Частина 4
Творіння: день третій
Бут. 1:9–13: «І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так. І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно. І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так. І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок, день третій».
Третій робочий день Бога був надзвичайно насиченим, сповненим чудес. І не дивно, бо що б не робив Бог — це було вперше, такого ніде і ніхто не робив; не було ще славнозвісних «законів природи», якими прикриваються матеріалісти; не було і «мільярдів років», якими прикриваються дарвіністи. Було бажання Бога, Його воля проявити Себе, Свою премудрість і могутність. І Бог творив, творив захоплено і з насолодою. Третього дня Бог вирішив прикрасити нашу планету, а Біблія лише окреслює нам головні напрямки Божої творчості, чудові акти прекрасного Божого дизайну.
Вода на поверхні Землі
По-перше, вся вода, яка була під небом, тобто вкривала поверхню Землі, зібралась в одному місці. Не зникала безслідно, а «збиралась». Ви можете уявити собі цю колосальну масу води? І вона покірно, за словом Божим, почала переміщатись по поверхні планети (Бут. 1:9а).
Біблія нічого нам не каже про те, якою була ця вода — прісною чи солоною. Логічно припустити, що це була прісна вода, в якій під час її руху розчинялись солі тих порід, які були під водою. Сучасна океанічна вода містить приблизно 35 г різних солей в літрі води, з яких 85 % припадає на хлорид натрію NaCl. Крім солей, у воді розчинені також гази, а найбільше в ній міститься вуглекислого газу (приблизно в 60 разів більше, ніж в атмосфері). Солоність води не скрізь однакова. Біля берегів, де в океан впадають річки або стікають води танучих льодовиків та снігів, солоність менша (32 г солі на 1 л води). Азовське море, наприклад, має лише 12–14 г солі на 1 л води, а ось Червоне море має аж 42 г солі на 1 л води. Найсолонішим є Мертве море: через інтенсивне випаровування води вміст солей в ньому настільки високий, що життя в ньому практично неможливе. Щорічно всі річки світу виносять в океан понад 3 млрд. тонн солей! Найкаламутнішою річкою у світі вважається Хуанхе (Китай). За рік вона виносить у море 1,3 млрд. тонн зруйнованих гірських порід. Потрапляючи в Жовте море, вони забарвлюють його води у жовтий колір. Стікаючи під дією гравітації, вода захоплює з собою нерозчинні мінеральні частинки. Там, де річка зустрічає на своєму шляху стійкіші до руйнування породи, утворюються пороги і водоспади. Найвищий водоспад у світі — Анхель у Південній Америці, його висота 1054 м. Вода здатна переміщуватись навіть всередині певних типів порід, наприклад, піску чи по тріщинах і кавернах вапняку. Вуглекислий газ, що міститься у воді, вступає в реакцію з вуглекислим кальцієм, з якого складається вапняк, і розчиняє породу, збільшуючи тріщини і пустоти. Таким чином формуються карстові колодязі та величезні підземні печери.
Зараз на планеті існує чотири сполучені між собою морськими течіями океани: Тихий, Атлантичний, Індійський та Північний Льодовитий. Тихий океан домінує на планеті, покриваючи понад третину її поверхні. Океани Землі здатні поглинати у величезних кількостях сонячну енергію. Морські течії, розносячи більшу частину цього тепла по планеті, утеплюють материки і нижню частину атмосфери над океанами. Одна з основних морських течій, Гольфстрім, несе тепло до берегів Північної Європи, пом’якшуючи тамтешній клімат. Поверхневі течії Тихого океану, як правило, переміщують теплі води в західному напрямі — від Південної Америки до Австралії. Зворотну течію, яка періодично виникає в Тихому океані, назвали Ельз-Ніньйо (з іспанської «хлопчик»). Вона переміщує теплі води в східному напрямі, викликаючи при цьому повені в Південній Америці, а в Південно-Східній Азії зменшуючи кількість опадів та призводячи до засухи. Морські течії спричиняються тертям вітру з поверхнею моря, а також нерівномірним розподілом температур і густини води.
