На початку ХХ ст. ідея модернізму про те, що «Бог помер», міцно вгніздилась у суспільній думці. Із такого переконання почали, як з помаху чарівної палички, плодитись різноманітні філософські погляди — від нігілізму до крайнього екзистенціалізму. Люди хотіли зрозуміти, осмислити й побудувати своє світобачення тотожно розповсюдженій думці, що Вищого Судді і Всевидячого Бога просто не існує.
Такий розмай думок безпосередньо вплинув на світ мистецтва. Почали з’являтися різноманітні стилі, напрямки й окремі зразки мистецтва, що хотіли показати й роз’яснити цю думку притаманними їм способами. Можна довго й зі смаком перераховувати ці напрямки мистецтва, але важливіше вказати на те, що вони проголошували — людина має право експериментувати, ставити під сумнів старі догмати та шукати свої шляхи в житті. І саме завдяки популяризації таких поглядів через різні види мистецтва ця думка стала домінуючою філософією сучасного світу.
Проте нині середовище митців усе частіше продукує різноманітні опуси, що ставлять прості запитання: а чи справді Бог помер? чи справді є лише те, що ми бачимо? чи насправді людина — коваль свого щастя? Творчі люди одними з перших відчули невідповідність панівної філософії та складних, часто незрозумілих і непояснювальних процесів у світі й почали піднімати це питання на загальносуспільному рівні, ставлячи під сумнів уже давно існуючий порядок.
Одними з перших це розпочали американці. Звісно, скаже читач, вони й мали це зробити. По-перше, вони на сьогодні є лідерами культурної експансії у світі. А по-друге, їхня культура була виплекана на біблійній основі пуритано-протестантської філософії. І читач матиме слушність. Як лідери популяризації надбань культури, американські митці одними з перших відчули відновлення зацікавленості людей біблійними істинами й поглядами, звернення до традиційних цінностей і бажання розібратись із тим спадком, який дало нам християнство протягом двадцяти століть.
Саме тому в Голлівуді, цій «країні мрій», починають продукувати фільми, так чи інакше пов’язані з біблійною тематикою. Побачивши шалений успіх «Страстей Христових» Мела Гібсона, автори починають переосмислювати Біблію й створювати кінематографічні твори за біблійними мотивами. Проте, на превеликий жаль, бажаючи деміфологізувати біблійні історії, голлівудські фільми провокують більше суперечок і питань, ніж дають відповідей пересічним глядачам. Зовсім недавні картини «Ной» та «Вихід: царі та боги» є яскравим прикладом того, як через бажання пояснити всі події Святої Історії з «наукового» погляду, вони скотилися до банальних спецефектів, так і не давши глибокого філософського осмислення відзнятих подій.
Але поряд із тим почали з’являтися режисери, актори й інші працівники кіноіндустрії, які захотіли серйозно підійти до питання віри й релігії у своїх картинах. Ми уже згадували Мела Гібсона із його фільмом «Passion» (Страсті), сконцентрованим на останніх 12-ти годинах життя Спасителя Ісуса Христа. Пізніше вийшли картини того ж Гібсона «Апокаліпс», «Книга Ілая» із Дизелем Вашингтоном, «Залишені» із Ніколасом Кейджем, чи фільм Брендона Глістома «Голгофа». Окрім них з’являються картини, що безпосередньо зняті за біблійними сюжетами — дещо скандальний фільм «Божественне народження» режисера Кетріна Хардвіка та «Син Божий» Крістофера Спенсера. Усі ці стрічки презентують і переосмислюють вічні принципи життя й буквальне застосування їх у нашому повсякденному житті.
Одним із таких фільмів є картина Харольда Кронка «Бог не вмер», яка вийшла на екрани в 2014 р. Ця стрічка привернула до себе увагу насамперед тим, що в ній були задіяні знані й популярні в США актори, такі як Кевін Сорбо, Девід Е. Р. Уайт, Дін Кейн, Колі Олівер, по-друге — тим, що у саундтреках фільму використані пісні відомого гурту «Newsboys» (який знявся у фінальній сцені картини). Ще однією складовою уваги з боку глядачів стала тема, яка піднімалась у картині, — чи можна для досягнення спокою в житті пожертвувати своїми переконаннями?
Сюжет стрічки доволі простий: молодий студент Джош Вітон, що має тверді переконання й віру в Бога, стикається з великим випробуванням в університеті: професор філософії Редіссон пропонує студентам написати на аркуші паперу фразу «Бог помер». Таким чином вони могли здати перший залік із філософії релігії, не докладаючи для цього ніяких зусиль. Внутрішня боротьба, бажання довести помилковість поглядів професора, особисті втрати, нерозуміння друзів і коханої, зрештою, вороже ставлення педколективу вузу до надто самовпевненого студента — це ті проблеми, які посипались на голову молодого Джоша. Проте він приймає виклик професора й зобов’язується протягом декількох дискусій довести існування Бога.
