Автор Олена Коваль, старший учитель християнської етики Тернопільської ЗОШ І-ІІІ ст. № 28
Мета: вивчити заповідь про шанування батька та матері; краще зрозуміти, що включає в себе поняття «пошана до батьків»; довести, що шанування батьків — це моральний обов’язок дітей, і за це Бог дає нагороду дітям.
Біблійна основа: Лк. 2:41-51.
Ключовий вірш: «І пішов Він з ними, і прибув у Назарет, і був їм слухняний» (Лк. 2:51).
Обладнання: Святе Письмо; для лялькової вистави — дві ширми із зображенням моря, дві рибки; для гри — сонечко і хмарки; аплікація «квіточка-незабудка»; зображення Єрусалимського храму, міста Назарет; сліди для вивчення ключового вірша.
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
Привітання
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Учні відповідають на запитання вчителя.
Хто дав людям заповіді? (Бог)
Через кого Він дав їх? (Через Мойсея)
Скільки заповідей дав Бог людям? (Десять)
Де саме Бог дав ці заповіді? (На горі Синай)
Які заповіді ми вже вивчили? (1-4)
Про що ці чотири заповіді? (Про стосунки людини з Богом)
Ви добре засвоїли попередній матеріал. А сьогодні вивчимо заповідь, яка говорить про стосунки людини з іншими людьми.
ІІІ. ВИКЛАД НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Подивимося лялькову виставу.
Небезпечний обід
Дійові особи: батько карась, нетямущий карасик, рибалка з вудочкою і черв’ячком.
Дії відбуваються над першою ширмою на тлі другої.
Нетямущий карасик. Доброго ранку, татку!
Батько. Доброго ранку, синочку!
Нетямущий карасик. Сьогодні пречудова погода і в мене великі плани на цей день!
Батько. Сподіваюся, ти не забув про нашу вчорашню розмову?
Нетямущий карасик. Ні! Не забув.
Побачиш черв’яка, не їж, бо буде погано,
Всередині щось таке, що від нього рана.
Варто лиш ротиком схопити — і вже не зірвешся,
Зразу ж витягнуть тебе, в юшку попадешся.
Батько. Молодець, ти добре засвоїв урок. Пливи, грайся, але пам’ятай, що тобі не можна підпливати близько до берега.
Нетямущий карасик. Звичайно, татку! Сонце сьогодні яскраве! Тому зможу знайти багато моїх улюблених блискучих камінчиків. Але тут на глибині темно. Попливу краще ближче до берега. Там сонце освітлює все дно, там я швидко знайду свої камінчики. (Пливе). А-а… ось один камінчик вже знайшов, ось другий, третій…
У цей час з-за другої ширми слід опустити вудочку з гачком і черв’ячком так, щоб він опинився над карасиком.
Нетямущий карасик. Ого! Який великий черв’як! Здається, пора зробити перерву на обід. А-а… (відкриває ротик, щоб проковтнути черв’яка, але зупиняється). Стоп! Чи не про це говорив мені татко? Так воно і є. Ось тут видніється гачечок. Я не повинен їсти цього черв’яка. Попливу-но я назад додому (трішки відпливає від черв’яка, але зупиняється). Ні, цей черв’ячок надто хороший, щоб відпустити його просто так. Можливо, їсти таких черв’яків не так уже й небезпечно? Ну, я всього його й не збираюся їсти… Якщо ж я відкушу маленький шматочок, можливо, зі мною нічого й не трапиться? Спробуємо, спробуємо… Відкушу-но я ось тут. Га-а-а-м! (Гачок застрягає в нього в ротику. Він намагається звільнитися, але не може. Тому, хто озвучує Нетямущого карасика, наступні слова слід говорити, прикривши уста долонею).
— Ай, ой!!! Допоможіть хто-небудь! Куди мене тягнуть? Татку, рятуй!
Батько. Тримайся, Малюче, я тут! Я зараз допоможу тобі (відчіпляє гачок).
Нетямущий карасик. Татку, якби не ти, мені б вже ніколи не плавати. Пробач мені за те, що я не послухався тебе!
Батько. Я, звичайно, прощаю тобі. Я й сам добряче налякався, коли побачив тебе на гачку. Але, слава Богу, усе обійшлося. Тепер-то ти зрозумів, чому я просив тебе не підпливати близько до берега?
