Автор Анжела Чудовець, м. Здолбунів, Рівненська обл.
Автор. О, яка то благодать споглядати літньої пори, як народжується новий день. Ще тільки-тільки перші сонячні промені визирнули із-за небокраю і торкнулися верхівок дерев, як усе довкола стрепенулося, прокинулося, ожило, заграло, загомоніло й защебетало на всі голоси. Кожний листочок, кожна квітка й травинка, кожна пташина й найменша комашка об’єдналися в єдиному величному хорі хвали й подяки Творцеві за ще один дарований Ним чудесний день, що, як завжди, буде сповнений світлих мрій і надзвичайно яскравих вражень.
На сцені з’являється зграйка метеликів.
Таночок метеликів
Цього чудового літнього ранку метелики якраз розправляли свої крильця, як раптом до них підлетіла Мушка-зеленушка.
З’являється Мушка-зеленушка.
Мушка-зеленушка. Ой, подруженьки, яку я вам новину принесла: сьогодні на лісовій галявині відбудеться бал квітів.
Метелик. З якого б це дива?
Мушка-зеленушка. А з такого: будуть обирати королеву квітів. Ну, я полетіла.
Метелик. Стривай, Мушко-зеленушко, і ми з тобою. Треба про це всій комашні розповісти. Оце так новина! Оце дивина!
Автор. А на лісовій галявині й справді мало-помалу почали збиратися квіти з усього світу. О, хто тут тільки не був: розкішні троянди і гордовиті тюльпани, чарівні лілеї і граціозні хризантеми, синьоокі волошки і сором’язливі маки, тендітні фіалки і скромні ромашки. Що не квітка, то красуня. І зібралися всі вони з однією метою: вибрати серед себе найкращу, найвродливішу, ту, що стане королевою квітів.
Дуже швидко всю галявину заполонили такі пахощі, що звідусіль почали злітатися бджілки, джмелі, метелики та інша малеча. Жуки-музиканти зайняли свої місця і бал розпочався.
Танок квітів.
Після танцю вперед виходять три Троянди.
Троянда 1. Погляньте довкола. Без сумніву, нам, трояндам, тут немає рівних. Якщо хтось і має стати королевою квітів, то це, звичайно, одна з нас.
Троянда 2. Дуже смішно бачити тут отой дрібноцвіт. Цікаво, на що вони сподіваються? Особливо привертає увагу Ромашка. Її просте вбрання на балу має досить безглуздий вигляд.
Троянда 3. Т-ш-ш. Як би вона нас не почула. Повернімося до нашої розмови.
Троянда 1. Справді. Так ось: нами, трояндами, захоплювались в усі часи. Уявіть тільки: у древній Індії нас так шанували, що навіть існував закон, котрий дозволяв кожному, хто піднесе цареві троянду, просити в нього всього, чого тільки забажає.
Троянда 3. У тій же Індії трояндами прикрашали храми, і навіть сплачували данину та царські податі.
Троянда 2. А індійські принцеси влаштовували в своїх садах чудові озерця з трояндовою водою, щоб наш тонкий і ніжний аромат наповнював усе довкола.
Троянда 1. А ще вони сплітали з троянд прекрасні вінки й гірлянди.
Таночок Троянд із вінками.
На передній план виходить Тюльпан.
Тюльпан. Не розумію, невже потрібно було влаштовувати цей бал, щоб ще раз пересвідчитися, що саме я, квітка Тюльпану, заслуговую стати королевою квітів.
Досить лише побачити, яку витончену й граціозну форму має моя голівка, щоб це зрозуміти.
Колись дружини турецького султана влаштовували свято дивовижної краси на мою честь. Усі доріжки саду встеляли дорогими килимами, і під музику та спів прогулювались в урочистій процесії разом зі своїм повелителем та милувалися тюльпанами найрізноманітніших кольорів.
А як захоплюються нами в Голландії!..
З’являється Кактус.
