Я виріс у великій і, не побоюся цього сказати, щасливій сім’ї. Це не означає, що наша сім’я не мала недоліків, але в цьому бурхливому світі наш дім був неначе тиха гавань. У сім’ї ми щодня могли розраховувати на те, що не змогли б придбати ніде у світі. Тато і мама робили все можливе, щоб створити атмосферу безумовної любові та прийняття, збалансовану здоровою дисципліною.
Мій тато — священнослужитель, тому не міг розраховувати на легку роботу. Він працював будівельником за межами міста і тому не міг повертатися щовечора додому. Ми чекали п’ятниці, як свята, бо мав приїхати наш татко.
Часом він повертався пізно ввечері, і ми з молодшим братом твердо вирішували ні в якому разі не заснути до його приходу. А якщо хтось і почне засинати, інший обов’язково має розбудити. Зараз я не можу пригадати жодного разу, коли б ми таки дочекалися тата, — ми засинали…
Наші батьки підняли, як кажуть у народі, і виховали чотири сини і дві дочки. Тепер ви можете зрозуміти, яке було навантаження на мамині плечі. Вона насправді була матір’ю-героїнею. Її внесок у життя кожного з нас не можна оцінити ніякими скарбами. Проте ми навіть уявити не можемо нашого життя без тата.
Я впевнений, що в кожного з вас є своя історія дитинства, в якій ваш батько або його відсутність відіграли унікальну роль.
На жаль, ситуація в Україні погіршується, і кожного року все більше дітей залишаються без сильного, мужнього, незамінного, рідного — саме їхнього батька. Про цю проблему можна і потрібно говорити не тільки на шпальтах нашого часопису, а й на державному рівні. Проте тільки Господь може виміряти всю глибину болю, розчарування, образи безбатченків, які неможливо відобразити в жодних статистичних даних.
Моє щире бажання привернути увагу чоловіків, татусів до переусвідомлення нашої ролі, надзвичайно важливої і відповідальної. Я молюсь і сподіваюсь, що наша розмова не залишить байдужим нікого з її учасників і стане хоч маленьким, але кроком до змін у виконанні ролі батька.
Роль батька — багатогранна, як і саме життя, тому неможливо суто механічно виділити декілька функцій і сказати: «Виконуй оце, і ти вже батько!»
За задумом Творця, у сім’ї тато і мама уособлюють в собі фактично все те, що необхідно для повноцінного зростання й розвитку їхніх дітей (розумієте, що дитина втрачає, коли залишається без одного, а ще гірше без обох батьків). По мірі зростання дитини деякі з функцій беруть на себе інші люди: вчитель, тренер, наставник. Але навіть якщо зібрати разом усіх людей, які хоч якось причетні до виховання дитини, ніхто не зможе замінити жодного з батьків. Тобто тато- і мамозамінників не існує.
Розглядаючи роль батька, ми зупинимося на п’яти головних завданнях, покладених на нього Богом:
1. Духовний лідер.
2. Люблячий чоловік (чоловік, який любить матір його дітей).
3. Приклад для наслідування.
4. Наставник.
5. Надійна опора.
Тато — мій духовний лідер
Я знаю, що більшість батьків не думає, не вважає так, не погоджується і, навіть, проти цього завдання. Ми можемо влаштовувати пікетування і мітинги, але кожен тато за задумом та повелінням Бога має бути духовним лідером. Читаємо разом: «Господь, Бог наш — Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повт. Зак. 6:4–7).
По-перше, і я, і ви маємо поклонятися лише справжньому й одному Богові. Для того, щоб ми не сплутали справжнє поклоніння з якимись формальними речами, Бог чітко зазначив: «…люби Господа Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» Справжня любов підносить об’єкт любові на п’єдестал, на трон. Закохані чоловіки висловлюють це так: «Вона — богиня!», або «Я її обожнюю».
Бог — це Творець Всесвіту, Верховний Владика, Монарх. Непотрібно доводити, що Особі з таким статусом належить шана, почесть і поклоніння. Оскільки Бог сповнений абсолютної любові до Cвого творіння, то і Його творінню легко відповісти взаємністю. Для перших слухачів і читачів це означало наступне: «всім серцем» — усією внутрішньою сутністю; «всією душею» — всім життям, тобто любов на все життя; «всією силою» — в усіх щоденних практичних діях, тобто все, що ми робимо, має бути виявом пошани до Творця.
