Щодня багато українських сімей випроводжають своїх дітей на навчання. Біжать до школи старанні першачки, упевнено крокують бувалі семикласники, поспішають одинадцятикласники, ідуть студенти. З яким настроєм заходять вони в класи й аудиторії? Які настанови отримали, і чи отримали, від батьків?
Своїх дітей до школи випроводжають і християни. Декілька історій із Біблії, а також недалекого минулого, які варто пам’ятати віруючим батькам, дітям, підліткам.
«Пишу, діти, вам, бо ви пізнали Отця» (1 Iв. 2:14).
Що можна написати дитині? Пригадую біблійну історію про дівчинку, яка прислуговувала в домі Наамана. Віра, яку їй передали батьки, зробила її відомою на весь світ. Через цю маленьку дівчинку начальник війська сирійського отримав зцілення від невиліковної прокази. Вона знала Бога — і це головне!
Це велике щастя, коли дитина, ідучи до школи, уже знайома з Ісусом Христом — вона знає про Нього з розповідей у недільній школі, з перегляду ілюстрованої Біблії, з дитячих журналів, із розповідей батьків. Нехай приклад цієї дівчинки надихне її сучасних ровесників пізнавати Христа й розповідати про Нього іншим.
«Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого» (1 Iв. 2:13).
Перемогли — значить боролися. Молодість — це період особливих спокус і особливої боротьби. Та Господь бажає бачити свій молодий виноградник плодовитим, юнаків — сильними.
Пам’ятаємо про Даниїла, який вийшов із цієї боротьби переможцем, змусивши Навуходоносора визнати: «Направду, що ваш Бог — це Бог над богами та Пан над царями» (Дан. 2:47). Пам’ятаємо і про трьох юнаків, які змусили царя написати офіційний наказ на все царство такого змісту:
«Цар Навуходоносор, до всіх народів, племен та язиків, що мешкають на всій землі: Нехай вам примножиться мир! Знаки та чуда, які зробив зо мною Всевишній Бог, уважаю за відповідне об’явити. Які великі Його знаки, й які потужні Його чуда! Царство Його — царство вічне, а Його панування — з покоління в покоління!» (Дан. 3:31-33).
Цих юнаків вирізняло те, що вони були «розумні в усякій мудрості, і здібні до знання, і розуміють науку, і щоб у них була моторність служити…» (Дан. 1:4). Це й робило їх впливовими та поважними в очах царського оточення.
Чи не готує Господь сьогодні Шадрахів, Мешахів і Авед-Неґо? Чи не бажає Він бачити у Своєму народі сучасних Даниїлів? Сьогодні Бог дарував юнакам і дівчатам можливість здобути знання, щоб потім використати їх для поширення Царства Божого, для захисту Божого народу, для відстоювання його інтересів на всіх рівнях. Зрештою, щоб своїми стараннями, сумлінністю, поведінкою показати приклад тим, хто не вірить у Христа.
«Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша» (1 Iв. 5:4). Віра — це те, на що найбільше направлена увага диявола, аби її зруйнувати, аби перевиховати молоде покоління.
«Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку» (1 Iв. 2:13).
Якось під час зборів на одному з підприємств (а було це за радянських часів, у 70-х роках минулого століття) заві-дувач відділу пропаганди й агітації райкому компартії розповідав про широкий рух трудівників району за дострокове виконання завдань першого року п’ятирічки. «Та серед них нема жодного прізвища членів секти баптистів-розкольників. Чому? Невже в них не такі руки, розум?» — запитував доповідач. Зрозуміло, що цим прізвищам там було ніде взятися, адже таких відраховували ще на перших курсах технікумів.
У школах учителі активно займалися атеїстичним вихованням учнів, адже розуміли, що саме школа має великі можливості для формування в учнів матеріалістичного марксистсько-ленінського світогляду та твердих комуністичних переконань. Ось, що розповідала тодішня вчителька: «Більшість учителів не обмежується атеїстичним вихованням на уроках, а здійснює його в позакласній та позашкільній роботі. Це й читання лекцій, і клуби, і кутки юних атеїстів, бесіди, вечори й ранки, культпоходи в кіно, театри, читацькі конференції, збір усної антирелігійної народної творчості». Як бачимо, усі ці різноманітні заходи проводились з однією метою — знищити в молодого покоління віру в Бога. І в деяких випадках їм це вдавалося.
Читаючи радянську періодику, зустрічав публікації деяких молодих людей, які вирішили «покінчити з релігією» — тепер вони розповідали про своє минуле, як про «страшний сон», про тенета, з яких пощастило вирватися.