Нетямущий карасик. Так, тату, тепер я дійсно зрозумів. Яким би апетитним не здавався черв’як ззовні, його мета була обманути мене, а потім погубити. Ти попереджав мене про це, але я тобі не повірив. Тепер я обіцяю, що буду завжди слухатися тебе, татусю.
Батько. Знаєш, синочку, я пам’ятаю, як ще мій батько, а твій дідусь, розповідав мені про те, що люди теж можуть попадатися на гачки.
Нетямущий карасик. Правда? І де це роблять такі величезні гачки?
Батько. Ці гачки невидимі, їх розставляє ворог людей. Він хоче відвести їх від Бога й погубити.
Нетямущий карасик. Надіюсь, що хто-хто, а люди не піддаються на такі хитрощі.
Батько. На жаль, деколи піддаються.
Нетямущий карасик. І гинуть?
Батько. Так. Якщо перестають слухатись свого Небесного Батька і не звертаються до Нього за допомогою.
Нетямущий карасик. Виявляється, не лише нам, маленьким рибкам, потрібно бути слухняними, але й цим великим людям теж!
Батько. Так.
Нетямущий карасик. Я й не думав, що послух настільки важливий для всіх. Сьогодні я багато чого навчився.
Батько. Ну добре. Тоді пливімо додому. Там нас чекає смачний обід.
Нетямущий карасик. І він не є небезпечним?
Батько. Він безпечний і дуже корисний! (Відпливають).
Учитель. Через свій непослух карасик мало не загинув. Чому батько заздалегідь попереджав свого сина? (Очікувані відповіді: бажав йому добра, хотів уберегти від небезпеки.)
Отже, коли батьки попереджають дітей про небезпеку, це означає, що вони хочуть їм добра, тому дітям слід послухатись. Сьогодні на уроці говоритимемо про ставлення дітей до батьків. А зараз гра, яка називається «Хмарко — відступись, сонечко — усміхнись».
На дошці розміщені хмарки, що закрили сонечко. Під хмарками нижче, написані схеми слів.
«__ __ __ __ __ __ __ __ __ __ __ __ __ __ __ __ __».
Учні піднімають руки й називають по одній будь-якій літері. Якщо така літера є, то вчитель вписує її в схему. Наприклад, «А». Учитель вписує літеру «А» в схему:
«__ А __ __ __ __ А__ __ __ А __ __ А __ __ __».
Так відбувається доти, поки діти не здогадаються, що ж за слово чи вислів написаний. Тоді вчитель витирає схеми слів, а учні хором вигукують: «Хмарко, відступись, сонечко, усміхнись!». Учитель забирає хмарки. Видно сонечко, яке всміхається, бо діти відгадали важливі слова уроку.
Усі разом зачитують ці слова: «Шануй батька і матір».
Учитель.
— Чи постійно шанував карасик свого батька? (Ні.)
— А коли він почав шанувати і слухатись батька? (Після того, як батько врятував його.)
— Що зрозумів карасик? (Що батько бажає йому добра, тому його потрібно слухатися.)
— Чи можна сказати, що шанувати — це слухатись? (Так.)
— Що ще можна сказати про слово «шанувати»? (Любити, поважати, допомагати, піклуватися.)
А щоб ми це ніколи не забули, зобразимо наші відповіді у вигляді квіточки-незабудки.
Не забудь, що батьків слід шанувати. І знай, що Бог дає в нагороду таким дітям щасливе й довге життя. Це дві важливі обітниці. Хто хоче жити добре, щасливо й довго? Бачу, що всі!
А зараз послухаємо уважно. У ті часи, коли жив Ісус Христос, не було церков у кожному місті чи селі. Лише в столиці — Єрусалимі був величний і дуже красивий Божий храм. І всередині, і ззовні він був обкладений золотом. У ясний день його було видно ще здалеку, бо він виблискував на сонці. Кожен із жителів країни бажав побувати в храмі, поклонитися там Богу й послухати Слово Боже. А діти могли приходити в цей храм лише після того, як їм виповниться 12 років і як здадуть у свого вчителя іспит на знання Святого Письма. Такі діти, зокрема хлопці, уже могли на рівні з дорослими чоловіками виконувати серйозні справи. Їм довіряли, бо вони глибоко знали Святе Письмо й виконували Його у своєму житті.
