного і нетлінного, скінченного і безконечного, видимого і невидимого, людського і божественного.

Наука — це впорядкована система знань про явища і закони навколишньої дійсності. Наука намагається дати відповідь на запитання «Яким є навколишній світ?», а релігія дає відповідь на запитання «Звідки з’явився світ і для чого він існує?» Релігія і наука не заперечують одна одну, а взаємно доповнюють і є немовби двома крилами людського життя. Наука допомагає релігії звільнитися від забобонів і міжрелігійної ворожнечі, а релігія застерігає науку від абсолютизму та скеровує її в русло забезпечення добробуту й миру для людства. Засновник теорії відносності Альберт Ейнштейн сказав: «Віра без науки сліпа, а наука без віри крива» [3, с. 43].

Релігія заснована на правді Божій. Наука заснована на законах природи, які створив Бог. Релігія виходить за рамки науки. Хоча наука й релігія по-різному пояснюють світ, але їхні остаточні висновки про причину того чи іншого явища збігаються. Відомий фізик, засновник квантової теорії поля Макс Планк писав: «Бог для християнина стоїть на початку шляху, а для фізиків — у кінці». Образно кажучи, наука допомагає людям рухатися вперед, а релігія вказує напрямок руху. Релігія і наука виходять з того самого джерела й ведуть до тієї самої мети. Вони обидві є виявом людського мислення, шукання й відчування. Вони обидві шукають правди: «…і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:32).

Тісний зв’язок релігії з інтелектуалізацією культури, її вплив на формування цілісної картини світу сприяв зростанню духовної значущості й авторитетності науки. «Цивілізоване суспільство з однаковою пошаною ставиться і до науки, і до релігії. Проте в соціумі з традиціями авторитарного чи тоталітарного типу вони стають елементами державного механізму, виконуючи невластиві їм функції. Змінюється не тільки форма функціонування релігії та науки, а й сама їхня природа. З’являються такі непривабливі явища як нетерпимість до найменших проявів вільнодумства, нетолерантність, агресивність стосовно опонентів тощо. Причому, від імені науки «анафеми» проголошують не рідше, ніж від імені релігії. Наслідки ж поширення подібної напівнауки такі ж негативні, як і наслідки існування напіврелігії, бо, зрештою, вони обертаються проти особистості та її творчого потенціалу» [1, с. 25].

Взаємозумовленість релігійних і наукових цінностей

Релігійні цінності хоч і не мають прямого стосунку до суто наукової картини світу, все ж опосередковано, передусім, через особистість ученого, його світогляд і віру в трансцендентні засади буття, значною мірою зумовлюють «аксіологію» наукової діяльності. Так само й наукові цінності не можуть не впливати на характер розвитку релігійних уявлень. Сказане означає, що проблема взаємозумовленості релігійних і наукових цінностей може бути успішно вирішена лише з урахуванням особливостей обох взаємодіючих сторін, а також аргументів метафізики й теології, у яких ця тема споконвіку була домінуючою.

Релігія веде до Бога прямо, шукаючи Творця, а наука йде до Творця опосередковано, шукаючи Його крізь творіння [7, с. 171]. Релігія доходить до повної таємниці, до останніх причин усього, що існує, а наука затримується на поверхні, відкриваючи другорядні причини та послідовні зв’язки.

Покійний Патріарх Йосип писав: «Компетенція Церкви розтягається включно на Об’явлення. Тому має право заборонити книжки, що перечать вірі й порушують мораль, осудити блуди, єресі тощо. На полі природничих правд, що не торкаються віри, Церква не може рішати, і тому смішно було б побоюватись, щоб Церква колись проголосила, що геометричне твердження Піфагора є неправдиве, що 2+2=5, що сума кутів в трикутнику не 180 градусів або що нові фізичні досліди фізики не відповідають дійсності» [8].

Наука, як і людина, потребує для свого розвитку свободи. Сімдесят років «свободи», яку мала наша наука, важко забути. «З історії добре відомі факти, коли громили кібернетику, генетику, космологію; коли вчених, академіків морили в тюрмах голодом, розстрілювали, багато вчених, рятуючи життя собі, своїм родинам, співробітникам були змушені лицемірити та клястися у своєму безбожництві» [3, c. 38]. Кожна наука повинна була дотримуватись напряму, який указувала «всезнаюча» партія більшовиків. Навіть математиків не обминули. Та в чому ж полягає свобода науки?