«І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм» (Повт. Зак. 6:6). Стосунки з Богом, шана й поклоніння настільки важливі питання, що до них не можна поставитися поверхнево, як до простого виконання деяких релігійних вимог. Це питання нашого внутрішнього «Я», нашої особистості, нашого світогляду. Нещирість у стосунках із Богом — це, на жаль, типове явище для нашого суспільства. Ми імітуємо поклоніння Богові, відвідуючи храм один раз на тиждень або, що ще гірше, лише кілька разів на рік. Послухайте, що Ісус сказав із цього приводу фарисеям: «Лицеміри, добре пророкував про вас Ісая, кажучи: Цей народ наближається до Мене своїми устами, губами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене, та даремно поклоняються Мені, навчаючи людських заповідей» (Мт. 15:7–9).
Бог бачить наше серце наскрізь, але не тільки Бог, а й наші діти легко «читають» нашу невідповідність. А Божа заповідь ще не закінчена: «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повт. Зак. 6:7).
Директором школи сімейного богопізнання є тато. А тими, кого він має в першу чергу навчити любити Бога, мають стати його сини. Зайдіть до будь-якого храму, костелу, молитовного будинку і ви переконаєтеся, що кількість чоловіків відносно жінок мізерна. А де ж ті, на кого Сам Бог поклав відповідальність бути духовними лідерами своїх сімей? Вони, зазомбовані атеїстичною пропагандою, вірять, що сильні й обійдуться без Бога, а жінки — слабкі, тому релігія потрібна саме їм. Це ще гірша неправда, ніж вважати, що повітря потрібне тільки жінкам, бо вони слабкі. Адже, «у Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо» (Дії 17:28).
Бог наказує всім татам: «Пильно навчиш цього синів своїх, не пропустиш ні слова», і «будеш говорити про них (заповіді)», — не відмовчуватися, як це ми часто робимо, залишаючись із синами наодинці, а говорити про Божі заповіді чітко, ясно, доступно, щоб вони навчилися шанувати Великого Бога; «…як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш». Це означало — завжди і всюди!
Ще один уривок із Біблії, який ми не маємо права обминути, — це молитва, якої Сам Син Божий навчив Своїх учнів. Вона починається так: «Отче наш, що на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі…» (Мт. 6:9–10).
«Отче», тобто батько, тато. Рано чи пізно наші діти звернуть увагу на це слово, вони проведуть паралель між своїм татом і Богом: «Якщо Бог є батьком, тоді я знаю, Який Він, бо в мене теж є або був батько».
Статус батька напряму пов’язаний зі статусом Бога, Який надав нам честь, право і відповідальність представляти Його нашим дітям. Це Він видав мені і вам погони батька, і поважати честь мундира в першу чергу маємо ми самі, а потім і наші діти.
Очевидно наступне: духовне лідерство — це обов’язок, покладений Верховним Головнокомандувачем на кожного тата — і ніякого дезертирства.
Тато — люблячий чоловік моєї мами
«З щирою вірою в Бога, з любов’ю до своєї дружини…» — так має починатися історія про кожного тата.
Я знаю, що для багатьох чоловіків це питання таке ж незручне, як і попереднє. До речі, коли у Ісуса Христа запитали, яка заповідь у законі є найбільшою, Він відповів: «Любитимеш Господа Бога свого всім серцем своїм і всією душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою. Це перша заповідь. А друга подібна до неї: любитимеш свого ближнього, як самого себе! Іншої, більшої заповіді від цих немає» (Мк. 12:30–31).
Ближчої людини, ніж наша дружина, у нас немає. «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом» (Бут. 2:24). Я розумію, що період закоханості відрізняється від подружнього життя, як рекламна кампанія від реальності. Можливо, у ваших стосунках з дружиною не все склалося, або й взагалі не склалося, як очікували. У такому випадку хочеться заперечити, що любов до дружини має відношення до нашого батьківства. Але якби не вона, ви не стали б батьком вашої дитини.
