Уявімо, що життя людини, від першого її подиху, супроводжує мелодія… Яка ця мелодія? Весела чи сумна? Жвава чи спокійна? Сердита чи лагідна? Чи можемо ми, педагоги, зокрема, учителі основ християнської етики, вплинути на створення цієї мелодії?
Усі предмети, які вивчають у школі, є важливими та необхідними. Адже на основі наукових досягнень вони формують світогляд учнів, їхній духовний світ. Переконана, що основи християнської етики — це той предмет, який має найбільше виховних можливостей для формування загальнолюдських моральних цінностей.
Що ж це за ноти, за допомогою яких учитель зможе стати співтворцем красивої мелодії життя учня?
Духовне виховання дітей — справа дуже відповідальна й складна. Викладання предмета основ християнської етики — мистецтво, яке вимагає від учителя неабиякої підготовки. Уроки основ християнської етики сприяють не тільки розвитку мислення в учнів, зв’язного мовлення, пам’яті, інтересу до знань, естетичних смаків, творчих здібностей, виробленню правильних уявлень про світ, але й формуванню в дітей високих духовних якостей, набуттю християнських чеснот.
Зміст уроку основ християнської етики має відповідати біблійним істинам. Це не лише збагачення знаннями зі Старого та Нового Завітів, але й можливість для вчителя ввести дітей у сучасне життя, показуючи, що ці знання можна й потрібно застосовувати в повсякденному житті. Ось чому важливими є актуалізація матеріалу та змісту уроку, його зв’язок з історією та сучасністю держави, рідного краю, життям родин учнів, їхнім найближчим оточенням та інтересами.
Біблія була, є і буде важливим засобом формування життєвих компетентностей школярів. Необхідно вчити учнів користуватись цією Книгою й відшукувати в ній істини, які в різні моменти життя допоможуть їм зорієнтуватися й учинити правильно. Важливо, щоб діти зрозуміли, що читання Біблії корисне й необхідне для кожної людини. К. Д. Ушинський писав: «Усе, чим людина, як людина, може й мусить бути, виражене цілком у Божественному вченні, і вихованню залишається лише поперед усього і в основу всього вкоренити вічні істини християнства».
Для досягнення мети уроку, кращого сприйняття учнями матеріалу, можна застосовувати різноманітні форми роботи: слухання духовної музики, читання поезії, конкурси, вікторини, розв’язування кросвордів, дискусії тощо. Кожний урок християнської етики має бути неповторним, таким, що запам’ятається дітям надовго, відкладеться в серці.
На уроках потрібно не тільки давати дітям знання, але й допомагати пізнавати Бога, адже саме пізнання Бога допоможе їм зростати духовно. «Хто любить навчання, той любить пізнання, а хто докір ненавидить, той нерозумний» (Пр. 12:1).
Усе, що робимо, робимо з певною метою. Розпочинаючи будь-яку справу, маємо бажання досягнути хороших результатів. На моє глибоке переконання, перше, що може допомогти нам у цьому й що є найголовнішим, — це любов до Бога.
Перша нота. Любов до Бога. Любов до Бога — це бажання щоденно Його пізнавати. Не маючи цієї любові, що ми дамо нашим учням? Чим ми наповнимо їхні серця? Якщо ми будемо любити Бога — ми з великим бажанням працюватимемо для слави Божої, з радістю сповіщатимемо Слово Його. Маємо любити Бога й тому, що Він так нам заповів.
Слово Боже навчає: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!» (Мк. 12:30).
Друга нота. Любов до дитини. Найважливіше в тому, що ми з вами робимо — любити дитину. Кожну, якою б вона не була! Особистісний підхід передбачає сприйняття кожного школяра як унікальної особистості, творіння Божого. Сучасний учитель повинен не тільки добре володіти предметом, який викладає, але й добре розумітися на психології дітей будь-якого віку. Він зобов’язаний уміти знаходити підхід до кожного учня, повинен любити дітей. У жодному разі учень не має відчувати байдужість із боку учителя. Переконана, що любов — це найкращий засіб впливу на дітей.
Слово Боже навчає: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любові не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, то пожитку не матиму жадного! Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!..» (1 Кор. 13:1-8).
Третя нота, не менш важлива, — це наш особистий приклад… Чи треба про це нагадувати? Адже принцип емоційності навчання реалізується в образному викладі матеріалу з основ християнської етики, у мовленні вчителя, його зовнішньому вигляді, у створенні в учнів почуття спокою й радості від пізнання Бога та Його моральних настанов. Тому духовний світ дитини насамперед залежить від того, який учитель поруч із нею.
В. О. Сухомлинський стверджував, що все набуває авторитету в очах дитини лише тоді, коли вона бачить у своєму вчителеві людину одухотворену, закохану у свою працю: «Приклад вчителя — це не тільки те, що вчитель уміє робити своїми руками (хоч і це має велике значення), це весь уклад його духовного життя, це його одухотвореність усім, що він робить». Наші вчинки виховують набагато більше, ніж ми про це думаємо.
Основою нашого щоденного, буденного життя, наших думок, мотивом наших дій має бути Слово Боже. Воно корисне «до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності…» (2 Тим. 3:16).
Пам’ятайте, що ви маєте бути завжди в правильних стосунках з Тим, чию науку викладаєте.
Слово Боже навчає: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5:16).