Власне, ідея картини — це готовність іти до кінця, захищаючи свої переконання й вірячи в незмінність Божої Істини. Фільм гарно показує величезний дефіцит переконань і сталої позиції в сучасному релятивістському світі. Адже більшість героїв картини знає про упереджене ставлення до християнства професора Редіссона, проте вважають за краще промовчати або й підтримати грубі жарти про віру в Бога, ніж висловити свої переконання й зіпсувати стосунки з ним.
Питання вибору життєвої позиції щодо духовної складової життя пронизує всі сюжетні лінії фільму. Це й стосунки Редіссона з його коханою, котра має християнські переконання й страждає від знущань із боку друзів свого обранця, і життя ділової дівчини-журналістки, яка перед лицем невиліковної хвороби не має ніякої надії та підтримки в житті. Це й історія дівчини-мусульманки, яка знайшла сенс життя у вірі в Бога, проте це вступає в протиріччя з поглядами її батька, який виганяє свою дитину з дому за віру в Ісуса. Це й переживання молодого пастора церкви, якого доймають докори сумління щодо його служіння й донесення Слова Божого друзям. І, власне, це історія самого професора Редіссона, який через глибоку дитячу травму відкинув ідею віри в Бога й проніс свою образу через усе життя.
Проводячи ці сюжетні лінії крізь увесь фільм на тлі загального конфлікту, автори доносять до нас думку про те, що наш вибір завжди впливає на наше життя. І наш вибір завжди буде нам чогось коштувати. Питання лише в тому, чи готові ми заплатити за свої переконання й віру ту ціну, яку вимагатиме світ. Адже сама ж віра в Ісуса Христа вчить нас, що для нашого викуплення й спасіння Спаситель світу теж робив вибір у Гефсиманському саду й заплатив за свій вибір власним життям.
Стрічка піднімає актуальні питання сучасного світу, які важливі не лише для американської аудиторії. Вона піднімає тему формування поглядів молоді та їхніх переконань, нагадуючи про те, що наша віра в існування невидимого Бога має виражатись не лише в словесних заявах, а й у свідомому й послідовному захисті своїх переконань.
Фільм учить, що вчителі несуть величезну відповідальність за те, чого вони навчають. Адже кожен викладач не просто доносить знання, а формує світосприйняття молодих людей. І стереотипи, які панують у душах учителів, не лише впливають на життя самих учителів, а й можуть калічити інші життя.
З погляду пересічного глядача, фільм закінчується трагічно. Професор Редіссон помирає по дорозі до своєї коханої, потрапивши під колеса автомобіля, проте отримує віру в Того, Кого відкидав усе життя.
Кожен, хто перегляне стрічку, легко зрозуміє таку кінцівку. Бо, насправді, Бог не вмер, навіть якщо ти сповідував таку позицію протягом усього життя й войовниче відкидав Його існування. Із вірою в Спасителя, знаючи, якою ціною ми були викуплені Ісусом Христом, легко пройти всі негаразди в житті. І несуттєво, скільки ти прожив на цій землі, важливо те, чи готовий ти постати перед Творцем у будь-який момент.
Олег Блощук, магістр теології, викладач народних звичаїв, свят та обрядів, пастор євангельської християнської церкви «Скеля», м. Рівне
Кевін Сорбо
Американський кіноактор Кевін Сорбо (24.09.1958) відомий знаменитими ролями Геракла в телевізійному серіалі «Надзвичайні подорожі Геракла» та зоряного гвардійця Ділана Ханта у серіалі «Андромеда». У 2002 р. за роль у серіалі «Андромеда» він був удостоєний премії «Сатурн» як кращий актор на телебаченні.
Йому пророкували велике акторське майбутнє, проте після зйомок у своєму першому повнометражному фільмі «Кулл-завойовник» (1997), він пережив три інсульти й ледь не помер. Процес відновлення зайняв тривалий період, майже весь останній сезон «Геракла». Лише у 2011 р. у своїй автобіографії «True Strength» Кевін Сорбо розповів про свої переживання того часу.
І, як стверджує Кевін, саме віра в Бога й підтримка його дружини Сем Джескинс (у серіалі «Надзвичайні подорожі Геракла» грала Серену, дружину Геракла), дала йому сили не просто не скотитись у відчай, а й повернутись у кінематограф. Але, як зізнається сам Кевін, його тверді християнські переконання часто стають на заваді його акторській кар’єрі. Адже знаючи його віру, багато хто із голлівудських режисерів не пропонують відомому акторові ролі у своїх фільмах.
Проте це не завадило Сорбо чудово зіграти роль професора-атеїста у фільмі «Бог не вмер», який при скромному бюджеті у 2 млн доларів отримав касовий збір у 70 млн доларів.
На сьогодні сімейство Сорбо виховує трьох дітей (двох синів і доньку), а сам Кевін є головою благодійної організації «Світ, придатний для дітей» (AWFFK).