За задумом Бога, взаємна любов тата і мами є необхідним контекстом для повноцінного розвитку дитини. Ви тільки вдумайтеся: кожну дитину, що приходить у цей світ, має зустріти божественна атмосфера єдності і любові.
На сьогодні тати й мами дуже багато уваги приділяють матеріальному забезпеченню своїх дітей, але найкраще, що ми можемо передати нашим дітям, — впевненість і відчуття безпеки, які вони мають, коли бачать нашу любов і прив’язаність одне до одного.
Ми з дружиною не соромимося в присутності наших трьох дітей обіймати та цілувати одне одного. Ви б бачили їхні очі: вони просто сяють від щастя, тому що любов між нами — це найкраще, що ми можемо подарувати нашим дітям. Пригадую, як наш старший син, коли був маленьким, обіймав нас обох за шиї і примушував цілувати одне одного.
«Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе. Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе» (Еф. 5:25, 28).
Це не ідея, пропозиція чи порада. Це — наказ, повеління Бога нам, чоловікам. Тут написано не просто любити дружин, а «своїх дружин». Що бачать наші діти: ми любимо їхню маму, чи наші очі «дарують любов» багатьом іншим?
Любов — це самопожертва. Христос полюбив нас і віддав Своє життя за нас. Чим готові ми жертвувати заради наших дружин? Адже любов до дружини — це немовби посів, який обов’язково повернеться до нас врожаєм.
Те, як ви ставитеся до вашої дружини, залишить відбиток на всьому житті ваших дітей. Ви можете створити атмосферу, в якій виростуть доброзичливі, вірні, чуйні, впевнені люди, або ж ви розіб’єте їхні серця і життя власноруч.
Любіть вашу дружину і ви сформуєте правильну уяву про шлюб у ваших дітей, а вони з вдячністю донесуть цей «заповіт любові» до наступних поколінь.
Тато — приклад для мене
Скільки веселих і сумних історій можна пригадати на цю тему. Діти, як ксерокс чи сканер, намагаються відтворити все, що бачать у житті дорослих. Особливе місце в копіювальній стратегії дітей відведене батькові. Вже від зачаття вони скопіювали його Y-хромосому в кожній клітинці свого тіла. Ми можемо лише уявити, що переживає дитина, яка втрачає батька. Зникає могутній потік інформації, який є життєво необхідним для кожного жителя Землі. Так задумав Творець. І жага до гідного прикладу батька буде жити в нас усе життя.
Кожен батько має бути гідним прикладом для своїх дітей.
У першу чергу — «має бути».
Нашим дідусям і бабусям, які пережили страхи Голодомору і війни, навіть не снилося те, що мають їхні онуки. Здавалося б, що прогрес у сфері інтелекту позитивно вплине й на моральні якості сучасників. На жаль, ми спостерігаємо зворотний ефект. Сфера сім’ї, батьківства потерпає чи не найбільше. Тепер фрази «біологічні батьки», «соціальні сироти», «усиновлені діти» вже не дивують нас.
Завдання батька — бути поряд із дітьми, що б не трапилося. «Батьківство — не ривок, не стрибок, це — марафон… Батько не може залишити дистанцію батьківства, доки над ним не буде два метри землі»[1]. Найдостойнішим прикладом батьківства є Сам Бог. «Той, Хто послав Мене (Ісуса Христа), є зі Мною; Отець не залишив Мене Самого…» (Ів. 8:29). «Син не може робити нічого Сам від Себе, а тільки те, що бачить, як Отець робить; що Він робить, те й Син також робить» (Ів. 5:19).
Не бачу сенсу говорити про негативний приклад батьків, бо, незалежно від цього, ми, на жаль, його подаємо. Чи скажуть наші діти про нас: «Мій тато завжди поряд, особливо у скрутну хвилину, мені є на кого рівнятися, я намагаюся йти за ним крок у крок». Чи можемо сказати ми: «Мій хлопчику, моя дівчинко, дивись на свого тата й проживи своє життя так, як я!» Чи швидше скажемо: «Не роби дурниць таких, які робив твій тато!»
