Упродовж усього часу незалежності України, а це вже сімнадцять років, велике значення надається відродженню духовної спадщини. І це не дивно, адже багато років українська мова, християнські традиції, звичаї, пісні були в опалі. Тож сьогодні, коли можна не боячись співати рідною мовою, читати твори репресованих письменників, вивчати історію рідного народу і святкувати церковні свята, духовному спадку українців надається виняткове значення. Держава впроваджує програми із збереження культурних цінностей, проводяться форуми українознавців, організовуються фестивалі, що популяризують етнічні українські досягнення.
Безперечно, ці програми сприяють єдності українського народу, бо вказують на нашу спільну долю, єдину душу, і допомагають самоідентифікуватися як нації. За сучасного стану суспільства і поляризації поглядів на шляхи подальшого розвитку держави подібні кроки однозначно є позитивними. Адже таким чином формується світогляд молодого покоління і закладається фундамент цілісної України.
Однак, коли ми відриваємо погляд від газетних статей або перестаємо слухати виступи наших державних мужів, діячів культури чи навіть священнослужителів і дивимося на конкретних представників цього молодого покоління, християнський світогляд і глибокий патріотизм якого мав би формуватися, то бачимо невтішну картину. Те, за що їхні діди йшли на смерть, що їхні батьки глибоко шанують, для них, у кращому випадку, — абсолютно байдуже, а в гіршому — викликає сарказм і зневагу.
Взяти хоча б наше місто. Богослужіння у численних храмах, річниці пам’яті видатних українців, благодійні акції чи, навіть, конкурс вишиванки… «Якщо за це не заплатять і якщо це не безкоштовна розвага, то що мені там робити?» — на превеликий жаль, це позиція багатьох молодих людей.
У чому ж річ? Де причина? Чому наша молодь така бездуховна, попри всі зусилля з боку батьків, школи, держави? Чому вищезазначені програми не додають їй «духовності»?
На сьогоднішній день у слово «духовність» вкладають великий спектр значень, більшість із яких не має ніякого відношення до головного змісту цього слова, а іноді цей головний зміст свідомо замовчується або й вилучається. Розділення, чи то пак правильне розуміння понять, вкрай важливе людям, котрі займаються вихованням молоді. Адже від правильно закладених основ залежить усе майбутнє життя. Від правильного розуміння поняття духовності залежить і духовний клімат держави.
Людина була створена Богом духовною істотою , тобто особистістю, здатною на духовне пізнання. Виходячи із Слова Божого, «духовність» — це розвиток стосунків із Богом, Який є Духом. Це слово завжди означало, в першу чергу, стосунки з Богом, підпорядкування людини заповідям Божим, що виявляється в повсякденному житті. Дух — центр Богопізнання, це його основне значення у житті людини. Саме тому термін «бездуховність» завжди означав низький рівень моральності, нерозуміння важливості Божих законів у житті людини і тотальний атеїзм.
Тому, виховуючи націю духовно, ми повинні чітко усвідомлювати, що потрібно прищеплювати в першу чергу, а це — прагнення до пізнання Бога і Його волі, бажання досліджувати Біблію та її неминущі заповіді. Звісно, потрібно вчити народних пісень, ремесел чи спадку, адже це невід’ємна частина життя будь-якого суспільства. Але це вторинне.
Господь сказав: «Шукайте перше Царства Божого і правди Його, а все решту вам додасться» (Мт. 6:33).
Зміст свята визначає форму його проведення, а не навпаки. Коштовний подарунок не замінить стосунків. Затишок в домі створює господиня, а не килимове покриття.
Дорослі люди іноді закривають на це очі. А ось діти, особливо підлітки, дуже тонко відчувають фальш. Досить легенько постукати по плитці, щоб відчути за нею порожнину. Так і наші діти, швиденько «простукують» своїх наставників (батьків, вчителів тощо) і відчувають, чи стоїть щось за їхніми гарними словами, повчаннями і закликами.
Моральна чистота нації випливає із пізнання Бога і Його Слова, а не із культурних здобутків народу; із виховання кожного окремого індивіда щирим християнином, а не з етнічного самоусвідомлення.
Біблія стверджує: «Чим додержить юнак у чистоті свою стежку? Як держатиметься Твоїх слів!» (Пс. 118:9).
Власне, виховання духовності починається із прищеплення дитині розуміння істинності Слова Божого, його цінності у житті людини, його дієвості і першості Бога у всіх сферах життя. Адже відношення до Біблії, як єдиного абсолютного авторитету, формує модель життя людини і її ставлення до усіх життєвих колізій. Виховання духовності починається із усвідомлення надзвичайної важливості для людини стосунків з Богом, центром яких може бути лише відроджений дух. Бо дитина змалку буде усвідомлювати, що існує справедливий Бог, Який бачить усе її життя і від Якого це життя залежить. Адже наші життєві ситуації — це відображення внутрішніх переконань і нашої віри у вищий справедливий суд, в Бога, Який знає усе і контролює усе. Сформований таким чином світогляд стає фундаментом для прийняття рішень протягом усього життя.
Духовне виховання молоді важливе тим, що дає чіткі орієнтири у житті. І наша власна історія має багато подібних свідчень: монахи-студити, випускники Києво-Могилянської академії, йшли в села до людей із бажанням навчити їх грамоти. Бо вірили, що людина повинна уміти читати «божественні книги». А Іван Вишенський, монах із гори Афон, розпочав полеміку із єзуїтом Петром Скаргою саме про важливість перекладу і видання Божого Слова українською. Він доводив, що неможливо духовно виховувати народ, не маючи Біблії на рідній і зрозумілій для українців мові. Куліш, Пулюй, Огієнко, будучи глибоко віруючими людьми, працювали все життя над донесенням Слова Божого, як єдиного джерела духовності, до українського народу.
Отже, людина — особистість духовна, створена для пізнання Бога. Тому наша духовність міститься лише в Ньому. І виховувати її потрібно лише у світлі стосунків з Господом. Проте будь-який учитель, який бажає бачити своїх учнів високодуховними особистостями, повинен пам’ятати: для своїх вихованців він є прикладом тієї духовності, про яку розповідає, дзеркалом тих стосунків з Богом, до яких закликає дітей. І тут постає питання: чи кожен із вчителів насправді є тим дзеркалом і провідником Божих слів, чи має він стосунки з Богом, важливість яких неможливо переоцінити? Адже ми не можемо навчити більше того, ніж ми знаємо… Досвід показує, що відсутність духовного зв’язку поколінь, коли батьки не передають вповні своєї віри і переконань дітям, приводить до гіркого результату: перше покоління — шанує Бога, друге — обмежується традиціями, третє — абсолютно відкидає духовні цінності. Збережи нас від цього, Господи!
Олег Блощук