Духовно-моральне виховання молодого покоління в Україні розпочалося на початку її незалежності як волонтерський християнський рух, як своєрідний протест проти так званого комуністичного виховання, як результат процесу духовного відродження нашої держави та прагнення християнської спільноти побудувати нову систему національного виховання вітчизняної молоді на традиційних для українського народу християнських цінностях. За майже чверть століття духовно-моральне виховання розширилося географічно, зросло його кадрове забезпечення, збільшилася кількість залучених до нього шкіл та учнів, напрацьовано програмне та навчально-методичне забезпечення. З’явилася можливість для теоретичних узагальнень.
Процес духовно-морального виховання дітей та молоді ґрунтується на відповідній методологічній основі, зокрема на низці наукових підходів: системному, аксіологічному, культурологічному, соціокультурному, діяльнісному, особистісному, комунікативному, компетентісному та синергетичному. У нашій статті проаналізуємо реалізацію системного підходу в духовно-моральному вихованні як одного з центральних у цьому процесі.
Під системним підходом у процесі викладання предметів духовно-морального спрямування розуміємо сприйняття духовно-морального виховання дітей та молоді як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв’язків між ними, тобто системи цілей виховання, його змісту, підходів, принципів, методів, форм, засобів, а також основних суб’єктів виховної діяльності: учителів і учнів тощо. Системний підхід базується на низці основоположних принципів, які є фундаментальними засадами процесу духовно-морального виховання. До основних із них належать цілісність, ієрархічність і структуризація.
Принцип цілісності
Принцип цілісності у духовно-моральному вихованні, з одного боку, передбачає біблійний погляд на людину як реальність, яка долає межі людського тіла, і передбачає у ній духовне й фізичне начало. Будучи одухотвореним тілом і втіленим духом, людина повинна берегти цілісність своєї особової структури. З іншого боку, принцип цілісності в процесі духовно-морального виховання визначає всі елементи цього процесу: соціальне замовлення, цілі, зміст, форми та методи діяльності педагогів і учнів, а також засоби навчання й виховання, які використовують. Відсутність окремих елементів духовно-морального виховання, наприклад, належно підготовленого вчителя або програмного чи навчально-методичного забезпечення, порушує цілісність системи й позбавляє її результативного функціонування. Лише за умови, коли завдання, зміст, форми й методи педагогічного процесу складають цілісну логічну систему, а педагог продумує зв’язки між цими компонентами, можна очікувати досягнення бажаного результату в процесі духовно-морального виховання.
Принцип ієрархічності
Принцип ієрархічності в процесі духовно-морального виховання визначає рівень значимості його окремих елементів та правила їх організації. На основі принципу ієрархічності формується система взаємозалежних цілей реалізації духовно-морального спрямування. Принцип ієрархічності визначає також характер відносин між суб’єктами різних рівнів.
Найважливішим компонентом у ієрархічній системі духовно-морального виховання є соціальний запит українського суспільства на духовно-моральне виховання. Ця затребуваність виражається в глибокому усвідомленні більшою частиною українського соціуму глибокої духовної кризи, яка пронизує українське суспільство [4] і зростання в ньому переконання, що лише духовно-моральне виховання, яке розпочинається в юному віці, може сформувати духовно-моральну, патріотичну, некорумповану особистість, громадянина України, здатного реалізувати одвічну мрію українців — побудувати незалежну й процвітаючу державу [4]. Підтвердженням сказаного є Указ Президента України № 580/2015 від 13.10.15 року «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016–2020 роки», у якому духовно-моральне виховання є ключовим у здійсненні національно-патріотичного виховання [4]. З іншого боку, розуміння важливості духовно-морального виховання в українському суспільстві має знайти своє відображення в його місці в обов’язковій (інваріантній) частині шкільного навчального плану через викладання відповідних курсів («Основи християнської етики», «Християнська етика в українській культурі», «Біблійна історія і християнська етика», «Етика: духовні засади» та ін.), а не відсування цих курсів на маргінес: на факультатив, гурток тощо. Поки що в нашій державі складається парадоксальна ситуація, коли високий потенціал духовно-морального виховання декларують, але реально не використовують. Так, за даними Міністерства освіти і науки України, у 2014–2015 н. р. предмети духовно-морального спрямування викладали лише в 5620 школах України (орієнтовно 32 % від загальної кількості шкіл) і охоплювали всього 559 578 дітей (орієнтовно 15 % від загальної кількості учнів) [1].
