Пригадую свій екзамен з фізики: одне питання з теорії і задача. Із задачею проблем не виникло, а от над обертанням витка в магнітному полі та з явищем електромагнітної індукції довелося попотіти. Врешті-решт я пояснила той злощасний дослід Фарадея і навіть отримала «відмінно», але довго не могла зрозуміти, як цей Фарадей дійшов до цього і навіщо взагалі це досліджувати, і яка з цього користь? Таке питання ставили й самому вченому ті, хто слухав його лекції чи спостерігав за життям цієї людини. Прагматичні бізнесмени не розуміли, навіщо він витрачає свій час на «гру» з проводами і магнітами, якщо він міг би отримувати великі гроші, якби винайшов якісь корисні технічні прилади. Одного разу канцлер державної скарбниці відвідав інститут і, прослухавши лекцію Фарадея, яка закінчилася демонстрацією досліду з електрики, запитав: «Але, дорогий Фарадею, яка з цього користь?» Учений сказав тоді у відповідь свої знамениті слова: «Сер, ймовірно, мине трохи часу і ви зможете накласти на це податок». Так і сталося. Саме після досліджень Фарадея в галузі електромагнетизму та індукційної електрики з’явилася можливість перетворити електрику в слухняного слугу людини і звершувати з нею ті чудеса, які творяться тепер.
Але це тільки одна сторінка життя Фарадея, яка зробила його відомим на весь світ, є ще одна, яка зробила його ім’я відомим і на небесах. «Мої земні сили слабнуть з дня на день, — писав учений наприкінці свого життя, — та наше щастя в тому, що є істинним благом, не в них… Я схиляюсь перед Тим, Хто є Господь над усім…»
Життєвий шлях Майкла Фарадея, який став пізніше великим ученим, починався дуже скромно. Народився він 22 вересня 1791 року в Лондоні в бідній сім’ї коваля. Ріс у перенаселеній квартирі над конюшнями й отримав лише основи початкової освіти. У роки глибокої економічної кризи, яка панувала в той час, сім’я жила на допомогу для бідних, тобто отримувала одну маленьку хлібину в тиждень на людину.
Але, незважаючи на це, сім’я Фарадеїв була щасливою, оскільки в них була спільна віра, яка займала в сім’ї дуже важливе місце. В юності Майкл жодного разу не пропустив недільного служіння, він відвідував маленьку громаду християн, яка твердо вірила в Біблію. Тут через прості проповіді Фарадей щиро повірив у Бога — і це вплинуло на все його подальше життя. В 13 років він почав заробляти на життя, розносячи книги і газети, потім став підмайстром у палітурника. Тоді його допитливому розуму відкрилися сотні книг, які полонили його своєю глибиною. Майкл почав мріяти про здобуття освіти. І хоча він читав різні книги, не систематизуючи їх за галузями знань, та все ж найбільше його зацікавили статті про електрику, які він прочитав у «Британській енциклопедії». У вільний час він навіть спробував повторити досліди, описані в статті, і почав уважно стежити за всіма популярними книгами та журналами.
Молодий допитливий юнак-палітурник зацікавив одного з членів Королівського інституту, який запросив Майкла на лекції Хемфрі Деві. Фарадей законспектував ці лекції, пізніше переписав їх у книгу і, зробивши гарну палітурку, відправив їх Хемфрі. Він також написав лист ученому з проханням надати йому роботу в лабораторії. Ця книга, написана гарним почерком, і сповнене оптимізмом прохання вплинуло на Хемфрі Деві, і невдовзі він запросив Фарадея стати його лаборантом.
Так почалася наукова діяльність простого бідняка, який за своє життя зробив стільки відкриттів, що їх вистачило б доброму десятку вчених, щоб зробити своє ім’я безсмертним.
Хемфрі Деві тоді був кумиром нації і чудовим лектором та вченим і вважався зразком добропорядності. Фарадею в той час здавалося, що не тільки християнство, а й наука може дати своїм послідовникам високі моральні якості, тобто людина може бути доброю і без віри в Христа. Його почали мучити сумніви, які переросли у відкрите невір’я. Але Фарадею не довелося довго сумніватися в християнстві. Під час одного турне по Європі Майкл супроводжував ученого, він ближче познайомився з цією «ідеальною» людиною і йому дедалі менше хотілося бути подібним на неї. Тому після 18 місяців подорожі він з радістю повернувся до сім’ї, де відчував теплоту сердець, а також у свою стару церкву, щоб повчитися мудрості в простих добродушних старців.