Автор. Квітка Тюльпана не встигла завершити свою промову, як її перебив Кактус.
Кактус. Ви помиляєтеся, моя люба, якщо думаєте, що голландці захоплюються саме вами. Насправді ж усім відомо, що їх приваблюють великі гроші, які вони мають від продажу квітів та виведення нових сортів.
Тюльпан. Які ви безцеремонні, сеньйоре, просто жах.
Уперед виходять Троянди.
Автор. Та ось знову наперед виступили Троянди.
Троянда 1. І все-таки, ми вважаємо, що в кожної з нас є найбільше підстав розраховувати на титул королеви.
Троянда 2. Усі знають, з якою великою шаною ставилися до нас у древньому Єгипті. Відома всім цариця Клеопатра веліла встелити всю підлогу зали, де мав відбутися бенкет на честь Марка Антонія, товстим шаром трояндових пелюсток.
Троянда 3. Спробуйте тільки уявити, який-то був запашний та дивовижно м’який оксамитовий килим.
Троянда 1. А греки трояндами й вінками з них устеляли шлях переможцям, які поверталися з війни, і заквітчували їхні колісниці.
Кактус. Не забувайте, що троянда в греків була ще й символом жалоби.
Троянда 1. А, це ви, сеньйоре Кактусе. Кого-кого, а вас аж ніяк не сподівалися тут зустріти, бо, як відомо, за свої сто років ви жодного разу не цвіли.
Кактус. Проте це найменше мене хвилює. Я давно вже не переймаюсь такими дурницями.
Підходять білі водяні Лілеї.
Автор. Несподівано обізвалися білі водяні Лілеї.
Лілея 1. Пробачте, що перериваємо вашу розмову. Ми довго стояли осторонь, та все ж настав час привернути до себе загальну увагу. І хоч ми не вміємо промовисто говорити, та все ж уважаємо, що одна з нас, водяних лілей, неодмінно має стати королевою квітів.
Хто хоч раз нас побачив, уже ніколи не зможе цього забути.
Лілея 2. Уявіть тільки, над озером світає. Жодного подиху вітру, жодної хвилі. Царство тиші і спокою. І лише здіймаються над водою білі голівки лілей, що так і ваблять до себе, заворожуючи всіх своєю таємничою красою.
Автор. Білі Лілеї почали легенько розгойдуватись на дзеркальній поверхні лісового озера, нагадуючи собою маленьких тендітних балеринок.
Таночок білих водяних Лілей.
Усі аплодують і кричать: «Браво!» Знову виходять вперед Троянди.
Троянда 1. Як на мене, то нічого особливого… Як ви побачили, водяним Лілеям немає чим пишатися: ні шляхетним походженням, ні славною історією.
Троянда 2. Не те, що в нас. Приміром, римляни готували з троянд різноманітні напої і страви: вино, желе, пудинги, трояндовий цукор та всілякі солодощі.
Знову з’являється Кактус.
Кактус. До цього всього слід додати, що римляни перетворювали найродючіші поля на трояндові сади. Захоплюючись квітами, вони мало не забули ось про що: щоб жити, потрібно їсти хліб, а не лише трояндові солодощі.
Троянда 2. Ах, яка наша вина в тому, що люди, споглядаючи красу, забували про їжу?
Троянда 3. А чи відомо вам, що в Англії, у Середні віки, троянда так зачарувала всіх, що дві знамениті сім’ї зобразили її на своєму гербі. Один рід обрав собі червону троянду, а інший — білу.
Кактус. От-от, а потім між ними спалахнула жахлива війна за право володіння англійською короною, що тривала аж тридцять років. До речі, ту війну так і назвали — війною червоної і білої троянди.
Троянда 1. Пробачте, але ви поводитеся просто зухвало. Вам так і кортить чимось нам дошкулити, так і хочеться вколоти. Та стережіться, сеньйоре Кактусе, троянди теж мають колючки, які нічим не поступаються вашим.