На той час сім’я Йосипа жила в Назареті. Вони щорічно ходили в Єрусалим на свято Пасхи. А того року, коли Ісусу виповнилось 12 років, він уже міг іти зі своїми батьками на поклоніння в храм. Три дні дороги — це не близько.
Учитель на дошці, а учні в зошитах малюють схемку: вгорі позначають місто Назарет, а внизу — місто Єрусалим, і з’єднують їх прямою лінією зі стрілочкою в напрямку Єрусалима.
Після закінчення днів святкування всі, хто прийшов у Єрусалим, повертались додому з родичами та земляками. Тому Марія та Йосип спочатку не помітили, що з ними немає Ісуса, бо думали, що Він серед однолітків. Вони почали Його шукати, але не знайшовши, повернулися в Єрусалим і аж на третій день відшукали Його. Ісус був у храмі серед учителів Закону. Він слухав і запитував їх, а коли Йому ставили запитання, Він мудро відповідав. Тому всі присутні дивувалися розуму Його й відповідям. Для батьків така картина була несподіванкою.
— Чому ти залишився, не пішов з усіма? Ось третій день ми з великою журбою шукаємо тебе, — сказали батьки.
Ісусу дивно було, що Його не розуміють, адже Він тепер в домі Свого Небесного Отця і Йому хотілося б тут бути якомога довше, помолитись, поспілкуватись зі Своїм Батьком Небесним. Він любив Своїх земних батьків, але Небесного Батька любив більше.
І все ж настав час повертатись Ісусові з батьками в Назарет.
Учитель зачитує біблійний текст: «І пішов Він з ними і прибув у Назарет, і був їм слухняний» (Лк. 2:51). Після цих слів учитель переходить до схеми, що на дошці. Від міста Єрусалима до міста Назарета прикріпляє сліди зі словами ключового вірша. Для того щоб учні краще запам’ятали ключовий вірш, учитель виставляє в одній частині класної кімнати зображення Єрусалимського храму, а в другій — Назарета. І від Єрусалима до Назарета прокладає на підлозі (прикріплені скотчем) сліди. Учень, стаючи на один слід, говорить одне слово ключового вірша, на другий — друге, і так далі. Слова «…і був їм слухняний» говорить стоячи біля Назарета. Так можна повторити ключовий вірш з декількома дітьми (якщо хтось захоче — продовжити на перерві).
Запитання для повторення
Ви ще не забули квіточку-незабудку? Чи означає, що бути слухняним — це поважати й любити батьків?
Чи поважав Ісус Своїх земних батьків?
Чи любив їх?
Чи поважав Ісус Батька Небесного? Чи любив Його?
Звідки ми це знаємо?
Скільки років було Ісусові, коли Він уперше відвідав храм в Єрусалимі?
Скільки днів дороги між Єрусалимом і Назаретом?
Назви слова, що написані на пелюстках квіточки-незабудки.
А тепер назви одне слово, яке вміщає ці всі слова.
Що обіцяє Бог дітям за пошану батьків?
А як ти шануєш своїх батьків?
Чи слід шанувати тільки батьків, чи вчителів та старших людей теж?
Учитель. Увага, останнє завдання уроку! Я скажу ключовий вірш, а ви — уважно слухайте: «І пішов Він з ними, і прибув у Назарет і був НЕслухняний». (Очікувані відповіді: «Ні, був їм слухняний!»)
Бачу, що ви уважні! Слово «неслухняний» ми навіть не можемо адресувати Ісусові, бо Він завжди слухався й поважав батьків. І навіть коли Йому було 33,5 роки, і Він помирав на хресті, то й тоді турбувався про Свою матір. Він сказав Своєму учневі Івану, вказуючи на матір, що стояла біля хреста: «Це матір твоя». Іван опісля турбувався про Марію, матір Ісуса. Те, що Ісус помирав на хресті, доводило, що Він любить і слухається Небесного Батька, виконує Його волю.
IV. ПІДСУМОК УРОКУ
Отже, Ісус з малих років і до останнього Свого подиху любив і шанував Бога Отця й земних батьків. Нам потрібно брати з Нього приклад, а Бог виконає Свої обітниці — дасть нам щасливе та довге життя.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:
— прочитати з Дитячої Біблії історію про 12-річного Ісуса в храмі;
— вивчити заповідь про пошану батьків та ключовий вірш;
— намалювати малюнок «Як ти шануєш своїх батьків та старших людей»?