Бог дав вам право бути татом, щоб ваші діти могли скопіювати приклад нелицемірної віри в Бога, любові до вашої дружини, чесності, вірності, мужності, цілеспрямованості.
Якщо ж ви покинете дистанцію батьківства, не дивуйтеся, що життя ваших дітей буде схожим на бульварну пресу, в якій залишили відбитки «всі, кому не лінь», а не на класичний твір за задумом Бога.
Тато — мій наставник
Із зимових уроків фізкультури у школі я найбільше любив лижні естафети. Наша школа займала досить велику територію, тому найбільше коло було довжиною один кілометр. Особливим був момент, коли випадав перший сніг і потрібно було «прокласти лижню». Це було непросте й відповідальне завдання. Той, хто йшов першим, створював лижну трасу для всієї школи. Декілька разів нашому класові доводилося першим виходити на цю трасу. Оскільки я був найвищим у класі, то йшов попереду. Але першим завжди був учитель фізкультури — немолодий кремезний чоловік.
Наставник, учитель, тренер — ці функції теж належать батькові. Частково ми передаємо їх учителям у школі, але лише частково. У житті головну «лижну трасу» для дітей прокладає батько.
Десять років тому Бог покликав нашу маму додому, в небесні оселі. Татові зараз шістдесят дев’ять, і він усе ще на «життєвій трасі». Я — найстарший, тому йду за ним першим. За сорок два життєвих кола, які він пройшов переді мною, його силует уже не такий стрункий, хода уповільнилася, але він усе ще попереду. І я дуже вдячний йому за це.
«Послухай, мій сину, настанови батька свого, і не відкидай науки матері своєї» (Пр. 1:8)
«Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів, і років життя та спокою! Милість та правда нехай не залишать тебе, прив’яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого, і знайдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й людини!» (Пр. 3:1–4).
Якщо ви не знаєте, чого навчати ваших дітей, прочитайте книгу Приповісток Соломона. Сам Бог наділив його надзвичайною мудрістю.
Я завжди кажу моїй дружині, що вона краща мама, ніж я тато, для наших дітей. Я не підлещуюся, це — правда. Інна — педагог за фахом і покликанням. Вона багато чого навчила наших дітей. Часом я ставлю собі запитання: «А чого я навчив наших дітей?» Я дуже хочу, щоб мої діти навчилися від мене мудрих, важливих, потрібних речей, які б вплинули на все їхнє життя.
Існує декілька надзвичайно важливих речей, які має робити тато, як наставник.
По-перше, любити своїх дітей. Це — наше завдання. Ми — не джерело любові, ним є Бог, але ми можемо стати її надійним провідником. Як місяць відбиває світло сонця, так батько має передавати Божу любов своїм дітям. Було б добре, якби вчителі у школі любили всіх дітей. Але, як правило, у них є улюбленці, решта ж просто «не заслуговує» на їхню любов.
Тато не має такого права — не любити, бо він особливий учитель. Якщо ви вчитель без любові, то ваші настанови будуть нотаціями, які не принесуть бажаного результату.
По-друге, подаруйте дітям мрію, вкажіть на гідну мету. «Як стріли в руці вояка, так діти віку молодого» (Пс. 127:4). Це наш обов’язок — спрямувати наших дітей до гідної мети.
По-третє, будьте вчителем «з великої літери». Для цього вам потрібно самому постійно навчатися. Якщо ви зупинитеся, то втратите кваліфікацію, і ваші діти перестануть «брати у вас уроки». Мета справжнього вчителя — навчити, а не пройти матеріал.
Нарешті, дисциплінуйте ваших дітей, щоб досягнути високої мети. Без здорової дисципліни це неможливо. Ви для них — тренер. Але не забувайте, що ви самі маєте бути дисциплінованими.
Мій тато — надійна опора
Якщо порівняти сім’ю з будинком, то батька можна порівняти з центральною опорою, завдяки якій тримається весь будинок. У нашому світі сьогодні не вистачає надійності. Можна шукати причини у різних сферах, а я пропоную пошукати у сфері батьківства.