Уперед виходить Хризантема.
Хризантема. Я бачу, що про мене тут усі забули й не віддають належної шани. А між тим, якщо хтось і має стати королевою квітів, то це я, Хризантема.
Подумайте тільки: в Японії я стала національною гордістю. Моє зображення вважають священним, а право носити одяг із малюнком хризантеми мають лише члени імператорської сім’ї. Я зображена на японському прапорі, а також на ордені, що став найвищою й найпочеснішою нагородою, — Ордені хризантеми.
А яке пишне свято влаштовують на мою честь восени! Лунають музика й співи, натовпи людей розглядають розкішні колекції хризантем, а поети змагаються у своїй майстерності, оспівуючи мою неповторну красу.
Уявіть тільки, як мене шанують, бо я, виявляється, схожа на сонце, що дарує тепло й світло для всього живого.
То хіба ж я не заслуговую бути королевою квітів?
Кактус. Знайшла чим пишатися: вона схожа на сонце! Як на мене, то сонях, що росте в селі на городі, нагадує собою сонце куди більше за вас, моя люба.
Хризантема. Але ж я… Я… Я дарую людям останній спалах щастя напередодні зимового смутку!
Кактус. Це взагалі не варте уваги.
Послухавши всіх вас, я просто диву даюся: про що ви тут говорите? Чим хизуєтеся одна поперед одною?
«Ах, усі захоплюються моєю красою!»
«Ах, у мене таке чудове вбрання!»
«Ах, я маю такий тонкий і вишуканий аромат!» — Усе це просто смішно.
На мою думку, уміння якнайболісніше вколоти, зачепити за живе, — ось якості, гідні захоплення й загальної поваги.
Автор. Усі квіти були просто приголомшені такою заявою сеньйора Кактуса. Яким же було їхнє здивування, коли в розмову з ним не побоялася вступити скромна Ромашка.
Ромашка. Ви справді так думаєте?
Кактус. Ще б пак!
Ромашка. Тоді мені вас дуже шкода.
Кактус. Чого б це раптом?
Ромашка. Так, так, шкода… Ви дуже нещасні. Я просто впевнена в цьому. Дуже часто злим і недобрим стає той, хто повністю розчарувався в собі.
Кактус. Я так не думаю.
Ромашка. А справжнього захоплення гідний, на мою думку, той, хто вміє любити. Хто не дивиться на розкішний одяг чи шляхетне походження, а просто любить, і любить сильно-сильно, бо має велике серце.
Кактус. Яка нісенітниця…
Ромашка. До речі, мені здається, що за вашою пихатою і колючою зовнішністю ховається тонка й уразлива душа, що давно вже прагне такої любові.
Кактус. Дурниці, не бажаю про це навіть слухати.
Знову вперед виходять Троянди.
Троянда 2. Не розуміємо, для чого зволікати? Ми вимагаємо, щоб негайно одну з нас проголосили королевою квітів.
Автор. Така відверта заява всіх страшенно обурила. Ніхто не хотів з цим погоджуватися. Знову здійнялася суперечка, що поступово стала переростати у справжню сварку. Зчинився такий галас, що нічого не можна було зрозуміти. Раптом усіх зупинила Ромашка.
Ромашка. Стійте, стійте, заждіть! Годі сваритися. Нам усім це зовсім не личить.
Хризантема. Але ж як нам дійти згоди?
Ромашка. А давайте когось запитаємо. От хоча б оцю Бджілку, що завітала до нас на галявину.
Бджілка (співає).
Любо й хороше бджілці на волі
Золотисте намисто збирати,
Чи в саду, чи у лісі, чи в полі
Кожну квітку в росі цілувати.
Ось так.
Ах, що за дивний цілунок
Пахне духмяно медами.
Квітки солодкий дарунок
Я розділю разом з вами.
Ромашка. Люба Бджілко, скажи нам, яка квітка серед нас найкраща у світі? Яку ти любиш найбільше?
