Виховання дітей — це, перш за все, обов’язок батьків. Це завдання поклав на батьків Отець Небесний. І відповідь за виховання своїх дітей батьки триматимуть перед Богом. На превеликий жаль, не всім батькам вдається достойно виконати свій батьківський обов’язок. Причин для цього є багато, а наслідки — невтішні. Одні батьки намагаються перекласти свої функції на дідусів і бабусь чи інших родичів, пояснюючи це зайнятістю, наче може в житті бути важливіша справа, ніж догляд і виховання рідних дітей. Інші дивляться на свою дитину як на ляльку, з якою можна погратись, і не бачать в дитині людини, хоч іще маленької, недосвідченої, але такої, що потребує не лише смачненьких ласощів, модних, ошатних костюмчиків і платтячок, а серйозної, відповідальної опіки над її душею, яка є основою і духовним центром особистості. Є батьки, які, зіткнувшись з труднощами у вихованні дитини, махнули на неї рукою і зарахували до категорії тих, хто не піддається вихованню. Четверті повністю переклали свої обов’язки на школу і вчителів. Ще з дошкільного віку малих «неслухнясиків» лякають: «От підеш в школу — там тобі вчителька покаже!». І дитина, ще ні разу не зустрівшись зі своєю першою вчителькою, вже її боїться. А страх — поганий помічник у вихованні. Провідними мають бути любов і довіра.
Проблем із вихованням дітей дуже багато. В педагогічній літературі, пресі, по телебаченню ми постійно зустрічаємося з вражаючими прикладами і статистикою неадекватної дитячої поведінки. І їх не меншає. І мали б усі зробити висновки, що щось у нашій виховній системі не спрацьовує, щось треба міняти, бо коли деградує молодь — суспільство не має майбутнього. Неслухняна в сім’ї і школі дитина виростає і стає потенційним порушником державних законів, а звичок, які їй прищепить вулиця, вона не позбудеться, а, навпаки, вони стануть провідними в її характері. То чи зможуть наркомани, алкоголіки, розпусники дбати про добробут держави, трудитись в ім’я її процвітання? Ні їх, ні їхніх батьків такі турботи не хвилюватимуть, бо їхній дім, їхні стосунки в сім’ї нагадуватимуть маленьке пекло, і вони з великим запізненням шукатимуть виходу.
Народна мудрість вчить: «Малі діти не дають спати, а великі жити», «Малі дітки — малі бідки», «Легше в лісі дуби вивертати, ніж дитячі душі виправляти». Досвідчені педагоги знають прописну педагогічну істину, що виховувати важко, а перевиховувати ще важче. Тож надзвичайно необхідно об’єднати зусилля сім’ї, школи, Церкви, держави і повернути виховання українських дітей до тих прадавніх тисячолітніх джерел, які дало нам християнство. Ще з княжих часів ми маємо свідчення про великі перетворення в душах людей з прийняттям хрещення. Митрополит Іларіон в «Слові про Закон і Благодать» показав це преображення на прикладі князя Володимира. А «Повчання» князя Володимира Мономаха своїм дітям є справжнім трактатом сімейної педагогіки. Нам слід в основу української освітньо-виховної системи покласти біблійну педагогіку. При читанні Біблії кожен педагог постійно зустрічається з різними педагогічними концепціями і в багатьох біблійних постатях бачить великих педагогів. Створивши перших людей, Бог, як турботливий Отець, створив для них ідеальні умови для проживання в Едемському саду, але, як Вихователь, поставив перед ними заборону, щоб вони собі не нашкодили, поставив вимогу — бути слухняними. Перший непослух перших людей перед Творцем і Небесним Отцем призвів до гріха, який, як інфекція, поширився і вразив усе людство. І воно має в своєму земному житті боротися з гріхом. Бог, як люблячий Отець, у Слові Божому вчить людей каятися, не грішити. В цьому людині допомагають великі вчителі Старого Завіту: Ной, Йов, Авраам, Мойсей, Соломон, Давид. У Новому Завіті Самого Ісуса Христа, Сина Божого, Якого Бог Отець із великої любові до людей послав на землю, щоб змити Його кров’ю наші гріхи, учні називають Учителем. Створюючи Церкву, Ісус велить Своїм учням: «Ідіть і навчіть всі народи». Педагогічна мудрість заповідей Божих, Апостольських послань є програмою виховання кожної людини, а притчі Христові є зразком вмілого підходу до учнів, є зразковим методом доступності, врахування умов середовища вихованців.
Дитина змалечку повинна знати, що вона є Боже творіння, а не нащадок мавпячого стада, що Бог дав їй частку Своєї премудрості — розум, щоб вона могла розуміти Божу, батьківську і шкільну науку. Дитина змалечку повинна знати, що Бог дав їй інтереси, здібності, таланти, які вона має розвивати, щоб підтримувати порядок у створеному Богом світі, творити добро для ближніх, бути вдячною Богові за подароване життя, не марнувати його. Змалку дитина має знати, що за все задумане і зроблене людина буде відповідати перед Богом, і все життя людина прокладає собі шлях або до спасіння і вічного життя в Небесному Царстві, або до загибелі і вічних мук.