Як вважають учені, приблизно 97,6 % запасів усієї води на Землі зосереджено в океанах. А де ще містяться запаси води? Однією з таких «комор» є сніг та лід, які вкривають суходіл майже на 10 %. Льодовики — величезні скупчення льоду, що повільно переміщуються. У світі їх налічується близько 100 тисяч. Вони поширені на всіх континентах, крім Австралії. Льодовики найчастіше формуються в горах, де снігу випадає більше, ніж встигає розтанути, та за Полярним колом. Ущільнюючись під масою шарів снігу, що постійно накопичуються, утворюється крижана зерниста маса — фірн. Подальше нашарування снігу, багаторазове чергування замерзання і танення призводить до перекристалізації фірну, його максимального ущільнення і перетворення на льодовик. Як тільки товщина льодовика сягає критичного значення (близько 30 м), вся його маса під дією гравітації починає повільно сповзати в долину. Швидкість його руху невелика, переважно від 1 см до 1 м за добу. Ковзанню льодовика по гірських породах сприяє також «плівка» води, що утворюється з нього за рахунок тепла, яке виділяється внаслідок тертя з породою та величезного тиску, якого зазнають нижні шари. Відомо, що деякі льодовики «пульсують», тобто раптово зростає їх швидкість — навіть до 112 м за день. А пакистанський льодовик Кутіа в 1953 році перемістився на відстань 12 км протягом трьох місяців. Цікавим є те, що ці явища, ймовірно, відповідають глобально холодним, а не теплим періодам. Останній період похолодання, названий Малим льодовиковим періодом, припадає на XVII ст. Рекордсменом щодо довжини є льодовик Беринга на Алясці — 220 км. Антарктида вкрита льодом товщиною до 4 км; в ньому міститься майже 90 % льоду всієї планети. Покривні льодовики Антарктиди та Гренландії сповзають під дією гравітації у навколишні води морів та океанів, відколюються і утворюють величезні брили льоду — айсберги, що дрейфують в океані, — кілька десятків кілометрів завдовжки та близько 200 м заввишки. 90 % об’єму айсберга перебуває під водою. Вчені підрахували, що якби розтанув весь сніг та лід, що є на Землі, то рівень води на планеті піднявся б на 60 м.
Іншою «коморою», в якій зберігається вода, є озера. Всі озера Землі займають 1, 8 % площі суходолу. Їх мільйони — від маленьких, площею в кілька квадратних метрів, до гігантів — Каспійське та Аральське. А озеро Байкал не тільки одне з найглибших озер світу (1620 м). У ньому зберігається 20 % запасів прісної води озер усього світу, а прозорість води сягає 40 м. Перше місце у світі за кількістю озер посідає Швеція — 9 % її території вкриті озерами. В Україні цей показник лише 0, 3 %, хоч озер у нашій країні понад 3 тисячі.
В Українських Карпатах тече гірська річка Теребля, яка нещадно підмиває береги. Та в одному місці вона затихає: в її річищі після великого обвалу скелі виникло озеро Синевір, яке місцеві жителі називають Морським Оком. На його дні на глибині 24 м видно навіть дрібні камінчики. А перлина Волині — озеро Світязь — має найбільшу глибину 58, 4 м. Мертве море має найбільшу глибину 356 м, а Каспійське — 1025 м.
Раніше вважалось, що болота — це «хворобливі лишаї» на тілі планети, тому багато з них осушувалось. Це призводило до обміління річок, уповільнення росту дерев, загибелі птахів та звірів, зникнення цінних ягід, зниження рівня води в колодязях. Тепер уже є розуміння того, що болота відіграють роль «губки», що накопичує воду при її надлишках та віддає під час посух; вони є фільтрами, які очищають воду річок та струмків. До речі, чи знаєте ви, що найдовшими річками в світі є:
Амазонка (Південна Америка) — 6437 км,
Міссісіпі (Північна Америка) — 5971 км,
Ніл (Африка) — 6671 км,
Янцзи (Азія) — 6300 км,
Дунай (Європа) — 2857 км,
Дніпро (Європа) — 2200 км.
Океани за своєю глибиною також різні. У місцях зіткнення літосферних плит можуть формуватись глибоководні жолоби (западини). Найбільшу глибину має Маріанська западина у Тихому океані — 11022 км, западина Уперто-Ріко в Атлантичному океані має глибину 8742 км, а в Індійському океані Зондський жолоб має глибину 7209 км.