Бджілка. Як на мене, то немає кращої квітки за кульбабку. Її золотавий цвіт так і вабить до себе. Я дуже її люблю, бо нектар у неї дивовижно запашний, а медок надзвичайно солодкий.
Автор. Щоб Кульбабка стала королевою квітів? Ні, з цим ніхто не хотів погодитись.
Ромашка. Тоді давайте ще когось запитаємо. От хоча б Колорадського Жука. Агов! Пане Колорадський Жуку! Будьте такі ласкаві. Ми хочемо вас щось запитати.
Колорадський Жук. Мене? О, я просто вражений такою увагою до моєї скромної персони. Це так люб’язно з вашого боку, дорога Ромашечко, бо останнім часом я чую на свою адресу лише погрози та звинувачення.
(співає)
Я прибув сюди зі штату Колорадо,
Та мені, як бачу, тут ніхто не радий.
Не дають спокійно жити,
Кожен мріє отруїти
І усю мою сім’ю зі світу зжити.
А я ж такий хороший,
Усіх вас дуже прошу:
Неприязні забудьте,
Поблажливіші будьте,
Мене в своїх обіймах приголубте.
Ромашка. Ах, ви так мене розчулили, що я зараз розплачуся.
Колорадський Жук. Не плачте, моя мила Ромашечко. Я не вартий ваших дорогоцінних сліз. Та у вас направду золоте серце: ви одна пройнялися співчуттям до зацькованого всіма Колорадського Жука.
Ах, що там казати, несолодко живеться на чужій стороні….
Автор. Сеньйор Кактус знову не проминув можливості зачепити когось за живе.
Кактус. То в чому ж річ, шановний? Спакували би свої валізочки й гайда на свої рідні землі.
Колорадський Жук. Та я хоч би зараз. Але ж… самі розумієте… У мене ж сім’я: діти, онуки, правнуки. То що ви там хотіли мене запитати?
Ромашка. Скажіть, будь ласка, яка квітка серед нас найкраща? Яку ви любите найбільше?
Колорадський Жук. Ням-ням-ням. Ну яка ж квітка може бути кращою за квітку картопельки? Вона така ніжна, така смачна й соковита, що я її їв би, їв би і їв би! О, я так її люблю!
Автор. Щоб квітка картопельки стала королевою квітів? Ні-ні, з цим також ніхто не хотів погоджуватися.
І тут усі помітили горобчика, що жваво підстрибував і вертів голівкою на всі боки, роздивляючись навкруги.
Ромашка. Агов, Горобчику, скажи нам, хто серед нас найкращий? Яку квітку ти любиш найбільше?
Горобчик. А хіба ви не знаєте, що найкраща в світі квітка — це квітка соняшника? Я дуже її люблю, бо вона завжди щедро пригощає нас, горобців, своїм смачним насіннячком. І хоч як нам дістається від господинь, а все ж ми не минаємо соняшника на городі.
Автор. Щоб квітка соняшника стала королевою квітів? Ні-ні, вона-то вже взагалі не підходить. Раптом звідкілясь почувся спів. Усі прислухалися.
Улянка (здалеку):
Ля-ля-ля-ля-ля,
Ля-ля-ля-ля-ля.
Ромашка. Я знаю, чий це голосок — дівчинки Улянки з сусіднього села. Я не раз чула, як вона гарно співала, коли з ненькою своєю в полі пшеницю жала та снопи в’язала.
Волошка. І ми її знаємо. Щодня в полі зустрічаємо. Гарна дівчинка, як квіточка, і серце в неї добре. І роботяща, як мурашечка.
Улянка (з’являється з кошиком, збирає суниці).
Гарний день
Із пісень
Сонце вишиває,
Де не глянеш — промінець
Золотий вплітає.
Що не крок –
Під листок
Зазирну тихенько,
Назбираю ягідок
Стиглих повні жменьки.