Четверта нота. Робота з батьками. Не думаю, що серед педагогів є такі, які скептично ставляться до цієї думки й несерйозно до цієї форми педагогічної праці. Досвід переконує в тому, що тісно співпрацюючи з батьками учнів, відчуваючи їхню підтримку, довіру до того, що ми робимо, знайомлячи їх із метою та планами нашого курсу, ми разом можемо отримати успішний результат у навчально-виховному процесі. Це і є системний підхід, який орієнтує на організацію навчально-виховного процесу з основ християнської етики як цілеспрямованої творчої діяльності його суб’єктів: учнів, сім’ї та школи в рамках класної, позакласної та позашкільної роботи. Запрошуйте батьків відвідувати уроки й позакласні заходи з предмета; інформуйте батьківську громадськість про особливості основ християнської етики на заняттях батьківського всеобучу, освітянських сайтах.
Пам’ятайте, що саме на батьків Бог покладає велику відповідальність за виховання дітей. Батьки мають бути поруч зі своїми дітьми. Бог неодноразово звертає увагу на те, що батьки мають дбати постійно про своїх дітей, навчати їх, передавати їм Божі істини.
Слово Боже навчає: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повт. Зак. 6:6-8).
П’ята нота. Виховна робота. Виховний потенціал потрібно реалізовувати з урахуванням сьогодення. Одвічні духовні цінності необхідно формувати в учнів, опираючись на наукові знання психології дитини та християнської етики.
У нових реаліях розвитку суспільства завдання духовного виховання молоді набуває першочергового значення. Приємно відзначити, що проблеми формування духовності особи на сьогодні покладено в основу загальнодержавних освітніх програм із залученням саме вчителів основ християнської етики.
Педагоги Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський свого часу стверджували, що моральне виховання є основою формування особистості дитини, і щоб бути людиною — важливо виховувати в собі такі якості, які роблять людину вінцем творіння, образом і подобою Божою.
Безперечно, виховання підростаючого покоління не є легким, бо потребує часу, мудрості, наполегливості, терпіння та любові. Під час цього процесу маємо допомогти дитині розкрити всі таланти й здібності, якими її наділив Бог.
Форми виховної роботи можуть бути найрізноманітніші: виховні бесіди й екскурсії до пам’ятних місць, святинь народу, вечори духовної поезії, музики, конкурси на кращого знавця Біблії, «круглі столи», інформаційно-просвітницькі години про християнські свята з випуском тематичної газети, виставка учнівських малюнків, диспути, конференції, загальношкільні свята, тиждень духовного виховання, акції милосердя, фестиваль духовної пісні, конкурс на краще виконання різдвяної пісні, конкурс юних художників та читців, турнір знавців духовних традицій українського народу, перегляд фільмів з обговоренням, виставка стінгазет і малюнків до християнських свят, концерт, зустріч із релігійними та громадськими діячами, дискусійний клуб, гуртки духовно-естетичного спрямування, драматичний гурток, пошукова робота, усний журнал, виховні години, біблійні історії в малюнку…
Не забувайте, що найважливішу роль у вихованні дітей відіграють їхні батьки. Їхнє завданням — створити таке сімейне середовище, яке сприяло б духовному зростанню дітей. Отож, залучайте батьків до організації виховних заходів, плануйте свою виховну діяльність разом із батьками.
Треба пам’ятати про те, що результати вашої праці відразу можуть не бути помітними, але обов’язково маєте вірити, що вони будуть. Чим швидше ви розпочнете цю нелегку справу, тим кращими будуть плоди вашої праці.
Слово Боже навчає: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6).
Шоста нота. Взаємодія з педагогами. Очевидним є те, що тільки при тісній взаємодії з класним керівником, який щодня й досить тривало спілкується з дітьми, знає їхні схильності, інтереси, вихователем групи продовженого дня, практичним психологом, соціальним педагогом, педагогом-організатором можливе вирішення завдань, які стоять перед нами. Пам’ятайте, що в усіх нас одна мета — виховати майбутнього громадянина держави, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову й соціальну державу, виявляти національну гідність, знати й цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов’язки, сприяти громадянському миру та злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій української національної культури.
Слово Боже навчає: «Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших» (Флп. 2:3-4).
Сьома нота. Обмін досвідом. Уважаю це не менш важливим аспектом у діяльності вчителя основ християнської етики. Педагог не може замикатися в чотирьох стінах школи. Він має бути щедрим і готовим приймати благословення від своїх колег. Має ділитися власним досвідом роботи, завжди пам’ятаючи про те, що все, що має, знає — це з великої милості Господньої. З любов’ю і вдячністю маємо вчитися один в одного.
Слово Боже навчає: «Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті» (1 Петр. 4:10).
Коли у своєму житті, своїй праці, з Божою допомогою, зможете використати всі ці ноти, тоді ви зможете відчути красу мелодії життя.
Творення мелодії життя людини — процес дуже відповідальний. В. О. Сухомлинський сказав свого часу, що «творення людини — найвище напруження всіх наших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво».
Якщо у вас з’являться нові ноти, слава Богу! Це свідчитиме лише про те, що ви по-справжньому творите… Нехай Бог рясно благословить кожного з вас, шановні колеги!
«Благословення Господнє — воно збагачає, і смутку воно не приносить з собою» (Пр. 10:22).
Софія Прокопчук, заступник директора з навчально-реабілітаційної роботи Рівненського навчально-реабілітаційного центру «Особлива дитина»