«Вільність науки лежить тільки в тім, що вона виходить зі своїх принципів і послуговується своїми методами. Наука виходить з очевидних аксіом або від спостережних фактів. Свобода лежить дальше у звільненні від неоправданих зовнішніх обмежень, що перешкоджають шукати правди… Отже, наука мусить бути вільною від зовнішніх неправдивих чинників, як від держави, партії, протекції, служальства і в такій самій мірі від Церкви, коли хоче осягнути свою ціль» [8].

Патріарх Йосип стверджував: «…справжня наука не може противитися вірі, а віруючий… має повне право до поважної наукової роботи і своїми совісними працями може собі заслужити тільки на вдячність від усіх, яким дорога наука» [8].

Що думають учені про Бога?

Світову громадськість завжди цікавила думка вчених, яка загалом була такою: «Так, Бог — Творець світу існує». Статистика це підтверджує. Зокрема, 1909 року німецький професор Др. Денерт опублікував книгу з результатами опитування 262 провідних учених світу. З них 92 % визнали себе віруючими і лише 2 % — атеїстами, 6 % залічили себе до агностиків, тобто до таких, хто «не знає», хто не має з цього питання певної думки. На початку 30-х рр. із 133 англійських та американських учених віруючими визнавали себе 89 % (ці результати було наведено тоді ж у книжці Тамбура «Релігійні вірування сучасних учених»). Найповнішу збірку висловлювань провідних учених ХХ століття на релігійні теми («Що кажуть про Бога сучасні вчені») опублікував у Брюсселі (1960 р.) ієромонах Куртуа. Додамо, що в наш час із кожних п’яти професорів у США чотири визнають себе віруючими.

Огюстен Коші (1789–1857), французький математик: «Я — християнин. Це значить, що я вірую в божественність Христа, як вірували… майже всі великі астрономи і математики минулого. Мої переконання не є наслідком отриманих у спадщину забобонів, але глибоких досліджень».

Карл Гаус (1777–1855), німецький математик: «Коли прийде наша остання година, з якою невимовною радістю ми спрямуємо свій погляд до Того, про присутність якого ми лише здогадувалися в цьому світі».

Гульємо Марконі (1874–1937), італійський фізик і винахідник: «Я пишаюся тим, що я — людина віруюча. Я вірю в силу молитви. Я вірю в молитву не лише як католик, а й як учений».

Вернер фон Браун (1912–1977), німецько-американський фізик, конструктор космічних ракет: «Поширеною є думка, нібито в епоху космічних польотів ми вже так багато знаємо про природу, що нам більше не потрібно вірити в Бога. Ця думка цілком помилкова. Лише нове звернення до Бога може врятувати світ від катастрофи, яка насувається. Наука і релігія — це сестри, а не вороги».

Як бачимо, слова науковців ідуть із глибини душі, їхня віра в Бога — незаперечний факт [3, с. 45].

Докази існування Бога

Відомі богослови, використовуючи науку, доводили існування Бога.

Великий учитель Західної Церкви блаженний Августин (Аврелій) (354–430) справедливо повчав: «Вірую, щоб зрозуміти й пізнати, а розумію, щоб вірити».

Святий Тома Аквінський (1224–1274) обґрунтував п’ять головних доказів існування Бога:

1) хтось спричинює рух у тому, що рухається, бо ніщо не має саме в собі причини руху;

2) лад і порядок у Всесвіті свідчить про Творця, бо все має свою причину;

3) існування можливих, необов’язкових речей свідчить про Творця;

4) обмеженість досконалостей творінь свідчить про повну досконалість Творця;

5) усе у світі має свою ціль і прямує до неї, що свідчить про існування Верховного Упорядника [2, c. 235].

Коротко подаючи ці аргументи, ми тим самим стверджуємо, що Господь Бог — перша причина, перший рух, створює чарівний лад у світі. Щодо ступенів досконалості, то ми бачимо неживий світ, живий і між ними найвище місце посідає людина, а також — безтілесні духи, у яких вірять навіть язичники, а найвище — Сам Господь Бог, Вседержитель, Який є потрібний і необхідний, а ми всі цілком не були потрібні: коли нас не було, то світ існував, і якщо ми відійдемо, то він і далі існуватиме. Тому варто подякувати Господеві, що нас створив. Бог вічний, Він був, є і буде, а ми не були, але є і будемо, тобто ми тимчасові на землі, але не випадкові.