Ой, куди ж це я потрапила? Яка дивовижна краса! Скільки разів була на цій галявині, та ніколи не доводилося тут бачити такого розмаїття квітів. Здається, вони зібралися тут зі всього світу.
Ромашка. Так воно і є. Ти, Улянко, потрапила на квітковий бал. Сьогодні ми маємо обрати серед нас найкращу, найкрасивішу, ту, що стане королевою квітів. Та ось біда: ми ніяк не можемо дійти згоди. Можливо, ти нам допоможеш? Скажи, яка квітка з-поміж усіх нас найкраща? Яку ти любиш найбільше?
Улянка. Яка найкраща? Важко відповісти…. Троянда така прекрасна…. І лілея просто чудова… Але ж і тюльпан, і хризантема, і айстра нічим не гірші… Проте, знаєте, моєму серцю чомусь миліший отой дрібноцвіт: ромашки, волошки та маківки. Люблю чорнобривці запашні та матіолу духмяну, що їх матінка біля хати понасіває. А ще — мальви рожеві та соняхи жовтолиці попід тином.
Та як же їх не любити? Прокинешся, буває, вранці, до сходу сонця, прочиниш віконечко й такі пахощі долинуть до тебе, така радість огорне серце, аж співати хочеться. Вийдеш у двір — спориш та барвінок до ніг моїх горнуться, цілющою росою та прохолодою сон проганяють. Побіжиш стежкою за хату, у поле сонце стрічати — та так і зупинишся вражена. Колоски золоті ледь колишуться, а з-поміж них то тут, то там сині оченята волошок визирають, червоними устами маки всміхаються, білими голівками ромашки кивають.
Подивишся на все це й думка приходить: це ж яким чудовим Бог цей світ створив, яким розмаїттям кольорів, пахощів і звуків його наповнив! Якою неповторною красою благословив кожний куточок на землі.
А знаєте що? Давайте в Бога спитаємо, яка квітка найкраща. Адже це Бог засіває вас скрізь Своєю щедрою рукою, зігріває сонцем і напуває дощем та росою. Хто, як не Він, знає все про кожну з вас?
Автор. І всі погодились. Квіти підняли свої личка вгору, до неба, до Бога, а Він, милуючись ними, осінивши їх згори сяєвом сонячного світла, промовив:
Голос Бога. Немає серед вас найкращої. Ви всі однаково дорогі мені. У кожній із вас я бачу часточку Себе. Ви — Моє творіння, Мої діти, Моя любов і Моя радість.
Кожна з вас прикрашає цю землю: хто — розмаїттям барв і пахощів, хто — ніжністю і простотою, а хто, непомітно відцвівши, дивує світ своїми плодами.
Я усіх вас дуже люблю.
Автор. Квіти мовчали. Вони була вражені тим, що почули від Бога.
Троянда 1. Отже, ми марно сперечалися. Немає серед нас найкращої.
Ромашка. Так, ми всі дорогі для Бога. Він усіх нас однаково любить.
Автор. Та найбільше був вражений сеньйор Кактус.
Кактус. Навіть мене з моїм нестерпним, колючим характером Бог також любить…
Як мені зараз соромно за всі мої недобрі слова та злі вчинки. Пробачте мені, будь ласка… Пробачте всі, кому я навмисно робив боляче. І ти, Ромашечко, пробач. Якщо, звичайно, можеш…
Кактус ніяковіє, знімає капелюха. Усі раптом помічають на його голові велику квітку.
Троянда 1. Погляньте, Кактус — зацвів!
Хризантема. Яке диво! Уперше у своєму житті!
Тюльпан. Яка краса! Це просто неймовірно!
Усі підхоплюють ці слова й аплодують.
Ромашка. Нічого неймовірного в цьому нема, адже коли Бог торкається серця, — тоді розцвітає душа, а це вже неможливо приховати.
Кактус запрошує Ромашку й починає фінальний танець, у якому танцюють усі.