Самотність – проблема духовна

У нього є тато, мама і старша сестра. Ще є весела компанія однолітків, яка вміє проводити час так, щоб це запам’яталося надовго… Є товариш, який приходить подивитися «відік». Однокласники з його 9-Б. Двоюрідна тітка, що іноді приїжджає на свята. І… гнітюча, безнадійна порожнеча, яку називають самотністю…
Виникає запитання: з чого б це? У цього хлопця, напевне, якісь проблеми з самооцінкою? А може, причина криється у недостатній увазі з боку батьків? У чому ж річ? Як допомогти людині, яка страждає від самотності?
Шукаючи виходу, молода людина рідко звертається за допомогою до дорослих. Найчастіше проблема самот¬ності прихована, її намагаються не виявити, а «замаскувати». І, на жаль, засоби, якими молодь користується для «маскування», врешті-решт руйнують життя і пере¬шкоджають соціальному дозріванню. Це непомірне захоплення телебаченням і комп’ютерними іграми, вживання шкідливих речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків) і приєднання до сумнівних угруповань, раннє статеве життя і соціально небезпечна поведінка.
Що сьогодні ми, педагоги, можемо запропонувати молодим людям, щоб допомогти їм вирішити проблему самотності?

Групі старшокласників було запропоновано перелік «речей», які начебто допомагають позбутися почуття самотності. Їх попросили вибрати те, що, на їхню думку, може вирішити цю проблему.
— Перебувати у натовпі людей.
— Отримувати багато sms на день.
— Часто ходити в гості.
— З кимось говорити про свої тривоги.
— Отримувати привітання з днем народження від великої кількості людей.
— Знати, що в тебе хтось закоханий.
— Часто сидіти в кафе в оточенні друзів.
— Мати хорошу компанію і разом весело проводити час.
З переліку не було вибрано жодної фрази! Замість цього юнаки і дівчата відповіли, що, маючи все перераховане, людина все одно залишається самотньою. На запитання, що може вирішити проблему самотності, вони відповіли однозначно: «Мати справжнього друга».
Це потреба у справжніх живих стосунках: у щирому спілкуванні, у розумінні, у безкорисливому ставленні з боку людини, яка справді цікавиться тобою і твоїм життям.
Ось ми і зіткнулися з глибинною проблемою людини, і ця проблема — духовна.
У Біблії чітко сказано, що з моменту гріхопадіння людство втратило стосунки з Богом. Це найгірше, що могло статися, адже таким чином людина прирекла себе і весь свій рід на вічне засудження Святим Богом. Втрата стосунків із Богом призвела до руйнування взаємин між людьми. Ставши порожніми, представники людського роду почали шукати, чим би заповнити цю порожнечу. І знайшли багато чого. Вони почали робити ідолів із усього, що могло би замінити їм стосунки із живим Творцем. Але правда в тому, що ніякий ідол не здатний на любов, яку може дати лише Бог.
Прикро усвідомлювати той факт, що зростаючий темп розлучень уже не хвилює суспільство, як раніше. Ми придумали вихід: громадянський шлюб. Ніяких зобов’язань, ніяких обіцянок, і з документами немає мороки. Але глибоко в наших серцях сховався страх, викликаний такою ненадійністю. І недарма. Адже цей винахід — спотворення Божої ідеї шлюбу. А діти спостерігають за нами й успішно засвоюють наші «уроки».
Побудова стосунків у школі і вдома нагадує рольові ігри. Молодь розучується говорити про глибокі речі, висловлювати свої міркування, дискутувати. «Наспілкувавшись» із комп’ютерами, молоді люди втрачають здатність знаходити контакт з іншою людиною у міжособистісному спілкуванні. Більше того, вони починають боятися живого спілкування.
Можна провести експеримент: зібрати разом 15 старшокласників, незнайомих один з одним, на якийсь захід. Нехай вони 20 хвилин почекають початку. Що ми побачимо? Навряд чи підлітки почнуть знайомитися один з одним. Швидше за все, кожен схилиться над своїм мобільним телефоном. Але хіба не знати когось — це нездоланний бар’єр?..
Шкода, але ми вже звикли до поверховості у спілкуванні, до зацикленості кожного на собі самому. Наш егоїзм з’їдає нас самих, і це — наслідок зруйнованих стосунків з Богом.

Духовна проблема вимагає вирішення на рівні духовного життя людини. Існує необхідність серйозно замислитися над своїми стосунками з Творцем.
Святе Письмо однозначно закликає нас примиритися з Богом, а це можливо тільки через віру в Ісуса Христа: «Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його» (Рим. 5:10). Повнота життя, за Словом Божим, — це мир з Богом, а звідси і мир з самим собою та з іншими людьми.
Те, що пропонує людині християнство, не можна порівняти ні з яким психологічним «трюком»! Сам Бог звертається до самотньої душі, щоб дати їй любов, яка перевищує усяке розуміння. Відвернутися від цієї любові — означає приректи себе на вічну самотність.
Усім відома заповідь: «Люби ближнього свого, як самого себе». Це друга заповідь, а перша — люби Бога над усе, навіть над своє власне життя. Коли у серці людини з’являється любов до Бога, егоїзм відступає, і людина стає здатною до любові «агапе» — любові жертовної і безкорисливої.
Дехто помилково вважає, що разом із вірою в Бога «автоматично» приходить мир з людьми, і тому не варто докладати ніяких зусиль. Таке уявлення призводить до появи самотніх християн, розчарованих у своїх сподіваннях. Щоб уникнути цього, слід пам’ятати про те, що всі ми лише учні Христа, ми перебуваємо у процесі навчання. А це означає, що ні я не досконалий, ні той, хто поруч зі мною.
Щоб навчити нас жити в гармонії з іншими людьми, Біблія пропонує принципи побудови стосунків, і ми неодноразово чули про них: «Не засуджуй», «Пробачай», «Будь безкорисливим», «Будь милосердним», «Будь щедрим», «Не заздри». Виявляючи послух Богові і виконуючи ці повеління, покладаючись на силу Божу, християнин зростає у вмінні виявляти і приймати любов оточуючих.

…Стою в колі підлітків, які вже декілька років відвідують гурток з вивчення Біблії. Запитую, чи буває їм самотньо. Відповіді дівчат і хлопців викликають у серці радість.
— Звичайно, буває. Але я знаю, що Бог зі мною, Він мене ніколи не залишить. Коли мені здається, що я нікому не потрібна, я просто не вірю в це, а вірю в те, що написано в Божому Слові.
— Навіть якщо всі забудуть про мене, є Той, Хто завжди пам’ятає. Але треба мати з Ним тісні стосунки, молитися, читати Біблію.
— Іноді люди нас ображають, і навіть друг може зрадити. Тоді стає сумно, самотньо. Але для мене завжди є втіхою, що Ісус Христос, Який помер за мої гріхи, ніколи не розлюбить і не зрадить мене.
— Коли я не вірила в Христа, у мене було відчуття самотності. Але тепер у моєму серці є Христос, і я впевнена, що Він зі мною завжди. Я завжди маю з Ним спілкування.
— Я не вважаю себе самотнім. Ісус Христос обіцяв, що завжди буде поруч з тим, хто вірить в Нього. Так воно і є. Він — найкращий Друг.
— Я би порадив людям, які відчувають себе самотніми: шукайте Бога.
Ольга Новікова