Сучасні науковці та богослови пропонують такі докази існування Бога. Перший із них — це науковий доказ, який ґрунтується на універсальності світу на рівнях мікро- та макросвітів, тобто молекул, атомів і планет, які взаємодіють за певними універсальними законами. Цей же доказ ґрунтується і на оптимальності світу, до якого неможливо щось додавати, чи віднімати, бо порушується відповідний баланс і стан існування. Науковий доказ торкається також проблеми гармонії світу, в якому одне без одного існувати не може, бо взаємно доповнюються. Цей доказ показує неперевершену мудрість Творця у влаштуванні світу. У цьому доказі використовуються:

Другим важливим доказом існування Бога є історичний доказ, який вказує на досвід людства в поклонінні Богові, у вірі в життя після смерті як у давній Індії (2 тис. років до н. е.), так і в дохристиянській Русі-Україні. Відомий грецький письменник Плутарх ще 126 року до н. е. писав: «Ви знайдете міста, не оточені стінами, які не знають ні літератури, ні царів, ні палаців, ні монет, таких, які не знають, що таке театр, гімназії, але ви не знайдете такого міста, яке було б без Бога, яке б не знало молитви чи жертвоприношення».

Третім важливим доказом існування Бога є моральний доказ, який відкривається в голосі совісті в житті кожної людини: віруючої чи невіруючої. Цей голос є Божим голосом у душі людини, який за добрий учинок потішає людину, а за злий учинок її мучить, гнітить і докоряє.

Для кожної людини, яка шанує Святе Письмо, найбільшим доказом існування Бога є Об’явлення Бога у Старому Завіті: «Я Той, Хто є» (Вих. 3:14) та в Новому Завіті у Пресвятій Трійці при хрещенні Ісуса Христа в Йордані (Мт. 3:16-17) і при Преображенні Спасителя (Мт. 17:5).

Проте всі аргументи існування Бога можуть мати тільки вартість розумової перевірки людського релігійного досвіду. Ці розумові аргументи служать тільки на те, щоб показати обрії чи шляхи, на яких можемо зустріти Бога.

Звичайно, віруюча людина не потребує доказів існування Бога, бо Він є сенсом її життя. Проте частина сучасної молоді, хоча й чує про Бога та й деколи може називати себе віруючою, не завжди може обґрунтувати свою віру, а найгірше, часто зберігає практичний атеїзм за принципом: «Знаю, що Бог є, але поводжусь так, ніби Його не існує». Вивчаючи низку наукових предметів у сучасних вузах, молодь не завжди може пізнати Бога в їхньому світлі. Акцентуючи на наукову картину світу, слід поєднувати її з релігійною, яка, як уже було зазначено, не тільки не заперечує її, але й доповнює [5, c. 243].

Сучасна наукова і біблійна картини світу не суперечать одна одній

Сучасна наукова картина виникнення світу ґрунтується на теорії колапсу, надпотужного вибуху порожнистої матерії, теорії розширення Всесвіту, теорії реліктового випромінювання. Усе це підтверджується Біблією, згідно з якою — «усе це створив Бог з нічого» (2 Мак. 7:28), а першим днем творіння Божого було: «Нехай буде світло!» (Бут. 1:3), унаслідок якого, можливо, і постав цей вибух і розширення порожнистої матерії. Під дією сил гравітації, електромагнетизму, сильної і слабкої взаємодії повстали різні структури матерії, про що своєрідно підтверджує Біблія у другому дні творіння: «І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю» (Бут. 1:7).

Третій день — це ріст рослин і дерев на суходолі, яку створив Бог, а четвертий — виникнення світил. Науковці визнають, що зафіксована в Біблії послідовність подій має глибокий сенс, бо коли б спочатку виникли небесні світила, то згубний вплив ультрафіолетового випромінювання Сонця не дав би можливості зародженню життя рослин. Надпотужний рух розжарених частинок матерії привів до утворення небесних світил і галактик, яких науковці нараховують понад 50 млрд. Розташування Землі в Сонячній системі є унікальним за задумом Творця, бо якби Земля була на 5 % ближче до Сонця, то стався би її перегрів і ніяке життя б на ній не існувало, а якщо б за розрахунками вчених Земля була на 1 % далі від Сонця, то сталось би її зледеніння.

