Як любити Бога всім розумом?

Ніколи не забуду історії, що трапилася зі мною на початку мого вчителювання, років 15 тому. Заклопотаний, я прибіг до школи й, схопивши в лаборантській підручник, майнув до 11-А класу. Відверто кажучи, проведення уроку я планував нашвидкуруч, виправдовуючи відсутність належного поурочного плану своєю зайнятістю та розумінням того, що в гуманітарному класі вимоги до вивчення фізики є не надто високими. Після стандартного ритуалу початку уроку ми зайнялися розв’язуванням задач. Тема «Закон відбивання світла» ніколи мене не лякала, і перші задачки ми подолали без жодних труднощів. Насамкінець, для відчуття міцності «граніту науки» я запропонував учням задачу підвищеної складності — «із зірочкою». Для її розв’язання потрібно було скласти систему з двох математичних рівнянь, і, поки я писав на дошці перше з них, я зрозумів, що забув, яким має бути друге! Не розгубившись, я звернувся до класу: «Одне рівняння я записав, а друге запишіть самостійно!» Після 5-ти хвилин безплідних намагань класу виконати моє доручення, я змушений був вдатися до методів педагогічного стимулювання: «Десять балів — тому, хто напише рівняння!» Але й наступні 5 хвилин не принесли результату. Довелося підвищити ставку нагороди: «Дві «десятки» — тому, хто напише рівняння!». Минуло ще декілька хвилин і з задньої парти пролунало напівжартівливе: «А ви, пане вчителю, самі знаєте, як розв’язати цю задачу?». Певна річ, що гіршого запитання я й чекати не міг! Набравши повітря в легені, я видав учням правду без прикрас: «Знав. Забув. Тому, хто наштовхне мене на правильне розв’язання, поставлю три «десятки»!» (Зізнаюся, що ніколи до цього випадку й ніколи після нього я не роздавав оцінки з такою щедрістю!) Урешті-решт задачу ми розв’язали, один із учнів отримав три обіцяні «десятки», а я раз і назавжди зрозумів: «Розумова праця не прощає експромтів. До уроків слід готуватися. Хочеш учити інших, почни вчитися сам!»

Між іншим, найбільша біблійна заповідь зобов’язує нас любити Бога «всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю ДУМКОЮ» (Мт. 22:37). Оскільки любов до Бога не є окремою складовою нашого життя, а є реальністю, що охоплює всі його аспекти (роботу, освіту, відпочинок, захоплення), то любити Бога «всією думкою» означає максимально спрямувати власну інтелектуальну активність у всіх сферах життя на цілі, визначені Богом, та на Самого Бога як Автора зазначених цілей.

Теоретично це зрозуміло. Заперечень, як кажуть, немає. Проте в практичному житті, на жаль, нерідко зустрічаю людей, які під прапором духовності озброюються проти інтелекту. Ось їхні типові аргументи:

• знання можуть зашкодити: вони роблять людину гордою та віддаляють від Бога (Бут. 3:4-6, 1 Кор. 8:1);
• Христос не обирав Собі учнів з-поміж освічених фарисеїв. Апостолами ставали звичайні рибалки, та й Сам Учитель був із родини теслі, а не вченого… Одне слово, Бог вибрав немудре світу, аби посоромити муд­рих (1 Кор. 1:27);
• сьогодні кількість шкіл та університетів у тисячі разів перевищує кількість навчальних закладів епохи Середньовіччя, та чи стали люди внаслідок цього добрішими, моральнішими, духовнішими?
• Бог обіцяв, що Дух Святий навчить Сам усього тих, хто йде за Христом (Ів. 14:26). Хіба не з цієї причини сказано, щоб ми не покладалися на власний розум? (Пр. 3:5-6);
• атомна та хімічна зброя, танки, бомбардувальники, комп’ютерні віруси розробили освічені люди. Ось воно, «лихо від розуму»!
• багато знань, що їх діти отримують у школі, — зайві. Навіщо всім знати формулу бензолу, будову інфузорії або спеціальну теорію відносності?
• багато «відмінників» стали пересічними людьми, а чимало так званих «трієчників» сягнули після школи неабияких висот!

Заради справедливості зазначу, що в цих твердженнях є багато здорового глузду. Утім, не слід плутати проблеми гріха, що вразили й людський інтелект, і систему освіти, з тими благословеннями, які Бог заклав у наші інтелектуальні можливості. Для усвідомлення важливості та способів інтелектуального розвитку варто звернутися до Книги Приповістей Соломонових, за допомогою першого розділу якої ми відповімо на три запитання. Перше — навіщо розвивати свій розум? Друге — що саме належить розвивати тим, хто дбає про інтелект? І третє — яким чином слід тренувати свої розумові здібності?

