Куди веде історія й чому? Що визначає схему історичного розвитку, якщо такий чинник узагалі існує? Такі питання ставить собі будь-яка людина, що мислить, і їх розуміння накладає відбиток на весь спосіб її життя. Відповідь християнства полягає в тому, що в Бога є задум, який включає в себе все, що відбувається, і що Він втілює цей план у життя.
Божий план інколи називають Божим промислом, проте ми будемо послуговуватися словом «задум», бо задум передбачає єдність Божого плану, логічність і послідовність дій. Окрім того, слово «задум» підкреслює, насамперед, Божі діяння та Його волю, а не те, що повинна робити людина та що з нею відбувається внаслідок Божої волі. Також слово «задум» наголошує на розумності Божих рішень: вони не свавільні й не стихійні.
Божий задум — це незмінне рішення Господа, через яке відбувається все, чому належить статися.
У викладенні Старого Завіту Божий план і Божий задум тісно пов’язані із завітом, який Господь уклав зі Своїм народом. З опису Божих дій, які стосуються обрання Його народу й особистої турботи про нього, ми доходимо двох висновків. З одного боку, Бог всевладний, Він — Творець і Хранитель усього сущого. З іншого боку, ми бачимо люблячого, турботливого, особистісного Господа. Він не просто абстрактна сила, Він постає перед нами як Особистість, яка любить.
Для авторів Старого Завіту думка про те, що якісь речі можуть відбуватися незалежно від волі Бога, була практично неможливою. Підтвердженням цієї тези є той факт, що безособові речення на зразок «іде дощ» у Старому Завіті не зустрічаються. Згідно з уявленнями юдеїв, дощ не просто йшов, його посилав Бог. Вони розглядали Господа як всемогутнього розпорядника всього, що відбувається. Бог не лише бере активну участь у подіях, Він планує їх. Те, що відбувається нині, було заплановано заздалегідь. Сам Бог так говорить про руйнування, заподіяні царем Асирії: «І сталося, як почув це цар Єзекія, то роздер свої шати та накрився веретою, і ввійшов до Господнього дому…» (Iс. 37:1). Навіть така нескладна річ, як будівництво водосховища представлена як сплановане попередньо: «…і зробили ви між двома мурами збір для старого ставка, але ви не дивились на Того, Хто це зробив, Хто це віддавна створив, ви не бачили» (Iс. 22:11). Існувало відчуття, що події кожного дня задумані й визначені Господом. Тому псалмоспівець пише: «Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…» (Пс. 138:16). Та сама думка висловлена в Книзі Йова, 14:5. У Божому плані закладена турбота про добробут народу Ізраїля й будь-якої Божої дитини (Пс. 26:10-11, 36; 64:3, 90, 120; 138:16; Дан. 12:1; Йона 3:5). У Пс. 90 та 120 виражається впевненість у благості, забезпеченні й захисті Бога, багато в чому вона нагадує нам учення Ісуса з Нагірної проповіді про птахів і квіти (Мт. 6:25-29).
Старий Завіт також проголошує віру в ефективність Божого задуму. Все, що відбувається є (і завжди було) частиною Божого плану. Всі частини Його задуму виконуються. Він здійснює те, що обіцяв. У пророка Ісаї ця думка висловлена наступним чином: «Я Бог, і немає більш Бога, й нікого, як Я, що звіщаю кінець від початку, і наперед що не сталося ще, і що говорю: Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню, що хижого птаха зо сходу прикликую, з краю далекого мужа Своєї поради! Так, Я сказав те й спроваджу, що Я задумав був теє зроблю!» (Iс. 46:9-11). Подібна заява міститься в Іс. 14:24-27. Тут ми бачимо ствердження не лише Божої вірності поставленій меті, але й безглуздості протистояння Йому: «Бо врадив Господь Саваот, і хто Його раду відмінить? А рука Його витягнена, й хто відверне її?» (порівняймо Йов. 42:2; Єр. 23:20; Зах. 1:6).
Найяскравіше ідея всеохоплюючої божественної мети висловлена в книгах мудрості й у книгах пророків. Із самого початку, одвіку в Бога є задум, який охоплює всю реальність і враховує найменші життєві подробиці. «Все Господь учинив ради цілей Своїх, і безбожного на днину зла» (Пр. 16:4, порівняймо Пр. 3:13-20; Йов. 38:4; Іс. 40:12; Єр. 10:12-13). Навіть те, що зазвичай уважають просто везінням, щасливим випадком, представлене в Біблії як Божий вибір (Пр. 16:33). Завадити або протистояти виконанню Його волі не може ніщо. У Приповістях сказано: «У серці людини багато думок, але виповниться тільки задум Господній» (Пр.19:21).
Люди не завжди розуміють, як Бог досягає Своєї мети в їхньому житті. Це випробував на собі старозавітний Йов. Свій досвід він висловив наступним чином: «Хто ж то такий, що ховає пораду немудру? Тому я говорив, але не розумів… Це чудніше від мене, й не знаю його…» (Йов. 42:3).
Отже, на думку старозавітного віруючого, Бог створив світ, спрямовує перебіг історії, і все це Він робить згідно з планом, розробленим на вічність, який передбачає Його спілкування зі Своїм народом. До цього плану входить творіння як у широкому значенні, так і стосовно окремих особистостей, і він здійснюється згідно з Його задумом. Через це про майбутні події пророки говорили як про невідворотні. Про події майбутнього можна пророкувати лише тому, що Бог запланував їх, а Його задум обов’язково здійсниться.