«Воду морську збирає Він, мов би до міху, безодні складає в коморах. Буде боятися Господа ціла земля, всі мешканці всесвіту будуть лякатись Його, бо сказав Він і сталось, наказав і з’явилось» (Пс. 32:7–8).
Формування суходолу
Друге чудо, яке сталось третього дня за наказом Божим, нерозривно пов’язане з першим чудом — це утворення суходолу в одному місці (Бут. 1:9б). Саме так, в одному місці. На даний момент це вже твердо встановлений факт, що в минулому всі континенти були з’єднані в єдиний надконтинент Пангею. Був і океан один — Теніс. Пізніше Пангея розділилась на Лавразію і Гондвану, яка ще розкололась на три «шматки». Жодна наукова гіпотеза не пояснює, чому так сталось і коли. Біблія також цього не пояснює, але фіксує це як факт: «А Еверові народилося двоє синів: ім’я першому Пелег, бо за днів його поділилась земля, а ймення його брата Йоктан» (Бут. 10:25). Слово «пелег» в давньоєврейській мові означає раптове розділення чогось або прорізування земної поверхні масами води. Безперечно, розділення суші могло викликати глобальні катастрофи. Крім того, новоутворені континенти не були на таких великих відстанях один від одного, як тепер. Географія нашої планети змінювалась також і в процесі наступних глобальних катастроф. Однак, якщо глянути на глобус нашої планети, то легко помічаєш подібність берегових ліній Південної Америки й Африки, Північної Америки і Африки з Європою. Крім того, берегові лінії Африки та Південної Америки складені з однакових геологічних шарів, які містять ідентичні скам’янілі рештки рослин і тварин.
Земна кора — це не єдине ціле, а система «блоків», що повільно переміщаються по поверхні планети. Ці блоки назвали літосферними плитами. Всього на земній кулі є сім великих і дев’ять менших плит. Системи лазерного зондування і космічні зйомки Землі підтверджують, що відомі нам континенти продовжують переміщуватись із швидкістю від 1 до 10 см за рік. За рахунок руху плит почали утворюватися гори. Найвищими вершинами на землі є:
в Азії — гора Еверест (Джомолунгма) в Гімалаях, висотою 8848 м над рівнем моря;
в Європі — Ельбрус на Кавказі, висотою 5642 м;
у Південній Америці, в Аргентині — Аконкагуа, 6960 м;
у Північній Америці, на Алясці — Мак-Кінлі, 6194 м;
в Африці — Кіліманджаро, 5895 м;
в Антарктиді — масив Вінсон, 5139 м;
в Україні — Говерла в Карпатах, висотою 2062 м.
Якщо ж вимірювати висоту гори від підніжжя, то найвищою буде гора-вулкан Мауна-Кеа на Гавайських островах. Вона піднімається з океанського дна на висоту 10203 м, але більша її частина схована під водою, тому висота гори над рівнем моря становить лише 4205 м. Вчені підрахували, що якби зруйнувати найвищі гори світу (Гімалаї), а каміння розсипати по всій Землі, то поверхня планети піднялася б на 18–20 м.
Гори можуть утворюватись, як уже зазначалось, за рахунок виверження вулканів. До найвищих діючих вулканів належить Льюльяйльяко в Південній Америці висотою 6723 м. Останнє його виверження було в 1877 році. Нині він вкритий снігом і не подає ніяких ознак діяльності. Найактивнішим вулканом світу є Ісалько в Сальвадорі висотою 1885 м. З часу відкриття вулкана протягом ось уже 200 років він діє майже безперервно. Виверження повторюються через кожні 2–10 хвилин. При цьому на висоту більше 300 м викидається стовп пари, каміння й попелу; виливається лава. Ісалько є своєрідним маяком для моряків, бо немеркнучу рожеву заграву розпеченої лави видно на великій відстані. Нині на планеті діє 2 тисячі вулканів. Виверження вулкана — це катастрофічне явище. У 79 р. вулкан Везувій знищив разом з населенням три міста Стародавнього Риму: Помпею, Стабію та Геркуланум. Під час вибуху вулкана Кракатау в 1883 р. в Індонезії загинуло 40 тис. чол. і 213 островів зникло на дні Зондської протоки, а вибухова хвиля тричі обігнула земну кулю.