Іншим важливим елементом у ієрархії духовно-морального виховання дітей є його ґрунтування на християнських моральних цінностях. Це означає визнання особистістю школяра Бога-Творця, Біблії як Слова Божого, а християнських цінностей як керівного начала в житті й поведінці. Християнські моральні цінності розглядають при цьому як вічні, незмінні й найважливіші. Їх дотримання веде не лише до морального життя в суспільстві, але й до вічного життя з Богом. Актуальність християнських моральних цінностей як основи духовно-морального виховання підтверджує низка соціологічних досліджень. Одні з них свідчать про гострий дефіцит ціннісних орієнтацій сучасних школярів [3], а інші — про ефективність виховання на християнських моральних цінностях [2].
Однією з вирішальних складових успішного викладання предметів духовно-морального спрямування є підготовка компетентного вчителя. Такий учитель є зазвичай основою педагогічного колективу школи й багатофункціональною особистістю для школярів. Він, за свідченням самих учнів і педагогів, є і порадник, і психолог, і соціальний працівник, і душпастир, і батько (мама), і приклад для наслідування, і, звичайно, учитель основ християнської етики. За роки незалежності в Україні підготовлено тисячі вчителів предметів духовно-морального спрямування. Так, у 2014–2015 н. р. предмети духовно-морального спрямування у вітчизняних школах викладало не менше 7909 вчителів (приблизно 1,5 % від загальної кількості). Але, на жаль, лише незначна частина з них пройшла університетську підготовку у вищих навчальних закладах України. Так, вишів, де готують відповідних педагогів в Україні дуже мало (Національний університет «Острозька академія», Український Католицький Університет, Мелітопольський педагогічний університет ім. Богдана Хмельницького, державний вищий навчальний заклад «Університет менеджменту освіти»).
Решта вчителів мають за плечима лише короткотривалі кількатижневі курси перепідготовки чи підвищення кваліфікації, що значною мірою позначається на рівні їхньої професійної підготовки. З іншого боку, невелика кількість годин для предметів духовно-морального спрямування та ще й їхній факультативний статус не стимулює школи й учителів до належної професійної підготовки з цього найважливішого, за свідченням багатьох учнів під час соціологічних досліджень, предмета шкільного навчального плану [2].
Особливе значення для викладання предметів духовно-морального спрямування має програмне та навчально-методичне забезпечення. Адже навчальні програми з грифом МОН дозволяють викладати предмети духовно-морального спрямування в державній школі, а також готувати відповідні посібники та підручники. Процес укладання навчальних програм з духовно-морального виховання є справою нелегкою, оскільки така програма передбачає підтримку як християнських конфесій, так і відповідної комісії МОН України. Більшість програм, за якими сьогодні здійснюється духовно-моральне виховання, відображає конфесійний стан суспільства та міжконфесійної співпраці, а також рівень фахової готовності до укладання програм та викладання відповідних курсів науковців і вчителів-практиків. Більшість програм схожі за змістом. І лише амбітність окремих авторів та прагнення за допомогою програм маркувати конфесійну приналежність заважає зробити одну спільну програму для школи з належним навчально-методичним забезпеченням.