Комуністи працювали наполегливо й на досягнутих успіхах зупинятися не збиралися: «Будівництво комуністичного суспільства, вільного від пережитків минулого, у тому числі релігійних, настійно вимагає подальшого вдосконалення ідеологічної, зокрема антирелігійної, роботи серед молоді, формування в неї науково-матеріалістичного світогляду, сталих атеїстичних переконань».
Проте не всі діти віруючих батьків піддавались цьому атеїстичному перевихованню. Ті діти, з якими батьки вдома проводили вільний час, яким розповідали про віру в Христа, про духовні цінності, залишалися вірними Богу. І це комуністів непокоїло. Вони прекрасно розуміли причину такої стійкості. Читаємо лист уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР, надісланий в один із обласних відділів науки та навчальних закладів:
«Основною тенденцією в громадах євангельських християн щодо впливу на молодь і дітей є наступне:
1. Залучення дітей до молитви вдома увечері й уранці.
2. Відвідування дітьми молитовних зібрань.
3. Доручення дітям переписувати псалми, релігійні пісні й навіть біблійні тексти.
4. Постійне нагадування дітям з боку батьків, що Святе Письмо — це одна з найкращих книг у світі, яка є і буде вічною.
5. Спроби громад ЄХБ проводити організовані форми занять із дітьми та молоддю з вивчення біблійних текстів і релігійних псалмів».
Керівництво партії прагнуло зменшити вплив віруючих батьків на дітей. Задля цієї мети воно пропонувало посилити атеїстичне виховання у школах та інших навчальних закладах, де перебувають діти.
«Практика показує, що там, де постійно здійснюють індивідуальну роботу з дітьми та віруючими батьками, де ці питання тримають під щоденним контролем батьківські комітети, педколективи, громадські організації, там досягнуті значні успіхи з обмеження впливу церковників на молодь і дітей, а також з припинення протизаконних дій сектантів. Педколективам, партійцям, профспілковим організаціям шкіл, училищ, технікумів, інститутів потрібно посилити контроль насамперед за гуртожитками, де живе молодь…»
Як бачимо, вихованню дітей приділялася велика увага. І саме від виховання залежала їхня подальша доля — або комуніст, або християнин. Якщо обираєш останнє — шлях до освіти, кар’єри й керівних посад закритий.
Комунізм тепер став пережитком минулого, переслідування за релігійними переконаннями теж минули, настав час свободи віровизнання та матеріального благополуччя. Час, у якому тепер виховується молоде покоління, більше схожий на період вавилонського полону. У світі християнам пропонують гарну одежу (становище в суспільстві), їжу з царського столу (інформацію) та інші привілеї. Ворог розуміє, що дитина, яка має в собі великий потенціал і яка буде вірна Господу, може бути використана Богом для Його прекрасних цілей. Тому його завдання — викрасти молодь із церкви, запропонувати їм царську їжу, одягнути в гарну одежу, дати нові імена — перевиховати їх. Якщо він це зробить — завтрашній день Церкви під загрозою.
Церква Христа сьогодні потребує мудрих, здібних, сповнених Духа людей. Проте один із керівників Російського біблійного товариства, аналізуючи сучасне християнство та його вплив на оточуючих, із сумом констатував: «Про який соціальний, культурний, науковий вплив можна говорити, коли рівень віри, грамотності віруючих фактично не зрушився з мертвої точки радянських часів». В Україні ситуація, на жаль, мало чим відрізняється. Чому? — Нехай кожний відповість сам.
У часи вавилонського полону з Божого народу було забрано й переселено у Вавилон багато юнаків, але лише четверо (Даниїл, Шадрах, Мешах і Авед-Неґо) зуміли зберегти себе там у чистоті. Більшість не змогла відмовитися від того, що їм там пропонували. Напевно, так є й сьогодні…
Матеріальне благополуччя, релігійну свободу, великі можливості, зокрема навчатися, християни часто не використовують, або ж використовують собі, а то й усій Церкві, на шкоду.
Чи не соромно буде, якщо сьогодні хтось оприлюднить список відомих і впливових юристів, лікарів, учителів, дослідників, інженерів, керівників підприємств і скаже: «Та серед них так мало євангельських християн. Чому? Невже в них не такі руки, розум?» Що скажемо тоді?..
Отож, усім учням, студентам бажаю успіхів у навчанні! Юнакам і дівчатам, християнам, бажаю пам’ятати, про те, «з якого ми роду, і яке наше заняття (призначення)»: «А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці!» (2 Кор. 2:14).
Ну, а про поведінку в навчальних закладах, та й узагалі у світі — годі й писати! «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Iв. 14:26).
Олександр Геніш