Задум і мета Бога яскраво виділяються в Новому Завіті. Ми читаємо опис подій життя Ісуса Христа як невідворотні й зумовлені Божим задумом. Ісус заявляв, що Бог спланував не лише такі великі й складні події, як, наприклад, падіння та зруйнування Єрусалима (Лк. 21:20-22), але й деталі, наприклад, відступництво й зраду Юди та вірність інших учнів. Тема виконання Божого задуму й пророцтв Старого Завіту посідає значне місце в євангелістів Матвія та Івана. Ісус також говорив про невідворотність подій майбутнього. Наприклад, Він сказав учням: «І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки, не лякайтесь, бо статись належить тому. Та це ще не кінець. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, будуть землетруси місцями, буде голод. Це початок терпінь породільних. Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм. Але перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана» (Мк. 13:7-10). У Нього було гостре відчуття необхідності виконання Своїх справ — задум Отця має бути виконаний. Тому Він сказав: «Він же промовив до них: “І іншим містам Я повинен звіщати Добру Новину про Боже Царство, бо на те Мене послано”» (Лк. 4:43).
Апостоли також підкреслювали божественну мету історії. Наприклад, у своїй промові в день П’ятидесятниці Петро сказав: «Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп’яли та забили» (Дiї 2:23). Уся Книга Об’явлення пронизана впевненістю в Божому задумі, передбачення подій у ній виходять із віри в Божий план і призначення.
Але найбільш рельєфно думка про божественний план висловлена в посланнях апостола Павла. Усе відбувається за Божим вибором і згідно з Його волею (1 Кор. 12:18; Кол. 1:19). Ним визначені долі народів (Дії 17:26). Павло бачив себе обраним ще до народження (Гал. 1:15).
У світі існують відверто песимістичні сприйняття перебігу історії. Це особливо стосується циклічних поглядів, згідно з якими історія не прогресує, а лишень повторює одну й ту ж схему з незначними варіаціями. До такого розуміння тяжіють східні релігії, зокрема індуїзм з його наголосом на перевтілення. Людина проходить цикли смерті й відродження, причому її становище в кожному новому втіленні значною мірою визначається поведінкою в попередньому житті. Спасіння, якщо тут можна взагалі застосувати цей термін, полягає в нірвані: виході з цього процесу, який повторюється.
Широкого розповсюдження в наші дні набули теорії про катастрофічне завершення земної історії. Згідно з ними, історичний розвиток підходить до катастрофічного завершення в результаті чи то економічного краху, чи то екологічної кризи, яку можуть спричинити глобальне забруднення довкілля або ядерна війна.
Інше популярне песимістичне філософське вчення ХХ cт. — екзистенціалізм. Уявлення про абсурдність світу, про парадокси та іронію в реальності, про сліпий випадок всього, що відбувається, приводить до відчаю. Оскільки в історичних подіях відсутня будь-яка видима схема, людина свідомим актом своєї доброї волі повинна створити власне розуміння історії.
З іншого боку, з’явилася безліч цілком оптимістичних поглядів, особливо у другій половині ХІХ ст. Вийшовши за межі біології, дарвінізм поширив свій уплив на інші сфери, зокрема на суспільні науки. На думку Герберта Спенсера, він став всеохоплюючим філософським ученням, яке пояснює зростання, прогрес і розвиток реальності в цілому. Хоча такий погляд виявився скоріше нереалістичним, він свого часу користувався певним успіхом.
Ближче до нашого часу утопічні вчення, засновані на методах біхевіоральних наук, намагалися перебудувати суспільство або, принаймні, життя окремих людей.
Найбільш войовничою та масштабною сучасною філософією історії можна вважати, напевне, діалектичний матеріалізм. У філософії Георга Гегеля Карл Маркс замінив ідеалістичну метафізику матеріалістичними поглядами. На його думку, історію рухають сили матеріальної реальності. Економічний лад змінюється, долаючи різні етапи. Кожен етап процесу характеризується конфліктом між двома антагоністичними групами або рухами. Капіталістичний спосіб виробництва, який прийшов на зміну феодальному, повинен зрештою поступитися місцем соціалістичному, коли не існуватиме приватної власності. У безкласовому суспільстві діалектичні протиріччя, які були рушійною силою історії за схемою «теза — антитеза — синтез», припинять свою дію й зло зникне. Зверніть увагу на те, що йдеться про безлику силу. Як наслідок, багато людей, які живуть у суспільстві, що будує комунізм, не знаходять ні особистого задоволення, ні ефективності в сфері суспільних відносин.
Нарешті, є християнське вчення про божественний план, згідно з яким усі події спланував у вічності премудрий, всемогутній, благий Бог, із яким ми можемо мати особисте спілкування. Історія — це не ланцюжок випадкових подій, і рухається вона не завдяки безликим атомам і не сліпою долею, а розвивається відповідно до Його задуму. У Бога є цілком визначена мета, до якої рухається історія. Ми можемо з упевненістю очікувати запланованого кінця для Всесвіту. І своє життя ми повинні будувати відповідно до того, що нам відомо про завершення історії.
Міллард Ериксон
Ериксон, М. Христианское богословие / Миллард Эриксон. — С.-Пб.: Библия для всех, 1999. — С. 289-293, 303-304.