Повернувшись у Королівський інститут, Фарадей вирішив поглибити наукову освіту, потім почав читати лекції і продовжував експериментувати в лабораторії Хемфрі. З роками вчені почали помічати, що спокійний молодий чоловік, який працює в лабораторії, не просто асистент Деві. До тридцяти років він зробив багато відкриттів, і його авторитет швидко зростав. Коли Фарадей попросив руки Сари Бернард, дочки одного з церковних старійшин, вона сказала йому, що не без страху дивиться на «розум з людиною на додаток». Але цей шлюб був чи не одним із найщасливіших з-поміж знаменитих подружніх пар. Фарадей писав про своє подружнє життя, згадуючи про себе в третій особі: «12 червня 1821 року він одружився. І ця обставина більше, ніж будь-що інше, сприяла його земному щастю. Союз цей тривав 28 років, ні в чому не змінившись, хіба тільки взаємна прив’язаність з плином часу стала глибшою і міцнішою». Не багато людей змогли б дати про себе таку біографічну довідку.
Через місяць після радісного дня шлюбу Фарадей відкрито заявив про своє рішення стати християнином. Через молитву покаяння він отримав прощення гріхів і присвятив Богові своє життя. Ще з дитинства він з радістю відвідував церкву, але аж до тридцяти років, поки не подолав бурхливого моря сумнівів і не відчув на собі реальності існування Христа, він не наважувався приєднатися до церкви. Та потім, як сказав Лорд Кельвін, його колега в науці, «все своє життя Фарадей твердо тримався своєї віри».
Минали роки. Фарадей зростав як учений. Його обрали членом Королівського товариства, незважаючи на несподівану дріб’язкову опозицію з боку Хемфрі, і Фарадей міг працювати над передовими на той час дослідженнями в галузі електрики. А після смерті Хемфрі Деві під його контроль відійшла вся дослідницька діяльність Королівського інституту.
У той час електрику отримували в лабораторіях за допомогою простих приладів з пластинами, які терлися одна об одну, або за допомогою дорогих хімічних батарей. І ось 1831 року Фарадей зробив своє велике відкриття — винайшов першу в світі діючу динамо-машину. Він знайшов спосіб отримати електрику без батарей і таким чином заклав основу для поширення електрики в побуті.
Не дивно, що Фарадей в 44 роки був визнаний великим ученим. Він був удостоєний докторського ступеня в Оксфордському університеті, отримав від держави підтримку для своєї наукової діяльності, але разом з тим отримував більш ніж скромну платню в Королівському інституті.
Фарадея мало цікавило багатство чи великосвітське товариство. Його особисте життя було зосереджене навколо церкви і сім’ї. Церковна споруда на алеї Святого Павла — проста прямокутна будова, в середині якої напроти дверей стояла масивна кафедра, а з обох боків і біля входу в зал був розміщений балкон — була типовим для конформістів домом молитви. Трохи більше 20 сімей, які входили в церковний список, вибрали Фарадея одним зі своїх служителів. Йому тоді було майже 50 років. Він щонеділі незмінно проповідував у церкві, куди часто приходили його друзі-вчені, щоб подивитися на те, в що вірив Фарадей і що робило його людиною, яку поважали в наукових колах. Один з відвідувачів записав свої враження так: «Він прочитав довгий уривок з Євангелії, повільно, благоговійно, і з таким глибоким почуттям, що мені здалося, що я вперше чую таке читання». Трохи іншим видавався слухачам Фарадей, коли він читав лекції в Королівському інституті. Яскраві приклади, вирази, жести, гумор робили його лекції, за словами спостерігача, «захоплюючими і разом з тим глибоко повчальними». Тому не дивно, що ці лекції відвідував чоловік королеви зі своїми синами — принцами Альбертом і Едуардом. Найбільш відомі лекції Фарадея часто супроводжувалися роздумами про християнську віру.
Говорили, що якщо комусь випало щастя подружитися з Фарадеєм, той мав справжнього друга. Ті, хто належав до його сімейного кола, були під його опікою, турботою, увагою та щоденними молитвами. А хто був у його компанії, бачили у ньому «моральний стимулятор».
Фарадей пізнав сенс життя через Біблію, яку він вивчав, в яку вірив і яку викладав іншим, а також через особисте пізнання Господа Ісуса Христа.
Передумовою для цього було усвідомлення власної гріховності перед Богом і покаяння в гріхах, а також посвята всього життя Богові. «Якщо немає усвідомлення гріховності, — писав він, — тоді для християнина немає й надії на вічне життя».
Фарадей помер у 1867 році. На той час він був володарем 97 почесних титулів від Академій наук різних країн, і жоден з них не був за співавторство. Дивовижно й те, що не тільки Фарадей, а й інші видатні вчені, які продовжили його дослідження, також щиро вірили в ту ж істину про спасіння. Кларк Максвелл, Лорд Кельвін, Джон Амброз Флемінг — всі вони смиренно говорили про велику переміну, яку вони пережили через своє особисте навернення до Бога.
Підготувала Ольга МІЦЕВСЬКА
Журнал «Благовісник», 3,2004, www.blag.org.ua