Усі ми читали в школі роман В. Гюго «Собор Паризької Богоматері», де знайомилися із величним собором у центрі Парижа і подіями, що вирували навколо цієї споруди. Особисто мене завжди цікавило, як можна жити в соборі (як горбань Квазімодо) і не зустрічатися із людьми? Як можна все життя провести в споруді і не відчувати дискомфорту? Напевне, такі думки у мене виникали тому, що я порівнював споруду собору із сучасними будівлями.
Саме цей твір спонукав мене звернути увагу на готику — стиль культових споруд, що домінував у середньовіччі і був основним для усіх соборів того часу. Чому так багато католицьких храмів побудовано в цьому стилі і що хотіли сказати для своїх нащадків ті, хто витрачав безліч зусиль і часу для побудови подібних величних споруд?
Призначення будь-якого храму — підкреслити і виявити велич і красу Бога (до речі, і наше тіло призначене для того ж. Бо у Бібілї воно назване храмом Духа Святого. Тобто його призначення — теж прославляти Творця в цілому й у кожній деталі зокрема). Тому не дивно, що всі християнські храми, будь-яких стилів, будувались таким чином, щоби підкреслити велич Бога і важливість поклоніння Йому.
Одним із таких стилів є готика. Готика (від італ. gotico, буквально — готський, від назви німецького племені готів) — це стиль, що став заключним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної та частково Східної Європи (між XII і XV-XVI ст.). Термін «готика» був введений теоретиком мистецтва і архітектором Джорджо Вазарі і далі поширений італійськими гуманістами епохи Відродження як принизливе означення всього середньовічного мистецтва, що виникло не без впливу германських племен, котрі вважалися «варварськими». Незважаючи на таку принизливу характеристику, готичний стиль став вершиною архітектурної думки середніх віків.
Храми, побудовані в цьому стилі, поєднують у собі різні види мистецтва: архітектуру, скульптуру, мистецтво вітражів. Кожна деталь храму говорила про незрівнянність Бога, і коли людина входила в храм, то вона відчувала це відразу. Високі шпилі, що стрімко підносились догори, вказували на потребу спрямувати наше життя до неба. Хрестоподібність будови (коли основне приміщення храму було побудоване у формі хреста) вказувало на жертву Спасителя, величезний внутрішній простір підкреслював велич Господа, а вітражні вікна змальовували віхи біблійної історії. Саме цей стиль використовував непропорційні скульптури, які у звичайних умовах викликали б здивування. Проте в загальному ансамблі вони лише підкреслювали якісь специфічні моменти. Зокрема, над входом часто зображали фігуру Бога, Який дивився згори на тих, хто входив до храму. Така деталь змушувала людей замислитись, для чого вони прийшли сьогодні у цей храм. Недаремно ці собори і до сьогодні називають «Євангелієм у камені».
Прекрасні зразки цього стилю можна зустріти по усій Європі — у Франції (Сен-Дені та Нотр-Дам де Парі), Німеччині (у Кельні), Нідерландах (в Утрехті), Іспанії (у Бургосі), Великобританії (Вестмінстерське абатство в Лондоні), Швеції (в Упсалі), Чехії (собор св. Віта і Карловий міст у Празі). Стиль готики досяг і України. Так, майже в усіх замках Закарпаття залишилися деталі готичного стилю. Культові будівлі в Мукачеві, Береговому, Виноградовому, Ужгороді, що збереглись до наших часів, немовби свідчать про те, як люди хотіли звеличити Бога. У різних країнах готичні архітектурні прийоми одержали своєрідну місцеву інтерпретацію. Хрестоносці, під час своїх походів, донесли принципи готики до Родосу, Кіпру і Сирії.
Будь-який собор повинен концентрувати увагу людей на Богові і поклонінні Йому. Саме цій меті і була підпорядкована кожна деталь цього стилю. Ці собори «кричали» до свідомості людей про те, що на цій землі неможливо жити без Бога. І саме це ставало причиною руйнації цих прекрасних споруд у періоди соціальних потрясінь. Яскравим прикладом є історія Собору Паризької Богоматері.
Собор Паризької Богоматері або Нотр-Дам де Парі (фр. Notre Dame de Paris) — один із найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Будівля храму споруджена на місці храму Юпітера, що стояв тут за часів римської влади. Собор був спланований у ХІІ ст. У 1163 році Людовиком VII було закладено перший камінь фундаменту. Будівництво тривало понад сто років. За задумом, він мав вміщати всіх жителів Парижа (10000 чоловік), але за час будівництва кількість мешканців міста збільшилась у декілька разів. Розміри храму вражають ще й сьогодні: у довжину він має 130 метрів, а у висоту — 35, висота башт — 69 метрів, а діаметр вікна-розетки над входом складає 13 метрів. Фасади собору прикрашені скульптурами, які об’єднані однією ідеєю: розповісти історію християнства від гріхопадіння і до страшного суду. Усі вікна прикрашені вітражами із зображенням біблійних історій, які є прекрасними зразками тогочасного художнього мистецтва (чого варті лише 80 вітражів у вже згаданому вікні-розетці над входом).
Собор був місцем суспільного життя міста. Під час небезпеки в соборі знаходили притулок мешканці сусідніх селищ не тільки зі своїми пожитками, а навіть і з худобою. Тут професори читали лекції своїм студентам, роблячи перерву під час богослужінь. Перед собором проходили зібрання жителів міста, укладались торговельні угоди, відбувались всенародні свята.
Але, незважаючи на таку популярність у народі, більшість скульптур і вітражів не дожила до наших часів. Те, що ми бачимо зараз, — це копії, відреставровані у XIX ст. Неушкодженим залишилось лише вікно-розетка. Власне, собор також міг не дожити до наших днів: під час Французької революції, яка в свою основу поклала ідеї атеїзму й богоборства, усі зусилля були направлені на знищення будь-яких згадок чи символів богопоклоніння. А оскільки собор стояв у центрі Парижа, тобто безпосередньо у вирі подій, уся ненависть і злість людей була направлена на споруду. Цей історичний приклад свідчить про те, що будь-який бунт проти Бога штовхатиме людину на знищення будь-яких речей, що нагадуватимуть про Суверенного Владику.
Після вищевказаних подій храм прийшов у запустіння. І в ті роки, коли Віктор Гюго писав свій роман «Собор Паризької Богоматері», будівлі загрожувала повна руйнація. Лише у 1841–1864 рр. була проведена капітальна реставрація собору.
Історія собору в Парижі — це одна з тих історій, яка, з одного боку, засвідчує бажання людини прославити Творця у творах мистецтва, відобразити Його велич і могутність. А з іншого — розповідає нам про те, на які вчинки може штовхати людей бажання відкинути Творця і створити свій, заснований лише на егоїзмі, світ. Світ, в якому немає місця нічому, що нагадувало б про Того, Хто є Джерелом життя і суддею всіх людей.
Олег Блощук