З перших свідомих кроків по землі ми сприймаємо батька, як точку опори. Його сильні руки, впевнені рухи, вміння вирішувати питання, знання й досвід — все це створює для дитини атмосферу надійності. Низький тембр його голосу дитина добре знає ще з лона матері, бо голос тата вона краще чула і розпізнавала, ніж голос мами. Отже, у перші роки дитинства рейтинг батька сягає найвищої позначки. Але потім щось трапляється, і більшість батьків стрімко втрачає стартові позиції.
«Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму! Діти — спадщина Господня, плід утроби — нагорода!» (Пс. 126:1–3).
Бог є Творцем і Архітектором сім’ї. У Нього є архітектурний план для кожної подружньої пари, але більшість із них ніколи і не зверталася до Головного Архітектора. Багато сімей нагадують самозабудови без будь-яких дозволів і планів. Деякі з цих будинків так і залишилися недобудованими, інші вже давно покинуті.
Для створення надійної сім’ї кожен тато має отримати в Бога свій архітектурний план. Чи є у вас план будівництва вашого дому, вашої сім’ї?
Можливо, ви не знаєте, де його шукати. Швидше за все, він є у вас удома. У вашій Біблії цілі розділи, присвячені питанням шлюбу. Тільки не кажіть, що у вас немає для цього часу. Повірте, вам доведеться виділити достатньо часу, коли Він покличе вас на «килим», і ви змушені будете доповісти, що відбувалося з вашою сім’єю. Отже, кожен тато може стати надійною опорою для своїх дітей, якщо сам матиме міцний фундамент під ногами. Народна мудрість говорить: «Без Бога ні до порога!» Це справді так. Запросіть Його стати Головним Інженером будівництва вашої сім’ї, і Він закладе надійний фундамент.
Для того щоб стати гарантом надійності для наших дітей, нам самим потрібно мати чітку життєву позицію з усіх питань, а особливо, з питань віри та моралі. Пам’ятаймо, роль батька — універсальна. Наші діти прийдуть до нас з різними запитаннями. Звичайно, ми не можемо усього знати. Але ми маємо знати, чому саме так живемо і чого прагнемо досягнути у житті.
Вірність, вміння тримати слово — ще один важливий компонент. Я не проводив спеціальних досліджень, але, постійно спілкуючись з багатьма людьми, зрозумів, що це набагато краще роблять мами. Якщо хтось із батьків збирається покинути дітей, то швидше за все це зробить тато. Мені навіть страшно писати ці слова. Але це підтверджують статистичні дані.
Невиконані обіцянки, як ялинкові іграшки, «прикрашають» життя багатьох татусів. Звичайно, ми люди завантажені й у нас мало вільного часу. Але це наша проблема, що крім матері наших дітей, ми «одружені» ще й з роботою, машиною, хобі тощо.
Станьте для ваших дітей маяком і гаванню. Вони, як кораблі у шторм, прагнуть додому, щоб заспокоїтися в надійних обіймах батька, і дуже розраховують на розуміння. Натомість, частіше за все, вони натикаються на байдужість, роздратованість, а то і злість. «Наступіть власній пісні на горло», відкиньте всі справи і з теплом і любов’ю зустріньте ваші кораблики гідно, як справжній порт.
Захистіть ваших дітей. Вони справді мають у цьому потребу. Цей світ зустрічає маленьких людей вороже. Конкуренція і конфронтація — ось що очікує їх тут. «Світ належить першим», — почують вони, і ця рекламна брехня отруїть їхні серця. Мій і ваш священний обов’язок — захистити наших хлопчиків і дівчаток.
«Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, то з ними не згоджуйся ти!» (Пр. 1:10). «Сину мій, не ходи ти дорогою з ними, спини ногу свою від їхньої стежки» (Пр. 1:15). «Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів, і років життя та спокою!» (Пр. 3:1–2).
Шановні татусі! Не залишаймо дистанцію батьківства ні за яких обставин.
Заради Бога! Заради наших дітей!
Благослови нас, Боже!
Михайло Дубовик
[1]Кенфилд Кен. Сердце отца. – К.: Христианское Библейское братство Святого Апостола Павла, 1999. – С. 9.