Хелен була наймолодшою в родині Кедбері. У неї було троє братів і дві сестри. Сім’я жила в старовинному замку Мослі Хол у Англії. До замку прилягав великий чудовий парк. Родині жилося добре. Їм належала всесвітньо відома шоколадна фабрика, де виробляли найсмачніший шоколад «Кедбері». Але найважливіше: батьки були віруючими й любили Iсуса Христа. Вони розповідали дітям історії з Біблії.
Батьки Хелен часто запрошували до себе гостей із дітьми, і всі охоче приймали їхні запрошення. I тоді в парку влаштовували веселі ігри. Iноді всі разом вирушали в похід у довколишній ліс. Під час походів на обід завжди подавали смажені ковбаски.
Після обіду, коли всі, ситі й задоволені, лежали на галявині, батько Кедбері розповідав якусь історію з Біблії. Маленька Хелен слухала його особливо уважно. Вона жваво уявляла себе учасницею подій, про які розповідав батько.
Подорослішавши, Хелен почала замислюватися над тим, чи справедливо це, що їй так добре живеться, тоді як інші люди страждають. Неподалік від Мослі Холу розташоване місто Бірмінгем. У цьому місті багато людей жили в жахливих умовах, тому що були дуже бідні. Багато пили, витрачаючи на спиртне останні гроші й сподіваючись у такий спосіб забути про свої незгоди.
Батько Хелен знав про цю проблему, йому дуже хотілося допомогти бідарям. I він побудував притулок для бідних і назвав його місіонерським будинком. Він допомагав бідним людям знайти гарну роботу й житло, але, найголовніше, він розповідав їм про Iсуса.
До місіонерського будинку часто приїжджали благовісники з усієї околиці. Хелен, якій на той час було вже майже тринадцять років, завжди була присутня на зібраннях і уважно слухала проповіді. Iноді співав і хор. Хелен завжди дивувалася з того, якими радісними й щасливими були співаки. Вона знала, що дехто з них раніше провадив негідне життя: крав, пив, бив своїх дружин і дітей. Однак відтоді, як вони оселилися в місіонерському будинку, їхнє життя докорінно змінилося. Вони познайомилися з Iсусом, полюбили Його й зрозуміли, що потрібно змінити спосіб життя.
Хелен замислилася над питанням: як це можливо, щоб людина так змінилася? Вона почала уважніше слухати, що розповідали про Iсуса приїжджі проповідники. Їй дуже хотілося зрозуміти, хто Він і який стосунок має до неї. I хоча вона з дитинства чула історії про Iсуса, але що означає жити з Iсусом — не знала. Їй хотілося бути такою ж радісною, як співаки в хорі. Звичайно, їй жилося добре. Краще, ніж більшості інших людей. I все ж вона відчувала, що їй чогось бракує — чогось, що мали ці бідняки.
Одного чудового вечора місіонерський будинок знову відвідав гість-проповідник. Хелен, як завжди,слухала його, затамувавши подих. Слова гостя вразили її в самісіньке серце. Вона раптом зрозуміла, хто такий Iсус і який подвиг Він здійснив: помер, для того щоб усі, зокрема й вона, могли звільнитися від гріха й жити з Ним! Після того як прозвучала остання пісня, проповідник сказав: «Прошу всіх, хто бажає цього вечора прийняти Iсуса Христа як свого Спасителя, вийти вперед, і ми помолимося з ними».
Хелен злякалася. Прийняти Iсуса Господом? Так, цього їй дуже хотілося! Проте вийти вперед, на очах у всіх? Повагавшись, вона все ж наважилася й вийшла разом з іншими. Попереду стояв її батько, готовий помолитися з людьми. Побачивши свою доньку, він пригорнув її до себе. Ставши на коліна, вони обоє помолилися. Хелен запросила Iсуса у своє серце.
Повертаючись того вечора додому, вона відчула, що в ній щось змінилося. Щастя переповнило серце дівчинки. Смуток зник. Вона була твердо впевнена, що належить Iсусові.
Наступного ранку, збираючи шкільний портфель, вона поклала туди велику, товсту Біблію. Їй дуже хотілося розповісти всьому класові про те, що вона пережила, але вона не знала, як це зробити.
На перерві Хелен вийняла Біблію з портфеля й сказала вслід одній дівчинці, яка збиралася вийти з класу: «Зачекай хвилинку! Я хочу тобі щось прочитати». Розгорнувши Біблію, вона прочитала з неї текст і розповіла їй про Iсуса й про те, що пережила минулого вечора. «Ти хочеш теж попросити Iсуса увійти в твоє життя?» — запитала Хелен однокласницю.
Дівчинка була приголомшена. Однак це змусило її замислитися, і через деякий час вона теж увірувала в Iсуса. Тепер у класі були дві дівчинки, які любили Христа. Після того як обидві розповіли про Господа ще одній подрузі, та теж сказала: «Так, я хочу належати Iсусові».
Відтоді ці три дівчинки наполегливо роздавали християнські буклети на шкільному подвір’ї. У буклетах ішлося про те, що Iсус зробив для людей і як можна прийняти Його в своє серце. Деякі учні висміювали Хелен і її подруг, але були й такі, які замислювалися. Прочитавши християнські буклети, вони навіть приходили до дівчаток із запитаннями, бажаючи більше дізнатися про Iсуса. Таким чином три подружки стали місіонерками у своїй школі.
З часом багато дівчат прийняли Iсуса в свої серця, і група юних місіонерок збільшувалася. Вони ходили зі своїми товстими Бібліями навіть на дитячі майданчики, читаючи вголос малюкам, які гралися там.
Батько з великою радістю спостерігав за місіонерським завзяттям дочки. Бачачи, однак, що Хелен всюди носить із собою важку, товсту Біблію, він почав думати про те, як їй допомогти. Біблія маленького формату могла б зарадити в цій справі! Батько вирішив надрукувати Новий Завіт, який можна було завжди носити з собою, і незабаром у дівчаток в руках з’явилися кишенькові Євангелія.
Отримавши ці маленькі Нові Завіти, дівчатка вирішили організувати клуб, членом якого могла стати будь-яка дівчинка, що зобов’язувалася жити за певними принципами. Вони визначили три основні принципи:
- Щодня читати Слово Боже й жити згідно з ним.
- Завжди мати при собі Слово Боже.
- Сповідувати Слово Боже й ділитися ним із іншими людьми.
Свій клуб дівчатка назвали «Лігою кишенькового Євангелія». Поступово до них почали долучатися й дорослі. «Ліга кишенькового Євангелія» зростала, її діяльність поширилася за межі Англії, про неї дізналися в інших країнах.
А що сталося з Хелен? Одного разу вона познайомилася з американським проповідником Чарльзом Олександром. Вони покохали одне одного й незабаром одружилися. Найважливішим для них було ділитися Благою звісткою з іншими людьми. Подорожуючи світом, вони роздавали кишенькові Євангелія людям.
Нині «Ліга кишенькового Євангелія» здійснює служіння по всьому світу.
Бог хоче, щоб якомога більше людей почули Його Благу звістку. Кожен може ділитися своєю вірою в Ісуса там, де перебуває: у школі, на прибудинковому подвір’ї, на дитячому майданчику…
Ліза Фукс