Рух літосферних плит призводить також до виникнення землетрусів, яких щороку реєструють, в середньому, 300 тисяч. Приблизно кожні 5 хв. відбуваються відчутні (силою 4–5 балів) землетруси, а раз у 3–4 дні трапляються руйнівні (силою 8 балів). Найбільшу кількість землетрусів у світі зареєстровано в Японії та Чилі. У кожній із цих країн щороку відбувається понад 1 тис. землетрусів різної сили, тобто приблизно по три на день. А ось в Антарктиді поки що не було зареєстровано жодного землетрусу. І єдиний материк, на якому немає діючих вулканів, — Австралія.
На висоту суходолу над рівнем моря може також впливати руйнівна дія води, вітру та льоду, які переносять та перевідкладають зруйнований матеріал.
Поява рослинного світу
Але повернімося до Слова Божого — адже третій день ще не закінчився: «І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так» (Бут. 1:11).
Отож, третім чудом стала поява рослинного світу на землі, тобто на суходолі: трави, кущів, дерев в усьому їх різнобарв’ї та різноманітності. Цікавим є те, що саме земля «вродила» ці рослини, а не вода, як стверджують прибічники гіпотези еволюції. І вже видається зовсім неважливим, як саме відбувався цей процес: рослини з’явились у «готовому» вигляді за словом Божим чи вони з’явились в землі у формі насіння, а потім уже проходив їх розвиток згідно з законами, закладеними Богом. У будь-якому випадку Бог, Всезнаючий і Премудрий, знав усе про кожну рослину, а тому «Бог побачив, що добре воно».
Події третього дня добре узгоджувались з усім створеним першого і другого дня. Адже парниковий ефект, який виник другого дня внаслідок розділення води атмосферою і утворення озонового шару, створював оптимальні умови для всіх видів життя, яке з’явилося одразу повністю розвиненим (бо в насінні вже була закладена повна інформація про той чи інший вид рослин) і вражаюче різноманітним (на сьогоднішній день відомо більше 600 тис. видів рослин).
У літописі викопних скам’янілих решток рослин трапляються хвощі висотою понад 15 м (тепер їх максимальна висота 1,0–1,5 м), моховидні рослини метрової висоти (тепер їх розміри 5–8 см), папороті висотою понад 16 м (тепер їх висота не перевищує висоти кущів). На північній околиці острова Ванкувер (Канада) були знайдені скам’янілі відбитки листків пальми. В Росії, на островах за Полярним колом, скрізь були знайдені рештки тропічних лісів, гігантські плодові дерева з плодами і листям, які вмерзли в лід. Тепер в цих районах немає таких субтропічних рослин.
Важливим є також те, що з самого початку кожен «рід» рослин існував окремо і приносив плід за родом своїм — і це так до цих пір. Тому що Бог для кожної форми життя окреслив певні генетичні межі, які б визначали межу змін роду, враховуючи тривалість життя і зміну одного покоління наступним. Факти доводять, що всередині роду (виду, типу) можуть відбуватись значні зміни, але не настільки значні, щоб один «тип» став іншим. З самого початку всі знання, здібності та якості (тобто необхідна інформація), які потрібні для виконання різних функцій живими організмами, були закладені (запрограмовані, закодовані), а не набувались протягом довгих періодів методом спроб та помилок. Генетична інформація, закладена, наприклад, у траві, передбачає розвиток найрізноманітнішої трави, пристосованої до різних умов. Але ця ж генетична інформація обмежила різноманітність трав, тобто селекція не може бути безмежною. Будь-яка природна різноманітність обмежена генетичною інформацією, вкладеною в основний вид. Саме ця обставина заперечує один з постулатів гіпотези еволюції про перехід одного виду в інший — з плином часу генетичний код не ускладнюється, а випадкові мутації не створюють нової генетичної інформації: все це може призвести лише до її втрати.