Пріоритетним елементом духовно-морального забезпечення є посібники й підручники. Відійшов у минуле той час, коли вчителі самі готували навчально-методичні матеріали або самостійно переписували чи копіювали існуючі. Сьогодні педагоги мають у своєму розпорядженні кольорові підручники останнього покоління, навіть навчально-методичні комплекси, до складу яких входить підручник, хрестоматія та зошит для учня (наприклад, курс «Основи християнської етики» забезпечений підручниками для 1-11 класів). Роль підручників із предметів духовно-морального виховання важко переоцінити. Вони допомагають подати зміст курсу, пропонують відповідні методи й форми роботи на уроці та вдома, сприяють міжконфесійності навчання і, зрештою, його ефективності.
Серед авторів, які зробили найбільший внесок у розробку навчально-методичного забезпечення слід назвати Е. Бєлкіну, Л. Євсюкову, В. Жуковського та його творчий колектив, І. Ковровського, Л. Крисальну, Б. Огульчанського, І. Сіданіч, Г. Сохань, В. Хайруліну, В. Чернуху. На жаль, зважаючи на факультативний характер предметів духовно-морального спрямування, фінансування підручників для цього курсу держава не здійснює й автори змушені самостійно шукати кошти для їх випуску.
Принцип структуризації
Ще одним принципом системного підходу до духовно-морального виховання дітей та молоді є принцип структуризації. Структуризація процесу духовно-морального виховання означає усвідомлення його структури та організацію пов’язаної з ним виховної діяльності на основі цієї структури. У теорії системного підходу поняття «структура» розглядають в сукупності її інваріантності та підпорядкованості елементів різних рівнів системи. Структуру духовно-морального виховання можна розглядати на різних рівнях: на рівні виховних інституцій, які залучені до процесу духовно-морально виховання дітей та молоді (сім’я, школа, громада, церква); на рівні концептуальних засад духовно-морального виховання (актуальність, цілі, завдання, підходи, принципи, методи, форми, засоби та ін.); на рівні навчально-методичного забезпечення (для вчителя, для учня); на рівні навчально-методичного комплексу для учня (підручник, хрестоматія, робочий зошит, посібник із музичного супроводу); на рівні підручника для учня (рекомендації для учня, тематичні уроки, уроки-узагальнення); на рівні структури тематичного уроку (тема уроку, ключовий вірш, план уроку, словник термінів, вступний текст, біблійна історія, оповідання або вірш духовно-морального змісту, ситуації та завдання для закріплення матеріалу, домашнє завдання); на рівні структури самого духовно-морального виховання (знання духовно-моральних цінностей, переконання у їх важливості, навички й уміння моральної поведінки).
Таким чином, процес духовно-морального виховання в школі ґрунтується на системному підході, що свідчить про належний рівень його функціонування. Головними принципами системного підходу є цілісність, ієрархічність і структуризація. За час незалежної України до духовно-морального виховання вдалося задіяти головні суспільні виховні інституції: сім’ю, школу, громаду та церкву; залучити науковців і підготувати вчителів-практиків; концептуально обґрунтувати процес духовно-морального виховання; розробити для нього програмне й навчально-методичне забезпечення; з допомогою соціологічних досліджень засвідчити його високу виховну ефективність і перспективність, переконати в цьому широку педагогічну та батьківську громадськість.
Василь Жуковський, д-р пед. н., професор, зав. кафедри англ. мови і літ-ри НаУ «Острозька академія»
Джерела
- В Україні зменшилася загальна кількість загальноосвітніх навчальних закладів [Електронний ресурс] / Режим доступу: ua.interfax.com.ua/news/general/288095.html
- Жуковський В. М. Теорія і методика викладання предметів духовно-морального спрямування у середніх навчальних закладах [Текст] : навчальний посібник / В. М. Жуковський, Л. Ю. Москальова. — Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2013. — С. 332-357.
- Моральні цінності сучасної школи [Електронний ресурс] / Режим доступу: osvita.ua/school/school_today/6276/
- Про стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016–2020 роки. Указ Президента України № 580/2015 від 13.10.15 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: osvita.ua/legislation/pozashk_osv/48106/