У новозавітному пророцтві Івана Богослова, яке ми називаємо Об’явленням, Бог пояснив, що чекає на люд¬ство, коли воно не буде виконувати Божої науки. Це мають знати і діти, і батьки, і вчителі, і державні мужі, і правителі світового рівня. Страх Божий є страхом прогнівити Бога. Коли дитина, людина, народи і все людство будуть боятися прогнівити Бога, їм відкриється радість життя з Богом, Його Словом, вони стануть здатні виконувати Божі заповіді, які є законами людського життя. Тоді вони «Синами Божими назвуться».
Багаторічна педагогічна праця в дошкільних закладах і школах дає мені можливість порівнювати роботу з батьками в цих освітньо-виховних установах. Правда, останнім часом сталася в дошкіллі якась незрозуміла для мене метаморфоза: з назви викинуто слово «виховний заклад». Колись виховання в дошкільних закладах було провідним, тепер же дитина, ще не вивчивши десятка віршиків рідною мовою, вчить англійську, відчуваю, що скоро з дворічного віку буде йти в дитсадок з ноутбуком і «мобілкою». А коли формуватимуться в дітях почуття доброти, людяності, любові? Ми вириваємо дітей зі світу споглядання краси природи, різних звуків і мелодій, зі світу рідного слова, зі світу пізнання краси навколишнього середовища і штовхаємо її у віртуальний світ, де нема місця для розвитку органів чуття. Здається, що авторам цих нововведень потрібні люди-роботи, які не вмітимуть чути і бачити ближнього, не вмітимуть любити і співчувати, спілкуватися і співпереживати.
Мені, як колишній виховательці дошкільного закладу, яка щоранку і щовечора спілкувалася з батьками і спільно вирішувала проблеми виховання дитини, в роботі з класом не вистачає спілкування з батьками, які, як видно з поведінки дітей, мають проблеми з сімейного виховання. І я вирішила запровадити своєрідний пересувний консультпункт для батьків у формі двох папок-пересувок: «Виховання дівчинки-християнки», «Виховання хлопчика-християнина». В ці папки помістила різноконфесійну літературу для батьків з питань виховання дівчаток і хлопчиків, а також помістила зошит для запису відгуків батьків про прочитане. Ці відгуки були для мене приємною несподіванкою. Я побачила, що започаткувала потрібну справу, адже батьки дякують, називають окремі книги, які були їм запропоновані, дуже корисними. Вони допомогли їм у спілкуванні з дітьми на теми, складні для обговорення, і вони не знали, як це зробити, зокрема щодо питань статевого виховання.
Раджу колегам, учителям християнської етики запровадити таку форму роботи з батьками. Доцільно також організувати бібліотечку-пересувку для колег-учителів, адже вони також мають бути нашими однодумцями у вихованні дітей у світлі християнського вчення.
Відгуки батьків про прочитані книги
«Відкриваючи одну за одною книги, я зрозуміла, наскільки важливо спершу самим батькам ознайомитися з духовною літературою. З дітьми у ранньому віці будь-які питання, на мою думку, можна вирішити набагато простіше, ніж тоді, коли вони досягають підліткового віку.
У цей період, коли з ними відбуваються душевні і тілесні зміни, достукатися до їхнього розуму непросто. І тільки маючи надію на Бога, ми сподіваємося, що їхні душі не опанує те зло і ненависть, які заполонили цей світ. Кожна сім’я повинна нести в своїх серцях велику любов до Господа Всевишнього, щоб отримати милосердя Боже» (мама Володимира).
«Ці книги дуже цікаві та повчальні. Особливо сподобались книги «Чиста молодь» і «Христианское воспитание детей в современном мире». Ми вважаємо, що вони допоможуть вирішити проблему сімейного християнського виховання.
Діти — це наша радість і надія, сенс нашого життя. Християнське виховання закладає основи моралі та характеру дитини, плекає такі чесноти як пошана до старших, милосердя, доброта, щирість, віра в Бога. Воно дає їй напрям — дороговказ, ідеал життя, облагороджує душу, розум і волю. Спільна молитва у сім’ї, спільна участь в богослужіннях, уроки християнської етики — конкретні вияви такого виховання» (батьки Дмитра).
«Я вдячна за літературу, яку прочитала. З прочитаних брошур я почерпнула дуже багато корисного для себе, ця література навчає не тільки правильного виховання дівчаток-підлітків, а й контролю над нашими батьківськими емоціями та характером. Виховуючи свою доньку, я намагатимусь користуватися запропонованими правилами виховання» (мама Олі).
Мої шестикласники. 25 чоловік — 5 конфесій
Антоніна Мельничук