Навіщо розвивати свій розум?

«…Щоб пізнати премудрість та карність, щоб зрозуміти розсудні слова, щоб прийняти напоумлення мудрості, праведності, і права, і простоти» (Пр. 1:2-3). Так визначає премудрий Соломон мету своєї книги. Слова «пізнати», «зрозуміти» підкреслюють активну діяльність розуму, а поєднання «мудрості» та «праведності» виявляють, що здоровий розум неодмінно веде до схвальних учинків. У цьому — Божий задум щодо нашого інтелекту.

«Щоб мудрості дати простодушним, юнакові — пізнання і розважність. Хай послухає мудрий — і примножить науку, а розумний здобуде хай мудрих думок» (Пр. 1:4-5). Мудрий відрізняється від простодушного, так само як розумний від юнака. Проте на кожному рівні розумового розвитку є можливість для подальшого зростання. Тут не працюють звичні принципи: «Ученого вчити — хіба що псувати», «Не вчіть мене жити, краще допоможіть матеріально», «Багато знатимеш — скоро постарієш»!

Безумовно, і в розумовому розвиткові є свої пастки та небезпеки. І Соломон не обходить їх мовчанням: «За те, що науку зненавиділи, і не вибрали страху Господнього, не хотіли поради моєї, погорджували всіма моїми докорами! І тому хай їдять вони з плоду дороги своєї, а з порад (в іншому перекладі — «роздумів, міркувань») своїх хай насищаються» (Пр. 1:29-31). Іншим словом, якщо інтелект є самодостатнім, незалежним від Бога та Його заповідей, то чекай лиха! Практично ми стикаємось з «лихом від розуму» в наступних випадках.

Знання без мети

Сьогодні завдяки ресурсам Інтернету за лічені хвилини можна знайти більше інформації, ніж найдосконаліший мозок здатен сприйняти за ціле життя. Чи слід її всю «перетравлювати»? Як дізнатися, які саме знання потрібні нам? Наявність значущої мети пошуку інформації, знання є вже ознакою мудрості.

Знання без упокорення

«Знання ж надимає…» — каже апостол (1 Кор. 8:1). Так само як заможна людина спокушається дивитися зверхньо на бідну, людина освічена, розумна спокушається підноситися над малограмотною та неосвіченою. Гарним показником справжньої духовності є поєднання розуму з лагідністю та упокоренням, які дозволяють відчувати жаль до невігласів радше, ніж власну велич у порівнянні з ними.

Знання без праведності

Колись перші люди на шкоду собі та своїм нащадкам зірвали плід із дерева пізнання добра і зла. Є й сьогодні знання, інформація, що здатні завдати лиха людям. До них слід віднести так звані окультні знання (з магії, астрології, хіромантії, екстрасенсорики) та всілякі інші, що суперечать Божим заповідям. Просто поміркуйте, чого, наприклад, можуть навчити книги з назвами «Секс в сім’ї та на роботі», «Уроки спокуси», «Як купатися в грошах?», «Як отримати те, що я хочу», «Необмежена влада», які можна знайти на полицях книжкових крамниць.

Знання без любові

Роберт Оппенгеймер, керівник групи американських науковців, якими була створена атомна бомба, яку згодом скинули на японські міста Хіросіму та Нагасакі, зізнався: «Ми зробили роботу за диявола. Я став смертю, руйнівником світів». Інтелект учених, не зрівноважений добрими намірами та любов’ю до ближнього, призвів тоді до того, що за одну секунду були знищені 240 тисяч мирних мешканців.

Знання без застосування

Чимало знань зі шкільної програми, на жаль, лишаються без подальшого застосування. У ліпшому разі, ерудиція допоможе їхньому власникові розв’язати ще один кросворд або виступити в телешоу «Найрозумніший».

Знання без істини

Євангеліє свідчать, що істина звільняє (Ів. 8:22). Зворотна ідея також є правильною: неправда поневолює. Як перші люди стали заручниками омани, так і наші сучасники потерпають від неправди, особливо від релігійних та політичних «фейків», неабияку роль у поширенні яких відіграють ЗМІ. Недарма професор Преображенський в «Собачому серці» радить своєму помічникові «не читати до обіду радянських газет».