Таємниця живої клітини
Третього дня сталось таке чудо, що за своєю якістю незрівнянне з іншими, — за словом Божим атоми і молекули утворили живі системи — клітини, з яких утворилось насіння, а потім і самі рослини. Що ж таке клітина? Як вона побудована і живе? Голландський дослідник Антоні Ван Левенгук (1632 — 1723) вперше відкрив існування мікроорганізмів у дощовій воді, і для цього він сконструював майже 400 мікроскопів. А Роберт Гук (англійський природодослідник XVII ст.) відкрив існування живих клітин. Та лише з винайденням електронного мікроскопа стало можливим їх детальне дослідження. Та сама клітина, яка вченим минулого здавалась такою простою, виявилася надзвичайно складним молекулярним утворенням: в ньому міститься власна «енергетична система» та «інформаційний центр». Тому клітина виконує дві основні функції: підтримує життя і виготовляє свої точні копії.
Клітина — найменша з відомих нам живих структур; її діаметр менший за 0,01 мм. Клітина вкрита оболонкою, а всередині містяться білки — основні компоненти всіх живих клітин. До білків належать ферменти, гормони, антитіла — речовини, які необхідні для нормальної роботи всього організму. Ядро клітини містить дуже важливу речовину, яка називається дезоксирибонуклеїновою кислотою (ДНК), а також ядерце — зернисте тіло, що складається з білка і рибонуклеїнової кислоти (РНК). ДНК разом з білком утворює хромосоми. Функціональні частини молекули ДНК називаються генами. Ген містить у собі закодовану інформацію, яка передається з покоління в покоління. Молекула ДНК дуже довга і закручена в подвійну спіраль. Саме вона визначає форму і функцію клітини, бо є невід’ємною частиною всіх живих організмів.
Генетичний код — інформація, що зберігається в ДНК, визначає формоутворення, відтворення і обмін речовин усіх живих організмів. Тому, очевидно, одним із найбільших досягнень наукової думки XX ст. вважається розгадка таємниці структури ДНК і відкриття генетичного коду. Білл Клінтон, тодішній президент США, так прокоментував цю подію: «Вчені вчать мову Господа!» Виявляється, що генетичний код функціонує точно так, як і мовний, — це справді код, бо є особливою системою молекулярної комунікації. Рівень цієї мови прямо пропорційний силі розуму, який створив кодовану інформаційну систему. Лейн Лестер і Раймонд Болін, дослідники інформаційних систем ДНК, так пишуть про генетичний код: «ДНК транскрибується в РНК. РНК транслюється в білки. Білок, в певному сенсі, кодується на іноземній мові, яка відрізняється від мови ДНК. РНК можна назвати діалектом ДНК. Всі ці позначення прийняті не просто для зручності. Це навіть не антропоморфізми. Це точний опис того, що відбувається… Генетичний код складається з чотирьох «букв» (нуклеотидів), з яких складається 64 «слова», по три букви в кожному (триплети або кодони). Ці слова складають послідовності або «фрази» (гени). Кілька зв’язаних між собою «фраз» утворюють «параграфи» (оперони). Десятки і сотні «параграфів» утворюють «глави» (хромосоми), а повне зібрання «глав» містить всю необхідну інформацію для «книги» (організму)».
Щоб усвідомити, яке чудо Бог зробив, створивши молекулу ДНК, можна скористатись такими порівняннями. Якщо взяти металеву кульку діаметром 2 мм і розтягувати її доти, поки вона не стане такою ж тоненькою, як і «ниточка» ДНК, то тоді одержаною металевою ниткою можна було б обмотати Землю по екватору 33 рази! Відомо, що молекула ДНК має найвищу щільність зберігання інформації в певному об’ємі простору. Це означає, що в одній «ниточці» ДНК міститься стільки інформації, скільки її міститься в 1000 книгах, надрукованих дрібним шрифтом, і об’ємом 500 сторінок кожна. Загальна кількість інформації, якою володіють усі люди на Землі, дорівнює кількості інформації однієї людини, помноженій на кількість людей, які проживають на планеті. Так от, якби всю цю інформацію зберігати на ДНК в одному місці, то його розміри не перевищували б розмірів кількох таблеток аспірину.
Ольга Прокопович
Продовження у наступному випуску