П’ятий день, згідно з біблійною і науковою теоріями, закономірно представляє виникнення птахів, риб і всіляких живих створінь, а шостий день — виникнення скотини, плазунів і створення людини на образ і подобу Божу, що покликана підпорядковувати землю й панувати над рибами, птахами, звірами. Науковці стверджують існування на Землі близько 20 000 видів риб, 350 000 видів рослин, 9 000 видів птахів, 45 000 видів тварин, 1 млн видів комах, які були створені Творцем та розвивались шляхом мікроеволюції, тобто невеликих змін у межах одного виду. «Vіvum е vivo» — «все живе з живого», повчає крилатий латинський вислів. Неможливо, щоб із неживого повставало живе, стверджують науковці, а тому більшість із них відкидають теорію макроеволюції Ч. Дарвіна, внаслідок якої з одних видів утворювалися нові.

Людська душа, створена Богом, не походить із тваринної, яка, на відміну від людської, не має ні розуму, ні власної волі, а керується лише інстинктами. Людина ж має безсмертну душу, хоча її тіло подібне до тіла тварини й підпорядковане тим самим фізичним законам. Випадки, коли діти виростали серед тварин, наприклад, серед вовків, мавп, свиней, траплялися в історії людства, але згодом, повернувшись у людське середовище, вони повертались до людського способу життя, до мовлення, чого в протилежному разі ніколи не стається з тваринами, скільки б вони не перебували в людському оточенні, бо мова — це рубікон, який тварина ніколи не переступить [2, c. 239].

Аналізуючи й досліджуючи світ, науковці мають відвагу зізнатися, що їхнє пізнання світу не перевищує 5-10 %. Математичні й фізичні моделі світу, який уявляється три- чи чотиривимірним, не витримують критики, бо насправді він є n-мірним, де n прямує до нескінченності.

Те, що здавалось неможливим учора, сьогодні в сенсі науки і релігії стає можливим. Прикладом цього є неевклідова геометрія, кібернетика, квантова фізика та низка сучасних наук, що виникли на межі різних галузей. Сучасні наукові дослідження не тільки не заперечують релігію, але своїми висновками фактично стверджують існування Бога. Другий закон термодинаміки доводить, що кожна замкнута система, залишаючись сама на себе, занепадає, тобто без постійної підтримки Творця наша Сонячна система давно би згасла. Відома теорема про повноту Курта Геделя стверджує: «Жодна система не може бути до кінця пізнана зсередини — поза зв’язком з іншими системами вищого порядку», що підтверджує існування Вищого Розуму, який управляє нашою системою.

Англійський філософ Френсіс Бекон навчав: «Малі знання віддаляють людину від Бога, а великі знання наближають людину до Бога».

Тому, пізнаючи різноманітні науки, пізнаваймо й Господа Бога, який дав натхнення вченим для їхнього розвитку, та наслідуймо релігійність таких великих учених як О. Коші, А. Вольт, А. Ампер та інші, які в житті були християнами-практиками, виконуючи Заповіді Божі, чинячи діла милосердя та приймаючи Святі Таїнства.

Отже, релігія і наука, як два способи пізнання світу, допомагають формувати інтегрований світогляд учнівської та студентської молоді, указують на існування надприродного і матеріального світів, а також спільними зусиллями закликають людей жити в мирі, єдності, взаємоповазі та толерантності.

Олег Огірко, д-р філософії, канд. фіз.-мат.наук, професор кафедри українознавства, доцент кафедри філософії Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького

Література

1. Анатійчук С. В. Співвідношення науки та релігії в культурі // Наук. вісн. Чернівецького ун-ту. Сер. Філософія. – 1999. – Вип. 64. – Чернівці.– С. 21-26.
2. Андрушко В.Т., Огірко О.В. Релігієзнавство: проблеми і перспективи викладання. – Навчальний посібник. – Львів: НЛТУ України, ЛНУВМБТ ім. C.З. Гжицького, 2011.– 316 c.
3. Климишин І.А. Вчені знаходять Бога. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2010. – 136 с.
4. Ляхович Д. П. Лекції з метафізики і теодицеї. – Львів: Вид-во ЛБА, 1995 – 1996. – 94 с.
5. Огірко Олег. Релігія і наука: співпраця чи протистояння // Наук. вісн. Чернівецького ун-ту. Сер. Філософія. – 2005. – Вип. 242-243. – Чернівці.– С. 160-164.
6. Огірко О.В. Християнська етика для всіх: Словник християнсько-етичних термінів. – Львів: ЛНУВМБТ ім. C.З. Гжицького, 2009. – 272 c.
7. Ортинський І. Вірити. – В-во ОО. Салезіян: Рим – Мюнхен – Фрайбург, 1990. – 292 с.
8. Сліпий Йосиф. Віра і наука. – В-во ОО. Салезіян. – Рим, 1990. – 75 с.