Знання без системи

Будівництво без системи — це звалище будматеріалів. Ноти без системи — какофонія. Знання без системи — хаос. Ви, напевне, пам’ятаєте неприємні спроби «зазубрити» навчальний матеріал, у результаті яких можна було передати слова правила чи закону, але зміст останніх так і лишався незрозумілим та далеким. Такі «знання» призводять хіба що до огиди та агресії.

Яскравим зразком такого руйнівного впливу інтелекту є автор Книги Еклезіястової. Він зазначає: «І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство і глупоту, — і збагнув я, що й це все — то ловлення вітру!.. Бо при многості мудрості множиться і клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль» (Екл. 1:17-18).

Що ж потрібно розвивати?

Багато церков різних конфесій піклуються про духовну освіту для дітей, використовуючи досвід недільних шкіл. Якось я зацікавився, звідки виникли перші недільні школи, і почав збирати інформацію про історію такого служіння.

А історія — вельми цікава. Наприкінці XVIII ст., а точніше в 1780 р., англійський християнин-меценат Роберт Рейкс відкрив першу недільну школу у Великобританії. Причиною цього було його бажання допомогти вибратися зі злиднів дітям із бідних сімей, які вже з 8-річного віку мали йти на роботу й працювати 6 днів на тиждень 12 годин щодня! У єдиний вихідний день — неділю — вони вешталися по містах, учиняли безлади та пограбування, викликаючи переляк та гнів серед мешканців. Роберт Рейкс вирішив найняти вчителів, які б у неділю проводили в церквах заняття для юних бешкетників, щоб навчити їх грамоти, читання, математики. Основним підручником на заняттях була Біблія, а в програму занять входили також навчання молитві та духовних співів. Сподіванням християнина-новатора було майбутнє перетворення дітей в освічених членів суспільства, які могли б займатися певною справою, крім роботи на фабриці, і, керуючись вірою та любов’ю до Бога, дбати про добробут свого народу та держави.

Проект мав надзвичайний успіх: у 1811 р. в недільних школах навчалися понад 400 тисяч дітей, а до 1831 р. їхня кількість перевищила мільйон! Більшість дітей із бідних сімей отримали освіту та приєдналися до церкви саме завдяки недільним школам. Цікаво, що звичайні загальноосвітні школи у Великобританії виникли лише в 1870 р., після чого недільним школам лишається вирішувати лише питання духовної освіти.

Отже, від початку недільна школа переслідувала конкретну мету — дати своїм учням цілісну освіту, яка поєднувала б академічні предмети та духовні істини. Саме такою бачив зміст освіти й цар Соломон. У першому розділі своїх Приповістей він наголошує на чотирьох аспектах знання:

• пізнання Бога («Страх Господній — початок премудрості», Пр. 1:7);
• пізнання себе та людей (Соломон характеризує людей, поділяючи їх на мудрих та нерозумних, батьків та дітей, грішних та праведних);
• розуміння наук та володіння професійними знаннями (у згаданому тексті автор виокремлює «знання», «загадки», «науку» та «поради»);
• формування цілісного світогляду (переданого словами «мудрість» та «пізнання»).

Отже, інтелектуально розвинена людина має прагнути всебічно пізнавати — Бога, себе, інших людей, наукові та світоглядні знання. На жаль, сучасна державна монополія на освіту лише частково задовольняє подібні прагнення: питання богопізнання сьогодні здебільшого залишається справою сім’ї та церкви.

Як тренувати свої розумові здібності?

На це запитання Соломон дає аж три відповіді. По-перше, він заохочує нас учитися в тих, хто має більший досвід та наділений від Бога авторитетом учителя: «Послухай, мій сину, напучення батька свого і не відкидай науки матері своєї» (Пр. 1:8). До речі, на початку автор називає себе «сином Давидовим», що свідчить про досвід, перейнятий самим Соломоном у свого рідного батька.

Слово «батьки» може також бути застосоване до інших поважних наставників — пастирів церкви, учителів школи, викладачів вищого навчального закладу. Навчання від них може набувати різних форм. Наприклад, отримання додаткової освіти (курси, семінари, конференції); спілкування з друзями (листування, обмін інформацією в соціальних мережах, он-лайн навчання); заняття з наставником-ментором (батьком, мамою, пастирем); читання корисних книжок. Щодо останнього, слід визначити ознаки корисності, до яких належать змістовність, актуальність, світоглядна адекватність, різноманітність (за жанром, часом написання, тематикою). Крім того, слід дотримуватися певних правил читання, таких як:

• регулярність (якщо читати щодня по 5 сторінок, то вийде 1825 сторінок за рік або 8 книжок по 230 сторінок кожна);
• виокремлення найголовнішого в змісті (можна робити підкреслення олівцем чи маркером, виписувати в нотатник ключові думки);
• застосування (мало лише отримати інформацію, слід неодмінно застосувати знання на практиці).

Далі Соломон підкреслює необхідність розвитку так званого продуктивного мислення. Про різні його способи свідчать слова «розважність», «знання», «пізнання», «рада», «мудрість». Для формування продуктивного мислення потрібно навчитися:

Ставити запитання

Під час свого земного служіння Христос неодноразово ставив запитання різним людям. Наприклад, учнів Він питав: «А ви за кого Мене маєте?». Самого Христа запитували інші люди. Наприклад, апостол Петро запитав Його якось: «Скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?». Уміння ставити запитання — ознака продуктивного мислення.

Порівнювати

Книга Приповістей — книга порівнянь. Ось лише декілька прикладів:

«Надбання мудрості ліпше від надбання срібла» (Пр. 3:13-14)

«Ліпший від силача той, хто не скорий до гніву» (Пр. 16:32)

«Ліпше добре ім’я за багатство велике» (Пр. 22:1)

Мудрий — той, хто може порівняти й вибрати найкраще!

Аналізувати

Розуміти причини та наслідки. Як казав апостол Павло: «Що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Гал. 6:7).

Усвідомлювати мету й засіб її досягнення: «Буває, дорога людині здається простою, та кінець її — стежка до смерті» (Пр. 14:12).

Класифікувати та систематизувати

   Таблиця множення, таблиця хімічних елементів Менделєєва — зразки таких систем.

   Християнська церква має систематизоване вчення у вигляді Символу віри.

Узагальнювати та виокремлювати головне

   Книга Еклезіястова закінчується таким узагальненням: «Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині! Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе!» (Екл.12:13-14).

   Євангеліє від Івана теж містить підсумок усього написаного в ньому: «Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я Його!» (Ів. 20:30-31).

Інтерпретувати та пояснювати

   Ще зі школи ми знаємо, що визубрити правило — мало: слід його зрозуміти, пояснити, застосувати.

   Пол Тріпп у книзі «Вік можливостей» зазначає, що підлітки є великими інтерпретаторами: «Ми кажемо, що діти думають, але що це означає? Це означає, що вони шукають сенс життя. Вони намагаються впорядкувати, пояснити, інтерпретувати зовнішню реальність та свій внутрішній світ. Діти… ведуть себе не на основі фактів, а на основі сенсу, який вони надають цим фактам».

   Звідси — питання: як навчитися правильно пояснювати реальність?

Оцінювати

Оцінка схожа на пояснення. Щось оцінювати — значить зіставляти зі зразком, з’ясовувати, наскільки реальний результат відрізняється від ідеального.

Насамкінець, Соломон попереджає, що нам зустрінуться люди, від яких ми не повинні вчитися, аби не зашкодити собі, своїй душі (Пр. 1:10-19). Він визначає їхню сутність за допомогою слів «грішники», «насмішники», «безглузді». Далі описує методи, так би мовити, їхнього навчання — «сину мій, як грішники будуть тебе намовляти». Це свідчить про силу маніпуляційного впливу недобрих людей на наші емоції, думки та рішення. Їхні ідеї спрямовані проти Божої волі: «Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричинно засядьмо на неповинного». А фінал їхнього життя — незавидний: «Такі-то дороги усіх, хто заздрий чужого добра: воно бере душу свого власника». Тому єдине, чого можна навчитися в нечестивих людей, це побачити, як здійснюється в їхньому житті Божий вирок, винесений у результаті їхніх хибних намірів та вчинків.

Отже,

1) Бог бажає, щоб ми любили Його. Він хоче, щоб Ним та Його задумом були сповнені наші емоції, плани, думки та вчинки;

2) Він бажає нашого розвитку, частиною якого є інтелектуальний, розумовий розвиток;

3) Він очікує нашого прогресуючого пізнання Його, себе, інших людей, науки (що описує Його творіння), щоб урешті-решт ми стали носіями здорового біблійного світогляду;

4) Він спрямовує нас учитися в інших людей, показуючи різні можливості такого навчання. Разом із тим, Він застерігає нас від небезпеки потерпіти від негідних наставників. 

Олександр В’ялов